Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


ѕ»“јЌЌя 29. ‘≥лософське розум≥нн€ св≥ту. —инергетика €к нове св≥тобаченн€.




Ќаукова картина св≥ту Ц це не просто сума чи наб≥р окре≠мих знань, а результат њх взаЇмоузгодженост≥ та орган≥зац≥њ в нову ц≥л≥сн≥сть, тобто систему, €ка маЇ певн≥ функц≥њ: ≥нтегративну, нормативну, психолог≥ч≠ну та ≥н.

” б≥льш загальному розум≥нн≥ наукова картина св≥ту Ц це обірунтоване конкретно-≥сторичне у€вленн€ про св≥т, що визначаЇ стиль ≥ спос≥б наукового мисленн€. ƒо стру≠к≠тури науковоњ картини св≥ту входить наб≥р теоретичних постулат≥в, у€влень про способи взаЇмод≥њ предмет≥в ≥ €вищ, генезу та розвиток.

≈волюц≥€ сучасноњ картини св≥ту повТ€зана з рухом в≥д класичноњ до некласичноњ та постнекласичноњ картини св≥ту.

 ласична картина св≥ту базуЇтьс€ на дос€гненн€х √ал≥лео √ал≥ле€ (1564-1642)та ≤саака Ќьютона (1642-1727) створюЇ граф≥чний образ прогресивно скерованого л≥н≥йного розвитку з жорсткою детерм≥нац≥Їю. ћинуле визначаЇ сучасне, д≥йсн≥сть визначаЇ майбутнЇ. ”с≥ стани св≥ту можуть бути прорахованими та передбаченими. ¬она Ї механ≥стично-рац≥онал≥стичною.

Ќекласична картина св≥ту зароджуЇтьс€ п≥д упливом перших теор≥й термодинам≥ки, €к≥ п≥ддають сумн≥ву ун≥версальн≥сть закон≥в класичноњ механ≥ки. ѕерех≥д до некласичного мисленн€ був зд≥йснений п≥д час революц≥њ в природознавств≥ на меж≥ XIXЦXX ст., також п≥д упливом теор≥њ в≥дносност≥ ≈йнштейна. ” некласичн≥й картин≥ св≥ту виникаЇ гнучк≥ша за класичну система детерм≥нац≥њ та враховуЇтьс€ новий фактор Ц роль випадку.

ѕостнекла≠сична (синергетична) картина св≥ту розроблена у 80-х рр. XX ст., з урахуванн€м дос€гнень бельг≥йськоњ школи ≤лл≥ ѕригожина. –озвиток системи зд≥йснюЇтьс€ в певних напр€мах, але њњ стан у кожний момент часу недетерм≥нований. ѕовед≥нка ≥ндив≥да при вибор≥ шл€х≥в д≥€льноњ активност≥ може бути багатовар≥антною. ≤з самого початку ≥ до будь-€кого моменту часу майбутнЇ залишаЇтьс€ невизначеним. –озвиток може в≥дбутис€ в одному з дек≥лькох напр€м≥в, що визначаЇтьс€ будь-€ким незначним фактором. ƒостатньо лише невеликоњ енергетичноњ д≥њ так званого УуколуФ, щоб система пере≠будувалась ≥ виник новий р≥вень орган≥зац≥њ.

” сучасн≥й постнекласичн≥й картин≥ св≥ту анал≥з сусп≥льних структур припускаЇ досл≥дженн€ в≥дкритих нел≥н≥йних систем, у €ких велику роль в≥д≥грають вих≥дн≥ умови: ≥ндив≥ди, локальн≥ зм≥ни та випадков≥ фактори.

Ќайсильн≥шою тезою постнекласичноњ картини св≥туЇ твердженн€ про можливост≥ стрибк≥в ≥з одн≥Їњ траЇктор≥њ на ≥ншу ≥ втрату системноњ памТ€т≥. ” багатовим≥рн≥й модел≥ взаЇмо≠д≥й, де беруть участь не дв≥, а б≥льше стор≥н, виникаЇ так званий Утурбулентний прост≥рФ. ” ньому вектори спр€мованост≥ одних силових л≥н≥й, наштовхуючись на спр€муванн€ ≥нших, видозм≥нюютьс€ п≥д тиском трет≥х.

” загальному потоц≥ взаЇмод≥й повн≥стю заперечуЇтьс€ лог≥ка розвитку з≥ сталим пор€дком залежност≥ сьогодн≥шнього в≥д минулого та майбутнього в≥д сьогодн≥шнього. —истема УзабуваЇФ своњ минул≥ стани, д≥Ї спонтанно та непередбачено. ћинуле н≥€к не визначаЇ сьогоденн€, а д≥йсн≥сть не впливаЇ на майбутнЇ. ѕро таку ситуац≥ю кажуть: У¬≥дбулас€ втрата системноњ памТ€т≥Ф.

ƒругою тезою постнекласикиЇ порушенн€ принципу когерентност≥ ≥ виникненн€ ситуац≥њ, коли малим, локальним причинам в≥дпов≥дають глобальн≥ за розмахом та енергетичним обс€гом насл≥дки. ÷е робить майбутнЇ принципово невизначе≠ним та в≥дкритим дл€ новостворень. ” перспективному еволюц≥онуванн≥ таких систем допускаютьс€ чи≠сленн≥ комб≥нац≥њ майбутнього розвитку, а в критичних точках направлених зм≥н можливий ефект в≥дхилень.

«м≥ни в сучасн≥й постнекласичн≥й картин≥ св≥ту, у першу чергу, призвод€ть до знищенн€ ор≥Їнтац≥й на л≥н≥йну однозначн≥сть ≥ тотальну задан≥сть сюжет≥в наступного розвитку. ” постнекласич≠н≥й картин≥ св≥ту невпор€дкован≥сть, безструктурн≥сть, хаотичн≥сть визнан≥ обТЇктивними, ун≥версальними характеристиками д≥йсност≥.

¬ основ≥ постнекласичноњ картини св≥ту лежить нова наукова дисципл≥на Ц синергетика (в≥д давньогрецьк. Ц Усп≥вд≥€Ф, УдопомогаФ). ” науковому контекст≥ цей терм≥н застосовуЇтьс€ €к Убезперервна сп≥впрац€Ф. «асновником синергетики вважаЇтьс€ такий в≥домий вчений, €к бельг≥йський вчений рос≥йського походженн€ ≤лл€ ѕригожин (народ. 1917) та ≥н.

¬их≥дн≥ принципи синергетики:

1) ц≥л≥сн≥сть св≥ту ≥ наукового знанн€ про нього;

2) сп≥льн≥сть законом≥рностей розвитку обТЇкт≥в ус≥х р≥вн≥в матер≥альноњ та духовноњ орган≥зац≥њ;

3) нел≥н≥йн≥сть (тобто багатовар≥антн≥сть ≥ незворотн≥сть);

4) глибинн≥ взаЇмозвТ€зки хаосу та пор€дку (тобто випадковост≥ й необх≥дност≥).

—инергетика даЇ новий образ св≥ту, синтезуЇ принципово р≥зн≥ способи мисленн€ ≥ св≥тосприйн€тт€ Ц зах≥дний ≥ сх≥дний.

¬≥д —ходу синергетика приймаЇ ≥ розвиваЇ дал≥ ≥дею ц≥л≥сност≥ та ≥дею загального закону, Їдиного шл€ху Ц шл€ху ƒао, €кого дотримуютьс€ ≥ св≥т у ц≥лому, ≥ людина в ньому.

¬≥д «аходу вона бере традиц≥њ анал≥зу, експерименту, значущост≥ наукових висновк≥в, њх транслюванн€ в≥д одн≥Їњ науковоњ школи до ≥ншоњ, в≥д науки до сусп≥льства в ц≥лому, особливий математичний апарат, використанн€ сучасних компТютерних технолог≥й.

—инергетика вивчаЇ в≥дкрит≥ (т≥, що обм≥нюютьс€ речовиною та ене≠рг≥Їю ≥з зовн≥шн≥м св≥том) нел≥н≥йн≥ (т≥, що описуютьс€ нел≥н≥йними р≥вн€нн€ми) системи.

ѕредмет синергетики Ц механ≥зми самоорган≥зац≥њ, тобто механ≥зми самосвав≥льного виникненн€, щодо ст≥йкого ≥снуванн€ ≥ самознищенн€ макроскоп≥чних упор€дкованих структур, €к≥ мають м≥сце в таких системах.

ћехан≥зми створенн€ та знищенн€ структури, механ≥зми переходу в≥д хаосу до пор€дку ≥ навпаки не залежать в≥д конкретноњ природи елемент≥в чи п≥дсистем. ¬они властив≥ св≥тов≥ природних (живих ≥ неживих) ≥ св≥тов≥ людських соц≥альних процес≥в.

 

 

ѕ»“јЌЌя 30.  атегор≥€ "бутт€", њњ зм≥ст, специф≥ка та форми бутт€.

 

ѕроблема бутт€ Ц одна з перших проблем, €к≥ намагалас€ розвТ€зати ф≥лософ≥€.

Ѕутт€ Ц це ф≥лософська категор≥€, €ка визначаЇ обТЇк≠тив≠н≥сть ≥снуванн€ матер≥ального й ≥деального в довколишн≥й д≥йсност≥ в њх взаЇмозвТ€зку.

ѕон€тт€ Убутт€Ф Ї близьким до пон€тт€ Усв≥тФ, але не Ї тотожним йому.

—в≥т Ц це визначенн€ бутт€, це Їдн≥сть природноњ та сусп≥ль≠ноњ д≥йсност≥, зумовленоњ практичною д≥€льн≥стю, в €к≥й людина само≠визначаЇтьс€ €к њњ субТЇкт.

—в≥т маЇ свою типолог≥ю, зг≥дно з €кою в≥н под≥л€Їтьс€ на: мате≠р≥альний, духовний, обТЇктивно-реальний ≥ субТЇктивно-≥деальний.

Ѕлизьким до двох попередн≥х ≥ розТ€снювальним щодо них Ї пон€тт€ Уонтолог≥€Ф.

ќнтолог≥€ Ц це система найзагальн≥ших пон€ть бутт€, за допомогою €ких ос€гаЇтьс€ д≥йсн≥сть, це вченн€ про суще, першооснову св≥ту.

“ерм≥н Уонтолог≥€Ф запровадив у XVII ст. н≥мецький ф≥лософ –≥хард √окл≥н≥ус (’≤’ ст.), хоча сама проблема бутт€ розгл€далас€ ще з час≥в ѕармен≥да (на меж≥ VIЦV ст. до н. е.).

–озгл€даючи специф≥ку бутт€, ф≥лософ≥€ виходить ≥з того, що св≥т ≥снуЇ. ‘≥лософ≥€ ф≥ксуЇ не просто ≥снуванн€ св≥ту, а б≥льш складний звТ€зок загального характеру, що ви€вл€Їтьс€ у ступен€х узагальненн€ бутт€, його р≥вн€х ≥ сферах.

—тупен≥ узагальненн€ бутт€:

1) бутт€ €к загальне (св≥т в ц≥лому);

2) бутт€ €к особливе (бутт€ групи предмет≥в ≥ окремих €вищ Ц людина, дерево, автомоб≥ль, п≥столет);

3) бутт€ €к одиничне (студент ѕетренко ≤. ѕ.; автомоб≥ль ¬ј« 2110, є 35431, п≥столет ѕћ є 35841 тощо).

–≥вн≥ бутт€:

1) бутт€ людини;

2) бутт€ св≥ту з людиною в ньому;

3) бутт€ ¬сесв≥ту.

ќсновн≥ сфери бутт€:

1) природа;

2) сусп≥льство;

3) св≥дом≥сть.

–озгл€даючи проблему бутт€, ф≥лософ≥€ вказуЇ на те, що зм≥стом бутт€ Ї загальна Їдн≥сть р≥зноман≥тноњ конкретност≥ та ц≥л≥сност≥ речей, процес≥в, стан≥в, орган≥зм≥в, структур, систем, людських ≥ндив≥д≥в тощо. ‘≥лософ≥€ ф≥ксуЇ не просто ≥снуванн€ св≥ту, а б≥льш складний звТ€зок всезагального характеру бутт€ Ц предмети та €вища св≥ту.

–озгл€даючи проблему бутт€, ми робимо висновок, що воно м≥стить р≥зноман≥тну конкретн≥сть ≥ ц≥л≥сн≥сть речей, процес≥в, орган≥зм≥в та њх стан≥в. ”с≥ вони ун≥кальн≥, неповторн≥ в њх внутр≥шн≥х ≥ зовн≥шн≥х умовах ≥снуванн€. –азом з тим визнанн€ њх ун≥кальност≥ потребуЇ, щоб будь-€ке одиничне €вище включалос€ в систему звТ€зк≥в, обТЇднувалось у групи, узагальнювалось у всеос€жну ц≥л≥сн≥сть. ¬изначаючи под≥бн≥сть умов, способ≥в ≥снуванн€ одиничних €вищ, ф≥лософ≥€ обТЇд≠нуЇ њх у р≥зноман≥тн≥ групи, €ким притаманна загальн≥сть бутт€. «упинимос€ детальн≥ше на основних формах бутт€.

1. Ѕутт€ матер≥альне:

 бутт€ природи €к ц≥лого;

 бутт€ окремих природних предмет≥в;

 бутт€ природних процес≥в (дощ, виверженн€ вулкан≥в);

 бутт€ стан≥в природи (зима, л≥то);

 бутт€ речей, створених людиною або, €к його ще називають, штучне середовище (автомоб≥ль, будинок).

” сучасних умовах про€вл€Їтьс€ глибока незлагоджен≥сть м≥ж штучним середовищем та природним св≥том, у €кому за≠знають страждань обидв≥ сторони Ц антропогенна д≥€льн≥сть руйнуЇ еколог≥чну ц≥л≥сн≥сть природи, а порушена гармон≥€ загрожуЇ непередбаченими катакл≥змами. —ьогодн≥ навколишн≥й св≥т не гарантуЇ людин≥ безтурботного житт€, оск≥льки ≥з засобу захисту в≥н перетворивс€ на джерело глобальноњ небезпеки.

2. Ѕутт€ людини:

 бутт€ людини €к матер≥ального т≥ла;

 бутт€ людини €к живого орган≥зму;

 бутт€ людини €к Homo Sapiens.

«розум≥ло, що анал≥тичне розмежуванн€ р≥зновид≥в бутт€ людини не означаЇ њх реальноњ ≥зол€ц≥њ. Ќавпаки, вони спроможн≥ ≥снувати лише разом.

Ѕутт€ людини приречене Увиробитис€Ф в небутт€ з усуненн€м хоча б одн≥Їњ з цих форм.

3. Ѕутт€ соц≥ального:

 бутт€ ≥ндив≥да в окремому сусп≥льств≥;

 бутт€ окремого сусп≥льства;

 бутт€ людськоњ сп≥льноти загалом.

Ћюдина Ї сусп≥льною ≥стотою, вона не може стати людиною поза соц≥альним оточенн€м, вижити в повн≥й ≥зол€ц≥њ в≥д ≥нших людей, без запозиченн€ знань та знар€дь прац≥. “ому людство докладаЇ чимало зусиль, щоб створити оптималь≠ний дл€ житт€ соц≥альний устр≥й.

4. Ѕутт€ ≥деального, духовного (специф≥чна форма бутт€):

 бутт€ ≥ндив≥дуальноњ св≥домост≥;

 бутт€ сусп≥льноњ св≥домост≥.

’арактеризуючи цю форму бутт€, ми можемо зазначити, що ≥деальне:

 Ї н≥чим ≥ншим, €к бутт€м матер≥ального, опанованим псих≥кою людини;

 висловлюЇ ставленн€ людини до навколишнього св≥ту;

 маЇ матер≥ального нос≥€ Ц мозок людини.

«а допомогою форм бутт€ зд≥йснюЇтьс€ ≥нтеграц≥€ р≥знобарвного св≥ту У€к ц≥логоФ. —в≥т ≥снуЇ €к безмежна та неодм≥нна ц≥л≥сн≥сть; природне й духовне, ≥ндив≥ди та сусп≥льство ≥снують у р≥зних формах; њх р≥зне за формою ≥снуванн€ Ц перед≠умова Їдност≥ св≥ту; обТЇ≠ктивна лог≥ка ≥снуванн€ та розвитку св≥ту породжуЇ сукупну реальну д≥йсн≥сть.

 

ѕ»“јЌЌя 31. ‘≥лософський анал≥з категор≥њ "матер≥€".

 оли людина спостер≥гаЇ довколишню д≥йсн≥сть, вона дивуЇтьс€ њњ р≥зноман≥тност≥. «≥рки на неб≥, л≥си, гори, мор€, вулкани Ц усе перерахувати неможливо. “реба було зд≥йснити величезний на≠уковий подвиг, щоб побачити у вс≥й багатогранност≥ њх Їдн≥сть. ”с≥ €вища св≥ту навколо людини поЇднуЇ одне Ц матер≥альн≥сть св≥ту.

ѕочатково пон€тт€ Уматер≥€Ф ототожнювалос€ з конкретним матер≥≠алом, з €кого складаютьс€ т≥ла та предмети (вода, земл€, пов≥тр€ тощо). Ќа под≥бне розум≥нн€ матер≥њ натрапл€Їмо у ф≥лософ≥њ ста≠ро≠давнього св≥ту, наприклад, у прац€х давньо≥нд≥йських ≥ давньокитайських ф≥лософ≥в.

ƒоречно розгл€нути розвиток пон€тт€ Ђматер≥€ї в ≥сторико-ф≥лософському процес≥. ÷е пон€тт€ пройшло надзвичайно складний шл€х розвитку, пост≥йно уточнювалось в процес≥ наукового п≥знанн€ оточу≠ючоњ людину д≥йсност≥.

“ак, один ≥з засновник≥в античноњ ф≥лософ≥њ, пред≠ставник ћ≥летськоњ школи ‘алес (625Ч547 рр. до н. е.) вважав, що першоосновою, тобто матер≥Їю вс≥х речей, Ї вода. ≤нший представник ћ≥летськоњ школи јнакс≥мандр (610Ч540 рр. до н. е.) основу св≥ту зводив до апейрону Ч безк≥нечноњ, невизначеноњ, незнищуваноњ та всеохоплюючоњ матер≥альноњ сутност≥, що в≥чно ру≠хаЇтьс€ та творить. “рет≥й представник ћ≥летськоњ школи јнакс≥мен (бл. 585Ч 525 рр. до н. е.) першопочаток, що даЇ житт€ всьо≠му, пов'€зував ≥з пов≥тр€м.

ƒавньогрецький ф≥лософ √еракл≥т (бл. 540Ч 475 рр. до н. е.) початком всього ≥снуючого вбачав у вогн≥. ¬се ≥снуюче, за √еракл≥том, було ≥ буде в≥чно живим вогнем, про€вом його спалаху чи згасанн€.

—тарогрецький ф≥лософ Ћевк≥пп (бл. 500Ч 440 рр. до н. е.) вв≥в пон€тт€ атомдл€ позначенн€ не≠под≥льних одиниць бутт€, з €ких складаютьс€ вс≥ реч≥. ¬идатний вчений-енциклопедист ƒемокрит (460- 370 рр. до н. е.), один ≥з засновник≥в атом≥зму, розвиваючи вченн€ Ћевк≥ппа, стверджував, що матер≥€ складаЇтьс€ з атом≥в(непод≥льних часток) ≥ пустоти. јтоми р≥зн≥ за формою, тому ≥ реч≥ р≥зн≥.

Ќа думку одного з найавторитетн≥ших мислител≥в античност≥ јристотел€ (384Ч322 рр. до н. е.), субстанц≥Їю (основою всього ≥снуючого) може бути одиничне бутт€. —в≥т Ї сукупн≥стю множин таких субстанц≥й, кожна з €ких Ї нероз≠ривною Їдн≥стю форми та матер≥њ.„отири причини робл€ть можливим ≥снуванн€ окремоњ реч≥: формаль≠на, матер≥альна, д≥юча ≥ ц≥льова. ќдиничне бутт€ Ч по≠Їднанн€ форми ≥ матер≥њ. ÷е ≥ Ї субстанц≥€. ѕри цьому форма первинна й активна. ћатер≥€ Ч пасивний Ђматер≥алї, Ч сама по соб≥ не здатна розвиватис€, може т≥льки мислитис€, ≥снуЇ лише у зв'€зку з формою, будучи оформленою. ¬се ≥снуюче в св≥т≥ Ї матер≥Їю ≥ формою, але матер≥€Ч це т≥льки можлив≥сть, форма реал≥зуЇ, пере≠творюЇ можлив≥сть в д≥йсн≥сть, тобто у конкретну р≥ч. ¬ажливим кроком у розум≥нн≥ матер≥њ були погл€≠ди матер≥ал≥ст≥в XVIIIЧXIX стст. ≤ ф≥лософи, ≥ природо≠знавц≥ у цей час визначили матер≥ю €к сукупн≥сть не≠под≥льних корпускул≥в (атом≥в), з €ких побудований св≥т. “обто, в ц≥лому, ≥ в античност≥, ≥ п≥зн≥ше матер≥ю розгл€дали €к таку сутн≥сть, що означаЇ т≥лесн≥сть, праматер≥ю (перщооснову), з €коњ виникають ≥ в €к≥й зникають конкретн≥ реч≥.

≤нший п≥дх≥д був у ѕол€ √ольбаха (1723Ц1789), €кий ви≠значав матер≥ю €к все те, що п≥знаЇтьс€ людиною чуттЇво.

«начний внесок у поглибленн€ пон€тт€ матер≥њ зробив √ерман √ельмгольц (1821Ц1894). «а його словами, матер≥€ Ц це все, що ≥снуЇ обТЇктивно (незалежно в≥д св≥домост≥ людини). ѕравда, Ѕог теж ≥снуЇ обТЇктивно, та в≥д того не стаЇ матер≥альним.

ѕоширене в багатьох джерелах визначенн€ матер≥њ €к ф≥лософ≠ськоњ категор≥њ на позначенн€ обТЇктивноњ реальност≥, що дана людин≥ в њњ в≥дчутт€х, в≥дображаЇтьс€ в≥дчутт€ми та св≥дом≥стю й ≥снуЇ незалежно в≥д них. ¬оно Ї дещо обмеженим, тому що зосереджуЇтьс€ на гносеолог≥чному (п≥знавальному) аспект≥.

—ьогодн≥ поширене визначенн€ матер≥њ €к обТЇктивно реального бутт€ св≥ту в час≥, простор≥ й рус≥, €ке детерм≥новане (при≠чиново зумовлене) ≥ безпосередньо чи опосередковано може бути п≥знане людиною.

–ан≥ше вважалос€, що маса т≥ла Ї м≥рою к≥лькост≥ матер≥њ. Ќаступний етап п≥знанн€ прив≥в до в≥дкритт€ нових, нев≥домих до цього властивостей. ѕрикладом цього може служити кризовий стан у ф≥лософи ≥ природо≠знавств≥, що спостер≥гавс€ у к≥нц≥ XIX Ч на початку XX ст. ƒо цього часу матер≥€ ототожнювалас€ з такою першоосновою, €к атом. ¬≥н вважавс€ непод≥льною, найдр≥бн≥шою часткою. јле у 1896 р. було ви€влено рад≥оактивн≥сть, в≥дкрито електрон, з'€сувалось, що атом розпадаЇтьс€. «в≥дси був зроблений висновок, що матер≥€ руйнуЇтьс€, зникаЇ. “аке твердженн€ отримало назву Ђкризи в ф≥зиц≥ї.

Ќе матер≥€ зникала, а зникала та межа, €коњ с€гало њњ п≥знанн€. ÷е дозволило зробити висновок, що тер≥€ маЇ р≥зноман≥тн≥ р≥вн≥ Ц в≥д косм≥чних галактик до елементарних частинок, €ких зараз нараховуЇтьс€ понад 30, прост≥р м≥ж ус≥ма структурними системами, тобто м≥ж ус≥ма частинками ≥ т≥лами не Ї абсолют≠ною порожнечею, а м≥стить у соб≥ матер≥альн≥ пол€: грав≥тац≥йн≥, електромагн≥тн≥, €дерн≥ та ≥нш≥. ѕерервний ≥ неперервний ха≠рактер структури матер≥њ €скраво ви€вл€Їтьс€ у класиф≥кац≥њ вид≥в матер≥њ за њњ фундаментальними ф≥зичними властивост€ми. ” зв'€зку з цим розр≥зн€ють два види матер≥њ: речовина ≥ поле.

–ечовина Ц це все те, що маЇ масу спокою.¬она знаходитьс€ у р≥зних станах, у стан≥ р≥ди≠ни ≥ твердих т≥л, б≥опол≥мер≥в, живих орган≥зм≥в. Ќайб≥льш розпов≠сюдженим видом речовини Ї плазмовий њњ стан, у €кому знаход€ть≠с€ з≥рки. Ќа думку де€ких вчених, реально також ≥снуЇ антиречовина, що утворюЇтьс€ з античастинок; антипротон≥в, позитрон≥в, антинейтрон≥в тощо.

ѕоле Ц це вид матер≥њ, що не маЇ маси спокою.≈лектро≠магн≥тн≥, грав≥тац≥йн≥ пол€ забезпечують взаЇмод≥ю ≥ зв'€зок ре≠човини у макросв≥т≥. ” м≥кросв≥т≥ взаЇмод≥€ елементарних час≠тинок речовини забезпечуЇтьс€ €дерними, мезонними, електронними, позитронними, нуклонними та ≥ншими пол€ми. ѕол€ за≠повнюють б≥льшу частину простору €к у макросв≥т≥, так ≥ в м≥кросв≥т≥,

–ечовина ≥ поле - €к≥сно р≥зн≥ види матер≥њ ≥ в≥др≥зн€ютьс€ один в≥д одного, перш за все, масою спокою. „астинки речовини мають масу спокою, а електромагн≥тне ≥ грав≥тац≥йне пол€ њњ не мають. –ечовина ≥ поле р≥зн€тьс€ ≥ за законом≥рност€ми руху: швидк≥сть розповсюдженн€ електромагн≥тного ≥ грав≥тац≥йного пол≥в завж≠ди дор≥внюЇ швидкост≥ св≥тла, а швидк≥сть руху частинок речовини завжди менше швидкост≥ св≥тла. –≥зниц€ по≠л€гаЇ також у ступен≥ проникливост≥: речовина малопрониклива, а пол€ дуже прониклив≥.

–ечовина ≥ поле р≥зн€тьс€ також ступенем концентрац≥њ маси ≥ енерг≥њ. ” частинок речовини концентрац≥€ маси й енерг≥њ завелика, а у елетромагн≥тного ≥ грав≥тац≥йиого пол≥в вона пор≥вн€но мала. ѕроте, у €дерних пол€х ц€ р≥зниц€ стираЇтьс€.  р≥м того, речови≠на ≥ поле розр≥зн€ютьс€ ≥ €к корпускул€рна ≥ хвильова сутн≥сть. –ечовина характеризуЇ матер≥ю з точки зору њњ перервност≥, корпускул€рност≥, а поле неперервност≥ ≥ хвильовоњ природи. ћеж≥ м≥ж речовиною ≥ полем ч≥тко виступають лише у макросв≥т≥, а дл€ м≥кропроцес≥в вони досить в≥дносн≥.

ћатер≥€ маЇ так≥ властивост≥:

1) обТЇктивноњ реальност≥;

2) збереженн€;

3) невичерпност≥;

4) руху;

5) просторово-часовоњ визначеност≥;

6) в≥дображенн€.

”пор€дкован≥сть матер≥њ ви€вл€Їтьс€ в њњ типах, кожен з €ких маЇ своњ структурн≥ р≥вн≥ й характеризуЇтьс€ особливою системою законом≥рностей ≥ своњм нос≥Їм. ќр≥Їнтовно вид≥л€ють наступн≥ основн≥ типи матер≥альних систем ≥ в≥дпов≥дн≥ њм структурн≥ р≥вн≥ матер≥њ: 1) система неживоњ природи; 2) система живоњ природи ≥ 3) сусп≥льство.

ƒл€ неживоњ матер≥њ характерн≥ так≥ р≥вн≥:

субм≥кроелементарний р≥вень Ц г≥потетична форма ≥снуванн€ матер≥њ полепод≥бноњ природи, з €коњ народжуютьс€ елементарн≥ частини;

м≥кроелементарний р≥вень Ц р≥вень елементарних частин;

€дерний р≥вень Ц виникаЇ, коли створюютьс€ €дра речовин;

атомарний р≥вень Ц коли ≥з €дер ≥ електрон≥в виникають атоми;

молекул€рний р≥вень Ц при виникненн≥ молекул ≥з атом≥в;

р≥вень диффузноњ матер≥њ Ц ≥снуЇ у вигл€д≥ розр≥знених атом≥в ≥ молекул та у вигл€д≥ г≥гантських хмар газу ≥ пилу р≥зноњ щ≥льност≥, що складаЇ той безмежний св≥товий океан, у €кому наче пливуть небесн≥ т≥ла;

орган≥чний р≥вень Ц зТ€вл€Їтьс€ в результат≥ поступового ускладненн€ молекул ≥ утворенн€ орган≥чних сполук.

ѕри подальшому розвитков≥ орган≥чних сполук виникаЇ наступний тип матер≥њ Ц жива, дл€ €коњ характерн≥ так≥ р≥вн≥:

п≥дорган≥змений;

орган≥змений;

понадорган≥змений.

Ќа останн≥й, найвищ≥й сходинц≥, матер≥њ реального св≥ту стоњть соц≥ольно-оргаи≥зована матер≥€ Ц це вища форма розвитку житт€, сукупн≥сть мисл€чих ≥ св≥домо перетворюючих д≥йсн≥сть ≥ндив≥дуум≥в та угрупувань р≥зного р≥вн€. ¬ свою чергу сусп≥льство включаЇ багато структурних взаЇмоперехрещених р≥вн≥в:

 людина;

 с≥м'€;

 р≥зн≥ колективи (виробнич≥, науков≥, спортивн≥ та ≥нш≥);

 об'Їднан≠н€ ≥ орган≥зац≥њ, парт≥њ, нац≥њ ≥ держави ≥ сусп≥льство в ц≥лому.

—л≥д визначити також, що у св≥т≥ може ≥снувати ≥ багато ≥нших, нев≥домих нам вид≥в матер≥њ з незвичайними дл€ нас специф≥ч≠ними властивост€ми, але вс≥ вони Ц елементи об'Їктивноњ ре≠альност≥, що ≥снуЇ незалежно в≥д нашоњ св≥домост≥.

 

 





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2016-11-24; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 1010 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

Ћаской почти всегда добьешьс€ больше, чем грубой силой. © Ќеизвестно
==> читать все изречени€...

2194 - | 2051 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.056 с.