ПИТАННЯ 32. Атрибути матерії: рух, розвиток, простір і час.

Матерія, про що ми вже говорили, має різноманітні власти­вості: нестворюваність, незнищуваність, пізнавальність, невичерпність тощо. Але серед них є така, без якої матерія не може існувати. Така влас­тивість називається атрибутом, способом існування. Це — рух.

Рух —у широкомурозумінні слова, — це будь-які зміни, охоплюють усі процеси, які відбуваються у Всесвіті. Джереломусіх конкретних форм руху є боротьба внутрішніх протилежностей,що притаманна усім матеріальним об'єктам, а також взаємодія самих об'єктів. Рух матерії, таким чином, не обумовлений чимось надприродним, а є саморухом матерії.

Втім, у потоці мінливої матерії існують моменти спокою, а тому рух виступає як єдність протилежнос­тей – спокою і змін. Спокій виявляється у формі рівноваги, пев­ної стабільності об'єктів, без чого неможливі були б самі речі з їх властивостями.Будь-яким змінам як процесам тривалим, стійким також притаманна усталеність, і таке збереження ста­ну руху теж є спокоєм.

Рух має загальний, абсолютний характер,тоді як спокій завжди відносний. Відносний характер спокою полягає перш за все у тому, що він має місце відносно тих чи інших матеріаль­них об'єктів, а не присутній у всій матерії. До того ж стан спокою для будь-якого тіла є тимчасовим, скороминущим; він лише один з мо­ментів існування об'єкта. Ніде, ніколи, за жодних умов не було, немає і не буде жод­ного матеріального об'єкта, жодного явища, якому б не був при­таманний рух. До фундаментальних положень філософського матеріалізму належить і теза про незнищуваність руху.

Розмаїття форм руху матерії і розгортання цієї різноманіт­ності можливе внаслідок саморозвитку, само­руху матерії. Джерелом саморухуявляється суперечність між устален­істю і змінністю, складним і простим, старим і новим, прогре­сивним і регресивним.

Саморух притаманний усім рівням – від механічного, квантово-фізичного (зміни у субатомних, атомних і молекулярних системах внаслідок нестійкості їх структур) і хімічного (процеси саморуху у атомарних системах) до біо­логічного і соціального рівнів.

Суперечливість руху виявляється і в тому, що він являє собою єдність перврвності і неперервності. Рух - це постійний, тривалий,безупинний процес змін матерії, але існує він лише у вигляді окремих, якісно відмінних одна від іншої форм.й для неї рух.

Форми руху матерії можна класифікува­ти за деякими загальними ознаками:

механічна (просторове переміщення механічних мас);

фізична (рух молекул);

хімічна (рух атомів і перетворення молекул речовини);

біологічна (рух живих клітин – обмін речовин у живих організмах);

соціальна (суспільні зміни, а також процеси мислення).

Наукою було відкрито багато нових форм руху в мікро-і мегасвіті: рух і перетворення елементарних частинок, процеси в атомних ядрах, поширення електромагнітних і гравітаційних хвиль, електромагн­ітна взаємодія, гравітаційна взаємодія тощо.

В останні роки існують численні спроби удосконалити класифікацію форм руху або доповнити сучасними науковими досягненнями. Вводять геологічну і галактичну, виділяють внутрі­шньоядерну, ядерну і атомну форми руху. Ці спроби цілком правомірні, хоча донині не створена загальноприйнята класифікація.

Таким чином, у основі матеріалістичного розуміння руху лежать три основних положення. Згідно з пер­шим, рух є невід'ємною, необхідною і суттєвою властивістю, способом існування матерії. Згідно з другим положенням рух визначається як будь-яка зміна, «зміна взагалі». У третьому положенні підкреслюється, що рух – це суперечність, а її дже­релом, внутрішнім імпульсом є взаємодія протилежностей. З погляду спрямованості змін, виділя­ються три типи руху:

— прогресивний (зростання молодого організму);

— регресивний (старіння живого організму);

— кругообіг (схід і захід Сонця).

Перший тип руху називається розвитком. Розви­ток — це поява нових якісних станів, нових типів організації, систем, що народжуються з попередніх систем. Це зміни, які є розгортанням можливостей, що знаходяться в попередніх якісних станах. На­приклад, у жолуді прихована можливість стати ду­бом, і коли жолудь попадає в сприятливі для цього умови, можливість реалізується — відбувається про­цес розвитку жолудя в дуб.

Всі предмети, що нас оточують, мають певні розміри, про­тяжність у різних напрямках, переміщуються один відносно одного або разом з Землею відносно космічних тіл. Так само всі об'єкти виникають і змінюються у часі. Простір і час є за­гальними формами буття всіх матеріальних систем і процесів. Не існує об'єкта, котрий перебував би поза простором і часом, як немає простору і часу самих по собі, поза матерією, що рухаєть­ся. Абсолютного простору як нескінченної порожньої протяж­ності не існує. Всюди є матерія в тих чи інших формах (речови­на, поле), а простір виступає як загальна властивість (атрибут) матерії. Так само немає і абсолютного часу, час завжди нерозрив­но пов'язаний з рухом, розвитком матерії.

Простір і час існують об'єктивно і незалежно від свідомості, але не від матерії.

Простір - це форма буття матерії, що характеризує її про­тяжність, структурність, співіснування і взаємодію її елементів в усіх матеріальних системах.

Поняття простору тісно пов'яза­но із структурністю матерії, її здатністю ділитися па частини. Дійсно, сама можливість виділити у будь-якому об'єкті складові частини дозволяє говорити про їх взаємне розташування, взає­мну координацію, тобто говорити про простір.

Саме визначення простору має на увазі нерозривний зв'я­зок його з матеріальними об'єктами, оскільки він визначається як властивість цих об'єктів. Наприклад, абсолютної порожнечі, «чистого вакууму» без будь-якої матерії існувати не може. Навіть якби ми в уявному експерименті з-під деякого ковпака викачали все повітря, вилучили всі молекули (що реально не­можливо), то й тоді там залишиться гравітаційне поле і так зване поле вакууму.

Час - форма буття матерії, що виявляє тривалість її існу­вання, послідовність зміни станів у розвитку всіх матерісиіьних систем.

Історично склались два підходи до простору і часу. Перший може бути названий субстанціональною концепцією.Простір і час тлумачаться тут як щось самостійно існуюче поряд з ма­терією, як її порожня місткість. Простір – це чиста протяжність, а час – це тривалість існування матеріальних об'єктів.

До загальних властивостей простору і часуналежать: об'єктивність – незалежність від свідомості людини; їх абсо­лютність – не існує предметів поза простором і часом; нерозривний зв'язок часу і просто­ру між собою, а також з рухом матерії; залежність від структур­них відносин і процесів розвитку у матеріальних системах; єдність перервного і неперервного у їх структурі; їх кількісна і якісна нескінченність.

Поряд з єдиними характеристиками, притаманними як про­стору, так і часу, для них характерні деякі особливості.

До характерних властивостей простору належать перш за все про­тяжність, що означає співіснування різних елементів у просторі. Простору прита­манна також взаємозв'язок і неперервність, що проявляється як у характері переміщення тіл, так і у передачі фізичних впливів через різні поля (електромагнітне, гравітаційне, ядер­не).

Характерною властивістю простору є тривимірність, що орган­ічно пов'язана зі структурністю систем та їх рухом. Всі матері­альні процеси і взаємодії реалізуються лише у просторі трьох вимірів. В одномірному або двомірному просторі (лінія, площи­на) не могли б відбуватися взаємодії речовини і поля. Симетрія і асиметрія, конкретна форма і розміри, місце і відстань між тілами є також харатерними властивістями простору.

До характерних властивостей часу належать: тривалість, що виявляє по­слідовність існування і зміни стану тіл. Тривалість утво­рюється з моментів або інтервалів часу, що виникають один за одним і складають у сукупності весь період існування тіла від його виникнення до переходу у якісно інші форми. Неперервність часу означає відсутність перерви між його момен­тами і інтервалами. Час одномірний, асиметричний, незворотній і спрямований завжди від минулого до майбутнього.

Специфічними властивостями часу є конкретні періоди існування тіл з моменту їх виникнення до переходу у якісно інші форми, одночасність подій, котра завжди відносна, ритм процесів, швидкість зміни станів, темпи розвитку, часові відно­сини між різними циклами у структурі систем.

Розвиток науки у наш час розкрив нові аспекти залежності простору і часу від матеріальних процесів. Спеціальна теорія відносності (1905) показала, що простір і час не можна розгля­дати як незалежні від рухомої матерії самостійні сутності. Про­сторові і часові проміжки відносні, оскільки змінюються залеж­но від руху об'єктів, тобто від їх швидкостей. Час у рухомій системі, швідкість якої наближається до швидкості світла, уповільнюється порівняно з нерухомою, а всі просто­рові розміри скорочуються.

Загальна теорія відносності (1916) глибше виявила зв'язок простору, часу і матерії. Альберт Ейнштейн (1879-1955) довів, що у разі знищен­ня всіх матеріальних речей зникли б простір і час. Загальна теорія відносності виявила фізичний зв'язок між розподілен­ням матеріальних мас, простору і часу.

Таким чином, загальна теорія відносності блискуче підтвер­дила тезу: простір і час – не самостійні сутності, а форми існу­вання матерії. З теорії відносності і експериментальних фактів сучасної фізики виходить, що із збільшенням швидкості руху тіл і наближенням її до швидкості світла зростає маса, відносно скорочуються лінійні розміри і уповільнюють­ся усі процеси, порівняно зі станом відносного спокою тіл.