Конфлікт набагато легше попередити, аніж розв'язати, тому профілактика конфлікту, особливо у соціальних організаціях, є не менш важливою, аніж пошук шляхів його подолання.
Профілактика конфліктів – сукупність напрямів, засобів та методів управління, що зменшують ймовірність виникнення конфліктів.
Основні напрями діяльності з профілактики конфліктів:
– покращення умов створення та функціонування організацій як можливих причин виникнення конфліктів;
– дотримання поведінки членів організації відповідно з загальноприйнятими в організації нормами та правилами;
– створення сприятливого соціально-психологічного клімату.
Засоби та методи запобігання конфліктів:
– переведення відкритого зіткнення у конструктивне співробітництво;
– функціональне розведення учасників конфліктної взаємодії, припинення їх спільної діяльності;
– чітке розмежування посадових повноважень;
– управління компетенцією співробітників шляхом підвищення кваліфікації, вдосконалення трудових навиків та навиків спілкування, зміни видів діяльності, залучення персоналу до прийняття управлінських рішень.
Правила безконфліктної поведінки:
– прагніть адекватно оцінити власну поведінку у конфліктній ситуації, уникайте упередженості в оцінці дій своїх опонентів;
– спробуйте оцінити ситуацію з позицій протилежної сторони, зрозуміти точку зору вашого опонента;
– уникайте звинувачень на адресу опонента, що може спровокувати включення психологічних механізмів захисту і потік звинувачень на вашу адресу;
– контролюйте свої емоції та закликайте протилежну сторону діяти аналогічно;
– спонукайте свого опонента до відкритого обговорення спірних питань, спільного розв’язання конфліктної ситуації;
– перевіряйте об’єктивність інформації, пов’язаної з предметом конфлікту, діями опонентів та своїми власними.
Подолання конфлікту – це повне чи часткове усунення причин, що його породжують, або зміна цілей та поведінки учасників конфлікту.
Найпоширенішими засобами подолання конфлікту є:
-усунення причин конфлікту (подолання образу «ворога», що склався у конфліктуючих сторін);
-зміна вимог однієї зі сторін (коли опонент іде на певні поступки, інколи обидві сторони погоджуються на компроміс у зв'язку з виснаженням ресурсів, втручанням третьої сторони);
-боротьба (передбачає перемогу однієї зі сторін);
-консенсус (згода значної більшості учасників конфлікту щодо його головних питань).
Форми подолання конфлікту:
Вирішення конфлікту – повне або часткове усунення причин, що його породжують, або зміна цілей та поведінки учасників конфлікту;
Урегулювання конфлікту – в усуненні протиріч між конфліктантами бере участь третя сторона;
Затухання конфлікту – тимчасове припинення протидії при збереженні напруги та протиріччя, за якого конфлікт набуває прихованої форми (втрата мотиву до боротьби, зниження значущості цілі, переорієнтація мотивації конфліктантів, виснаження ресурсів);
Переростання в інший конфлікт – виникнення у відносинах сторін нового, більш значущого протиріччя;
Усунення конфлікту – ліквідація його структурних елементів за допомогою припинення на тривалий час взаємодії опонентів, усунення об'єкта конфлікту, подолання дефіциту об'єкта конфлікту, вилучення з конфліктної ситуації одного з конфліктантів.
Стратегії виходу з конфлікту:
Суперництво (нав'язування іншій стороні кращого для себе рішення) – виправдане, якщо запропоноване рішення є конструктивним за відсутності часу для переконування опонента, в екстремальних ситуаціях;
Компроміс (бажання конфліктантів завершити конфлікт частковими поступками, відмова від окремих вимог, що висувалися раніше, готовність визнати претензії іншої сторони) – ефективний, якщо учасники конфлікту усвідомлюють рівність своїх прав та обов'язків, відчувають загрозу позбутися всього в разі поразки; може бути досягнутий за допомогою техніки відкритої розмови;
Пристосування (вимушена або добровільна відмова від боротьби) – до такої стратегії спонукає усвідомлення неправоти, необхідність збереження добрих стосунків з опонентом, сильна залежність від нього, незначущість проблеми, великі збитки та загроза ще більших, тиск третьої сторони;
Уникнення вирішення проблеми (спроба вийти з конфлікту за мінімальних втрат шляхом не розв'язання, а затухання конфлікту) – застосовується за відсутності сил та часу для боротьби, небажання вирішувати проблему, прагнення виграти час, труднощів у формуванні лінії власної поведінки;
Співробітництво (спрямованість конфліктантів на конструктивне обговорення проблеми, ставлення до іншої сторони не як до противника, а союзника в її вирішенні) – найефективнішим буває за сильної взаємозалежності сторін та важливості рішення для них обох; може бути досягнутим за допомогою переговорів.
Важливим чинником, що впливає на результативність завершення конфлікту, є участь у його регулюванні третьої сторони.
Медіаторство – вид діяльності, що полягає в оптимізації за допомогою третьої сторони процесу пошуку вирішення проблеми задля припинення конфлікту.
Типи медіаторства:
Офіційне (формальне) – міждержавні організації (ООН), окремі держави, державні правові інституції, державні комісії, представники правоохоронних органів, громадські організації тощо.
Неофіційне (неформальне) – відомі особи, представники релігійних організацій, професійні психологи, неформальні лідери, друзі, сусіди та ін.
Види медіаторства:
- третейський суддя (авторитарна роль, має найбільші можливості щодо визначення варіантів вирішення проблеми);
- арбітр (має значні повноваження, але сторони можуть не погодитися з його рішенням та опротестувати його);
- посередник (більш нейтральна роль, маючи певні знання, він забезпечує конструктивне обговорення проблеми, прийняття рішення залишається за конфліктантами);
- помічник (не втручається у полеміку щодо змісту проблеми та прийняття рішення, забезпечує організацію переговорів та зустрічей);
- спостерігач (своєю присутністю утримує сторони від порушень домовленостей, агресії).
У цілому ж, аналітичні зусилля соціологів спрямовані, насамперед, на те, щоби з'ясувати:
– природу та сутність різноманітних соціальних конфліктів;
– їх функції та механізм дії;
– умови виникнення та способи попередження конфлікту;
– закономірності розвитку та фактори, що впливають на їх появлення і зникнення;
– можливості передбачення та шляхи врегулювання;
– запропонувати "соціальні технології" розв'язання конфліктів, що є адекватними їх внутрішній природі, особливостям розгортання у наявному суспільному середовищі та специфіці особистісної та групової поведінки конфліктуючих сторін.
ЛІТЕРАТУРА
1. Герасимчук А.А., Палеха Ю.І., Шиян О.М. Соціологія: Навч. посібник. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2003. – 246 с. (С. 193-206).
2. Лукашевич М.П., Туленков М.В. Соціологія. Загальний курс: Підручник. – К.: Каравела, 2004. – 456 с. (С. 164-191).
3. Примуш М.В. Загальна соціологія. Навч. посібник. – К.: ВД «Професіонал», 2004. – 592 с. (С. 355-379).
4. Сірий Є.В. Соціологія: загальна теорія, історія розвитку, спеціальні та галузеві теорії / Навч. посібник. – К.: Атіка, 2004. – 480 с. (С. 432-435).
5. Соціологія: курс лекцій. Навч. посібник для студентів вищих навч. закладів / За ред. В.М.Пічі. 3-тє видання, стереотипне. Львів: «Новий світ-2000», 2003. – 312 с. (С. 231-252).
6. Соціологія: Підручник для студентів вищих навч. закладів / За ред. В.Г.Городяненка. – К.: «Академія», 2003. – 560 с. (С. 318-339).
7. Соціологія: терміни, поняття, персоналії. Навчальний словник-довідник. Укладачі В.М.Піча, Ю.В.Піча, Н.М.Хома та ін. / За заг. ред. В.М.Пічі. – К.: «Каравела», Львів: «Новий світ 2000», 2002. – 480 с.
8. Юрій М.Ф. Соціологія: підручник для студентів вищих навч. закладів. – К.: Дакор, 2004. – 552 с. (С. 375-387).
