Структура і стадії соціального конфлікту

Конфлікт є складним за структурою соціальним явищем, його елементи тісно взаємодіють між собою.

I. Сторони, що конфліктують (у соціальному конфлікті беруть участь щонайменше дві сторони (конфліктанти), крім них, у конфлікті можуть бути задіяні й провокатори, співчуваючі, консультанти, посередники).

ІІ. Зона конфліктної взаємодії (конфлікт виникає лише за наявності предмета суперечки, який зумовлює зону взаємодії його учасників, часто його важко розпізнати, конфліктанти іноді й самі нечітко його уявляють. У зв'язку з цим зона конфлікту є дуже рухомою, може розширюватися та звужуватися).

ІІІ. Уявлення про ситуацію (кожний з конфліктантів має власне уявлення про всі обставини, що спровокували та супроводжують конфлікт – це створює додаткові підстави для непорозумінь).

IV. Причини (мотиви) (кількість їх може бути необмеженою, іноді вони є відкритими, іноді прихованими, усвідомленими або навпаки, спонукають до вступу в конфлікт).

V. Умови (з'ясування умов дає змогу розглядати конфлікт не як ізольовану систему, а як реальну соціальну ситуацію. Як правило, вони бувають політичними, економічними, культурними, психологічними).

VI. Поведінка (за конфліктної ситуації поведінка кожної зі сторін заважає іншій досягти мети й оцінюється як ворожа).

Тактика поведінки:

– фізичне насильство (винищення матеріальних цінностей, блокування чужої діяльності, наруга над особистістю, вбивство);

– психологічне насильство (образи, зневага, дискримінаційні заходи, негативна оцінка особистості, приниження, брутальність);

– захоплення та утримання об'єкта конфлікту (боротьба сторін за матеріальний об'єкт);

– тиск (накази, погрози, шантаж, компромат, ультиматуми);

– демонстраційні дії (публічні висловлювання, скарги, суїцидальні спроби, голодування, пікетування);

– санкціонування (вплив на опонента через збільшення робочого навантаження, зниження зарплати, накладання заборон, невиконання розпоряджень);

– тактика коаліцій (створення союзів, розширення можливостей протидії);

– фіксація власних позицій (використання фактів, логічних прийомів для підтвердження позиції, містить критику, прохання, переконання, висування пропозицій);

– дружелюбність (коректне спілкування, демонстрація готовності вирішувати проблему, надання необхідної інформації, допомоги, вибачення, заохочення);

– угоди (обмін благами, обіцянками, вибаченнями, поступками).

VII. Наслідки (можуть бути як позитивні, так і негативні, це залежить не лише від правомірності домагань, але й від перипетій боротьби).

Наприклад, у трудових та сімейних конфліктах конфліктуючі сторони пов'язані досить високою взаємозалежністю, а тому поводять себе зазвичай достатньо стримано, оскільки розуміють, що вимушені будуть спілкуватися і після завершення конфлікту. Якщо ж у суб'єктів конфлікту у попередній період були відсутні будь-які стосунки і вони не мають наміру підтримувати їх у майбутньому, вони мають більш широкий вибір лінії поведінки у конфліктній ситуації. Тому важливо встановити, які відносини між учасниками конфлікту були до його початку, у момент конфлікту, і які відносини між собою вони планують після його завершення.

Якщо одна із конфліктуючих сторін має можливість оцінити силу протилежної сторони ще до початку розвитку конфлікту і визнає її достатньо високою, це може спонукати її намагатися врегулювати спірне питання неконфронтаційним шляхом. До того ж, співставлення сил дає можливість кожній із сторін обрати більш раціональні засоби досягнення поставлених цілей або взагалі відмовитись від подальшого розвитку конфлікту.

Основними об'єктами більшості соціальних конфліктів виступають – ресурси, статус та цінності.

До ресурсів відносять все те, що може бути ефективно використано для задоволення потреб суб'єкта, реалізації його інтересів та цілей – фінанси, техніка, технології, земля та її надра тощо (матеріальні ресурси), а також культура, наука, освіта та інші види духовних ресурсів.

На відміну від ресурсів, які переважно є засобом забезпечення нормальної життєдіяльності суб'єктів конфлікту, статус, як об'єкт боротьби між ними, є умовою її забезпечення. Саме від статусу залежить, яким – рівноправним або нерівноправним – буде положення суб'єкта у суспільстві, серед інших соціальних суб'єктів, наскільки вільними або примусовими будуть його взаємини з ними, у якій мірі буде збережене або принижене його почуття людської гідності.

Нарешті, цінності, які у даному випадку розуміються у вузькому сенсі: як те, що є принципово важливим для певного соціального суб'єкта та його життєдіяльності, виступає для нього самоціллю, виразом його розуміння самого себе, своєї власної природи, з втратою якої зникає він сам як власне суб'єкт, який гідний визнання та поваги інших суб'єктів. Конфлікти на грунті цінностей виникають, як правило, на грунті примусового нав’язування їх одним соціальним суб'єктом іншому.

 

Стадії соціального конфлікту:

Передконфліктна ситуація (формуються передумови для конфлікту);

Інцидент (перша сутичка конфліктантів, зав'язування конфлікту. Інколи конфлікт може закінчитися на цій стадії (конфліктанти вирішують свої непорозуміння));

Ескалація (конфлікт реалізується в окремих актах – діях та протидіях конфліктуючих сторін. Ескалація може бути безперервною (ступінь напруги у відносинах постійно зростає) та хвилеподібною (періоди напруги змінюються тимчасовим затишшям);

Кульмінація (крайня точка ескалації, коли напруга виражається у вибуховому акті);

Завершення конфлікту (конфліктанти можуть вийти з конфлікту за допомогою одного зі способів – насильства, примирення, роз'єднання (розриву);

Післяконфліктна ситуація (ситуація, яка виникає після розв'язання конфлікту. Вона може бути як конструктивною, так і деструктивною).

Після завершення конфлікту такі варіанти поведінки конфліктуючих сторін:

– Сторони (сторона) прагнуть владнати існуючі протиріччя і знайти компроміс.

– Одна із сторін робить вигляд, начебто "нічого особливого не відбулося" (втеча від конфлікту).