Технокапіталістична апологетика

Як вже зазначалося раніше, в основі збільшеної здатності для створення достатку лежить ефемеризація або можливість робити «більше з меншого». Закон Мура – явище, коли комп’ютерна потужність або продуктивність чипа, по суті, подвоюється кожні 18 місяців, на сьогодні проявляється в будь-якому виді базованої на інформації технології[749]. Наприклад, застосування автоматизації праці, що є комбінацією робототехніки та програмування, кожна з яких у своїй основі визначається інформацією, відображає те, як самі засоби виробництва стають інформаційною технологією, а отже й об’єктом експоненціального росту.

У фінансових термінах результатом цієї моделі стали дешевші цінові показники, оскільки відповідна ефективність зменшує витрати до найбільш дозволеного рівня. Це можна побачити у різкому зростанні кількості недорогих та тепер уже поширених технологій, таких як, наприклад, мобільні телефони. В абсолютній абстракції, при однакових умовах, припускаючи, що суспільство буде підтримувати лише поточний спектр споживчих товарів, багато виробничих тенденцій мають можливість наблизитися до «майже нульової» вартості. Враховуючи це, постає питання: на якому рівні такого зниження мінової вартості (ціни) сама вартість стає настільки незначною, що вона сама по собі стає спірною як економічний фактор? Чи можемо ми очікувати, що такий потенціал проявиться на такому прогнозовано високому рівні в ринковій системі?

Відповідь – «ні». Ринок ніколи не створить такого великомасштабного, суттєвого, постдефіцитного передбачуваного зменшення загалом через його головну потребу в дефіциті для того, щоб підтримувати грошовий оборот, отже, утримувати людей зайнятими. Важливо зазначити, що багато з цих сучасних технологічних рухів все ще виправдовують існування ринкового капіталізму, як засобу створення «достатку», беручи до уваги цей феномен загального зменшення витрат. Як аргумент наводять, що розвиток продукції та збільшення попиту на неї сприяє «кращим» методам виробництва, отже більші заощадження компанії означають більші заощадження для споживача. Таким чином, це з часом робить доступними деякі товари для тих, хто не міг собі дозволити собі їх раніше. Якщо сприймати це за щиру правду, то під цим спостереженням припускається, що з часом всі товари у своїй вартості будуть наближатися до нуля, якщо попит на ринку буде посилюватися.

Перша проблема, однак, полягає в тому, що цей аргумент просто ігнорує широкий ряд загальної технічної неефективності, яка при правильному розгляді та вирішенні також може створювати те ж саме зменшення витрат. Інакше кажучи, тут помилково поєднується «ринкова ефективність» та «технічна ефективність». Загальним прикладом є глобалізація. Дешева, примітивна праця країн третього світу може і допомогти знизити витрати певного продукту для споживача американського ринку, та витрачена енергія, затрачені ресурси і, ймовірно, негуманно створені експлуатаційні умови, що сприяють «ціновій вигоді», при детальному розгляді насправді становлять глибоку та руйнівну неефективність.

Певні типи технологій, зазвичай пов’язаних з комп’ютером, є сьогодні широкодоступними для багатьох, хто в іншому випадку не міг би їх собі дозволити. Це є результатом наукової винахідливості, а не ринку. Багато традиційних економістів постійно стверджують, що «якби не було капіталізму…» і так далі. Правда в тому, що ринок – це система стимулювання та постачання тоді, як прибуткова мотивація, можливо, інколи і пов’язана з високим рівнем технічного прогресу, що сприяє досягненню вищого потенціалу виробництва посилюючи феномен «виготовлення більшого з меншого», це всього лише один імовірний результат із багатьох. Тут можуть застосовуватися чимало інших високоприбуткових засобів, які мають нульовий (або й негативний) ефект у досягненні самого постдефіциту.

Можливо, найкраще думати про це як про самообмежувальний поріг. Прибутковою метою в ефективності витрат є залишатися «конкурентним», порівняно з іншими виробниками, в той же час природно намагаючись отримати максимальний прибуток для того, щоби продовжувати платити працівникам та зберегти структуру компанії. Це є спонукальним рівнянням. Очевидно, що жодна компанія не хоче зробити себе непридатною, намагаючись досягнути стану надзвичайно високої ефективності.

Окрім того, культура прибутку є недалекоглядною за своєю природою. Це означає, що коли приходить момент прийняття рішення, пов’язаного з ефективністю витрат, то буде шукатися найлегший та найбільш прямий шлях впровадити відповідні зміни. Це, знову ж таки, може означати різницю між оновленням технічної діяльності для того, щоб бути більш ефективним у процесі фактичного виробництва – та просто передачею певних функцій до країни, що розвивається, де можна дуже мало платити через наявну там бідність – що може краще виглядати на папері в плані заощадження витрат. Ринок не бачить різниці між цими двома варіантами. Рішення базуються лише на торговій вартості, а кінцевий результат, як правило, виправдовує засоби.

Отже, з плином часу, ринкові процеси можуть і справді продовжувати робити певні товари високого попиту більш доступними для тих, хто не міг їх собі дозволити раніше. Однак, це не є доказом того, що результатів по-справжньому орієнтованого на постдефіцит суспільства можна загалом досягнути в тій же структурі. Справжнього прогресу в створенні достатку можна досягнути лише через безпосередній перегляд суспільства для затвердження постдефіцитних намірів та видалення зацікавленості в збереженні дефіциту, яка на сьогодні є загальнопоширеною. В такому висновку також не враховується широкий ряд інших великомасштабних проблем ефективності, які є властивими для ринкового капіталізму стосовно культурної та екологічної стійкості, які будуть обговорюватися детальніше в інших есе.

Дебати про «технологічне безробіття» так само стали потужним відкриттям у цьому протиріччі усвідомлених намірів. Захисники капіталізму ховаються за ідеєю, мовляв, коли технології заміняють людську працю, вони також і створюють її. Це могло бути правдою у минулому, яке повільно відходить назад, а зараз все більш явними стають зовсім інші обставини[750].

По-перше, експоненціальне прискорення, яке сьогодні відбувається, вагомо випереджає освітню адаптацію людини. У процесі втрати і створення робочих місць, який відбувається в сучасному світі, не існує співвідношення 1:1. При об’єктивному розгляді застосування машин, враховуючи експоненціальні тенденції, можна побачити, що втрата робочих місць на сьогодні та можливості втрати робочих місць у майбутньому є величезними. Цікавим тут є те, що цей самий процес автоматизації грає значну роль у створенні достатку, навіть хоча і компанії, в своїй логіці переслідування прибутку, використовують її для заощадження грошей. Результатом є комплексна дихотомія з меншою кількістю працівників, тобто, і з меншою кількістю доступних грошей (купівельною здатністю).

З усіх симптомів занепаду капіталістичної моделі цей феномен технологічного безробіття є просто одним з найбільш глибоких, оскільки він дійсно проявляє протиріччя функцій системи. Капіталізм припускає, що попит на людську працю буде майже однаковим і всеохоплюючим. Проте, якщо дешевшим є найняти машини для виконання ролі людини, то як тоді ми отримаємо «витрачання грошей» людьми, які, як робоча сила, тепер були заміщені цими самими машинами? Як машини можуть продовжувати здійснювати виробництво без «підживлення» грошового обороту?

Зрештою, аргумент щодо пониження вартості в межах контексту капіталізму просто не працює, оскільки він припускає пряме врегулювання балансу між ціною та зниженою собівартістю (заощадження грошей завдяки механізації для зниження кінцевої ціни товару) для того, щоб задовольнити купівельну здатність тепер вже ненайнятих споживачів (ті робочі місця, які були замінені завдяки механізації), яка постійно зменшується.

Єдиний метод, за яким це могло би працювати, полягає в усуненні самого прибуткового стимулу. Проте це є неможливим, якщо ми все ще будемо мислити в межах контексту ринкової економіки. Це єдина причина, через яку компанії застосовують технології для заміни людської праці, і з якої треба починати це заощадження грошей та посилення своєї конкурентної позиції на певному рівні в загальній економіці. Такі наміри руйнують будь-яке розподільче збалансування між купівельною спроможністю та заощадженням коштів.

 

- СПРАВЖНІ ЕКОНОМІЧНІ ФАКТОРИ -

 

«За останні 100 років світ змінився набагато більше, ніж за будь-яке інше століття. Причина цьому є не політичною чи економічною, а технологічною – технології, які випливають безпосередньо з прогресу в базовій науці» [751]

- Стівен Гокінг

Загальний огляд

У Греції економіка означала управління домашнім господарством[752]. Визначальним якісним атрибутом економіки є рівень її «ефективності». На противагу практикам «ринкової ефективності», яка поширена сьогодні, ця форма ефективності пов’язана з фізичними системами – а не із взаємодією «грошей», «ринку» та іншими сумнівними культурними вигадками[753].

У цьому процесі фізичної еволюції ми неодмінно приходимо до набору взаємопов’язаних компонентів, які відповідно називаються економічними факторами. Ці компоненти, на відміну від більшості фінансових теорій, які існують в сучасному світі сьогодні, не мають нічого спільного з актом торгівлі. Радше вони включають як фактори справжні технічні процеси, отже, й тенденції, потенціали та вимоги до виміру, які є необхідними для оптимізованої системної організації протоколів індустріального видобутку, виготовлення, розподілу, проектування, переробки і т. д.

Проте, заради кращого розуміння варто зазначити, що навіть коли цей тип економічного мислення є сильним відступом від традиційних економічних теорій, які основуються на грошах і які ми переживаємо сьогодні, в цьому есе ми все ж будемо розглядати ці компоненти економіки, основаної на ресурсах, в контексті традиційних «мікроекономічних» та «макроекономічних» категоріальних відмінностей так, як це робиться в загальноприйнятих підручниках з грошової економіки.

Макроекономічні компоненти пов’язані зі взаємозв’язками фізичної системи найвищого рівня, які ми можемо осягнути. Мікроекономічні компоненти ж – із певними специфічним галузями промисловості або секторами, які зазвичай стосуються виробництва єдиного продукту, регіональним розподілом та специфічними регенеративними аспектами. В більш широкому сенсі на рівні системи, макроекономічні компоненти також, як правило, керують логікою, пов’язаною з мікроекономічними аспектами. Наприклад, макроекономічний атрибут глобального управління ресурсами має універсальне відношення до відповідного розвитку мікроекономічної діяльності, наприклад, як до ефективності проектування продукту (яка неодмінно використовує такі глобальні ресурси).

Однак розгляньмо систему і те, що насправді становлять наші соціальні цілі.

 

Загальна теорія систем

Загальна теорія систем – це ідея, яка ймовірно стала найбільш відомою завдяки біологу Людвігу фон Берталанфі. Він зазначав: «…існують моделі, принципи та закони, які застосовують узагальнені системи або їх підкласи, незалежно від їхнього особливого типу, природи їхніх складових елементів, та їхніх взаємозв’язків або «сил» між ними. Видається законним задатися питанням щодо теорії, яка стосується не систем більш менш спеціальних типів, а універсальних принципів, які застосовуються до систем взагалі»[754]. Протягом багатьох років науковці теорії систем значно сприяли інтелектуальній складності та детальній розробці, та базове розуміння є радше простим та інтуїтивно легким для сприйняття.

Людське тіло, наприклад, складається з різноманітних системних взаємозв’язків, які за своєю властивістю не лише регулюють специфічні процеси задля певних цілей (такі наприклад як серце та його роль у циркуляції крові), ці системи так само завжди мають менший та більший рівень взаємозв’язків. У випадку із серцем, кров, яку воно циркулює, має свій власний набір визначених хімічних властивостей та системної поведінки (системні взаємозв’язки нижчого рівня) тоді, як сама кров є також складовою частиною всіх людських органів (системні взаємозв’язки вищого рівня), а отже пов’язана, наприклад, з легенями, які сприяють розподіленню кисню по всьому кровотоку.

Розширюючи цей приклад до вищого рівня взаємозв’язків, можна сказати, що ця система людини пов’язана з екологічною системою[755], яка неодмінно має прямий взаємозв’язок зі здоров’ям. Погані індустріальні методи, які існують в межах екологічної системи, можуть, наприклад, становити забруднення повітря, що спричиняє шкідливі умови. Звісно, системні взаємозв’язки з людським здоров’ям є не лише «фізичними» в традиційному сенсі цього слова, вони є також психологічними та соціальними в своїй причинності. Наука прийшла до кращого розуміння того, як через генетичний вплив та вплив навколишнього середовища, що включають в себе контекст систем вищого рівня, формується людське виховання та схильності поведінки. Наприклад, як зазначалося в попередніх есе, проблеми залежності – наркоманія або алкоголізм, можуть бути часто пов’язаними зі стресом у ранніх періодах життя та емоційними втратами[756]. Насправді, самим базисом для розуміння охорони здоров’я, без виключення, є розуміння системності. Відтепер, поєднання всіх систем є тим, що можна назвати «узагальненими керуючими принципами». В науковій термінології, «узагальнений» принцип або теорія – це фундаментальна характеристика або припущення, яке керує всією системою. Примітно, що постійним пошуком у сучасній науці є дослідження універсальних керуючих принципів, які застосовуються до всіх відомих систем у всесвіті, як було виражено у попередній цитаті Людвига фон Берталанфі.

Тоді, як існує велика кількість теоретичних дебатів щодо комплексної поведінки певних систем (де виникають сутички між точками зору, наприклад, «класичної механіки» та «квантової механіки»), розуміння, яке стосується ефективної економічної організації – системної конструкції призначеної для оптимізації людського добробуту та довготермінової екологічної та соціальної стійкості – не повинно втрачатися в такій абстракції. Таким чином, економічні взаємозв’язки, представлені в цьому есе, справедливо є очевидними та легкими для їх перевірки на дійсність.

Зауважимо, що коли системний світогляд насправді усвідомлюється у своєму глибокому розгалуженні незмінної взаємопов’язаності, отже, й взаємозалежності та взаємовідповідальності буквально всього відомого у всесвіті, традиційні культурні поняття, основані на соціальному поділі людей – такі, як релігійна вірність, расова належність, класовість, національні країни, патріотизм та інші прояви породжені світом, який в минулому ймовірно був необізнаним про такі реалії – не можуть створювати нічого іншого, крім збентеження, поганого пристосування та конфліктів у довгостроковій перспективі.

Усвідомлення та намагання мислити в контексті взаємопов’язаних систем має вирішальне значення для інтелектуального розвитку, так само як і створення освітнього імперативу для людей, щоб також вчитися більше як «універсалами», що є протилежним до жорсткого поняття «спеціалістів», яке є поточною моделлю завдяки структурі нашої традиційної ролі праці. На жаль, наша система освіти була сформована та структурована не для того, щоб створити усебічне розуміння світу, радше аби спрямувати фокус на ізольовану та вузьку спеціальність, яка, зрештою, зменшує розуміння системи[757].

Отже, повертаючись до конкретного контексту створення економічної моделі, така доречність системи природно створює, по суті, «самогенеруючу» причинність, яка значно зменшує суб’єктивність. Коли ми встановлюємо взаємозв’язок між поточним розумінням людської системи та екологічною системою, ми отримуємо процес об’єктивного припущення що стосується того, що є можливим та стійким, як в загальній структурі індустріальних процесів, так і в структурі цінностей самого суспільства.

В кінцевому підсумку, як тільки ця реалія усвідомлюється, знаючи, що ми можемо ніколи так і не досягнути абсолютного розуміння повної, універсальної керуючої системи, нашою задачею стає виведення економічної моделі, яка найкращим чином накладається на такі відомі нам властивості та взаємозв’язки фізичного світу, адаптуючись та пристосовуючись настільки ефективно, наскільки це можливо, в той час як нова зворотна реакція (інформація) буде продовжувати підтверджувати її дійсність. Інакше кажучи, створення економічної моделі є насправді процесом структурного упорядкування з наявною екологічною системою, яка вже є на планеті Земля. Рівень, до якого ми можемо цього досягнути, визначає наш успіх.

 

Соціальні цілі

Хоча різноманітні світові культури сьогодні проявляють багато унікальних рис та інтересів, все ще існує базовий, практично універсальний, набір спільних потреб, які обертаються навколо виживання. В сукупності, це, по суті, складає базис «охорони здоров’я», в своєму найширшому сенсі.

Нижче Ви побачите список загальних, на вигляд – очевидних, соціальних «цілей», на досягнення яких і повинна бути спрямована робота цієї нової економічної моделі, з подальшим детальним поясненням. Загалом, вони є складовими цілями у прагненні до підвищення якості життя для всього людства, при підтримці справжньої стійкості у довгостроковій перспективі.

 

Цілі:

(1) Оптимізована індустріальна ефективність; активна робота над створенням «постдефіцитного достатку».

(2) Підтримка оптимізованого екологічного та культурного балансу і стійкості.

(3) Навмисне визволення людства від монотонної та небезпечної праці.

(4) Сприяння активній адаптації системи до нових змінних.

 

(1) Оптимізована індустріальна ефективність; активна робота над створенням «постдефіцитного достатку»:

На відміну від поточного, структурного економічного завдання зберегти неефективність заради грошового обігу, економічного зростання та збереження влади[758], ця ціль прагне оптимізувати як технічно, так і структурно всі індустріальні процеси для роботи і створення того, що можна образно назвати постдефіцитним достатком.

Постдефіцитний достаток – це ідеалізований стан, який усуває дефіцит певного ресурсу чи процесу, зазвичай завдяки оптимізованій ефективності, яка стосується виробничого дизайну та стратегічного використання. Немає необхідності казати, що ідею досягнення універсального постдефіциту – велика кількість всього для всіх – по- справедливому можна назвати неможливою, навіть з найбільш оптимістичних переконань. Тому цей термін насправді вказує на точку фокусування[759].

Загальнопоширені приклади реалій постдефіциту, які будуть розглядатися більш докладно в пізнішому есе[760], включають статистично доведену можливість створити достаток харчування для світового населення, достаток енергії для її відповідального використання людиною, достаток житла, щоб дати притулок високого рівня якості кожній родині на Землі, разом з достатком товарів, як основаних та потребах (наприклад, інструменти), так і основаних на поміркованих бажаннях (предмети розкоші та особливі товари)[761] для того, щоби сприяти постійному підвищенню та покращенню якості життя, яке є недосяжним для ймовірно 99% людства сьогодні.

Ці та багато інших можливостей довели себе як статистичні реалії для поточного населення Землі та навіть більше, якщо вони будуть реалізовані через те, що Р. Бакмінстер Фуллер образно назвав «революцією в науці проектування»[762] або перепроектуванням нашої соціальної інфраструктури, щоб уможливити нову та ґрунтовну ефективність.

Немає необхідності казати, що під цим соціальним перепроектуванням розуміють радикальний відхід від поточних соціальних норм та встановлених традицій, включаючи саму природу самої нашої соціально-економічної та керуючої структури (комплексна тема переходу буде розглядатися в пізнішому есе)[763].

(2) Підтримка оптимізованого екологічного та культурного балансу і стійкості:

 

Підтримка екологічної стійкості має очевидну важливість, враховуючи, що людський вид немає незалежності від середовища свого проживання, а напряму ним підтримується. По суті, сама еволюція доводить, що ми насправді формуємося нашим середовищем, що також в подальшому виражається в глибоких симбіотичних та синергічних зв’язках.

Будь-яке негативне порушення цих взаємозв’язків екологічних систем, ймовірно, призведе до пропорційно негативних порушень нашого здоров’я з плином часу. Тому, дуже важливим для стійкості та охорони здоров’я в довгостроковій перспективі є переконатися в тому, щоб економічна система, яка практикується, мала структурну, вбудовану відповідність цим природним порядкам. Сам цей аспект є мірилом власної практичної обґрунтованості економічної системи як життєпідтримуючої структури. Варто знову повторити, що сучасна ринкова модель економіки буквально не має структурного визнання цих законів природного порядку. Ринок просто припускає, що такий баланс буде підтримуватися через те що, справедливо вважається метафізичними механізмами, які пов’язані з однією лише грошово-ринкової динамікою[764]. Це помилкове припущення.

 

(3) Навмисне визволення людства від монотонної, небезпечної та непоштивої праці:

Як буде описано в технічних деталях в пізніших есе[765], що стосується потужної, орієнтованої на ефемеризацію тенденції, яка називається механізацією (що означає застосування машин для заміни робочої ролі, яка зазвичай виконується людьми), то потреба в тяжкій людській роботі та страждання від монотонних, недоречних та небезпечних занять стають значною мірою все менш необхідними. Ця нова технічна обставина також створила тенденції, які колись були неймовірними, такі, наприклад, як те, що застосування автоматизації довело себе як більш ефективне, ніж людська праця, роблячи устояні традиції «заробітку на життя» все більш невідповідальною соціальною умовністю, враховуючи, що на певний момент ми можемо робити більше меншою кількістю людей і практично в кожній сфері на сьогодні.

Окрім того, важливим є також розглянути моделі людської зайнятості з плином поколінь, усвідомлюючи, що поточна соціальна шкода спричинена «безробіттям» є повністю проявом застосування технологій до праці[766]. Великим міфом ХХ століття, який пропагандується ринковими економістами є те, що технології створюють робочі місця в тій самій пропорції, в якій вони їх забирають[767]. На сьогодні доведено, що це є статистично неправильним, оскільки експоненціальне посилення в інформаційних технологіях та їх трансформація в постійне підвищення ефективності машин доводить помилковість цього, на перший погляд, правдивого спостереження[768]. Криза праці ХХІ століття не проявляє жодних ознак спадання[769] і знайде своє рішення лише через реструктуризацію індустріальних методів праці, категорично змінюючи традицію «роботи заради виживання»[770].

(4) Сприяння активній адаптації системи до нових змінних:

 

Ця тема могла здаватися більш абстрактною, порівнюючи із попередніми цілями, усвідомлення нових реалій інтелектуальної та індустріальної еволюції є дуже важливим. Ми повинні структурно зробити можливою адаптацію.

Сукупна інтелектуальна кульмінація людських знань є, і як показують сучасні тенденції, завжди буде неповною. Багато практик, які, можливо, вважаються «стійкими» або такими, що відповідають охороні здоров’я, сьогодні цілком можуть бути визнаними шкідливими у відносному або абсолютному сенсі в майбутньому. Прикладом можуть бути минулі десятиліття і спалювання нафти. На початкових етапах її використання простежувалися невеликі негативні зворотні реакції, сьогодні ж існує сильний поштовх до того, щоби відійти від використання вуглеводної енергії, завдяки посиленню наслідків, що є результатом її застосування як первинного джерела енергії для суспільства – особливо враховуючи поточний стан більш чистих та багатих альтернатив.

Тому індустріальна та економічна система повинна бути динамічно спроможною до оновлення, уможливлюючи швидке виправлення помилок та вдосконалення при розвитку прогресу. Знову ж таки, цей тип гнучкості зараз ігнорується у ринковій економіці сьогодні, оскільки будь-які такі зміни часто мають дестабілізуючий ефект на прибутковість відповідних галузей промисловості. У сучасний період зміни проходять надзвичайно повільно в цьому плані через параліч, який походить від збереження долі ринку та групової влади. Можна дуже легко аргументувати те, що прогрес часто є шкідливим для існуючих схем прибутку.

Макроекономічні фактори:

В традиційній економічній теорії, яка базується на ринку, макроекономіка має справу з найбільш широкими факторами впливу та політикою, які частково впливають на динаміку та можливі результати мікроекономічних умов. Вона зазвичай пов’язана з вимірюванням зростання, рівнем зайнятості, відсотковими ставками, національними боргами, валютою і так далі.

У контексті ПРОЕ ми можемо також встановити економічні компоненти, про які мислити так само категоріально, лише в цьому випадку вони прямо пов’язані з керуючим тиском фізичного світу вищого порядку, а також з тим, як такі фізичні принципи стосуються більш «мікроекономічних» дій з виробництва товарів, проектування, розподілу і тому подібного. Інакше кажучи, це всеосяжна структура правил, яка, по суті, підкріплена фізичною наукою для того, щоби забезпечити підтримку та оптимізацію справжньої економічної ефективності.

В основі макроекономічного (і, як наслідок, мікроекономічного) підходу лежить спосіб мислення та самого аналізу. Це «науковий метод». Часто кажуть, що в науці ніщо не може бути доказано, лише спростовано. Це і є красою цього методу, оскільки характерний йому скептицизм своїх власних висновків, при відсутності людських упереджень, може забезпечити постійний прогрес та коригування. Наука дає інструмент для того, щоби приходити до висновків, а не «робити їх», а це і є тією основаною на системності логікою, на яку повинні бути зорієнтовані всі економічні рішення як відносно можливостей, так і відносно обмежень[771].

Науковий метод в контексті «макроекономічної політики» в ПРОЕ це те, що ми би могли вести облік у масштабах всієї Землі. Його складові пов’язані з наступним:

(1) Глобальне управління ресурсами

(2) Глобальне оцінювання попиту

(3) Глобальні протоколи виробництва та розподілу.

Ці три фактори розглядаються як «макроекономічні», оскільки вони утворюють основний, майже універсальний розгляд інфраструктури, незалежно від того, що в особливості дане виробництво тягне за собою або де воно розміщене на планеті. (Наразі потрібно також зазначити, що концепція «національної економіки» більше не є життєздатною в цій перспективі, так само, як вона насправді ніколи такою не була, якщо говорити технічно).

(1) Глобальне управління ресурсами:

Глобальне управління ресурсами – це процес відстеження використання ресурсів, своєрідна робота над передбаченням та униканням дефіциту та інших проблем. Насправді воно не відрізняється від логіки, яка лежить в основі більшості загальноприйнятих інвентарних систем, які ми можемо знайти у комерційній сфері. Однак ця система пов’язана передусім з відстеженням рівня природної генерації для підтримки динамічної рівноваги[772].

Всі відомі природні ресурси – чи то деревина, мідна руда, вода, нафта, і т.д. – мають свою власну швидкість природної регенерації, якщо така взагалі є. У певних випадках, наприклад, як у випадку зі станом певних металів або мінералів, термін регенерації настільки довготривалий, що було би доречнішим негайно просто припустити його обмежену поставку[773]. Взагалі, цей процес можна було би почати із цілковитого обстеження Землі до того рівня, до якого це є технічно можливим, де обстеження б відбувалося в режимі реального часу на доступному технічному рівні.

Каталог відстежуваних ресурсних компонентів буде включати всі форми, від біотичних ресурсів, таких, як дерева, до абіотичних ресурсів, таких, як залізна руда і тому подібне. Забруднення та інші екологічні порушення ресурсної цілісності також будуть братися до уваги. Такий підхід загальних систем для обліку ресурсів в масштабах Землі та система відстеження можуть здаватися складною задачею, та насправді на сьогодні це є абсолютно здійсненним, з тими технологіями, які вже використовуються для відповідних галузей промисловості в корпоративному середовищі.

(2) Глобальне оцінювання попиту:

 

Глобальне оцінювання попиту – це процес визначення попиту людського населення. Цей процес буде поділятися на серії регіональних обстежень, в поєднанні з випуском публікацій, які інформують громадськість про нові можливі проектні рішення у виробництві споживчих товарів або промисловому виробництві.

Тоді, як поточна культурна практика, котра включає громадську рекламу, що здійснюється корпораціями з метою підвищення прибутку, та яка часто нав’язує населенню цінності орієнтовані на статус та марнославство у багатьох аспектах, замість того, щоби допомагати йому у задоволенні щоденних потреб, робочий процес у ПРОЕ цілковито пов’язаний зі створенням поінформованості про нові технологічні можливості при їх появі, водночас даючи змогу досягнути узгодженості, щоб прийняти рішення, у чому є інтерес для виробництва, а у чому – ні[774].

Це можна назвати «ринком» ПРОЕ. Це також можна розглядами як сам механізм соціального «керівництва», оскільки цей тип соціальної взаємодії в плані прийняття рішень не повинен бути обмеженим лише проектуванням та виробництвом товарів[775]. Зрештою, в основі будь-якого суспільства насправді лежать технічні механізми, які уможливлюють упорядкування, добробут та якість життя.

Ми часто забуваємо, якою насправді є мета управління. Основа – це засоби для допомоги економічній організації задля покращення життя, полегшення стресу та створення безпеки. Проблема полягає в тому, що управління сьогодні неодмінно перетворилося на систему організованої корупції та протекціонізму типу «мафії», аніж виконує функцію підтримки життя.

В цьому ж підході встановлюється чисто технічна та інтерактивна система, яка за своїм виразом працює подібно до того, як нині інтерпретується ідея «прямої демократії»[776], де в процес прийняття рішення залучається участь всієї групи прямим чином. Враховуючи експоненціальне посилення в основаній на комп’ютері розрахунковій здатності, такий тип сукупного суспільного «мислення» є на сьогодні можливим.

Деталі цієї інтерактивної системи, а також розкриття її невід’ємної концепції, що визначається як «автоматизований дизайн» або оцінка систем основаних на корисності (в тому контексті, що система випробовуються на те, щоб бути корисною) будуть розглядатися в наступних есе[777]. Однак, варто зазначити, що будь-який дизайн має вбудовану логіку спрямовану на те, що працює, є стійким і що зменшує негативні наслідки (або проблеми). Саме цей новий технічний орієнтир, на який будуть посилатися і є тим, що скеровує процес індустріального дизайну.

Останнє, що варто мимохідь розглянути, – це те, що в сучасні ринковій економіці процес оцінки попиту організовується дуже випадковим способом («ціновим механізмом»)[778]. Багато хто в традиційних економічних школах стверджує, що динамічна мінливість людських інтересів робить технічно неможливим підрахувати такий попит без цінового механізму. На початку ХХ століття це могло бути правдою, коли такі твердження щойно висувалися, однак поха прогресивного комп’ютерного обчислювання в поєднанні з сучасними технологіями зондування та відстеження скасували цей бар’єр складності[779].

 

(3) (a) Глобальні протоколи виробництва та (b) розподілу:

 

Глобальні протоколи виробництва та розподілу стосуються міркувань, за якими має бути організована загальна промислова система в контексті інфраструктури поверхні Землі. Це просте поняття пов’язане з тим, де розміщуються такі виробничі потужності і чому. Основним економічним фактором, який тут варто розглянути є те, що ми будемо називати «стратегією близькості».

В сучасній системі орієнтація на власність призводить до того, що потужності з виробництва та розподілу розкидані та розміщенні у випадковому порядку. Наступ глобалізації та постійне переслідування ефективності витрат корпораціями через дешеву робочу силу та ресурси створює величезну неефективність та марнотратство, не згадуючи, що це є основою для негуманної експлуатації праці та інших проблем.

У ПРОЕ організація глобальних індустріальних процесів має основу на постійній оптимізації ефективності, створюючи таким чином мережу виробничих потужностей, яка логічно базується на факторах, пов’язаних з призначенням цих потужностей. Насправді, це досить просто простежити, оскільки значення таких відповідних змінних можуть бути легко визначені кількісно. Оскільки найкоротша відстань між двома точками буде представлена прямою лінією, в поєднанні з сучасними технічними можливостями виробляти багато товарів без необхідності у регіональних умовах (наприклад, у новітніх закритих системах виробництва їжі), головною задачею для того, щоби зменшити витрати енергії та марнування є найбільш можлива локалізація.

 

(3a) Глобальні протоколи виробництва:

Найкращий спосіб це пояснити – навести конкретний приклад, за допомогою якого інші варіації зможуть знайти спільний контекст. Ми будемо використовувати приклад текстильної промисловості, а саме – виробництво одягу.

Сьогодні 98% одягу, який носять американці, імпортується переважно з Китаю[780]. Більшість одягу сьогодні шиють з бавовни. Таку кількість бавовни Китай отримує зі Сполучених Штатів[781]. Отже, сьогодні Сполучені Штати виробляють головний сировинний товар для текстильної промисловості, перевозять його до Китаю, щоб зробити одяг лише для того, щоб потім знову перевезти його до США.

Ми можемо уявити собі, скільки мільйонів барелів нафти витрачається з плином часу на переміщення матеріалів тоді, коли таке збирання врожаю та виробництво може бути дуже просто локалізовано. Знову ж таки, це є результатом внутрішніх економічних механізмів ринкової економіки, які не мають стосунку до справжніх земних економічних взаємозв’язків – тих, які вимагають фізичної ефективності та зменшення марнувань – а не фінансової ефективності та зменшення грошових витрат. Це – чиста розмежованість.

 

(3b) Глобальні протоколи розподілу:

Таж сама базова логіка застосовується до післявиробничого розподілу. Оскільки товари вже створені, вони мають бути доступними регіонально у найбільш ефективний спосіб, який є можливим, зважаючи на попит та відстань. Оскільки розподіл встановлюється відповідно до регіональних потреб, то він має три базові компоненти:

3b1) Розміщення потужностей

3b2) Метод доступу

3b3) Відстеження / зворотний зв’язок

 

3b1) Розміщення потужностей:

Розміщення потужностей базується на логічній відстані від концентрації населення. Найкраще це ілюструє приклад, який стосується поточних практик, коли продуктові магазини (зазвичай) розміщуються в усередненій зручності для місцевого населення, хоча навіть така стратегія часто скомпрометована властивою ринку логікою[782]. Тим не менше, інші технологічні фактори можуть увійти в гру для того, щоб полегшити переміщення товарів та зменшити марнування разом зі збільшенням зручності доступу. Та місцеві потужності, які містять найбільш загальнопоширені необхідні товари можуть існувати у незначній відстані біля місцевого населення, системи доставки, такі, як, наприклад, автоматизовані пневматичні структури труб для продуктів середнього розміру, могли би встановлюватися в будинках так само, як і водопровідні системи, що вбудовуються в будинки сьогодні.

Інші варіації можуть включати системи доступу, які базуються на специфічних регіональних потребах. Будівлі доступу можуть бути розміщені прямо на місці задля задоволення різних інтересів, приклад – спортивні ресурси, коли необхідне обладнання постачається у відповідний час та місце його застосування.

 

3b2) Метод доступу:

Метод доступу найкраще можна описати як спільну «бібліотечну» систему. Тут не йдеться про те, що всі взяті речі мають бути «повернуті» до цих будівель доступу. Тут показується те, що вони можуть бути використані з більшою користю. Ця практика, звісно, заохочується, оскільки процес «спільного користування» є потужним фактором, який уможливлює як ефективність збереження, так і ефективність доступу населення. Інакше кажучи, завдяки системам спільного доступу необхідно менше товарів для того, щоб задовольнити інтереси більшої кількості населення, що проявляється в порівнянні 1:1 з універсальною системою власності, яка практикується сьогодні.

Загальним прикладом могла би бути потреба в спеціалізованому інструменті, який населення використовує відносно рідко. Простими прикладами є також обладнання з виробництва для специфічних проектів та обладнання для розваг. З іншої сторони цього спектру лежать щоденні потреби – технології персональних комунікацій і тому подібне, що також стають доступними, коли їхнє повернення очікується лише тоді, коли ця річ зламається, щоб потім її можна було переробити або відремонтувати. Ця концепція переходу від суспільства, орієнтованого на власність, до суспільства, орієнтованого на доступ, є потужною ідеєю. Деякі галузі індустрії, які займаються «прокатом» вже пожинають плоди цієї концепції у формі вигоди, навіть у ринковій системі[783].

Знову ж таки, в порівнянні із сучасною моделлю, ці потужності існують так само, як сьогодні працюють «магазини», з динамічним підрахунком регіонального попиту для того, щоб забезпечити достаток постачання та уникнути дефіциту й перевитрат. Різниця в тому, що тут нічого не «продається», а етосом стає стратегічно ефективна, інтерактивна система спільного користування, де можуть відбуватися повернення продукту, коли минає його життєвий термін або коли товар просто більше не є необхідним.

Існує загальнопоширена реакція на цю ідею, мовляв, з’являтимуться такі проблеми, як «таємне накопичування» або й інші види зловживань. Це припущення в своїй основі помилково накладає поточні грошово-ринкові наслідки на нову модель. Люди у сьогоднішньому світі, який приводиться в дію дефіцитом, імпульсивно запасаються та захищають, коли у них є причини боятися або проявляють бажання експлуатувати товари через їхню ринкову цінність. В ПРОЕ, в системі немає перепродажної цінності, оскільки немає грошей[784]. Тому, ідея таємного запасання чим-небудь радше спричинила би незручності, аніж давала би якусь вигоду[785].

 

3b3) Відстеження / зворотний зв’язок:

Відстеження та зворотний зв’язок, як зазначалося вище, є невід’ємною частиною того, щоби підтримувати систему як регіонально, так і глобально настільки гнучкою, настільки це можливо, коли мова йде не тільки про те, щоб задовольняти регіональний попит через достатню поставку, але також, щоб іти нога в ногу зі змінами у технологіях видобутку, виробництва, розподілу та новим попитом. Зазвичай, ці фактори є високо синергічними. Системи датчиків, програми та інші технології відстеження ресурсів дуже стрімко розвиваються для різних типів індустріального використання[786].

Сучасні комерційні системи інвентаризації уже є цілком прогресивним у відповідному контексті, коли мова йде про попит та розподіл. Питання – лише у їх масштабності в певних контекстах для того, щоби підраховувати всі необхідні атрибути.

Головним фактором в цьому розгляді є ефективність на всіх рівнях, і вона має власну причинну логіку, коли розглядається в більш екологічній та фізичній системній взаємопов’язаності, характерній для природного світу. Ця ефективність пов’язана зі зменшенням марнування та задоволенням людських потреб, завжди орієнтуючись в своїх можливостях на поточний стан технологій через науковий метод.

Мікроекономічні фактори:

Враховуючи ці, так звані, макроекономічні концепції, важливо повторно зазначити, що базові принципи, які стосуються оптимальної ефективності, продуктивності та стійкості залишаються такими ж самими впродовж всієї моделі, з верху до низу. Це, знову ж таки, той хід думок, який походить з наукового методу, і він розрахований у майже емпіричних рамках логіки самих законів природи.

Тоді, як сьогодні теорія традиційної економіки, основаної на ринку, розглядає «мікроекономіку» як щось, пов’язане із вивченням поведінки індивідів, домашніх господарств та підприємств при прийнятті рішень на ринку, визначенні ціни та іншими факторами, які основуються на руху грошей різними способами, мікроекономічний контекст ПРОЕ є абсолютно іншим.

Розгляд мікроекономіки в цій моделі пов’язаний з поточними методами проектування товару та самого виробництва. Його організація стосується двох факторів:

1) Ефективність проектування продукту

2) Засоби для досягнення ефективності виробництва

 

(1) Ефективність проектування продукту пов’язана з цілісністю самого дизайну. Ефективність витрат та кінцева технічна неефективність, в поєднанні з корпоративним процесом конкуренції та поширеного непотрібного дублювання специфічних товарів створили клімат непотрібних марнувань та обмеженого життєвого циклу продукту. Упродовж такого проектування виробництва існує також досить мало вбудованих протоколів переробки, якщо вони взагалі враховані. Це дуже важливо, тому що прогресивна переробка сприяла б кращому збереженню матеріалів в довгостроковій перспективі, збільшуючи довготривалу ефективність.

Окрім того, технологія права власності, яка служить інтересу збереження долі ринку для певного бізнесу, створила середовище, де існує дуже мало сумісності запчастин серед чисельної кількості виробників одного й того ж базового продукту.

Тому, тут є доречними п’ять компонентів:

1a) Оптимізована тривалість строку служби

1b) Оптимізована адаптивність

1c) Універсальна стандартизація

1d) Інтегровані протоколи переробки

1e) Сприятливість для автоматизації

 

1a) Оптимізована тривалість строку служби:

Оптимізована тривалість строку служби просто означає, що будь-який товар, котрий виготовляється, проектується з таким наміром, щоби він мав якомога довший термін служби, у найбільш стратегічний спосіб, який є можливим. Поняття стратегічності тут є дуже вагоме, адже тут не йдеться про те, що, наприклад, всі комп’ютерні корпуси мають бути зроблені з титану просто тому, що він є дуже міцним. Знову ж таки, це є синергічною калькуляцією проекту, коли поняття «найкращого» матеріалу для певного призначення завжди співвідноситься з паралельними виробничими потребами, які також можуть вимагати такий тип матеріалів. Тому, рішення щодо використання спеціального матеріалу має розглядатися не лише у розрізі його використання для виготовлення спеціального товару, але також має відбуватися його порівняння з потребами інших типів виробництва, які вимагають такої ж ефективності. Не існує нічого за межами цього системно-центричного порівняння. Всі виробничі рішення приймаються з урахуванням значень систем вищого рівня.

Такий інтерес у створенні «стратегічно найкращого» є дуже важливим для людської стійкості, особливо, коли повідомляється, що через таку неефективність ми використовуємо сьогодні наші природні ресурси швидше, ніж планета їх генерує[787]. Сучасна культура «рекламних оголошень» не лише керується гедоністичною недалекоглядною системою цінностей, яка нав’язується сучасною рекламою та поточними мірками «багатства» і «успіху», вона також є необхідною для підтримки системи оплачуваної праці, центральної частини, яка підтримує ринкову економіку в робочому стані.

1b) Оптимізована адаптивність:

Оптимізована адаптивність – це насправді підскладова «Оптимізованої ефективності» в контексті інженерного проектування. Сьогодні технологічний прогрес, починаючи від автомобілів і до мобільних телефонів, продовжує стрімко зростати посилюючи ефективність. Проте, навіть з таким стрімким темпом змін, інші атрибути вищого порядку залишаються такими самими, відносно більшого періоду, як показують історичні тенденції. Інакше кажучи, різні компоненти виробництва мають різний темп змін, а це означає, що на основі тенденційного аналізу можна прогнозувати систему «адаптивності» та активного «оновлення», задля впровадження її у теперішній дизайн настільки, наскільки це є можливим.

Прикладом може бути темп змін чіпу процесора комп’ютерної системи (CPU). Прогрес потужності чіпа прискорюється стрімкими темпами завдяки закону Мура. Як результат, багато програмних додатків, які були удосконалені для того, щоби працювати на цих нових швидкостях, що стали можливими, не будуть працювати на комп’ютерній системі зі старими чипами. Зазвичай це примушує користувача купувати нову комп’ютерну систему, навіть, якщо єдиною справжньою проблемою є центральний процесор (CPU), а не вся система. Тут можуть вступати в дію інші фактори, наприклад, системна сумісність з новим чіпом.

Такий тип адаптивності є сьогодні дуже важливим на всіх рівнях, що приводить нас до наступного економічного компоненту – «універсальної стандартизації».

 

1c) Універсальна стандартизація:

Універсальна стандартизація це набір оптимізованих протоколів, який створюється шляхом масового промислового зворотного зв’язку співробітницьким чином та спрямований на створення уніфікованої, універсальної сумісності всіх компонентів пов’язаних за даним типом товару. Сьогодні, такий брак стандартизації є джерелом не лише великих марнувань, але також великої нестійкості у функціональності загальновживаних товарів, оскільки конкурентний етос та наміри власності дуже сильним чином обмежують ефективність.

Така практика виправдовувалася під виглядом «прогресу» в дизайні з тією передумовою, що конкуруючі корпорації, які стимулюються фінансовою вигодою, будуть «перевершувати» одна одну, а отже будуть більш продуктивними в прогресі. В той час як, в цьому може бути певна правда, сповільнення, марнування та нестійкість, які цим причиняються не виправдовують цю практику. Більше того, спільне користування інформацією у довгостроковій перспективі завжди було і буде тим, що веде прогрес вперед, як персональний так і соціальний.

Створення індустрією дослідницької бази даних для відомих складових частин, яка буде активно використовуватися по всьому світу як точка посилань при проектуванні та служити зворотним зв’язком при створенні загальних частин та товарів, є складною задачею і звичайно не буде перешкоджати технологічному прогресу або винахідливості. В будь-якому випадку, це б представило більш різноманітну інформацію та перспективи, а отже можна було би приймати кращі рішення набагато швидше.

1d) Інтегровані протоколи переробки:

Це означає пряму та стратегічну оптимізацію поточного стану повторного використання компонентів та матеріалів, яка береться до уваги при самому проектуванні продукту. Знову ж таки, це не відбувається сьогодні, ніяким більш-менш ефективним чином. Огляд звалищ у світі показує, що багато корисних складових частин викидаються в поєднанні із системами (товарами) більшого рівня. Це є неминучим результатом, оскільки звичайні корпорації, які роблять такі продукти рідко заохочують те, щоб вони поверталися для прямої переробки.

Більше того, в той час як традиційні пластик, скло, папір та інші системи переробки мають місце при помірній ефективності, цей процес є насправді грубим та неефективним у порівнянні з прямою регенерацією, яка пов’язана з промисловістю. В ПРОЕ розгляд оптимізованої переробки задля повторного використання матеріалів, сформованих чи ні, буде проходити за стандартом. В решті решт, при такому підході «звалища» більше не будуть існувати, оскільки буде мати місце спосіб повторного використання практично будь-чого, що ми виробляємо, якщо у нас у цьому буде зацікавленість.

1e) Сприятливість для автоматизації:

Це означає, що проект продукту враховує стан автоматизації праці, намагаючись усунути залучення людини, коли це можливо, завдяки більш ефективному, часто – менш складному дизайну. Інакше кажучи, частиною рівняння ефективності є зробити виробництво простим для того, щоб виробляти за допомогою автоматизованих засобів, беручи до уваги поточний стан методів автоматизації. Ми намагаємося спростити спосіб, за яким будуть використовуватися матеріали, а також методи виробництва, таким чином буде виготовлятися максимальна кількість товарів з найменшою варіацією матеріалів та виробничого обладнання.

(2) Засоби підвищення ефективності виробництва:

Засоби підвищення ефективності виробництва як економічний компонент стосуються наявних інструментів та методів, що застосовуються в самому індустріальному виробництві. Вони можуть також розглядатися як макроекономічний фактор у багатьох аспектах, та їх вважають такими, що базуються на мікроекономіці враховуючи той факт, що вони так само стосуються прямого, спеціального виробництва, як і ролі людської праці.

Засоби виробництва будь-чого напряму пов’язані зі станом технологій. Починаючи від Неолітичної революції, з розвитком кам’яних інструментів, до зародження «кібернетизації» на сьогодні та «мислячих» машин, які можуть оцінювати, виконувати та вирішувати проблеми, в основі будь-якої «праці» було залучення наявних допоміжних технологічних інструментів.

Тенденцією стало полегшення праці загалом, разом із загальним зменшенням людської робочої сили в кожному секторі, порівнюючи з продуктивністю. Двісті років тому в сільськогосподарському виробництві було зайнято більшість людей Сполучених Штатів. Сьогодні в сільському господарстві працює лише дуже маленька частка населення, завдяки застосуванню техніки та автоматизації. Це явище та тенденція «механізації» є дуже важливими, тому що сьогодні вони кидають виклик самій основі системи праці заради доходу, разом з тим прогнозуючи підвищення продуктивності до точки, яку можна назвати «постдефіцитною».

Сьогодні ми є більш продуктивними з меншою кількістю людей в тій чи іншій галузі, відносно часу та продуктивної здатності, у зв’язку із застосуванням машинної техніки. В багатьох аспектах, ці обставини знаменують одну з найбільш значних змін в нашій соціальній еволюції, кидаючи виклик самому устрою поточної соціальної системи, відкриваючи величезні можливості для майбутнього, аж до створення стратегічного достатку.

Отже, в ПРОЕ, ця можливість максимізується, зменшуючи застосування людської робочої сили, такої як ми її знаємо, завдяки вільному застосуванню та посиленню автоматизації, значним чином посилюючи продуктивність. Тоді, як залучення людської праці є все ще необхідним, навіть на найбільш прогресивних фазах, воно зводиться до широкого нагляду за цими автоматизованими системами після їх встановлення. Фабрики так само більше не затиснуті традиційними обмеженнями, пов’язаними з восьмигодинним п’ятиденним графіком, адже в цьому немає сенсу, враховуючи масове зменшення залучення людей. Ці системи тепер можуть за необхідності функціонувати 24 години на добу, сім днів на тиждень.

«Як багато потрібно людей для того, щоби наглядати за поточними операціями та керувати вирішенням проблем?». На це питання можна відповісти, оцінивши поточні статистичні тенденції, усереднюючи їх та екстраполюючи їх потім далі.

Проте, існує загальнопоширена плутанина між «роботою» в сенсі звичайної нудної праці, поширеним стимулом для якої є грошова винагорода, та «роботою», яку всі люди так само виконують у зв’язку з чистим творчим інтересом та наміром зробити певний внесок. Глибока зміна цінностей, яка припускається рухом «Zeitgeist» полягає в тому, що прогрес у класичному визначенні «роботи» буде перетворюватися на тип соціального вкладу, який насправді приносить задоволення та лежить в межах інтересів людей. Нині скрізь існує інтерес до вивчення, створення та покращення, незалежно від грошового впливу.

У зв’язку з постійним тиском до отримання доходу в поточній моделі, майже всі такі дії передбачають необхідний контекст пошуку грошей заради виживання. Можна стверджувати, що це вбиває більш природну систему людської мотивації до дослідження, вивчення та створення, без такого тиску.

Поняття «роботи» в контексті нагляду за операціями, ремонтування систем та іншої підтримки ймовірно не буде зводитися до того типу тяжкої праці, яку ми так часто вважаємо буденністю «роботи». Скоріше, дія розглядається як форма персонального внеску задля персональної та соціальної вигоди, оскільки кожен акт, який вчиняється на певному типі системи має пряму персональну користь для людей і підтримує безперебійну роботу системи.

Цей стимул майже не існує в сучасній моделі, оскільки капіталістична система розроблена таким чином, щоби всі головні вигоди прибутку йшли до власників бізнесу, разом з тим, щоб результати виробництва часто ніколи не належали самим робітникам в прямому сенсі, за виключенням однієї лише винагороди у вигляді заробітної плати. Сьогодні стосунки працівника та власника – це щось на зразок «класової війни», де звичайним явищем є ворожнеча між групами[788]. В цьому новому підході всі акти внеску приносять користь людині, яка виконує ці акти, а також суспільству загалом. Вони взаємопов’язані прямим чином.

Тобто, для того, щоби підтримувати основні системи «потребувалася» б лише невелика частина населення, що, ймовірно, становила би близько 5% порівняно з тим, що ми маємо зараз, якщо індустріальні методи досягнуть сучасних можливостей. Ці 5% можна було би потім розподілити між населенням. Отже, якщо населення цього міського регіону складає 50 000 чоловік, індустріальна система потребувала б 2500 чоловік, припускаючи традиційний робочий тиждень з восьмигодинним робочим днем п’ять днів на тиждень. Це можна перевести в 100 000 годин роботи на тиждень. В умовах загального населення ця робоча відповідальність дорівнює взаємному зобов’язанню для кожної людини «працювати» лише дві години на тиждень.

Очевидно, що це все гіпотетично, оскільки в такій прогресивній системі, котра служить кожному, людські цінності змінилися б значним чином і для багатьох це стало б великою честю – взяти на себе більше годин, зменшуючи зобов’язання інших. Ми говоримо тут про основне обслуговування, на відміну від занурення в «роботу», як ми потребуємо цього і розуміємо це сьогодні. Насправді вільне суспільство такого роду могло би створити вибух творчого поступу та прогресу, який ми ніколи до цього не бачили, разом з людьми, які роблять свій внесок у широкій, здоровій формі. Чому? Тому що, такі індивіди так само допомагали б самі собі прямим чином. В цій моделі будь-який винахід, або прорив у ефективності служить всьому суспільству. Особиста вигода перетворюється на соціальну вигоду.

Отже, нові методи виробництва полягають у фокусуванні основних зусиль на справжній технічній продуктивності, яка має пряму соціальну та персональну віддачу, разом з найбільш ліберальним фокусуванням на автоматизації та таких технологіях, які підвищують ефективність та автоматизацію.

 

Висновок

 

Як і з будь-якою стислістю, ми приходимо до неминучої неповноти. Інші фактори, як макро- так і мікрорівня, можна було б виразити більш детально. Однак, якщо Ви будете слідувати цьому базовому ходу мислення, який керується науковою логікою для того, щоб забезпечити оптимізовану, фізичну ефективність та стійкість, всі ці інші параметри невідворотно дадуть про себе знати.

Результати цієї системи ПРОЕ вимагають того ж типу шанобливих зобов’язань, як і будь-яка інша природна система. Подібно до того, як наше розуміння лісу та його регенерації і біорізноманіття приводить до базової філософії зобов’язань перед екосистемою, враховуючи її вразливість, для того, щоб забезпечити її цілісність в довгостроковій перспективі, та ж сама логіка застосовується до ПРОЕ загалом.

Ця соціальна модель є спробою віддзеркалити природний світ найбільш прямим чином і може розглядатися як «природна система» (екосистема). Чи може вона коли-небудь бути досконалою? Ні. Але там є логічний фундамент для постійних вдосконалень, які сягають далеко за межі сьогоднішнього стану справ.

 

Нижче наводиться сумарна структура, яка може бути планом до цього есе, задля його повторного перегляду:

 

ПРОЕ: загальний огляд економічної моделі:

 

- Системні (соціальні) цілі

(1) Оптимізована індустріальна ефективність; активна робота над створенням «постдефіцитного достатку».

(2) Підтримка оптимізованого екологічного та культурного балансу і стійкості.

(3) Навмисне визволення людства від монотонної та небезпечної праці.

(4) Сприяння активній адаптації системи до нових змінних.

- Макроекономічні складові

(a) Глобальне управління ресурсами

(b) Глобальне оцінювання попиту

- Створення поінформованості про нові технологічні можливості

- Суспільний консенсус у прийнятті рішення стосовно того, в чому є інтерес до виробництва

(c) Глобальні протоколи виробництва та розподілу

- Глобальне виробництво

- Стратегічне розміщення

- Глобальний розподіл

- Розміщення потужностей

- Метод доступу

- Відстеження / зворотний зв’язок

- Мікроекономічні складові

(a) Ефективність характеристик товару

- Оптимізована тривалість строку служби

- Оптимізована адаптивність

- Універсальна стандартизація

- Інтегровані протоколи переробки

- Сприятливість для автоматизації

(b) Засоби підвищення ефективності виробництва

- Застосування механізації.

 

 

-ІНДУСТРІАЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ-

 

«Сучасна політика – це бізнес-політика… Так можна сказати і про зовнішню, і про внутрішню політику. Законодавство, поліцейський нагляд, здійснення правосуддя, військова й дипломатична служби – усі ці сфери загалом зацікавлені у бізнес-стосунках, грошовій вигоді, а отже, мають трохи більше ніж випадковий стосунок до інших людських інтересів» [789]

– Торстейн Бунде Веблен