- ВСТУП ДО СТІЙКОГО МИСЛЕННЯ -
«Поведінка – це продукт якостей, властивих природі. Тільки неосвічена людина, введена в оману персональним еготизмом, може сказати: “Я – творець”» [489]
- Бгаґавад-Ґіта
Соціально-економічний спектр
Як вже згадувалося у попередніх есе, стійкі практики можуть бути досягнуті лише за допомогою переорієнтації цінностей у напрямку стійкого мислення. Поняття стійкості часто зводиться до екологічного контексту, однак реальна проблема, яка лежить набагато глибше, є проблемою культури. Тому, це стосується, зокрема, і процесу освіти. З погляду руху «ZEITGEIST», економічна система, що панує в суспільстві, значно впливає на цінності та вірування цієї спільноти. Наприклад, наче й у відокремлених політико-релігійних доктринах нашого часу лежить глибоко вкорінений, прихований набір цінностей, встановлений економічними припущеннями[490].
Термін «соціально-економічний» пов’язаний із соціальною наукою[491] і може набувати більш специфічного значення, яке також включає релігійні погляди, політичні упередження, воєнні ініціативи, родову відданість, культурні традиції, юридичні статути та інші загальнопоширені соціальні явища. Сама структура нашого життя, а отже – і наша система цінностей, переважно породжується культурним сприйняттям нашого виживання, соціальних стосунків та ідей персонального чи соціального успіху.
До того ж, потрібно вкотре наголосити на тому, що політичні системи, яким у світі все ще надають пріоритет, коли мова йде про стан справ у суспільстві, є у найкращому випадку другорядними або й абсолютно застарілими, зважаючи на справжні наслідки економічної структури. По суті, як ітиметься у наступних есе, «політичне» управління сьогодення – це насправді лише наслідок економічної неефективності. Незначна кількість людей турбувалася би тим, «хто перебуває при владі» або іншими схожими традиційними поняттями, якби вони чітко розуміли процес економічного розвитку, могли робити у нього свій вклад та отримувати із цього користь без конфлікту. Система економічного функціонування – важливе питання, коли ми говоримо про керування та стійкість людей, як на персональному, так і на соціальному рівні.
Ефемеризація
Загалом, економічна система існує для того, щоби задовольняти «потреби і бажання»[492] населення. Рівень можливості здійснення цього залежить від стану використовуваних ресурсів та технічної стратегії, яка застосовується для використання цих ресурсів задля досягнення певної мети. Визначний інженер та мислитель Річард Бакмінстер Фуллер стверджував, що справжнє економічне «багатство» – це не гроші й навіть не матеріальний результат виробництва[493]. Справжнім багатством є радше рівень енергії та доступної виробничої ефективності у поєднанні з розвитком знань, які сприяють розумному управлінню ресурсами Землі. Зважаючи на це, він визначив та виокремив тенденцію, яка отримала назву «ефемеризація»[494]. Тобто, технічна здатність людства робити «більше з меншого».
Із погляду історії, ефемеризація є проявом протиріччя все ще глибоко вкоріненого «мальтузіанського»[495] припущення про те, що людство перебуває поза рівновагою з природою і що завжди буде частка населення, яка повинна страждати, оскільки наявних ресурсів просто недостатньо, щоби задовольнити потреби кожного.
Як вже згадувалося в попередніх есе, такий світогляд постійно простежується в економічній системі, яку ми все ще глобально використовуємо сьогодні, створюючи глибокі структурні схильності[496], що незмінно надають перевагу одному «класу» людей над іншими у сприянні виживанню. Інакше кажучи, «гра у війну» досягла своєї критичної точки, базуючись на припущенні про універсальний дефіцит, що постійно посилюється. І це припущення продовжує існувати сьогодні, рухаючись за своєю власною інерцією, при відсутності більшою мірою його первісного причинного осмислення.
Переважна кількість того, що ми сьогодні визначаємо як «корупцію», частіше знаходить своє психологічне походження у цій конкурентній свідомості як на персональному, так і на корпоративному (бізнесовому) рівні, а також на рівні уряду (це виражається у формі війни, тиранії та змови задля самозбереження). По суті, можна сміливо стверджувати, що саме поняття «етики» у світі, де все безсумнівно працює в тому напрямку, щоби нажитися на інших, стає дуже відносним та майже довільним за своїм визначенням.
Проте, така тенденція ефемеризації, стрімко прискоривши раптовий індустріальний та науковий прогрес, починаючи з XX століття, досить серйозно кидає виклик протекціоністському, елітарному, породженому дефіцитом світогляду та означає появу нових можливостей для людської організації, які змінюють цю парадигму.
Ці можливості, частково статистичним чином, показують, що тепер ми можемо подбати про все населення світу та досягнути рівня життя, який сьогодні залишається невідомим для переважної більшості людства[497]. Все ж для того, щоби скористатися цими новими реаліями ефективності, потрібно переоцінити та повністю подолати архаїчні бар’єри, якими просочене усе наше повсякденне життя, особливо те, що стосується розуміння економіки. Як згадувалося в попередніх есе, термін «утопія» зазвичай постає як принизливе серед тих людей, які схильні відкидати широкомасштабні соціальні покращення через цинізм щодо так званої «людської природи» або безпосередні сумніви щодо технологічної здатності людства значною мірою пристосуватися в теперішній момент до нових технічних засобів.
Наприклад, у сучасній культурі, особливо в «багатих» країнах першого світу, поширене заперечення, яке полягає у важливості «насильства масового загарбання». Цей погляд базується на мальтузіанському уявленні про недостатність ресурсів, необхідних для задоволення потреб та переносить їх на припущення щодо необхідності такої загарбницької ірраціональності.
Тобто, ідеться про те, що люди емпірично мають необмежені матеріальні «бажання» і навіть якщо, скажімо, кожна людина змогла би жити за прийнятим на Заході стилем життя вищих класів, нічим від них не відстаючи, елемент нашої психології ніколи не був би задоволений у матеріальному сенсі й інтерес в отриманні «все більшої й більшої» матеріальної вигоди таким чином завжди створював би дестабілізуючий дисбаланс у суспільстві. Тому існування «багатих» та «бідних» сприймається як наслідок властивої нам психології, що стимулюється бажанням статусу та жадібністю, а не відсутністю ресурсів чи засобів.
Сумнівною є межа, до якої це дійсно правда. Зважаючи на екстремальні культурні умови, у яких ми сьогодні перебуваємо, в зіставленні з історичним фактом, що за межами Західного (також відомого як капіталістичного) впливу, концепція «марного матеріального успіху» є далекою від універсальної для людського виду[498].
Насправді зв’язок між «успіхом» та «власністю» створювався культурно, базуючись на системній необхідності і зараз він є головною цінністю нашого суспільства, яке має основу на споживанні[499].
У сучасному світі, котрий переслідує «економічне зростання» задля підтримки зайнятості на прийнятному рівні; у світі, який відверто прославляє тих, хто володіє великим фінансовим багатством, що є мірилом успіху; у світі, котрий насправді винагороджує поведінку людської байдужості та безжальної конкуренції за долю ринку (замість чесного соціального вкладу для загального людського покращення); не є дивом, чому ідея, коли одна людина володіючи, скажімо, маєтком із 400 кімнатами на 500 000 акрах приватної землі з 50 машинами та п’ятьма літаками припаркованими на передньому дворі стає частиною ідеалу, жаданим втіленням персонального (і соціального) успіху.
Проте, із погляду справжньої людської стійкості, цей світогляд є чистим насильством і перебуває майже у тій самій категорії, що запасання їжі та ресурсів, які людині не потрібні, та вона відмовляється надати до них доступ іншим через принцип абстракції[500]. Якщо ми уявимо собі маленький острів з десятьма людьми, де два чоловіки вирішують вилучити та приховати собі на 1000% більше, ніж їм потрібно для того, аби бути здоровими, залишаючи вісім людей жити в злиднях та/або помирати – чи Ви би вважали такий уклад актом «персональної свободи» для тих двох – чи все ж таки актом соціального насильства проти решти восьми?
Наводимо цей приклад для того, щоби розвіяти реакцію стосовно «помилковості утопічного достатку», яка є поширеною для багатьох, і це частково також стосується впровадження ефемеризації. Так само, як ми – глобальне суспільство – усвідомлюємо характерні фізичні обмеження для нашої промислової поведінки, повільно відходячи від екологічно дестабілізуючих наслідків, дуже важливим є також розуміння: основані на ціннісній орієнтації «необмежені бажання» так само шкідливі для соціального балансу.
Системні обмеження
Коли говоримо про культурну філософію, людське населення повинне, своєю чергою, мати чітке розуміння власних обмежень та виводити свої очікування та цінності з такої фізичної реальності. Обмеження, встановлені нашим середовищем, існують незалежно від людських цінностей, інтересів, бажань або навіть потреб в абстракції. Якщо ми би забрали людство з планети та розглядали природні екологічні процеси Землі за допомогою причинно-наслідкового, наукового розуміння, яке ми маємо сьогодні, то ми б побачили синергетичну та симбіотичну систему, що керується універсальною динамікою природи.
Отже, незалежно від того, що ми думаємо про самих себе, свої наміри або нашу «свободу»[501], ми перебуваємо в системі фізичних законів, з якими ми пов’язані незважаючи на наші вірування чи культурні норми, котрі сприймаються нами як належне, або які ми в багатьох наших культурах помилково вважаємо «невідворотними» або «незмінними». Якщо ми вирішимо для себе вивчити та впорядкуватися з природною логікою, то досягнемо стійкості, а отже – і стабільності. Якщо ж ми виберемо «проігнорувати» або «боротися» з цими вже наявними правилами, то ми невідворотно зменшимо нашу стійкість та отримаємо проблеми, як це відбувалося на початку ХХІ століття.
Ця усвідомленість природних обмежень, до розуміння яких ми прийшли сьогодні через науковий метод, виражає, мабуть, найбільш глибокі зміни людської «прихильності» в історії. На сьогодні розуміємо, що ми або впорядкуємося з природним світом, або будемо страждати. На жаль, такий стійкий зв’язок у посиланнях все ще перебуває у суперечності з багатьма загальнопоширеними філософіями сьогодні, як, наприклад, з устояними релігійними та політичними поглядами. Примітно також, що загальнопоширеним запереченням є навішування ярликів на це стійке в своїй основі усвідомлення як на «тоталітарне» або «чорно-біле», що є радше жорстким та довільним накладанням, взятим із людського життя, аніж дійсно незаперечним науково обґрунтованим станом справ.
У такому розгляді законів природи, цікавим є майже парадоксальний кульмінаційний момент, який полягає в тому, що в межах цієї раціональної «коробки» системних обмежень, які ми визначаємо за «керівні закони природи», наш спектр можливостей у рамках цих же кордонів, завдяки науковому методу, показує постійно зростаючу технічну ефективність та неймовірний потенціал для створення достатку, щоби глобально задовольнити людські потреби.
До того ж, оскільки людство є єдиним видом на планеті Земля, який має розумову здатність по справжньому сильним чином змінювати та впливати на її екосистему, ця необхідність упорядкування стає вкрай важливою для стійкості виду, охорони здоров’я та прогресу у справжньому вирішенні проблем. Якщо світова культура, враховуючи експоненціальне зростання наших можливостей впливати на екологічний та соціальний баланс за допомогою технологій, буде неправильно розуміти свою силу та вплив, це стане надзвичайно небезпечним. У багатьох аспектах людство стикається з освітніми перегонами проти часу, що стосуються його поточної незрілості у користуванні неймовірною, новознайденою здатністю, яку воно усвідомило через науку і технології[502].
Крім того, важливо пам’ятати, що коли мова заходить про історію самої економічної думки, набір посилань більше стосується припущень щодо людської поведінки, ніж розумного керування ресурсами та загального розуміння фізичної науки та законів природи[503]. Тоді, як наші найбільш природжені поведінкові рефлекси та генетичні схильності, звісно, мають відношення до результатів соціально-економічної системи та є значною мірою частиною рівняння, припущення щодо людської поведінки раціонально не можуть вважатися структурною початковою точкою економічної системи. Так само люди є наслідком умов екологічної системи, а не навпаки.
Отже, якщо метою соціальної системи є створення постійно зростаючого стандарту життя, і в той же час також підтримка екологічного та соціального балансу, щоби бути впевненим, що ми не зменшимо такий рівень якості в майбутньому через можливі результативні наслідки невідповідальних рішень – як, наприклад, вичерпування ресурсів, забруднення, хвороби, негативні стреси, дисбаланс «здоров’я» та інші проблеми – тоді вкрай важливим стає базувати нашу методологію на найбільш доречному наборі технічних параметрів настільки, наскільки це є для нас можливим. Вони повинні орієнтуватися на поточний стан наукової обізнаності як на рівні екології, так і на рівні людини.
- ПОСТДЕФІЦИТНІ ТЕНДЕНЦІЇ,
ПРОДУКТИВНІСТЬ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ -
«Сучасній світовій індустріальній цивілізації перешкоджає співіснування двох універсальних, перекриваючих одна одну, несумісних інтелектуальних систем: накопичені за останні чотири сторіччя знання про властивості
та взаємозв’язки матерії та енергії; та наявна грошова культура,
яка еволюціонувала з народних звичаїв доісторичного походження» [504]
- Меріон Кінг Хабберт
Оцінка дизайну
Вивчаючи сьогодні поверхню Землі, можна помітити, що на більшості ландшафту домінує мережевий шар громад, індустріальних центрів, транспортних маршрутів, зон відпочинку, сільськогосподарських систем і тому подібне. Незалежно від того, чи було на меті створити всезагальну систему, чи ні, результатом, в будь-який момент, стає утворення топографічного дизайну.
Проте, з іншого боку, враховуючи, що такий результативний «дизайн» на сьогодні є насправді послідовним злиттям більшості бізнесових динамік – які обертають гроші по колу заради персонального або групового егоїстичного інтересу, базуючись навколо таких механізмів прийняття рішень, як прибуток, ефективність витрат та домінуюча логіка, що існує навколо відносин власності – то можна також сказати: те, що проявилося згодом насправді не є «дизайном» взагалі. Радше все походить з механізму, який утворив цей дизайн постфактум[505], оскільки отриманий структурний результат зовсім не був передбачений в цілому до свого створення.
Тобто, технічний порядок, який ми бачимо в світі сьогодні, є результатом фінансових процесів, що мають мало спільного з усвідомленням структурних результатів вищого порядку. Це скоріше уповноважена система[506], і поки є деякі виключення, як, наприклад, розміщення автомагістралей, трубопроводів і тому подібного, профінансованими проектувальниками міста, які просто повинні мати широку фізичну точку зору для того, щоб бути функціональними, навіть такі умови часто пов’язані з уже існуючими претензіями щодо власності та перешкодами в інших формах, які мають тенденцію зменшувати ефективність дизайну в цілому.
Це є цікавим спостереженням, оскільки як тільки стає зрозумілим, що наше суспільство функціонує без попередніх великомасштабних концепцій свого власного фізичного дизайну, то Ви починаєте усвідомлювати велетенський рівень непотрібних марнувань та технічної неефективності, пов’язаної з таким недалекоглядним процесом.
Для того, щоби вивчити це питання більш глибоко, варто розглянути два аспекти:
a) Наявні, але не застосовувані рішення;
b) Широка концепція проти спонтанної концепції.
a) Наявні, але не застосовувані рішення:
Цей перший момент має відношення до тієї тенденції, коли багато нових інновацій у вирішенні проблем залишаються незастосованими в межах поточної економічної традиції[507]. Якщо подальші методи або технології покращення життя не знаходять свого місця у системі та рамках значного періоду часу (або не знаходять його взагалі) після загальної оцінки, ми можемо справедливо вважати, що у самому процесі економічного впровадження та розвитку присутня неефективність чи дефект.
Інакше кажучи, ця затримка між перевіреними рішеннями та їхнім застосуванням в реальному світі, є виміром здатності соціально-економічної системи відповідно адаптуватися до удосконалених методів та застосувань. Якщо, через якісь причини, соціальний порядок, що розглядається, не може впровадити такі нові засоби для збереження екологічного балансу, покращення охорони здоров’я, рішення проблем та збільшення процвітання, тоді скоріше за все існує властива йому структурна проблема[508].
b) Широка концепція проти спонтанної концепції:
По-друге, прямий, усезагальний розгляд системи завжди буде більш ефективним та продуктивнішим, ніж «спонтанне» утворення завдяки сліпим процесам з невідомими кінцевими результатами та цілями[509].
Отже, базові товари, як наприклад, машина, мають дизайн, який обдумується заздалегідь, до фізичного виробництва. Як тільки приймається рішення погодити відповідний дизайн, тоді відбувається застосування реальних матеріалів та процесів в реальному житті для того, щоби створити справжній фізичний продукт. Це може здаватися очевидним для більшості як логічний процес, але актуальність такої попередньої концепції часто втрачається коли доходить до контексту вищого порядку.
Ми повинні подумати, яким би був результат, якби ми застосували псевдо-демократичний ринковий процес торгів, купівлі та продажу в інтересах короткотермінового прибутку, якщо це взагалі можливо на такому рівні, для створення системи товарів високої цілісності, таких як аероплани, комп’ютери, машини, будинки і тому подібне. Тоді, як ресурси, праця та субкомпонентні системи цих товарів сьогодні перебувають на відкритому ринку, самого дизайну це не стосується.
Дизайн всюди неодмінно зводиться до наукової дисципліни. Словом, між тим, що є сприйнятливим за коштами та тим, що є відчутно необхідним для підтримки певного базового рівня технічної, системної цілісності можна інтуїтивно провести межу. (Будь ласка, зверніть увагу, що поняття дизайну тут не варто плутати із суб’єктивною зацікавленістю у «стилі». Поняття дизайну, про яке йде мова, розглядається як технічне, а не естетичне).
Гіпотетично уявіть собі, що при створенні фізичного дизайну будинку люди «торгуються» щодо кожної дрібної фізичної деталі, ігноруючи наукові принципи. Інакше кажучи, замість того, щоби посилатися на базові закони фізики та природних наук, які визначають основу структурної цілісності будь-якої будівлі, ми б дозволили це вирішувати ринку, з тим, щоби кожен «купував» та «продавав» такі будівлі задля персональної наживи, незалежно від їхнього технічного розуміння. Звісно, така ідея є справді абсурдною в такій абстракції і більшість з тих, хто це читає, можливо, навіть не уявляє таку ірраціональну взаємодію.
Однак, це якраз те, що відбувається в результаті нашої економічної системи у багатьох інших, менш очевидних, аспектах. Наприклад, в «макроекономічних» масштабах, глобальна комерційна мережа, утворена тим, що називають глобалізацією[510] – основа якої полягає в ефективності витрат, що, поміж іншим, використовує дешевшу працю часто у віддалених регіонах[511], в той же час марнуючи великі об’єми енергії, пересилаючи ресурси через увесь світ, а потім назад – добре показує цю втрату ефективності[512].
Із погляду заздалегідь продуманого дизайну, враховуючи більш логічні можливості локалізації праці, виробництва та розподілу, майже в усіх випадках глобалізація, у її сучасній формі, є дуже неефективною, порівнюючи з іншими можливостями. Тут не заперечується те, що глобалізація і така інтеграція міжнародних економік в загальному є продуктивним явищем, у межах еволюції економіки. В цьому контексті, вона дійсно досить добре прислужила глобальному індустріальному розвитку. Проте, якщо ми вийдемо за рамки ринкової логіки та перевіримо те, як би ми могли безпосередньо розробити більш технічно ефективний та локалізований набір систем, в глобальних масштабах, то побачимо, що сучасний метод не лише не підходить, а є радше шкідливим.
В «макроекономічних» масштабах прикладом може бути неефективність, пов’язана з якістю базових компонентів товарів, а також практикою ефективності витрат та характерною зацікавленістю в тому, щоби виготовити так зване «найкраще» за «найменшу ціну», в результаті чого просто не виготовляється нічого найкращого взагалі.
Наприклад, запропонований схематичний дизайн, скажімо, портативного комп’ютера, може бути досить ефективним в технічному плані. Однак, якщо фактичні матеріали, що використовуються для виробництва такого кінцевого товару є відносно низькими за якістю, то не важливо наскільки розумним в загальному є базовий дизайн, адже він отримує відносні недоліки та скоріше за все зламається швидше, ніж той самий дизайн, який був би оптимізований завдяки використанню технічно більш «відповідних» матеріалів, аніж тих матеріалів, які були прийняті у використання, зважаючи на уповноважену «ринкову ефективність»[513].
Іншим прикладом є ринковий феномен технології власності. Тоді, коли ми бачимо велетенську різноманітність в сучасному світі щодо виробництва товарів, детальніший розгляд показує широку та марнотратну чисельність[514], разом з проблемною структурною несумісністю між компонентами виробників однієї і тієї ж категорії товарів.
Тобто конкуруючі корпорації сьогодні мають тенденцію створювати індивідуальні системи (як, наприклад, комп’ютерна система та її необхідні компоненти), що є несумісними з розробками інших виробників тієї ж категорії товару. «Універсальна сумісність»[515] або її відсутність все ще залишається іншим прикладом того, наскільки побічний продукт ринкової «уповноваженої» гри, неефективність системи вищого порядку та марнотратство є велетенським. Ця модель є також загальнопоширеною для генеративного розвитку вже наявних комерційних продуктових систем (також відомих як «моделі»), при якому покращення, що здійснюються для певної машини, неодмінно роблять застарілими її попередні компоненти через зацікавленість у забезпеченні подальших покупок зі сторони споживача[516].
Дуже важливо, що немає такої речі, як єдиний продукт у замкнутій системі Землі відносно планетарних ресурсів і їх використання, так само, як немає якогось дизайну продукту або виробничих методів, що існували би у вакуумі. Кожен товар та процес його виробництва є просто продовженням індустрії в цілому. Отже, матеріали, які застосовуються разом із дизайном, знаходять свій справжній контекст лише відповідно до всієї індустрії та управління ресурсами на всіх рівнях. Таке розуміння спонукає до постійної потреби розглядати промисловість (а отже, і саму економіку) як єдиний системний процес задля забезпечення максимальної технічної ефективності.
Зважаючи на це, разом із першим пунктом, який стосувався питання, чому певні реалії не запроваджуються у практиці, навіть, якщо вони є очевидно здійсненними в конкретний момент часу, в цьому есе буде вивчатися соціально доречні технологічні тенденції та можливості дизайну, які, при відповідному застосуванні, могли би радикально трансформувати світ у «постдефіцитний» стан високого достатку, що усунув би більшість світових проблем, які ми вважаємо сьогодні загальнопоширеними.
Крім того, висновком руху «ZEITGEIST» є те, що сучасна модель не лише не дозволяє (або надто повільно впроваджує) новий прогрес в ефективності через саму природу бізнесу та його тенденції підтримувати неефективність задля прибутку устояних установ[517], сама ізольована та відокремлена природа ринкової діяльності за своєю суттю ігнорує розгляди вищого рівня для визначення джерел проблем та їх вирішення, або для прискорення удосконалень[518].
Ефективність дизайну
Якщо ми детально розкладемо повсякденну комплексність нашого сьогоднішнього життя, критично розглянувши, які взаємодії є найбільш критичними для людського виживання, стійкості та процвітання, то ми зможемо побачити три базові елементи: наука, закони природи та ресурси. «Наука» є механізмом для дослідження та оцінювання; «закони природи» є вже набором правил, які ми постійно вивчаємо через науку і до яких ми неодмінно адаптуємося; тоді «ресурси» існують в контексті як сировинних матеріалів Землі, так і здатності людського розуму до розуміння. Щодо розробки дизайну ці три атрибути є, по суті, обов’язковими один для одного.
Крім того, термін «індустріальний дизайн»[519] у цьому есе буде використовуватися для позначення процесу орієнтованої на економіку промисловості в усіх її аспектах, від створення особливого товару до форми повсюдного ладу глобальної економіки. Історія індустріального дизайну у багатьох аспектах є справжньою історію економічного розвитку. Оскільки наше наукове розуміння постійно зростає і породжує логічні висновки щодо того, як найкраще використовувати ресурси й час, глобальний ландшафт, як фізичний, так і культурний, піддається безкінечним змінам.
У цьому контексті основним інтересом індустріального дизайну є, по суті, ефективність і її три види – а) ефективність праці, b) ефективність матеріалів та c) ефективність системи.
a) Ефективність праці має унікальну історію. Від початку ХХ століття відбувався відносно стрімкий перехід від переважного використання людей та тваринних м’язів як джерела робочої сили до використання приводних машин. Цей феномен, який отримав назву «механізація», зміг перевести робочих від тяжкої силової праці до роботи, яка полягала у використанні верстатів. Проте, під кінець ХХ століття, ця модель продовжувала прогресувати і такі машини вже могли не лише переміщувати важкі вантажі та виконувати комплексні фізичні дії. З появою комп’ютеризації та певного рівня штучного інтелекту (AI) вони отримали змогу також приймати рішення. По суті, посилення цієї тенденції сьогодні довело, що ці сучасні машини значною мірою перевершують у продуктивності більшість дій, які історично виконували люди і не схоже, щоб ця тенденція сповільнювалася[520]. В загальному, рух «ZEITGEIST» розглядає цю тенденцію як можливі потужні засоби, за допомогою яких у випадку відповідної адаптації людський вид може і далі максимізувати свою виробничу здатність, щоб задовольнити потреби всіх, створюючи небачений досі рівень людської свободи[521].
b) Ефективність матеріалів означає те, наскільки добре ми використовуємо сировинні матеріали Землі. Матеріалознавство[522] також має свою унікальну історію, де кожен період супроводжувався відкриттям нових зразків та можливостей. Металургія, галузь інженерії матеріалів, яка вивчає фізичну та хімічну поведінку металічних елементів та їхніх сумішей[523] історично була дуже важливою для розробки нових матеріалів. Вона дала існування широкому спектру можливостей через створення сполук та сплавів. Наприклад, термін «бронзовий вік»[524], який для Європи був періодом близько 3200-600 років до н.е., характеризувався загальним використанням міді та його сплаву – бронзи, для багатьох цілей.
Проте, напевне, найбільш важливим відкриттям у розумінні матеріалознавства (і можливо, одним з найбільших відкриттів в людській історії) було відкриття набору хімічних елементів, який вміщав всі відомі нам матеріали. Знані як упорядкована «періодична таблиця» 118 елементів, 92 з яких перебувають на Землі у своєму природному вигляді, були визначені у 2013 році[525]. По суті, ці хімічні елементи є будівельними блоками всього, що ми сприймаємо відчутним у світі, який нас оточує, а кожен відповідний атом має певні властивості, а отже ідіосинкратичне застосування.
Це знання, яке є надзвичайно новим відносно загальної суми людського розуміння[526], не лише зробило доступним глибше розуміння того, як працює хімія з тим, щоби створити неймовірно великий спектр матеріалів для надзвичайно ефективного індустріального використання, воно також сприяло значному розумінню самої природи матерії і в перспективі уможливило маніпуляції на атомному рівні.
Нанотехнології[527], які перебувають на стадії зародження, є досить конкретними в своїй теоретичній основі збирання і розбирання різноманітних матеріалів, та навіть систем матеріалів (тобто самих товарів), з атомного рівня та навпаки[528].
Звісно, беручи до уваги, наскільки вони є глибокими, нанотехнології, в своєму сучасному відносно незрілому стані застосовуються радше в контексті того, що можна назвати «розумними матеріалами»[529] або «метаматеріалами»[530]. Сучасний стан та тенденції матеріалознавства містять в собі величезні можливості щодо теперішнього та майбутнього.
c) Системна ефективність – найбільш критична та важлива з усіх концепцій, адже наскільки б абстрактним нам це не здавалося, все що ми знаємо і є самою системою або взаємодією двох і більше систем. Мабуть, найкращим способом показати ефективність системи є розглянути будь-яку загальнопоширену дію та подумати над тим, як ця дія може або зменшити марнування, або посилити продуктивність на якомусь одному або всіх рівнях, а не лише в межах контексту самого лише прийнятого виняткового акту. Розгляд системи є скоріше неясним для більшості, оскільки ми схильні розглядати більшість функцій та процесів лише в межах рамок їхнього призначення, в категоричній формі.
Наприклад, коли ми розглядаємо сучасний фітнес-центр («спортзал»), де люди займаються на різноманітних машинах в одному приміщенні, ми схильні думати лише в межах призначення цього закладу, тобто як ми можемо краще сприяти інтересам покращення здоров’я тих людей, які використовують ці машини. Ми рідко думаємо про таке: «А що якби уся ця енергія, яка виробляється всіма цими людьми, котрі крутять педалі, щось штовхають та тягають, переводилася б у систему перетворення, в якій би сама будівля могла б повністю або частково живитися тією самою енергією у формі електрики?»[531].
Цей спосіб мислення – основа світогляду теорії систем. Можливо, для усвідомлення такого мережевого погляду корисним було б зрозуміти синергію самої природи. В біосфері Землі, при виключенні з неї поточного людського втручання, практично не існує такої речі, як марнування. Практично все, що ми бачимо в природі, глибоко інтегроване та збалансоване завдяки очисній природі самої еволюції.
Це є дуже значним спостереженням і в цьому контексті варто згадати термін «біомімікрія»[532], оскільки наш розвиток як виду в багатьох аспектах полягає в тому, щоби вчитися з тих природних процесів, які вже існують, навіть, якщо ми опинилися в ситуації, коли значною мірою розходимося з цими процесами в багатьох аспектах. Отже, намагаючись сприяти найбільш оптимізованій інтеграції на яку ми спроможні, в ідеалі, повторне використання усього на багатьох рівнях, так само як це робить природа, повинно бути соціальною метою для того, щоб забезпечити стійкість та ефективність.
