Соціально-правовий захист неповнолітніх

Важливою складовою превентивної педагогіки є забезпечення соціально-правового захисту дітей та молоді.

У широкому розумінні соціальний захист передбачає гарантію основних прав, зафіксованих у Конвенції ООН про права дитини. У вузькому розумінні це означає створення умов для вільного розвитку духовних і фізичних сил дитини, пробудження її активності.

Соціальний захист - це система заходів, які здійснює держава через інші інституції суспільства для забезпеченню гарантованих, мінімально достатніх умов життя, підтримання життєзабезпечення і діяльного існування людини.

Соціальний захист - одна з головних умов реальності правового статусу особистості в державі, що має за мету забезпечення конституційних повноважень громадян із захисту своїх прав і свобод. Він включає і комплексний аналіз рівня соціально-економічних умов життя населення, організацію пенсійного забезпечення громадян, розробку заходів щодо матеріально-побутового обслуговування непрацездатних членів суспільства, створення адресної диференційованої системи підтримки на державному та благодійному рівнях, організацію та впровадження нових форм та видів натуральної, гуманітарної, технічної, екстремальної допомоги. Рівень соціального захисту залежить від ступеня економічного розвитку країни та її правової системи.

Соціальний захист включає правовий захист, що розглядається як діяльність державних органів та громадських організацій щодо надання допомоги громадянам в організації захисту їхніх прав та інтересів, які гарантовані законодавством країни. Правовий захист базується на законі і юридично обґрунтований.

Зазначимо, що термін "захист" має декілька значень: а) це дія, що означає захищати; б) охорона, заступництво, підтримка; в) укриття, місце, де можна захиститись, сховатись від когось чи чогось, захисток, захищення.

Соціальний захист молоді - поняття більш конкретне. Воно означає комплекс організаційно-правових, фінансово-економічних, соціально-культурних та інформаційних заходів, спрямованих на пом'якшення впливу на молодь негативних факторів соціального ризику, на повноцінну реалізацію державних гарантій і місцевих ініціатив у сфері забезпечення всебічного розвитку молоді, на підтримку молодіжних рухів і громадських об'єднань, які формуються в дусі утвердження національної ідеї та соціалізації свідомості підростаючих поколінь.

Якщо спробувати коротко визначити поняття соціально-правового захисту дитини, то - це система організаційно-правових, фінансово-економічних, соціально-культурних та інформаційно-просвітницьких заходів державних і громадських організацій, спрямованих на зменшення впливу на дитину негативних факторів соціального ризику, забезпечення їй гарантованих, мінімально Достатніх умов життєдіяльності.

Конвенція ООН про права дитини - міжнародний документ, який спрямований на захист та реалізацію прав дитини в кожній Державі. Україною він був ратифікований у 1991 році.

У цьому плані - перше і найболючіше питання: чи знають наші діти свої права?

На жаль, дуже мало. Хоча в школах і введено уроки права, Невеликий відсоток учнів ознайомлені з Конвенцією ООН про права Дитини, не знають її статей, навіть не можуть відповісти на запитання про статус дитини (до 18 років), який містить перша стаття.

Вдамося до статистики, щоб засвідчити, як на практиці захищаються права дитини. Чверть порушень прав дитини відбувається в школі, 18% - у родині. Лише 5% дорослих поважають права дитини. Решта не вважають дітей громадянами. Батьки звикли ставитись до них, як до своєї власності. Щодо захисту прав дитини й знання ними своїх прав яскраво свідчить опитування учнів, які ми проводили у багатьох регіонах України. Переважна більшість дітей не знають, що для них існують якість права. Це означає, щочимало просвітницьких зусиль має бути спрямовано на сім'ю й школу. Майже 15 років, як у нас було ратифіковано Конвенцію прав дитини, а реалізацію її тільки задекларовано.

Усе частіше в пресі з'являються статті про жорстоку поведінку батьків зі своїми дітьми з чіткою мотивацією: наші діти, що хочемо, те з ними й робимо. Суспільство турбують проблеми зростання злочинності серед молоді й підлітків, поширення наркотиків, безпритульності, дитячої проституції. Питання прав дитини порушуються у спілкуванні з правоохоронними органами, з батьками, вчителями, учнями.

Як би не нарікали на нашу сучасну молодь, а вона здібна, енергійна, завжди сповнена ідей, має невичерпний потенціал впливати на будь-який аспект життя. Вона може сприяти вирішенню багатьох проблем суспільства, формуючи світогляд молоді, суспільство формує світогляд майбутнього. Тому вже зараз треба питати, що турбує молодь, до чого вона прагне. Треба створити умови для реалізації прав підлітків і молоді вільно висловлювати свою думку та брати участь у процесі прийняття рішень у світлі Конвенції ООН про права дитини.

Соціологічні опитування дітей віком від 9 до 17 років виявили реальну думку самих дітей стосовно основних аспектів реалізації їхніх прав. Виявляють рівень обізнаності дітей про свої права. Зокрема, лише 3% - засвідчили, що їхні права не порушуються, 4% -вказали, що права порушуються досить часто, 42% - інколи, 14%-не визначилися з власною думкою з цього питання. Показовим є той факт, що дорослі не сприймають дітей, як повноправних членів суспільства, лише 5% з них поважають права дитини.

На жаль, з основними вимогами Конвенції ООН про права дитини достатньо не обізнані ані діти, ані вчителі, ані батьки. Лише шоста частина вчителів, на їхню думку, добре знають права дитини.

Сьогодні, як ніколи, гостро постає проблема насильства над дітьми - фізичного, психічного, сексуального. Дослідження показують, що лише половина дітей відчувають безпеку в сім'ї, кожна п'ята - в школі, а кожна десята - у своїй компанії, на вулиці. Кожну третю дитину у сім'ї б'ють дуже часто, кожну десяту -постійно, кожну п'яту - ображають, принижують людську гідність.

Діти, які є свідками насильства в сім'ї, певним чином характеризуються. Зокрема, для них типове відчуття нікчемності, безсилля, вини та відповідальності за насильство, страх за себе, братів та матір, гнів, приниження, визнання насильства.

В останні два десятиріччя світ зіткнувся з такою тривожною формою насильства, як активна торгівля людьми. Це стало своєрідним бізнесом, що посідає третє місце після торгівлі зброєю та наркотиками.

На жаль, торгівля людьми торкнулася й українського суспільства. В тенета торговців живим товаром потрапляють жінки, чоловіки і діти. Особливою групою ризику є підлітки, зокрема дівчата.

Українська держава вже зробила перші кроки у протистоянні цьому злочину: у 1998 р. було прийнято Закон проти торгівлі людьми, у 1999 р. - підписано державну Програму запобіганню торгівлі жінками та дітьми, у системі Міністерства внутрішніх справ створено відділ по боротьбі з торгівлею людьми.

Не перший рік над цією проблемою працює Міністерство освіти і науки України. Ще в 1998 р. ним було видано лист із рекомендаціями щодо організації виховної роботи по запобіганню торгівлі жінками. У навчальних закладах України спільно з Міжнародним жіночим правозахисним центром "Ла Страда-Україна" ведеться лекторська робота, проводяться зустрічі з учителями та учнями. Центр видав ще в 2001 р. посібник "Запобігання торгівлі людьми". Він є своєрідним узагальненням позитивного досвіду ведення просвітницької діяльності як в Україні, Так і за кордоном. В ньому публікуються основні міжнародні Документи в галузі захисту прав людини, розроблені практичні заняття. У посібнику пропонується широкий перелік виховних заходів - від превентивної освітньої компанії серед учнівської та студентської молоді до організації просвітницької роботи з батьківською громадськістю. Посібник стане в пригоді педагогічним працівникам з підвищення рівня їхніх знань та знань учнів про права людини, допоможе у запобіганні необдуманих кроків щодо виїзду за кордон, порушень прав людини. Особливо небезпечним симптомом в Україні є насильство над жінками, яке дуже впливає на їхню поведінку в сім'ї і методи виховання дітей.

Для дошкільників у таких сім'ях характерними є прояви паніки, стурбованості у відносинах, емоційна вразливість. Школярі роблять спроби протистояти насильству, намагаються захистити жертву. Мають відчуття вини та сорому, роздвоєне ставлення до батьків та постійну депресію.

Допомогти дитині зрозуміти свої почуття та підкорегувати її негативний емоційний стан педагог зможе такими методами:

1. Якщо діти у своїй поведінці - надчутливій, замкненій, пустотливій або ж агресивній виявляють власні страждання та хвилювання - слід надати дитині додаткову підтримку, підбадьорити їх та бути терпимим, коли дитина перебуває у стресовому стані.

2. Бути чуйними до почуттів, які виражає дитина словесно та іншим шляхом.

3. Допомогти дітям навчитися висловлюватись про свої почуття. Замість того, щоб вони замкнулися в собі, навчити їх вирішувати проблеми словесно, а не фізично, методом знаходження кращих способів для того, щоб упоратися із ситуацією.

4. Проводити співбесіди про почуття, виражаючи свої власні почуття та враховуючи почуття дитини.

5. Діти, особливо молодшого віку, потребують допомоги, щоб навчитися відмічати свої почуття. Це допомагає їм проаналізувати свої емоції, більш точно розпізнати їх та впоратися з ними.

6. Допомогти дітям заспокоюватися самостійно, якщо вони прикро вражені. Дитині старшого віку необхідно просто більше часу побути наодинці.

7. Переконати дитину, що в усіх дітей виникають ті чи інші почуття за певних обставин.

8. Іноді дітям легше відповісти на коментар, ніж на пряме запитання, якщо щось не так.

9. Буває так, що дітям легше коментувати свої почуття в контексті почуттів більшості дітей (більшості дітям стає моторошно й сумно, коли їхні батьки сваряться).

Серед педагогів особливо позитивно зарекомендувала себе така виховна практика: довіра та повага до дитини; зовнішній прояв любові до дитини; заохочення та підтримка; виділення часу для спілкування з дитиною; забезпечення емоційної безпеки; забезпечення фізичної безпеки; слідкування за поведінкою дитини.

У зв'язку з цим, межа просвітницької роботи - роз'яснити порядок звертання до відповідних органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, установ, організацій, Уповноваженого Верховної Ради України з метою захисту прав дітей у випадках жорстокого поводження з ними. У кожному конкретному випадку розробити механізм захисту прав дітей, відповідно до Декларації прав дитини, Конвенції ООН про права дитини, мінімальних стандартних правил ООН щодо здійснення правосуддя стосовно неповнолітніх, Кодексу про шлюб та сім'ю України, Кодексу України про адміністративні порушення, Закону України про звернення громадян, Закону України про освіту, Закону України про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх та інших законодавчих актів України. Діти мають звертатися до органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій.

Згідно з чинним законодавством, діти мають право звертатися із скаргами та заявами до служби у справах неповнолітніх; органів опіку та піклування; притулків для неповнолітніх; центрів соціальних служб для молоді; закладів здоров'я; закладів освіти; органів внутрішніх справ; органів прокуратури; Уповноваженого Верховної Ради з прав людини.

Звернення дітей можуть бути усними (викладеними неповнолітнім та записаними з його слів посадовою особою) або письмовими, надісланими поштою або переданими до відповідного органу, установи особисто або через будь-яку іншу особу, яка має відомості про жорстоке поводження з ними. Добре роблять ті педагоги, які разом з дітьми виготовляють кишеньковий порадник підлітка, де записані його права і телефони організацій, до яких слід звертатися в разі потреби.

З огляду на те, що діти - це дзеркало будь-якої держави, її майбутнє, особлива соціально-демографічна група, яка має свої специфічні інтереси та права, яких не знає - постає необхідність проведення цілеспрямованої роботи із соціально правового захисту.

Питання для самоконтролю:

1. Сутність соціально-правового захисту неповнолітніх.

2. Орієнтири Конвенції ООН щодо прав дитини.

3. Реалізація прав дитини у навчальному закладі.