Превентивна педагогіка сім'ї
Лекции.Орг

Поиск:


Превентивна педагогіка сім'ї




Превентивна діяльність не може бути високоефективною, якщо немає тісного контакту з батьками. Соціальні психологи твердять, що сім'я - основна ланка формування установок дітей.

Переважна більшість батьків спочатку не визнають своєї педагогічної неспроможності у вихованні дітей. І, як правило, початок відвертої розмови з батьками, аналіз співставлень бачення своєї сім'ї учнями і батьками проходить дуже напружено, емоційно і нерідко недружньо. Батьки, як правило, намагаються у всьому звинуватити школу, посилаючись на власну зайнятість.

І тільки терпляче, коректне роз'яснення причин і чинників негативних відхилень у поведінці дітей, лише аргументовані докази прорахунків у вихованні (неуважне ставлення батьків до проблем дітей, відсутність відвертих, довірливих розмов, спільного проведення вільного часу, не приниження гідності та ін.) дають змогу вплинути на зміну їхньої негативної позиції.

Наші дослідження засвідчили, що більша половина батьків зізнаються, що їм бракує педагогічного кругозору, знань, навичок і умінь для виховання дітей. Серед проблем, які зазначають батьки, такі:

· майже 70% безпорадні перед негативною поведінкою дітей;

· понад 80% батьків мало що можуть сказати про розвиток своїх Дітей, про їхні емоційні, психічні якості;

· понад 30% не можуть вказати, чим цікавляться їхні діти, які зміни відбуваються у їхньому розвитку. При цьому третина батьків відвідують школу лише зрідка, не спілкуються з педагогом;

· лише 70% батьків визнають свою повну відповідальність за Ячання і поведінку дітей, не посилаючись на школу і суспільство;

· майже чверть батьків вважають, що виховувати дітей повинні і кола, і сім'я, і суспільство, тому відповідальність за їхню поведінку, - зокрема правопорушення, слід розподіляти порівну;

· понад 5% батьків взагалі знімають з себе відповідальність за Ховання своїх дітей.

Психолого-педагогічна культура більшості батьків знаходиться на низькому рівні, в масовій свідомості відсутня установка звертатись до спеціалістів ще до появи проблеми у поведінці дітей з метою консультації щодо її профілактики, або, в крайньому випадку на початковому етапі формування девіантної поведінки. Зрозуміло що в сімейному вихованні пріоритетним повинен бути превентивний підхід у протидії впливу негативних явищ на дітей. Важливими шляхами, як ми вже відзначали, є превентивна освіта. Вона ґрунтується на достатньому рівні психолого-педагогічних знань обізнаності з питань виховання; знанні і використанні методів здорового способу життя. У дисфункціональній сім'ї через визначені рольові позиції формуються відповідні механізми (деструктивні) соціалізації. Як показують наші дослідження, характер їх усталеності залежить від співпадання сімейної та соціальної ситуації розвитку. Спостерігається тенденція, коли вибір і пристосування рольових моделей відбувається за рахунок найменших втрат. Тобто, ситуації подібності сімейної взаємодії та зовні ситуації між особистої поведінки стають рушійними силами їх адаптації. Впізнавання знайомої, а відтак менш тривожної ситуації, задається установками, що набули сформованості в колі сім'ї. Це, у свою чергу, негативним чином впливає на можливість свідомої оцінки і адекватного вибору моделей поведінки в ризикових ситуаціях.

Превентивна педагогіка спрямована на створення умов позитивної соціалізації дитини шляхом втручання в негативну ситуацію сімейної взаємодії за допомогою комплексної допомоги, серед якої сукупність педагогічних методів та різноманітних соціально-педагогічних і психологічних технологій. Оскільки превентивна робота має системний характер впливу на ситуацію розвитку дитини, комплексна превентивна модель включає систему взаємодоповнюючої рівночасної соціально-педагогічної роботи з батьками, дітьми, значним оточенням дитини в школі та за місцем проживання. Превентивна педагогіка повинна попередити стан розвитку дисфункцій сім'ї. Найважливішою умовою успішної роботи з оздоровлення умов сімейного виховання є взаємоповага і конфіденційність у стосунках батьків і педагогів-Педагогу при встановленні довірчих стосунків із батьками потріоН0 спиратися на рекомендації психологів, зокрема, спеціально розроблену Л.Б.Філоновим методику встановлення довірливих стосунків між людьми в процесі спілкування.

Відповідно до цих рекомендацій, контактна взаємодія педагога, психолога і батьків повинно складати шість стадій. На початку необхідно завойовувати довіру батьків, у період зближення варто виходити з того, що батьки йдуть на контакт із тими, хто при першій зустрічі схвально відзиваються про їхніх дітей. Тому перед спілкуванням із батьками педагог повинен "зняти" із себе будь-яку упередженість щодо підлітка, відшукати в ньому такі позитивні якості що навіть для батьків є "відкриттям". Результатом контактів на цій стадії має бути зняття напруги в спілкуванні, що до цього була джерелом неприємних станів батьків. У батьків формується уявлення, що педагог спроможний правильно зрозуміти їхню дитину і батьківські почуття стосовно неї і реально допомогти.

Потім спілкування відбувається шляхом розширення тем довірливих бесід, створення своєрідного емоційно-насиченого середовища, в якому педагог, психолог стають потрібними батькам як слухачі, які розуміють, співчувають і зацікавлені в знанні особливостей їхньої дитини як особистості та умов її виховання. Тобто, у бесіді з батьками необхідно, уважно вислухавши обидві сторони, спробувати, по можливості, вгамувати невдоволення батьків та вчителів один одним, показати причини, що призводять до загострення стосунків, консолідувати ці стосунки на основі інтересів дитини.

Якщо перші стадії взаємодії є періодом накопичення "чистих" згод і позитивних емоцій в процесі обговорення проблем виховання, то наступні стадії, коли довіра досягнута, присвячені виявленню неузгодженостей, тих об'єктивних причин, що заважають успішній взаємодії сторін. На даній стадії батькам повідомляється про те, які негативні якості й особливості поведінки підлітка найбільше викликають занепокоєння.

Превентивний характер у превентивній педагогіці сім'ї полягає насамперед у своєчасній допомозі для усвідомлення загрозливих вад виховання, психолого-педагогічній діагностиці та корекції стилю сімейного виховання і характеру взаємостосунків між батьками з дітьми Серед таких порад:

· Уникати відкрито непримиренної педагогічної позиції по відношенню до педагогічно неспроможних батьків. У іншому випадку закритість батьків до взаємодії не дасть можливості здійснювати системні превентивні впливи;

· Допомогти батькам проаналізувати проблемну ситуацію, скорегувати свій стиль і характер стосунків з дитиною.

Безперечно, допомогти батькам у запобіганні відхилень у поведінці дітей можуть якісно підготовлені педагоги, соціальні педагоги та психологи. Ті з них, які добре визначили індивідуальні особливості дітей і батьків, створили достатні умови їхнього адекватного сімейного виховання, мають достатню професійну підготовленість і наснагу здійснювати патронаж над такими сім'ями, ефективно використовувати різні види сімейної терапії.

З превентивної точки зору батьки мають знати, що існує, принаймні, чотири основні ролі дитячої поведінки щодо адаптації до умов дисфункціональної сім'ї. Визначають такі: "герой родини", "жертва", "невидима дитина", "клоун".

Перша з моделей - "герой родини", коли життєвий сценарій виявляється через поведінку дитини, яка перекладає на себе обов'язки своїх недбалих батьків, сестер і братів. Такі діти грають роль батьків у своїй сім'ї. Вони ніби відмовляються від свого дитячого життя, беруть на себе відповідальність за психологічний клімат та матеріальний добробут сім'ї. Нерідко такі діти відмовляються від своїх мрій на користь бажань близьких. До кінця своїх днів вони приречені піклуватися про своїх рідних: не влаштовують своє особисте життя. Такі діти найдовше утримуються від ризикових вчинків, але якщо з якихось причин "ламаються", то процес, скажімо, наркотизації проходить дуже інтенсивно.

Модель "жертви" протилежна "герою родини". Така дитина гостро відчуває неприязнь своїх близьких та оточуючих і поводиться відповідним чином. Ранні прояви девіантної поведінки виявляються в конфліктах, правопорушеннях, вживанні наркотичних засобів, спробах суїциду. Недовірлива до людей, така дитина схильна до розуміння проблем і допомоги тим, хто її потребує. Тому дуже слушним є висновок В.Штандер про те, що жертва частіше за інших членів сім'ї стає на місце родинного героя, коли останнього з якихось причин не стане.

Модель поведінки дитини в алкоголізованій сім'ї найчастіше виражається роллю "клоуна", яку грає дитина. Позиція "клоуна" передбачає поверховість стосунків, обмеженість відповідальності та від0млення гостроти проблеми. Певною мірою, з таких похідних порослі визначають свою позицію щодо самої дитини. Подібна модель поведінки дитини найменше зачіпає дорослу людину, оскільки спрощує конфліктні ситуації в сім'ї і не дає можливості порослим визначитись у стосунках щодо проблеми алкоголю. Для дітей, які грають подібну роль, притаманне намагання відтворювати поведінку своїх батьків.

Ознакою "непомітної дитини" є відсутність її участі в спілкуванні з іншими членами сім'ї. Потреби такої дитини реалізуються у площині власних фантазій. Вона не намагається удосконалити сімейні стосунки, бо відмежована від таких проблем своїм внутрішнім життям. Це не означає, що розвиток психіки такої дитини йде без впливу сім'ї. Навпаки, негативний вплив буває більш небезпечним, ніж для інших моделей пристосування. Він може виявляти себе психічними розладами, наркотизацією, втечами з дому, ранніми сексуальними орієнтаціями, нахилами до суїциду.

Зрозуміло, що "чистих" моделей зустрічається не так багато. Реальний комбінований прояв моделей. Важливо, що кожна з ролей має свій період реактивності: накопичення; характерологічного виявлення; період загострення; конфліктного виявлення. Саме це визначає динаміку розвитку сімейних стосунків у дисфункціональних сім'ях. Такі рольові моделі поведінки дітей характерні для насильницьких, кримінальних, аморальних сімей. Для наочності, розглянемо моделі поведінки дитини в системі наркотизованої сім'ї. Можна сказати, що до певного сімейного сценарію кожна дитина рано чи пізно підготує свою роль. Представниця психоаналітичного напряму К.Хорні вважає, що рольові сценарії, які отримала дитина в період свого сімейного спілкування з батьками організовуються в сім'ях таких дітей, коли вони стають дорослими. Польський психолог В.Штандер також вважає, що такі ролі проектуються у доросле життя. Він визначає їх вимушений, а не вільно обраний характер.

Спостереження підтверджують, що реакція дітей із стійкою нервовою системою виявляється більш складним комплексом страждань і переживань, вони стають схильними до прояву афектів, небажаних вчинків, на відміну від дітей із слабкою нервовою системою. З цим можна погодитись у тому випадку, якщо взяти до уваги, що діти із стійкою психікою схильні стримувати свої негативні реакції до меж нервових зривів. Діти із слабкою психікою мають більшу схильність виправдовувати негативні вчинки батьків. Навіть вилучені з родини, внаслідок втрати батьками прав на дитину, такі діти нерідко зберігають добре ставлення до своїх батьків.

У випадках, коли підліток не бажає миритись зі способом життя своїх батьків, нерідко його вимогливість, безкомпромісність спричиняє розвиток конфлікту за неконструктивним шляхом. Особливого ускладнення набуває конфлікт, коли дитина починає усвідомлювати, що характер життя батьків, їх виховання знизили і її можливості. У таких випадках на відторгнення цінностей накладається почуття образи. У підлітковому віці такі діти нерідко знущаються з батьків і б'ють їх. З часом більшість з них також продовжують наслідувати моделі поведінки батьків. Але разом з тим вони не копіюють її. їхньою особливістю стає віддзеркалення поведінки у контексті молодіжної субкультури. Хоча має місце корекція моделі поведінки батьків, їх заміна, як правило, не виходить за межі субкультури.

Більшість дітей, які продовжують виховуватись у дисфункціональних сім'ях, схильні приховувати проблеми сім'ї. Наприклад, насильство. Вони намагаються захистити репутацію своєї сім'ї. Переживання такої ситуації, у свою чергу, спричиняє розлади в психіці, виявляється через емоції та поведінку. Така дитина стає хворобливо вразливою до цілком простих проблем оточуючого життя, її мучать страхи, соматичні розлади. Використання алкоголю або наркотиків, криміналізація для вирішення особистих проблем стає типовою реакцією дитини при зіткненні з труднощами в житті. У такій ситуації девіації поведінки можуть стати засобами задоволення потреб дитини, психологічного захисту, адаптації до субкультурних норм, маніпуляції батьками та оточуючими. Наслідування проблем батьків дитиною стає все більш типовим явищем. Існуючі винятки тільки підтверджують загальні правила наслідування моделей поведінки дисфункціональних батьків.

У батьків, які мають дитину з девіантною поведінко виникають характерологічні реакції поведінки, типові моделі реагування. Найбільш загально вони представлені моделями агресії, надії, страху, безсилля, відкидання.

Модель агресіївиникає, як правило, на першому етапі усвідомлення проблеми. Типовою реакцією близьких є відчуття агресії. Під впливом емоцій вони намагаються заборонами або фізично вплинути на поведінку дитини, обмежити коло її спілкування. При тому, що дитина намагається вийти з-під контролю батьків, вона вдається до заперечення своєї пристрасті, а іноді намагається встановити добрі стосунки в сім'ї, поновлює характер спілкування з батьками у вигідному для себе руслі.

Модель надії.Після першого афективного реагування на вчинки дитини, більшість батьків починають шукати раціональних виходів із ситуації. Вони починають цікавитись проблемною літературою, звертаються для отримання нової інформації до спеціалістів. Втім, батьки, застосовуючи нові знання, що були отримані з книг чи бесід, частіше вдаються до моралізаторства. Одночасно, батьки намагаються визначити коло знайомих дитини, але роблять це занадто прямолінійно. Вони посилюють контроль за дитиною, намагаються проводити з нею більше часу. Хоча на цьому етапі батьки мають найбільший шанс виправити ситуацію, така можливість більш ймовірна у тому випадку, коли стосунки між батьками і дитиною на попередньому етапі не стали відчуженими.

Модель страху.На третьому етапі у батьків виникає відчуття страху. Його витоки базуються на нездійсненності очікуваних успіхів після інформаційної обробки дитини. Настає період усвідомлення відірваності дитини від впливу сім'ї, наявності в неї особливого життя, до якого їх не допустять. Батьки звертаються до міліції намагаються використати силу адміністративних органів та громадських організацій для впливу на поведінку дитини. Нерідко вчиняють перевірку речей, зачиняють дітей вдома. Як правило, в ситуацій діти намагаються радикально позбутись опіки батьків. Нерідко вчиняють скандали, залишають домівку.

Модель безсилля.На цьому етапі у батьків виникає почуття безсилля. Відчуття провини не дає можливості відверто поспілкуватись з дитиною. Батьки потрапляють у полон реакцій психологічного захисту: раціоналізації, проекції. Як правило, у батьків виникає відчуття провини. Втрата контролю над дитиною може з'єднати розрізнені стосунки між подружжям, переорієнтувати сімейні ролі. Пошук батьками емоційної підтримки ззовні відбувається із втягуванням у своєрідні стосунки з власною дитиною і сторонніми. З'являється висока терпимість до її поведінки. Батьки посилено опікують дитину. Ведуть пошук спеціалістів, причому діапазон таких пошуків може сягати від наркологів до екстрасенсів. Батьки, особливо матері, шукають своїх дітей у наркопритонах, інших небезпечних місцях. Але вмовити дитину повернутися додому вдається не кожному.

Модель заперечення.Існує модель поведінки батьків, яка полягає у запереченні проблем своєї родини. Вона виникає у батьків при усвідомлені ізольованості проблем їхньої сім'ї від оточуючих. Це повна втрата довіри до можливості вирішити проблеми. В таких сім'ях батьки підпадають під страх спричинити своїм дітям страждання. Найбільш характерна така поведінка для батьків, де діти вживають наркотики. Вони пройшли всі попередні стадії та бачили свою дитину в стані абстиненції. "Ломка" (жаргонна назва абстиненції) виникає у наркозалежної дитини в період відсутності наркотику під час непереборної жаги його вжити. Щоб попередити страждання дитини, не провокувати її вдаватись до кримінальних дій для отримання грошей на наркотики, батьки або починають самі давати гроші на їх придбання, або ладні самотужки діставати наркотики для своїх дітей. Підсилюється відчуття провини перед дитиною. Сприймання оточуючих набуває нового сенсу в залежності від того, які ролі визначаються батьками для тих, хто перебуває в наркопроблемі їхньої дитини. Сім'я, яка опинилась під тиском девіантної поведінки дитини, перебудовується на нові засади сімейних ролей. Такий розподіл накладається на попередній і може міняти рольову структуру сім і в діаметрально протилежному плані. Наприклад, в сім'ї, де провідну роль відігравав батько, а мати та інші члени сім'ї перебували під впливом його авторитету, в ситуації адиктивного тиску лідерські якості виявляють матері або інші члени родини.

Модель співзалежності.На цьому етапі сім'я перебудовується за сценарієм взаємовпливу міжособистісних стосунків. Новий спосіб функціонування сім'ї визначається як співзалежнення. За «значенням польського психолога Б.Вороновича, співзалежнення - певна форма пристосування до ненормальної системи людських стосунків, яка робить неможливим існування цієї системи і, водночас, не залишає шансів на її зміну. Характерною ознакою людини є впевненість у своїй здатності значно впливати на іншу людину. Співзалежнені батьки виявляють свою негативну роль у тому, ЩО позбавляють дитину прийняти особисту відповідальність за свої вчинки. Вважається, що такі батьки є несвідомими помічниками розширення девіацій поведінки. Такі протиріччя поглиблюють ситуацію постійного напруження за рахунок відчуття провини, зниженої самооцінки. Актуалізація на минулому, постійне травмування своєї психіки не дозволяють їм визначити хиби своєї поведінки у теперішньому, опанувати відчуттям раціонального оптимізму. В іншому випадку, згасання віри може остаточно позбавити будь-якої надії на зміну ситуації.

Для моделей поведінки батьків притаманна індуктивність: від агресії, надії, страху, безсилля - до заперечення.

Дитина, яка піддається тиску визначених моделей поведінки батьків, опиняється в емоційній ізоляції, остаточно втрачає зв'язки зі своєю сім'єю, активізує поведінку і, врешті - решт, продовжує все більше заглиблюватись у деструктивну субкультуру.

Кожна із зазначених моделей поведінки батьків негативна за своєю сутністю, оскільки механістично спрямована на реалізацію своїх психологічних захистів і не залишає місця для кропіткої роботи 3 емоційно-мотиваційними чинниками, що тиснуть на батьків і Означають їхні прорахунки. Така поведінка батьків ізолює їх від ошуку причин деструктивної поведінки дитини та шляхів Раціонального вирішення проблеми. Прямим чином це залежить від:

· типу провокуючого поведінку дитини стилю виховання;

· соціальних уявлень про стиль реагування на проблему;

· виду деструктивної поведінки;

· індивідуальних особливостей дитини;

· особливостей протікання соціалізації дитини.

Дії батьків, діти яких піддались наркотизації, спрямовані на зміну поведінки дітей. Як правило, суто індивідуальне звертання до соціальних служб, консультацій, телефону довіри допоможе на певний час. Самостійно вирішити проблему майже неможливо. Для батьків необхідно мати установку на системність проблеми сім'ї, в коло якої включені всі її члени. Для позитивного результату необхідні такі головні умови, яких повинні дотримуватись батьки:

· визнати наявність проблеми своєї особистої поведінки;

· розуміти проблеми своєї дитини, не принижувати її гідність;

· бути готовими до копіткої і виснажливої роботи;

· дотримуватись рекомендацій спеціалістів;

· визнати свою відповідальність у забезпеченні прав і свободи своїх дітей у виборі стилю життя.

Дослідженнями доведено, що вільна від тиску дитина має більше шансів переорієнтувати свою поведінку, ніж яка перебуває під тиском примусу. Але типова батьківська психологія не дає самостійно визначитись по відношенню до проблеми. Якщо педагог не може допомогти вирішити родинні проблеми, то його завдання направити батьків до спеціаліста - соціального педагога, психолога, психотерапевта. Чим раніше батьки звернуться до спеціаліста, тим більше шансів на припинення вживання наркотичних засобів і загальне оздоровлення сімейних стосунків.

Шкільний психолог, соціальний педагог мають здійснювати превентивну роботу, залучаючи до співпраці якомога більшу кількість спеціалістів, що складають оточення взаємодії з сім'єю дитини. Це класний керівник, вчителі, співробітники державних і недержавних організацій з компетентними повноваженнями превентивної роботи. Форми і методи роботи мають підбиратись з урахуванням психосоціальних особливостей об'єктів превентивної роботи і стану складності проблеми. Поєднання не директивних і директивних методів корекції і реабілітації сімейного стану виховання, заміна негативних сімейних ролей на позитивну взаємодію мають ґрунтуватись на принципах соціального партнерства і дотриманні міжнародних стандартів з прав людини. Тільки в такому системному, взаємодоповнюючому впливі позитивні зміни у динаміці негативної поведінки набувають системного характеру.

Відновлення функціональної спроможності сім'ї – складе психологічна проблема. Вторгнення в систему усталених сімейних цінностей, ломка звичних стереотипів - конфліктна ситуація. Від майстерності спеціалістів залежить характер протікання цього корекційного періоду і наслідки для подальшого сімейного життя. Психологічна оцінка Л.Толстого, що нещасливі сім'ї нещасливі по-своєму, мають слугувати відправною точкою для усвідомлення не тільки необхідності відпрацювання індивідуальної моделі педагогічного впливу та батьків, але й складності у визначенні відправних точок вторгнення у закриту соціальну систему, якою залишається сім'я. Усвідомлення і визнання батьками необхідності допомоги - складна етична і психологічна проблема, оскільки потребує від батьків визнання своєї безпорадності вирішити проблему самостійно. Батьки схильні перекладати свої педагогічні невдачі на дитину, школу, соціальне становище в країні.

За період існування соціалістичних поглядів на роль сім'ї в процесі соціалізації дитини, відбулась втрата особистої відповідальності батьків за виховання своїх дітей і, водночас, перевищення вчителями оцінки свого педагогічного рівня і ролі в становленні життєвих, професійних, моральних орієнтирів дітей. Саме тому перші кроки взаємодії вчителя, психолога, соціального педагога з батьками мають носити компромісний характер, виявляти безоціночне ставлення до характеру сімейного виховання. Тільки при відповідній освітньо-психологічній роботі з батьками по усвідомленню глибини, наслідків проблеми, доцільності спеціального педагогічного втручання в кризу сім'ї можливий вхід До сфери сім'ї. При цьому психологічна готовність педагога (класного керівника), соціального педагога (психолога) має спрямовуватись не лише на досягнення довіри з боку членів сім'ї та інших суб'єктів превентивної роботи, але й попереджувати Деструктивні прояви у поведінці учасників превентивного процесу.

З урахуванням згаданого, педагогічна модель превентивної роботи з дисфункційною сім'єю ґрунтується на таких етапах:

Аналіз сім'ї - обговорення проблеми з батьками і дитиною - залучення до співпраці інших суб'єктів - визначення моделей превентивного впливу - проведення педагогічної роботи – оцінка результатів - корегування методів - соціальний патронаж за сім'єю - включення членів сім'ї в соціальну роботу для інших.

Серед форм роботи поширеною є превентивна бесіда -консультація з такими батьками, як важливий етап впливу усвідомлення особистої відповідальності батьків за характер поведінки дитини.

Мета профілактичної бесіди - змінити установки щодо характеру вирішення проблеми, зробити батьків активними співучасниками позитивного впливу на дитину.

Як би не поводили себе батьки, при першій зустрічі з педагогічним працівником, неминуче виникають зміни в їхній психології. Вони починають усвідомлювати:

· актуальність ситуації;

· гостроту проблеми дитини;

· можливі наслідки;

· необхідність знаходження шляхів виправлення ситуації;

· свою роль у цьому процесі;

· позитивну перспективу особистої і сімейної життєдіяльності в разі прикладання зусиль.

Виправити ситуацію можна за умови позитивного настрою батьків на копітку і цілеспрямовану роботу. Позитивні зміни можливі при перебудові внутрішнього світу батьків. При цьому усвідомлення відповідальності за долю своєї дитини може бути стійкою у батьків тільки за умови прояву поваги з боку спеціаліста, емпатичному ставленні до дитини. В практиці роботи помічено, ідо найзанедбаніші, агресивні батьки змінюють своє ставлення до дитини лише в тому випадку, коли відчувають щирість і повагу У ставленні до них.

Ні в якому разі не можна різко звинувачувати батьків за недбале виховання дитини. Після того, як ми досягай позитивного настрою у взаємодії, батьки стають більш відвертими. Вони починають аналізувати свої прорахунки у вихованні дітей неодмінно переходять до аналізу своїх негативних якостей і вчинків. Але це вже не є тими негативними подразниками, що розгортаю механізми психологічного захисту. Навпаки, у бажанні зробити добро для своєї дитини виникає психологічне оздоровлення збувається самовідтворення життєвої сили, наснаги.

У цей період необхідно переконати батьків, що вони добровільно, без примусу прийшли за допомогою, що це їхній вибір. Водночас, слід звернути увагу батьків на такі умови, що стимулюють позитивні зміни:

· зробити відповідальним свій стиль життя, змінити уявлення про долю їхніх дітей;

· бажати змін у стосунках між самими батьками і дітьми з конфліктних на доброзичливі;

· надати приклад своїм дітям у бажанні покинути шкідливі звички;

· проявити ініціативу в реалізації програми здорового способу життя у своїй родині.

Необхідно знайти приклади з життя, які б закріпили віру батьків у можливість позитивних змін. Значною довірою при цьому користуються приклади, які спеціаліст наводить з особистого життя або життя своїх родичів.

Превентивна бесіда складається з таких блоків:

перший - переконання батьків у наявності проблеми;

другий - переконання в можливості здійснити позитивні зрушення в житті своєї дитини через зміни в особистому житті батьків;

третій - переконання батьків у самостійному виборі, безперечній підтримці з боку спеціаліста;

четвертий - підбір форм і методів впливу та визначення послідовності в коригуванні стосунків;

п'ятий - вибір днів консультацій із спеціалістом.

У процесі спілкування з батьками необхідно:

· не принижувати їх хизуванням рівнем своїх знань;

· підкреслювати уважне, доброзичливе ставлення до них;

· стримуватись від надмірних емоційних зауважень і проявів;

· вміти знімати психологічне напруження дотепним жартом, вміти витримувати паузи;

· демонструвати серйозне ставлення до проблем;

· стримуватись від моралізаторства і засудження поведінки дітей і батьків;

· не зачіпати самолюбства батьків;

· зберігати таємницю звертання та анонімність;

· вести бесіду на рівні доступному для сприйняття батьками рівні.

Бесіди з батьками неповнолітніх слід вести на довірливій, зацікавленій ноті, не вдаючись до категоричних оцінювань та осуду прорахунків у особистому житті й вихованні дитини. Головне -вміння визвати у самих батьків бажання вирішувати проблему дитини в контексті оздоровлення стосунків у сім'ї . Краще вести бесіди з батьками певним чином готовими до діалогу. Ця готовність формується через доброзичливе, емпатичне, що не відміняє педагогічну вимогливість, ставлення до батьків.

Бесіду з батьками бажано починати з нейтральних тем, але таких, що загалом хвилюють батьків: проблеми сучасного життя, здоров'я, відпочинку тощо. При цьому зацікавленість повинна бути щирою, невимушеною. Важливо стежити за своїми рухами, жестами. Після того, як соціальний педагог відчує довіру з боку батьків, можна переходити до конкретної бесіди. Спочатку бажано уточнити свої спостереження за характером розвитку особистих рис і якостей підлітка. Бажано з'ясувати, які ролі демонструє дитина в сім'ї та поза нею, як поводить себе у конфліктних ситуаціях в сім'ї, які друзі її оточують, як вона з ними спілкується. Необхідно визначити характер типу виховання дитини, тип реагування батьків на проблему тощо.

Польський психолог Є.Малібурда у своїх працях наводить досить слушні поради, як батькам допомогти своїм дітям не вживати алкоголь та наркотики. Наведемо їх з деякими доповненнями. При цьому доцільно виділити такі дві групи: профілактичні і реабілітаційні поради.

Профілактичні поради:

1. Розмовляй з дитиною про соціальні проблеми.

2. Навчись уважно слухати пропозиції дитини щодо зміни своєї особистої поведінки.

3. Допоможи дитині повірити в себе.

4. Допоможи дитині сформувати чітку систему взаємостосунків-

5. Допоможи дитині захищатись від тиску товаришів.

6. Заохочуй дітей до спілкування, здорової і творчої діяльності.

7. Будь готовий до ситуації, коли дитина зробить невірний вибір.

Реабілітаційні поради:

1. Знайди в собі причини такої поведінки дитини.

2. Змінюйся сам.

3. Оздоровлюй стосунки.

4. Обережно підходь до визначення санкцій.

5. Шукай допомоги.

6. Знаходь підтримку в батьків інших дітей.

7. Подавай добрий приклад.

8. Не принижуй дитину своєю недовірою.

Зрозуміло, що превентивна робота з сім'єю складна і багатогранна. Однак чи не найголовніший аспект превентивної педагогіки - допомогти батькам осягнути значення родинної педагогіки, яка є серцевиною народної виховної практики. Родина - це природний осередок найглибших людських почуттів, де дитина найшвидше і найглибше засвоює основи моралі серцем і душею, коли розвиваються почуття доброти, чуйності, совісті, правдивості, любові до всього живого. Величезна соціальна роль красномовності українських народних прислів'їв і приказок: "Які мамо і татко, таке й дитятко", "Який кущ, така й хворостина, який батько, така й дитина", "Які самі, такі й сини", "Яка мама - така сама", "Які батьки - такі і діти" тощо.

Народна педагогіка є основним критерієм оцінки моральної гідності людини. У ставленні до ледарів народна педагогіка безкомпромісна: кожний ледар - аморальний. Той, хто не хоче працювати і хоче жити за рахунок чужої праці - негідник і моральна потвора, тягар для суспільства ("Ледар живе аби землі важче", "Не живе - тільки дні пре", "Ледаще на віник та на смітник годяще"). Без праці моральне виховання дітей немислиме. До того ж праця істотно впливає на людські стосунки, на моральне ставлення до людей. В оточені людей праці у дитини закладаються основи здорової моралі, ненависть до зла і соціальної несправедливості.

Внароді застерігають: якщо хочеш мати у своїй сім'ї виродка, дай синові чи дочці все, що вони хочуть, і позбав їх можливості працювати. Неробство неодмінно призводить до нещастя ("Від неробства до злочину один крок", "З ледарем поведешся - горя наберешся"). Праця - найвище мірило людської цінності.

Превентивна робота з батьками диференціюється в залежності від того, які умови створено в сім'ях для виховання дітей. Ці умова доцільно диференціювати з урахуванням взаємозв'язку матеріально-побутових умов та відносин у сім'ї з попередженням відхилень у поведінці учнів.

Є деякі суттєві деталі специфіки роботи з батьками. Скажімо збори батьків доцільно проводити після анкетування учнів. Результати такого анкетування, як правило, дозволяють отримати нову інформацію про ставлення дітей до різноманітних проблем. Ось деякі відомості, що були отримані перед такими зборами. Кожний п'ятий підліток характеризував свої стосунки з батьками як напружені, майже 40% - як конфліктні, 30% - відзначили відсутність взаєморозуміння з батьками, зізналися, що їм не хочеться бути вдома. Важкі підлітки (понад 70%) особливо скаржилися на жорстке ставлення до них батьків, або одного з них. Ми переконалися, що важкі діти - це, як правило, діти важких батьків. Ще один цікавий факт - лише п'ята частина учнів схвалювала "батьківську педагогіку". Решта - не збираються виховувати своїх майбутніх дітей такими ж методами. Анкетування батьків (як уже зазначалось) найзручніше проводити в міру їх приходу на збори. Характерно, що відповіді батьків дуже неадекватні відповідям учнів. Вони різняться і у визначенні мікроклімату в сім'ї (батьки набагато завищують оцінку), і в оцінці взаємостосунків з дітьми (батьки визначають їх в основному як добрі або задовільні), майже відсутня відвертість про наявність непорозумінь між учнями, батьками тощо. Контакт з сім'єю - це один з вагоміших важелів запоруки успіху в превентивній педагогіці.

Форм і методів співробітництва школи і сім'ї багато. Вдумлива робота з батьками має спонукати їх до розуміння значимості не тільки традиційної батьківської функції - виховання дитини, а настроює на самонавчання та самовиховання. Тільки в такому випадку батьки будуть цікаві своїм дітям, а отже, будуть мати авторитет.

Школі потрібно пам'ятати, що серед батьків можуть бути, унікальні спеціалісти з питань превентивної тематики. Виходячи з цього потрібно більш активно залучати батьків до життя школи, використовувати досвід взаємодії навчального закладу та батьків у дореволюційній період. Наприклад, в статутах більшості гімназій відповідальність завихованість дітей несли виключно батьки. І лише в деяких випадках ці обов'язки розподілялись, але в жодному навчальному закладі не було перебирання виховних повноважень. Сьогодні було б доцільно укладати контракт з батьками. Така форма не суперечить сучасній освітній політиці. Навпаки, вона лише засвідчила б її відкритий, демократичний характер. Привертаючи увагу до ролі батьків у превентивній діяльності зазначимо, що мають активно розвиватися існуючі форми і методи взаємодії батьків і школи.

Організаційні форми і методи взаємодії батьків та педагогічних працівників з питань превентивної педагогіки можуть мати різноманітний характер. Зокрема, кожен з батьків має право на різні індивідуальні форми взаємодії: бесіди; консультації; допомогу з правових, психологічних, педагогічних питань; читання тематичних лекцій; обмін досвідом з питань виховання дітей; допомога педагогам у відвідування сім'ї; наставництво над підлітками з відхиленнями в поведінці; батьківський нагляд за роботою комісій у справах неповнолітніх, правозахисна діяльність тощо.

Групові форми взаємодії базуються на роботі батьківських комітетів. За їх ініціативою можуть бути організовані: бесіди; дискусії; диспути з проблем правового, морального виховання, здорового способу життя, попередження залучення до наркотиків та інших відхилень; розвиток активності дітей через екскурсії, походи, ігри. Батьківський комітет може ініціювати запрошення спеціалістів, виходячи з потреб неповнолітніх; для окремих батьків він може вимагати пройти індивідуальні або групові консультації; запросити спеціалістів для проведення різних видів тренінгової чи терапевтичної роботи; визначати форми надання допомоги дітям з неблагополучних сімей; проводити діяльність з організації батьківських груп патронажу, чергування, охорони школи тощо.

Взаємодія на основі ініціативи адміністрації школи або учнівського самоврядування може передбачати: позакласний батьківський педагогічний всеобуч; батьківські збори; лекторії з педагогічних, медичних, правових знань; семінари; загальношкільні змагання; зустрічі з лікарями наркологами, психіатрами, юристами, психологами та ін.; кінолекторій; конференції; тематичні вечори; педагогічні консиліуми. Це може бути, наприклад, ініціатива спільного з батьками відзначення Всесвітніх днів боротьби з курінням, солідарності з ВІЛ-інфікованими та хворими на СНІД тощо. Важливим у превентивній роботі є спеціалізація батьківських зборів. Наприклад, це може торкатись актуальної проблеми насильства щодо неповнолітніх. У цьому аспекті подолання упереджень до таких дітей дозволить вирішити багато проблем.

Питання для самоконтролю:

1. Сутність превентивної педагогіки сім "і.

2. Моделі і ролі в дисфункційних сім 'ях.

3. Поради батькам.

4. Форми роботи школи з батькам и.





Дата добавления: 2015-02-12; просмотров: 1236 | Нарушение авторских прав | Изречения для студентов


Читайте также:

Рекомендуемый контект:


Поиск на сайте:



© 2015-2020 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.02 с.