Морально-духовний розвиток неповнолітніх у контексті завдань превентивної педагогіки
Лекции.Орг

Поиск:


Морально-духовний розвиток неповнолітніх у контексті завдань превентивної педагогіки




Вітчизняну систему навчання і виховання нерідко характеризують як кризову, що зумовлено загальним станом суспільства. За рівнем корупції, злочинності, вживання наркотиків, кількістю ВІЛ-інфікованих Україна, на превеликий жаль, за останні роки вийшла в лідери в Європі. Що ж робити вчителю в цій ситуації? Чекати, доки в Україні прибудуть демократія і цивілізована ринкова економіка? Чи боротися? Але з ким?

Пасивно чекати кращих часів і просто аморально. Залишається найважчий шлях - еволюційний, де пріоритетною повинна стати стратегія морального розвитку, самовдосконалення кожного. Для цього необхідно, насамперед, і вчителю, і учню усвідомити причини кризових явищ та ключові проблеми освітньо-виховної системи в цілому.

Найбільша складність нині полягає у визначенні нових цілей та орієнтирів, які мають прийти на зміну вчорашнім. Раніше не треба було думати про працевлаштування, оскільки держава гарантувала роботу, нехай не високооплачувану, але для всіх. Не було жорстокої конкурентної боротьби за виживання. В умовах ізоляції від зовнішнього світу практично не вимагалось знання іноземних мов та й економічні знання потрібні були лише обмеженому колу осіб.

Нині, ведучи мову про мету освіти і виховання в Україні, за ідеальний варіант часто приймають модель людини європейського стандарту. А чи є ця модель стандартною для України? Звичайно, є в ній незаперечні достоїнства, є й недоліки: практицизм і діловитість, розважливість в конкурентній боротьбі, ризик, винахідливість, холодність, емоційна черствість, схильність до індивідуалізму, загострене почуття власної гідності, прагнення до незалежності й успіху, переваги над іншими, здатність у самодисципліні та самоорганізації.

Зрозуміло, не всі ці якості прийнятні для нас. Помилково недооцінювати той факт, що ми, українці, володіємо духовно-моральним потенціалом, від якого необхідно відштовхнутись і з врахуванням якого слід формулювати нові цілі. Але не треба забувати й про те, що необхідно долати недоліки, притаманні нашому менталітету: певну безініціативність, лінощі, інфантилізм.

Говорячи про виховання, як про один з видів людської діяльності, що здійснюється переважно в ситуації педагогічної взаємодії вихователя і вихованця при управлінні ігровою, трудовою та іншими видами діяльності, а також у процесі спілкування, ми розуміємо особистості, в тому числі й через самовиховання. При цьому визначаються такі методологічні принципи: аксіологічний (ціннісний); культурологічний (врахування різних видів людської діяльності окремого народу або навіть цивілізації); антропологічні (знання про сім'ю, побут, традиції, духовні й фізичні сили та здібності, майбутній потенціал); особистісно-зорієнтований цілісний підхід, або, як звучить у нас, особистісно-орієнтований (в центрі уваги людина).

Для прикладу звернімося до педагогічної спадщини А.С.Макаренка. Кожне нове покоління педагогів, вивчаючи його досвід, вбирало і застосовувало певні педагогічні ідеї, методи, прийоми виховання і перевиховання. Скажімо, в 50 - 70-х роках пріоритетними були питання становлення дитячого колективу, колективних форм і методів роботи з учнями. Для педагогів покоління 90-х, зважаючи на розвиток педагогіки співробітництва і співтворчості, цей взаємозв'язок розглядався в контексті виховання і самовиховання особистості, залучення її до продуктивної праці. Нині, визначаючи пріоритетні стратегії розвитку освіти, передусім слід враховувати необхідність виховання духовно і фізично здорової особистості.

Часто можна чути твердження, що спочатку треба вдосталь нагодувати та одягнути людей, а потім уже думати про їхню духовність. Однак, варто лише проаналізувати першопричини наших бід і нещасть, як одразу ж починаємо розуміти причини і вибудовувати пріоритети для розвитку духовно-моральної сфери особистості, основи сучасного виховання. Проблеми духовного спілкування в педагогіці і психології перебувають, на наш погляд, на стадії робочих гіпотез і загальних розмов. Ми знаємо, що є внутрішній голос совісті, "крик душі". Знаємо, що душа може боліт радіти, навіть віщувати. Але яка мова цієї душі?

Духовність, як фундаментальна якість особистості, інтегрує потреби і здатність людини регулювати себе у пошуках істини творчості, у прагненні до добра, свободи і справедливості. Поняття "духовність" - явище багатогранне за своєю суттю і поєднує релігійне і світське розуміння. Антиподом духовності в релігійних настановах є поняття "гріха". У світському ж розумінні - це все краще, що інтегрує духовно-моральну діяльність і духовно-моральну особистість.

Виховання духовності пов'язане з необхідністю уважного ставлення до індивідуальних "духовних святинь" кожного учня. Тобто, невтручання в його духовний світ, розуміння і створення реальних умов для духовно-морального самоствердження учня.

Нагадаємо кожному вчителю етичні правила стосунків з учнем на основі принципу "Не зашкодь":

1. Не принижуйте своїх учнів, а частіше говоріть про їхні достоїнства та успіхи.

2. Не конфліктуйте з учнями, а залучайте їх до співробітництва.

3. Не жалійтесь на учнів їхнім батькам, а шукайте вихід з найскладнішої ситуації.

4. Не ставтесь упереджено до своїх учнів.

5. Не розголошуйте секретів, якщо учні вам їх довірили.

6. Не перевантажуйте учнів непосильними для них задачами і завданнями.

7. Не виключайте того, що в деяких ситуаціях учні виявляються розумнішими за вас.

8. Не поспішайте ставити учню низьку оцінку, не зацікавивши його, не доклавши зусиль, щоб навчити його.

9. Не шукайте для всіх раз і назавжди встановлених вимог, дійте з врахуванням ситуації та особливостей конкретного учня.

10. Не задовольняйтесь високими, як на ваш погляд , педагогічними успіхами. Пам'ятайте, що у вас завжди є резерв творчого саморозвитку.

Духовно-моральна сфера тісно пов'язана з інтелігентне особистості. Слово "інтелігентність" ми найчастіше вживаємо для характеристику особистості з високим рівнем духовності, загальної і професійної культури, інтелектуального і творчого розвитку, чітко вираженої активної і громадянської позиції. Отже, якщо вчитель людина інтелігентна, він володіє здатністю до глибокого проникнення, розуміння і творення духовного світу вихованця, турбується про його здоров'я.

Доречно нагадати слова В.О.Сухомлинського: "Турбота про людське здоров'я, тим більше про здоров'я дитини - це не просто комплекс санітарно-гігієнічних норм і правил, не перелік вимог до режиму харчування, праці і відпочинку. Це передусім турбота про гармонійну повноту усіх фізичних і духовних сил, і вінцем цієї гармонії є радість творчості". Нині вже всі усвідомили, що здоров'я не тільки і не стільки зумовлене психофізіологічними особливостями людини, скільки способом її життя в сім'ї, рівнем виховання культури соціального середовища.

У вихованні духовно-моральних, інтелектуальних і фізичних якостей особистості необхідно віддати пріоритет її духовним проблемам. Соціалізація особистості може бути успішною, а людина справді вільною і відкритою лише у випадку опори на вічні цінності людського досвіду. Саме до них належать загальнолюдські цінності біблійної світової культури, що формують уявлення про добро і зло, свободу волі і необхідність. Перевірені тисячолітнім досвідом, визнані багатьма країнами і народами, вони мало відомі в нашій країні. Практично три покоління українців виховувалися у відриві В1Д цієї багатющої скарбниці вікової мудрості.

Допомогти підростаючому поколінню адаптуватися до нових умов, ознайомити його зі світовими художніми і культурними цінностями, розкрити багатство досягнень людського духу – ці завдання покликані розв'язати Центри духовної культури (Додаток 4).Вони не ставлять за мету пропагування християнського віровчення, реалізації у своїй діяльності конфесійного підходу до цінностей світової і вітчизняної культури.

У центрах знайдуть потрібні для себе відповіді не тільки діти, а й їх батьки. Спільна участь у святкових вечорах, відвідування занять разом з дітьми, курс лекцій з виховання в сім'ї та гармонізації сімейних взаємин зміцнять родину, допоможуть дітям і батькам порозумітися. Такі Центри працюють у багатьох регіонах України. Вони є частиною неперервної освіти, структурними підрозділами школи і позашкільних закладів.

Отже, на нашу думку, провідним завданням у сучасному навчально-виховному процесі є розвиток духовно-моральних якостей дитини, як фактор у профілактиці негативних проявів поведінки, дезадаптації, зміцнення психічного і фізичного здоров'я дітей і підлітків.

Питання для самоконтролю:

1. Сутність морально-духовного розвитку неповнолітніх.

2. Етичні правила стосунків за принципом "Не зашкодь ".

3. Духовно-моральна сфера та інтелігентність особистості.





Дата добавления: 2015-02-12; просмотров: 811 | Нарушение авторских прав | Изречения для студентов


Читайте также:

Рекомендуемый контект:


Поиск на сайте:



© 2015-2020 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.004 с.