Третинна педагогічна превенція

Цей рівень передбачає роботу з учнями, які потребують допомоги в ресоціалізації. Як правило, такий підліток має статус невиправного. Внаслідок цього, методи суто педагогічного, виховного впливу на дітей повинні доповнюватись методами, реабілітуючі впливи яких є ефективними. Зрозуміло, що реабілітуючим ефектом наділені багато інноваційних технологій -від тренінгів особистісного зростання до НЛП. Втім, остання терапевтична техніка має низку протипоказань, потребу спеціальної кваліфікації терапевта, підтвердженої авторитетним сертифікатом. Тому в умовах навчального закладу технологія має бути безпечною, а саме - базуватись на принципі "Не зашкодь". В крайньому випадку слід звертатись до сертифікованих спеціалістів, які можуть взяти відповідальність за результат своєї праці. Ми відводимо пріоритетну роль тим технологіям, які є цілком виправданими як з точки зору передбачених наслідків, так і можливостей педагогів виконувати реабілітаційну функцію. Перш за все, це стосується тих важковиховуваних неповнолітніх, які повернулися до навчальних закладів з шкіл та училищ соціальної реабілітації, а, в цілому, до всіх, хто підпадають під категорію реабілітаційної групи.

М.І.Буянов серед інноваційних методів реабілітаційної роботи визначає можливості загальної і приватної психотерапії в оздоровленні дітей і підлітків з різними психоневрологічними розладами. Відомо, що психотерапія вивчає можливості специфічних впливів на людей. Це комплекс заходів, спрямованих на усунення хворобливих порушень в організмі шляхом психічного впливу на нього безпосередньо через складові інтелектуальної, емоційної, вольової сфери. За твердженням М.І.Буянова, психотерапія не може бути повністю віднесена до медицини. Він першим ввів поняття педагогічної терапії. Дитячій психотерапії у світовій медицині і педагогіці присвячено багато праць. Однак у нашій країні педагогічній терапії ще не приділяється належна увага. Психотерапія для учнів широко використовується в американських, англійських, німецьких школах з метою:

- нормалізації стосунків дитини з батьками;

- сугестивної психотерапії (навіювання);

- аутогенного тренування.

Немає сумнівів, що педагогічна психотерапія вкрай потрібна для превентивної роботи на всіх рівнях, особливо в реабілітаційній концепції. Педагогічна терапія ґрунтується на мобілізації своїх особистих ресурсів, умінь контролювати себе, долати байдужість до соціального життя. Педагогічна психотерапія стане в пригоді при самовизначенні, самоорганізації, самореалізації і самореабілітації, у подоланні життєвих труднощів і перешкод, у досягненні поставленої мети. Одне із завдань психотерапії - подолання ускладнень у навчанні. Це особливо потрібно, коли порушується шкільна адаптація (втрата почуття впевненості через невстигання в навчанні, поява почуття страху під час виклику до дошки, підвищена сором'язливість у колі однокласників тощо).

У педагогічній психотерапії немає шаблонів і догм. Лише особистісна інтуїція і професійна мудрість шкільного психолога або соціального педагога, які володіють її методами і прийомами здатна реабілітувати неповнолітнього. Педагогічна психотерапія - це певною мірою мистецтво, і, як будь-яке мистецтво, відіграє велику гуманістичну, етичну роль, намагаючись виховати в учнів добрі почуття, розуміння цінності життя, надію на краще майбутнє, віру в свої сили. Тому на педагогічного працівника, який навчений, отримав диплом або сертифікат, і користується методом психотерапії покладаються особливі надії в роботі з важковиховуваними.

До послуг бажаючих застосувати педагогічну психотерапію у навчально-виховному процесі є багато спеціальної літератури.

Наша педагогічна практика засвідчила ефективність застосування трьох форм педагогічної психотерапії: індивідуальної, групової і колективної.

Індивідуальна педагогічна терапія дуже важлива на Ятковому етапі, коли у довірливій бесіді педагог шукає засоби індивідуального впливу, враховуючи особливості учня, виражаючи доброзичливе ставлення до нього.

Групова педагогічна терапія - це проведення заняття в групі з однаковими відхиленнями в поведінці. Наприклад, така психотерапія ефективна при позбавленні учнів від наркотичної залежності (вживання тютюну, алкоголю). При цьому ефективність підсилюється тим, що, перебуваючи разом, підлітки підсилюють один в одного сприйнятливість психотерапевтичного впливу.

Колективна педагогічна терапія побудована на використанні з виховною метою позитивного впливу один на одного, об'єднаних в колектив підлітків. При цьому колектив стає не лише об'єктом психотерапевтичного впливу, а й могутнім фактором впливу на кожного члена колективу. Ця форма ефективно впливає при трудотерапії організації педагогічно доцільної продуктивної праці підлітків у госпрозрахункових трудових об'єднаннях, скажімо, учнівських кооперативах, у різних видах пізнавально-творчої діяльності.

Ефект педагогічної психотерапії залежить не лише від правильно проведених занять, сеансів, а й оптимального поєднання особистих якостей педагогічного працівника та неповнолітнього. Почуття симпатії чи антипатії, що виникає між ними, як правило, і визначає результат. Перераховані нижче проблеми коригуються при використанні психічної саморегуляції. Вони мають здійснювати терапевтичний ефект у системі загального реабілітаційного процесу. Серед проблем важковиховуваних, які слід вирішувати за допомогою педагогічної терапії, є, зокрема, такі:

1. Шкідливі звички (пристрасть до нікотину і алкоголю).

2. Невпевненість у собі, нерішучість.

3. Неспокій, тривога, страх.

4. Боягузтво.

5. Лінощі.

6. Самовпевненість, зазнайство, переоцінка своїх можливостей.

7. Нестійкість уваги, настрою.

8. Подразливість.

9. Нав'язливі стани.

10. Порушення сну.

11. Головний біль, головокружіння.

Згідно з підходом М.І.Буянова, в процесі педагогічної психотерапії набуваються такі якостей:

1. Рішучість, самостійність, ініціативність, хоробрість.

2. Сила волі, наполегливість у досягненні мети.

3. Працелюбність.

4. Впевненість у собі та в своїх силах, об'єктивна їх оцінка.

5. Уміння терпіти (витримувати втому і пов'язані з нею неприємні відчуття).

6. Уміння концентрувати думки та увагу, переключати їх з одного предмета на інший.

7. Уміння і здатність засвоювати нові навички навчання, спілкування, поведінки.

8. Уміння концентруватись при виконанні фізичних, розумових, емоційних, вольових навантажень.

9. Уміння долати психологічні бар'єри.

10. Долати напруження під час спілкування, невпевненість, страхи.

11. Відновлювати сили після напружень.

12. Розвивати критичне, усвідомлене ставлення до своїх недоліків.

Здобутки в психології творчості людини, особливо К.Юнга і К.Роджерса, дали поштовх для психотерапевтичних досліджень і відпрацювання реабілітаційних методик засобами образотворчого мистецтва. К.Роджерс зазначав, що такий метод, як творчий, часто являє собою терапевтичний процес.

Вперше термін "терапія мистецтвом" з'явився у 1938 р. у працях А.Хіла. В 1969 р. у США вперше була створена Американська арт-терапевтична асоціація (ААТА), яка визнала самостійність методу образотворчої терапії. Визначено, що це один із найгуманніших і природних методів психотерапевтичного впливу на людину. На думку Л.Байбера та І.Херкімера, терапія мистецтвом - це ефективний метод на фоні скромних успіхів більшості психотерапевтичних методів (К.Роджерс).

У вітчизняній психотерапії використання можливостей образотворчої діяльності має певний досвід. Р.Хайкін у роботі з Психічно хворими вдало використовував ізотерапію; О.Захаров - пропонує малювання та конструювання з метою корекції невротичних відхилень у поведінці дітей. Він підкреслює, що "ефект позбавлення страхів через малювання" досить стійкий і становить 50% відсотків у зображенні страхів за типом "боюсь" і 80 - 85% від страхів, що залишилися під час зображення себе в активній, протиставленій страху позиції". Високий ефект арттерапевтичного малювання та ліплення в роботі з дітьми із сімей хворих на алкоголізм підкреслюють Е.Мастюкова, Г.Грибанова, А.Московкина.

Використовуючи малювання як допоміжний засіб у психогімнастиці, М.Чистякова вважає, що "графічне відреагування особливо важливе для дітей, які не можуть виразити свої конфлікти й усвідомити їх внаслідок бідності свого афективного словника". М.Бурно, вважає, що терапія живописом полягає в тому, щоб з'ясувати, визначити та підкреслити свою індивідуальність. Терапія образотворчим мистецтвом, хоч є цілком самостійним методом, для свого терапевтичного впливу використовує інші терапевтичні методики: музику, гру, співи, бесіди, поезію, прозу, пантоміму, психодраму, аутотренінг, медитацію тощо. У цивілізованому світі образотворча терапія є одним з поширених психотерапевтичних методів. її використовують як у роботі з хворими, так і здоровими людьми. При цьому особлива увага приділяється аспектам індивідуальної, групової та колективної роботи. Отже, терапія образотворчим мистецтвом може виступати в якості допоміжного разом з музичною, танцювальною терапією, психодрамою, пантомімою, заняття з яких може пропонувати школа, але переважно це є самостійний метод роботи для оздоровлення та підтримку особистості, яка опинилася у складній життєвій кризі. Численні дослідження підтвердили, що цей метод знижує рівень не тільки психічного напруження, в якому перебувають неповнолітні, а и сприяє вивільненню тривоги, розпачу, криміногенних тенденцій та ауто агресії.

Психотерапевтичним змістом наділені різноманітні пластичні види, стилі й жанри: живопис, графіка, скульптура, декоративно-прикладне мистецтво, креслення, моделювання з природними синтетичними матеріалами; стилі класичного, неокласичного, авангардного мистецтв; портрет, пейзаж, марина, натюрморт батальний і побутовий жанр. Важливо відмітити, що образотворче мистецтво створює особливу ситуацію переживання негативних дезадаптаційних станів через переведення їх у межі соціально допустимої діяльності, якою є образотворчий процес. Педагоги з образотворчого мистецтва, які працюють у школі, знають, яким чином мистецтво створює умови для загострення позитивних відчуттів і свідомості, самоаналізу хиб поведінки.

У змісті образотворчої терапії знаходять свій розвиток поведінкові, психоаналітичні, трансактний аналіз, гештальттерапія та інші психологічні концепції. На здатності терапії здійснювати реабілітуючу функцію наголошувало багато дослідників. Так, на думку К.Рудестама, різноманітні методи терапії образотворчим мистецтвом ґрунтуються на положенні, що внутрішнє "Я" відбивається у візуальних формах з того моменту, як тільки людина починає спонтанно малювати фарбами, або ліпити.

Втім, образотворча терапія базується, головним чином, на психоаналітичних, гуманістичних концепціях та гештальтпідході. Терапевтичний вплив, з погляду психоаналітичного підходу, здійснюється вивільненням через образо-символічні відбитки на зовнішню площину та форму, занурених у підсвідомість деструктивних імпульсів. Страхи, агресія чи аутоагресія, пережиті як результуючий і процесуальний момент творчості, задовольняють суб'єкта в реалізації його підсвідомих бажань, за рахунок своєчасного переводу в зовнішнє матеріальне, що попереджує їх подальший розвиток. Саме тому образотворча терапія нерозривно пов'язана з традиційними психоаналітичними уявленнями про сублімацію, катарсис, інсайт, рапорт. Оскільки результат творчої Діяльності не пов'язаний із системою традиційних поглядів на мистецтво в суспільстві, суб'єкту вдається реалізувати потребу експериментування через різноманітні результати діяльності, як техніки і прийоми, проектуючи на них стосунки з соціальними, моральними, психічними нормами.

У гуманістичному підході головне - відбудова у людини, що переживає кризу, творчої, конструктивної складової, орієнтування на само ефективну поведінку особистості. У гуманістичній психології процес і мета виступають в єдності і зосереджені на пошуку шляхів підвищення самооцінки, сенсу й інтегрованості в соціальне життя, розбудову якостей особистості на основі цілеспрямованого та ціннісно орієнтованого процесу творчості. Самоактуалізації в процесі творчості, здатності людини керувати своїми психічними процесами надається велике значення.

Отже, мета терапевтичних методів у гуманістичній психології -розкрити творчі задатки людини, що здатні протидіяти деструктивним впливам. У гуманістичній концепції погляд на дитину будується на вірі в її здатність бути кращою, а образотворча терапія розглядається як оптимальний шлях набуття позитивних властивостей. Саме тому гуманістичній традиції більш притаманні педагогічні погляди.

Методи образотворчої терапії в гештальт-підході своїми творчими процесами задовольняють основні потреби людини, пробуджують її творчу енергію, сприяють формуванню особливої цілісності біологічного, психологічного та соціального.

Терапевтичне вторгнення через "образотворчу поведінку" дає змогу:

• вилікувати або відновити адекватну Я-функцію;

• завдяки образам-символам допомогти усвідомити особистісні переживання;

• пробудити творчі сили, оригінальність, здатність розкриватись душевно, створити гнучкість психічних функцій; реабілітуватись та адаптуватись до соціального життя.

На основі експресивних мистецтв за допомогою методів образотворчого мистецтва знімаються тривожні стани, використовуються можливості творчого процесу для самодослідження спілкування та інтеграції, учасник образотворчого процесу має можливість вийти за межі своїх проблем, побачити себе конструктивно діючим в оточуючому світі і, зрештою, стати таким.

Мета арттерапії полягає у вивільненні негативних станів, реконструюванні та закріпленні особистісного "Я" через процес образотворчого саморегулювання, самопізнання і само позбавлення від деструктивних станів, досягнення позитивних змін, які полягають у зміні образотворчих вмінь, емоційних стосунків з оточуючими, підвищенні самооцінки. Цей збіг психодинамічних і гуманістичних поглядів випливає з допоміжних функцій творчого процесу поліпшення психічних станів особистості, нагромадження її досвіду засобами саморегуляції, розвитку творчих здібностей, які стають необхідною умовою конструктивної адаптації у сучасному світі.

При відпрацюванні індивідуальної і групової методик терапевтичний підхід має ґрунтуватися на об'єктивізації внутрішнього світу особистості арттерапевтом. Відштовхуючи дитину від зрозумілого для неї рівня уявлень, арттерапевт поступово актуалізує її на самоспостереження. Основа ефективності методу полягає в зрозумілому доведенні змісту, принципів і вимог методу. Причому, якщо для дитячого віку доцільна поетапність роз'яснення змісту, то підліткам і молоді важливо подати повну інформацію на початку занять. Робота в групі терапії образотворчим мистецтвом починається з роз'яснення суті психологічних процесів, особливостей ситуацій, що приводять до існування деструктивних переживань. Зміст бесіди на попередніх етапах роботи повинен торкатися загальних положень, мати анонімне посилання на приклади і конкретне - на ілюстрації позитивних прикладів ефективності арттерапевтичного методу. Це дає змогу не тільки актуалізувати почуття особистості у спрямуванні на творчість, а й самоактуалізувати на прийняття рішень, позбавитись особистісної проблеми за допомогою образотворчого методу.

Проективні (діагностичні) методики в образотворчій терапії дають можливість визначити спрямованість активності підлітка через поняття інтроверсії й екстраверсії, типу і ступеню переживань. Вони визначають особистість у процесі взаємозв'язку з внутрішнім світом і зовнішнім оточенням. Проективний та інтерпретуючий компоненти образотворчої терапії завжди присутні в свідомості артпедагога, незалежно від того, якої системної концепції він дотримується -гуманістичної, психоаналітичної чи будь-якої іншої. Істотна Цінність лише в тому, ініціює артпедагог чи утримується від використання діагностики та інтерпретацій у процесі своєї роботи.

Образо-терапевтичний процес містить два етапи:

• перший етап - вивільнення деструктивних асоціацій;

• другий етап - формування позитивних асоціацій.

На першому етапі арттерапевтичний метод дає змогу перервати канали деструктивності, насичувати позитивну творчу енергію саморегулюючими механізмами. На другому етапі неконструктивні механізми психологічного захисту реконструюються в конструктивні, допоміжні. І тоді емоції мають виняткове значення, бо допомагають позбавити ситуацію, що призвела до існування в підсвідомості деструктивних станів актуальності. Це робить людину відкритою для позитивних впливів і водночас закритою - для негативних. На другому етапі закріплюється набутий позитивний стан. Саме на цьому етапі доцільно звертатись до допоміжних прийомів образотворчої терапії -музики, пантоміми тощо.

Педагог може використовувати елементи арттерапії у вільних темах уроків образотворчого мистецтва або на заняттях факультативу. В діяльності шкільного психолога або соціального педагога елементи можуть бути складовою діагностичної, консультативної чи патронажної роботи. При умові сертифікації на кваліфікацію тренера доцільно почати проводити тренінгові заняття з різними групами превентивного впливу. В третинній превентивній діяльності подолання адиктивних проблем через процес образотворчої терапії відбувається при відпрацюванні першого та другого етапів. На першому доцільно орієнтуватись на вироблення сенситивних, відчутливих якостей через теми: "Як я відчуваю чужий біль своїх однолітків", "Як подолати незахищеність людини", "Мої страхи".

Результатом процесу є відродження самоусвідомлення цінності збереження соціального, психічного, фізичного здоров'я. Важливим прийомом арттерапевта в цій роботі є формування психологічної стійкості, зняття стресових відчуттів і станів учнів за допомогою аутотренінгу, музики або танцювальної терапії. В процесі арттерапевтичних сесій особливо важливо створити атмосферу емпатичного спілкування. У процесі розвитку самопрогностичних якостей осіб з адиктивними проблемами доцільно використовувати такі теми, як "Тютюнове отруєння", "Ломка", "П'яний", "Похмілля" з обов'язковим обговоренням цих проблем. Усвідомлення проблем через співтворчість та спілкування є органічним процесом розвитку самоякостей. Саме тому доцільно використовувати спільну діяльність з написання образотворчих творів: "Світ без тютюну", "Мистецтво проти наркотиків", "Мій прекрасний світ". Створення і функціонування відкритої арттерапевтичної групи для підлітків, яким потрібна реабілітація, повинна мати передусім характер залучення до мистецької діяльності.

Дослідження, які проводились протягом багатьох років, переконують, що і короткотривала діяльність в арттерапевтичній групі дає змогу більш якісно впливати на свідомість, почуття та поведінку важковиховуваних, знайти порозуміння, надати приклад нового ставлення до проблем. Це знімає самостигматизацію у таких дітей, дозволяє побачити їхні творчі джерела, а в цілому надає новий імпульс соціальній реабілітації. Переживаючи в процесі образотворчої діяльності стани і відчуття, неповнолітні можуть змінити своє ставлення до багатьох проблем, наприклад, по-новому подивитися на проблеми наркотизації, відчути потребу позбавлення наркотичної залежності змінити негативний спосіб життя, допомогти своїм близьким звільнитися від хибних пристрастей.

Питання для самоконтролю:

1. Сутність третинної превенції.

2. Основні методи реабілітації.

3. Складові артотерапії.

4. Види педагогічної психотерапії.

5. Сутність і значення арттерапії.