Педагогічна діагностика
Лекции.Орг

Поиск:


Педагогічна діагностика




У превентивній педагогіці визнається розходження в здатності особистості до опору негативним явищам і в цілому до соціалізації. Особистість розуміється як складне психічне утворення, зумовлене генетичними, анатомо-фізіологічними, соціальними причинами і факторами ризику в їхній складній взаємодії і взаємовпливів. Саме тому важливе місце займає глибоке і всебічне вивчення особистості, ситуації її життєдіяльності, тобто діагностика.

Відомий вислів К.Д.Ушинського: щоб виховати особистість в усіх відношеннях, треба знати її також в усіх відношеннях, мусить стати вихідним положенням у підході до діагностичної роботи.

Діагностика, як здатність розпізнавати - термін медичний. Однак давно і повністю визнаний педагогікою. Це методи і принципи, за допомогою яких встановлюється діагноз, тобто стан або стадія того чи іншого педагогічного явища.

Діагностика відхилень у поведінці учнів - це надзвичайно важлива складова педагогічного процесу. Від успішного її застосування залежить успіх виховного впливу на учнів.

Одна з основних тенденцій профілактичної педагогіки пов'язана 3 усвідомленням впливу соціальних відхилень на спосіб життя учнів. Педагоги повсюди відмічають зростаючу кількість негативних проявів у поведінці школярів. Відзначимо, що поведінка - комплексне явище, обумовлене впливом економічних, соціальних, психологічних та інших чинників. Тому розробка профілактичних заходів можлива при реалізації системного, міждисциплінарного підходу.

Незважаючи на велику кількість діагностичних методик (адже кожен з дослідників-вчених чи практиків у роботі з учнями починав з діагностики), кожна з них хибувала відсутністю чіткого алгоритму їх здійснення, врахування усіх чинників, що спричиняють протиправну поведінку. Скажімо, з комплексу діагностики випадали такі складові, як врахування часових періодів скоєння правопорушень, вживання неповнолітніми наркотичних речовин. Це не давало можливості будувати комплексні корекційні методики з урахуванням можливостей допомоги і захисту учнів, а головне - не спонукало до прогнозування ситуацій ризику.

Серед методів вивчення особистості провідною є діагностика педагогічними та психолого-соціологічними методами. Особливе місце в цій процедурі займають методи безпосередньої педагогічної діагностики, прийомами в якій виступають різні види спостережень. Узагальнююча характеристика проблем учнів розглядається на шкільних профілактичних комісіях у формі проведення педагогічної ради та педагогічного консиліуму. В його основі лежить експертна оцінка фахівців, які добре знають ситуацію соціального розвитку учня (класний керівник, соціальний педагог, шкільний психолог, медичний працівник школи, спеціалісти служб у справах неповнолітніх або соціальних служб для молоді, службовець кримінальної міліції) та педагоги-предметники, які можуть доповнити спостереження через навчальну діяльність.

Комплексна програма вивчення важковиховуваного учня дає можливість одержання інформації про найрізноманітніше коло питань, що цікавлять педагогів і батьків. Одержану інформацію слід ввести в чітку діагностичну методику, а одержаний діагноз (стадія важковиховуваності, подано у першому розділі) використати у практичній роботі.

Діагностико-прогностична процедура у превентивній педагогіці дає можливість науково обґрунтувати проведення інтенсивної превентивної діяльності з урахуванням реальних закономірностей в період найбільшого ризику - здійснення відхилень у поведінці учнів. Вона базується на кількісному аналізі відхилень у поведінці в часовому аспекті їх прояву. Діагностичні процедури мають свої закономірності і проводяться методами статистичної обробки кримінологічної і соціально-педагогічної та психологічної інформації на основі:

· матеріалів реєстрації затриманих неповнолітніх учнів шкіл за вживання наркотичних речовин та інших правопорушень, взятих з інформації правоохоронних органів;

• реєстрації в "журналі обліку поведінки" фактів порушення учнями норм поведінки;

• даних педагогічних спостережень і бесід, служб у справах неповнолітніх.

В основу нашої класифікації покладені, по-перше, реальний рівень вихованості учня, стадія його важковиховуваності і, по-друге, ступінь сприйняття соціально цінних впливів, реакцій на них. Це дуже важливо, оскільки сприйнятливість чи несприйнятливість організованих і цілеспрямованих виховних впливів особистістю дають можливість побудувати стратегію і тактику виховно-профілактичного процесу.

Отже, спрямування педагогічної діагностики в роботі з важковиховуваними підлітками полягає, по-перше, у виявленні чинників негативного впливу на учнів; по-друге, у пошуках стратегії позитивної соціальної адаптації підлітків на основі їх захисту, допомоги у визначенні соціально цінних орієнтацій.

Запропонована діагностика на рівні мікрорайону (району), школи, класу та вивчення індивідуальності учня дають можливість комплексно осягнути соціально-педагогічну ситуацію умов життєдіяльності неповнолітніх, визначити фактори ризику і на цій основі намітити прийоми корекції.

Тут доречно буде нагадати, що правильна діагностика дає можливість об'єктивно визначити рівень криміногенності, скажімо, школи, мікрорайону, чи району. Адже, як на практиці розподіляються "місця"? Як правило, критерієм є лише кількість скоєних правопорушень або злочинів. І дуже рідко береться до уваги загальний контингент учнів. Наприклад, на одному рівні вважаються школи з однаковою кількістю правопорушень, які нараховують 700 учнів і 2,5 тисячі учнів відповідно. Поділивши кількість затриманих підлітків, які скоїли антигромадський вчинок (нетверезий стан, хуліганство, крадіжка та ін.) на кількість учнів (у школі, мікрорайоні) можна легко визначити рівень криміногенності, виділити стійкі високі криміногенні ситуації. Вони, як правило, спостерігаються протягом 3-5 років постійно в одних і тих же мікрорайонах.

Суттєвим буде відзначити, що вчителі, як правило, спочатку не -^е охоче сприймають необхідність діагностики, як обов'язкової умови профілактичної роботи. Більше того, у масовій практиці не актуальними для вчителів є самі по собі проблеми попередження правопорушень учнів, майже 70% з них взагалі не вірять в ефективність превенції, вважаючи непереборними соціально-економічні та сімейні фактори виховання, а тому роботу з важко виховуваними учнями, їхніми батьками проводять формально.

Значна частина вчителів пов'язують безперспективність профілактичної роботи з наявністю великої кількості дітей (за суб'єктивною оцінкою - це кожний шостий учень з порушеннями в психічному розвитку), або ж з великою кількістю дітей у класі. До того ж переважно проблема педагогічної превенції правопорушень школярів педагогами пов'язується з подоланням шкільної недисциплінованості та неуспішності, і аж ніяк (або майже ніяк) з подоланням власної професійної некомпетентності. І тим більше вони не - пов'язують проблеми подолання правопорушень з необхідністю удосконалення всього навчально-виховного процесу. І педагогічну профілактику уявляють не як цілеспрямовану систему заходів, а як розрізнені заходи: облік вчинків учнів, порушень шкільної дисципліни, спеціальна профілактична робота з окремими неблагополучними підлітками, окремі виховні впливи на учнів, які перебувають на обліку в кримінальній міліції у справах неповнолітніх, або потрапили в поле зору служб у справах неповнолітніх та ін.

Вивчення недоліків навчально-виховного процесу в школі засвідчило, що самокритичність у ставленні вчителів до наявних недоліків прямо взаємопов'язана з їхньою думкою про можливість попередження правопорушень школярів. Умови навчання і виховання в школі залежать від багатьох соціальних умов і суб'єктивних чинників. У характеристиці ми вичленуємо їх спрямованість на попередження правопорушень школярів за критеріями ефективності педагогічної превенції: переходу ситуації ризику в ситуацію вибору, а потім - у виховну ситуацію. Оцінюючи ступінь взаємозв'язку педагогічних колективів з удосконалення навчально-виховного процесу в школі та профілактичної роботи, можна диференціювати умови шкільного виховання за типом ситуацій ризику в такі групи:

На основі тривалої експериментальної роботи вдалося виробити багатоступінчастий підхід до діагностики, віднайти її ефективний алгоритм, що дало можливість забезпечити ефективність профілактичної роботи.

Дослідження засвідчують про те, що інтеріоризація (внутрішня потреба) цінностей особистістю, норм, ставлень, зразків поведінки відбувається під інформаційним впливом того життєвого середовища, з яким найтісніше пов'язані соціальні та індивідуальні характеристики особистості.

Оскільки поведінка учнів розглядається нами крізь сферу впливу криміногенних чинників, то важливим аспектом вивчення стала кримінологічна статистика. Виявлення деформованих сфер способу життя необхідне для того, щоб комплексно використати сили і засоби - профілактично-виховного впливу стосовно до цих деформованих сфер з урахуванням місця, часу і характеру проявів негативних чинників.

Негативна спрямованість поведінки підлітків визначається, перш за все, споживацько-мотиваційною і ціннісно-смисловою регуляціями соціальної поведінки. Це проявляється в тому, що, розвиваючись морально і соціально, неповнолітній відчуває на собі вплив негативних проявів мікросередовища. При цьому особливість підліткового мікросередовища виступає у вигляді провокуючого, сприятливого або стримуючого станів.

Провокуючий стан проявляється через негативні норми і традиції в середовищі неповнолітніх, які підтримує сам неповнолітній, у процесі визначення свого групового статусу.

Потураючий стан мікросередовища проявляється через погані умови життя в сім'ї, нездоровий моральний клімат, недоліки в професійній діяльності осіб, які здійснюють виховні функції. В Розвитку комплексного підходу доцільно звернутись до педагогічної Діагностики, наприклад, методу незалежних характеристик. Такий Метод дозволяє комплексно підійти до вивчення особистості на основі таких компонентів:

1 Характер розвитку психічних процесів.

2. Здатність до самоконтролю.

3. Рівень здоров'я, наявність спадкових захворювань.

4. Ціннісні орієнтації, спрямованість інтересів і схильностей

5. Розвиненість соціальних навичок та умінь.

6. Ставлення до соціальних явищ.

7. Ступінь інтеграції в негативну субкультуру.

Діалог передбачає взаємодію, яка відбувається у вигляді формалізованої бесіди-інтерв'ю, що передбачає індивідуальну форму роботи з неповнолітнім. Інтерв'ю ефективне, якщо є:

- наявність чіткого і достатньо гнучкого плану ведення бесіди;

- постановка серії логічно взаємообумовлених запитань;

- можливість переформулювання запитання, якщо воно складне для сприйняття;

- поетапне обговорення і підбиття підсумків, моделі поетапного узагальнення;

- підсумкове узагальнення та визначення спільного висновку учасників.

Інші діагностичні завдання можуть доповнюватись різноманітними методами спостереження, включенням в педагогічно доцільні ситуації тощо. До діагностики не можна підходити спрощено. Вона має будуватися на основі здобутків науки і передової практики.

Скажімо, у дослідженнях вітчизняних вчених міститься визначення ідеї вивчення процесів, які відбуваються в організмі і в поведінці людини у взаємозв'язку з фактором часу. Однак цьому аспекту приділяється вкрай недостатньо уваги.

Сучасна наука в галузі гігієни вивчення пристосувальних можливостей ендогенних механізмів учнів до різних впливів середовища засвідчує наявність сезонних психологічних станів навчальної діяльності, що характеризують "стадії входження" в навчальний процес, осіння стадія адаптації; зимовий стійкий рівень; весняна стадія стомлюваності - сприяє прогнозуванню здоров'я і соціальної дієздатності учня. Це, у свою чергу, розширює уявлення про превентивну діяльність і шляхи її здійснення.

Емпіричний вибір об'єктів діагностики включає педагогічні спостереження, аналіз документальних джерел установ освіти, громадських і юридичних органів, опитування. Практичний матеріал нагромаджується на базі різних типів загальноосвітніх навчальних закладів. Головним критерієм вибору об'єктів є: криміногенність регіонів типовість моделі району для сучасних міст; комплексний характер проблем неповнолітніх; практична потреба регіону у вирішенні питань правопорушень неповнолітніх.

При розробці діагностичної процедури слід враховувати положення про особливості психічних механізмів відхилень у поведінці учнів. Зокрема про те, що сенситивні періоди протиправної поведінки у підлітковому віці визначаються ставленням до антигромадських вчинків, нездорового способу життя та соціального оточення, в якому відбувається активізація психічних явищ.





Дата добавления: 2015-02-12; просмотров: 743 | Нарушение авторских прав | Изречения для студентов


Читайте также:

Рекомендуемый контект:


Поиск на сайте:



© 2015-2020 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.004 с.