Тема 5: Види дидактичного матеріалу з навчання дітей математики

Література:

К. Й. Щербакова. Методика формування елементарних математичних уявлень у дошкільників. – К., 1996. – с. 45-52.

Зробити навчання наочним — це не тільки створити зорові образи, а й включити дитину безпосередньо в практичну діяльність. На заняттях з математики в дитячому садку вихователь залежно від навчальних завдань використовує різноманітні засоби наочності. Наприклад, при навчанні лічби можна запропонувати дітям реальні (м’ячі, каштани, ляльки) чи умовні (палички, кружечки, кубики) предмети. При цьому предмети можуть бути різними за кольором, формою, розміром. На підставі порівняння різних конкретних множин дитина робить висновок про їхню кількість, рівність чи нерівність. У цьому разі провідну роль відіграє зоровий аналізатор.

В іншому разі ці самі лічильні операції можна виконувати, активізуючи слуховий аналізатор: запропонувати полічити кількість оплесків, ударів у барабан та ін. Можна лічити, спираючись на тактильні, рухові відчуття.

Використання наочності у навчанні математики необхідне. Проте вихователь має пам’ятати, що наочність — не самоціль, а засіб навчання. Невдало дібрані наочні посібники відвертають увагу дітей, заважають засвоєнню знань. Правильно дібрана наочність підвищує ефективність навчання, викликає живий інтерес у дітей, полегшує засвоєння та усвідомлення матеріалу.

Весь наочний матеріал умовно можна поділити на два види: демонстраційний і роздавальний. Демонстраційний відрізняється від роздавального за розміром і призначенням. Демонстраційний матеріал більший за розміром, роздавальний — менший.

Значення демонстраційного наочного матеріалу полягає в тому, що за його допомогою можна зробити процес навчання цікавим, доступним і зрозумілим дітям, створити умови, чуттєву опору для формування конкретних математичних уявлень і понять, для розвитку пізнавальних інтересів та здібностей.

Значення роздавального наочного матеріалу полягає, насамперед, в тому, що він дає змогу надати процесу навчання дійового характеру, включити дитину безпосередньо у практичну діяльність.

Засобами наочності можуть бути: реальні предмети та явища навколишньої дійсності, іграшки, геометричні фігури, картини, малюнки, таблиці, моделі, схеми, діаграми, картки із зображенням математичних символів — цифр, знаків дій (рис. 4-7); широко використовується словесна наочність — образне описання об’єкта, явища навколишнього світу, художні твори, усна народна творчість.

Характер наочності, його кількість і місце у навчальному процесі залежать насамперед від мети і завдань навчання, рівня засвоєння знань і навичок, від місця та співвідношення конкретного і абстрактного на різних етапах засвоєння знань. Так, при формуванні у дітей початкових уявлень про число та лічбу як наочний матеріал широко використовують різноманітні конкретні множини, при цьому важлива їхня різноманітність (множина предметів, їхніх зображень, звуків, рухів). Вихователь звертає увагу дітей на те, що множина складається з окремих елементів, вона може бути поділена на частини (підмножини). Діти практично діють з множиною, поступово усвідомлюють основну ознаку при наочному порівнянні множин - кількість.

Наочний матеріал сприяє розумінню дітьми того, що будь-яка множина складається з групи окремих предметів, які можуть перебувати в однаковому й неоднаковому кількісному відношенні, а це готує до засвоєння лічби за допомогою слів-числівників. Одночасно діти вчаться розкладати предмети правою рукою зліва направо.

Поступово, оволодівши лічбою множин, що складаються з різних предметів, діти починають розуміти, що число не залежить ні від розміру предметів, ні від характеру розміщення їх. Вправляючись у наочному кількісному порівнянні множин, діти па практиці пізнають співвідношення між суміжними числами (6 менше за 7, а 7 більше ніж 6) і вчаться встановлювати рівність. На першому етапі навчання конкретні множини замінюються «числовими фігурами», «числовою драбинкою» тощо.

Як наочний матеріал використовуються сюжетні картинки, малюнки. Так, розгляд художніх картин дає змогу усвідомити, виділити, уточнити часові й просторові відношення, характерні особливості розміру, форми навколишніх предметів.

Вже наприкінці третього — початку четвертого року життя дитина здатна сприймати множини, подані за допомогою знаків, символів (квадратів, кружечків та ін.). Застосування знакової (символічної) наочності дає змогу виділити істотні ознаки, зв’язки і відношення у певній чуттєво-наочній формі. Особливе значення символічна наочність має при навчанні дітей обчислювальної діяльності (використання цифр, знаків арифметичних дій, моделей), при формуванні у дітей просторових і часових уявлень.

Без безпосереднього практичного орієнтування дитини у просторі неможливе формування просторових уявлень і понять. Однак на певному етапі навчання, коли необхідне розуміння дітьми просторових відношень, істотнішим є не практичне орієнтування у просторі, а саме сприймання й розуміння просторових відношень за допомогою графіків, схем, моделей.

Формування у дітей уявлень і понять про розмір та форму вже неможливе без наочності. У зв’язку з цим використовуються різноманітні фігури як еталон форми, графічні й модельні зображення форм.

Однією з найпоширеніших форм наочності є навчальні таблиці. Застосування таблиць має педагогічний ефект лише в тому разі, коли демонстрування їх пов’язане не тільки з поясненням вихователя під час викладання нового матеріалу, а й з організацією самостійної роботи дітей.

Широко використовуються на заняттях з математики посібники-аплікації (таблиці з рухомими і змінними деталями, що закріплюються на вертикальній чи похилій площині за допомогою магнітних тримачів або іншими способами) - фланелеграф. Ця форма наочності дає змогу дітям брати активну участь у виготовленні аплікацій, робить навчальні заняття цікавішими і продуктивнішими. Посібники-аплікації динамічні, дають змогу варіювати, урізноманітнювати, моделі. Наприклад, за допомогою фланелеграфа зручно перегруповувати геометричні фігури, розв’язувати арифметичні приклади та задачі.

До засобів наочності належать і технічні засоби навчання (ТЗН). Серед технічних засобів навчання з математики дедалі більшого значення набувають екранні засоби — діапроектори, епіпроектори та подібні. Застосування технічних засобів дає змогу повніше реалізувати Можливості вихователя, використовуючи готові ізографічні чи друковані матеріали. Рекомендується використовувати діапозитиви.

Вихователі можуть самі виготовляти наочний матеріал, а також залучати дітей (особливо при виготовленні роздавального наочного матеріалу).

Матеріал виготовляють з паперу, картону, дроту, поролону, пап’є-маше. Часто як лічильний використовують природний матеріал (каштани, жолуді, черепашки, камінчики). Щоб цей матеріал мав естетичний вигляд, його покривають фарбами і лаками.

Для ілюстрації різних понять, пов’язаних з множинами предметів, нерідко використовуються універсальні множини. Такі множини-блоки у свій час були запропоновані Л. С. Виготським і угорським психологом-математиком Д. Дьєнешем. Пізніше детальніше цей матеріал розробив і описав логічні вправи з ним А. А. Столяр. (Див. Формирование элементарных математических представлений у дошкольников/Под ред. А. А. Столяра.— М.: Просвещение. — 1988. — С. 37.)

Комплект складається з 48 дерев’яних або пластмасових блоків. Кожен блок має чотири властивості, якими повністю визначаються його форма, колір, розмір і товщина.

Є чотири форми: коло, квадрат, трикутник і прямокутник; три кольори: червоний, синій і жовтий; два розміри: великий і маленький і дві товщини: товста і тонка. Автор назвав цей дидактичний матеріал «просторовим варіантом».

Паралельно з цим можна використати «плоский варіант» блоків, якими є геометричні фігури. Цей комплект складається з 24 фігур. Кожна з цих фігур повністю визначається трьома властивостями: форма (коло, квадрат, трикутник і прямокутник), колір (червоний, синій, жовтий) і розміром (великий, маленький).

Наочний матеріал має відповідати певним вимогам:

предмети для лічби та зображення мають бути відомі дітям, їх слід брати з навколишнього життя;

щоб учити дітей порівнювати кількість у різних сукупностях, потрібна різноманітність дидактичного матеріалу, що сприймається різними органами чуттів (на слух, візуально, на дотик);

наочний матеріал має бути динамічним_і в достатній кількості; відповідати гігієнічним, педагогічним і естетичним вимогам.

Особливі вимоги ставляться до методики використання наочного матеріалу. При підготовці до занять вихователь ретельно продумує, коли (у якій частині заняття), в якій кількості і як буде використано наочний, матеріал. Треба правильно дозувати наочний матеріал. Негативно позначається на результатах навчання як недостатнє використання його, так і надлишок, і надзвичайна різноманітність.

Вибір наочних посібників та поєднання їх залежать від мети та завдань, які треба виконати на занятті, від рівня засвоєння знань і навичок. Наочність не повинна використовуватись лише для активізації уваги. Це дуже вузька мета. Необхідно глибше аналізувати дидактичні завдання і відповідно добирати наочний матеріал. Так, якщо діти дістають початкові уявлення про ті чи інші властивості, ознаки об’єкта, то обмежуються невеликою кількістю посібників. У молодшій групі, ознайомлюючи дітей з тим, що множина складається з окремих елементів, вихователь демонструє множину однакових кілець на підносі. Цього буває досить для одного заняття. При ознайомленні дітей п’ятого року життя з новою геометричною фігурою — трикутником — вихователь демонструє різноманітні за кольором, розміром і формою трикутники (рівносторонні, різносторонні, рівнобедрені, прямокутні). Без такої різноманітності неможливо виділити істотні ознаки фігури — кількість сторін ї кутів, неможливе узагальнення, абстрагування. Для того щоб показати дітям різні зв’язки, відношення, необхідно поєднувати кілька видів і форм наочності. Наприклад, при вивченні кількісного складу числа з одиниць використовують різні іграшки, геометричні фігури, таблиці та інші види наочності на одному занятті.

Способи використання наочності у навчальному процесі різноманітні: демонстраційний, ілюстративний і дійовий.

Демонстраційний спосіб використання наочності характеризується тим, що спочатку вихователь показує, наприклад, геометричну фігуру, а потім разом з дітьми розглядає, обстежує її.

Ілюстративніший спосіб передбачає застосування наочного матеріалу для ілюстрації, конкретизації повідомлення вихователя. Наприклад, при ознайомленні з поділом цілого на частини вихователь підводить дітей до необхідності цього процесу, а потім практично виконує поділ.

Для дійового способу використання наочності характерний зв’язок слова вихователя з дією. Прикладом цього може бути навчання дітей безпосереднього порівняння множин накладанням і прикладанням або навчання дітей вимірювання, коли вихователь розповідає ї показує, як треба вимірювати.

Як правило, на занятті з математики використовується багато посібників, тому дуже важливо продумати місце й порядок розміщення їх. Демонстраційний матеріал розміщують у зручному для користування місці, у відповідній послідовності. Після використання певного наочного матеріалу його треба прибрати, щоб не відволікати увагу дітей. З цією метою добре використовувати коробочки, серветки, ширмочки. Роздавальний матеріал дітям молодшої групи дають в індивідуальних конвертах, коробках, на підносах, старшої групи — на спільному підносі на кожен стіл.

Треба навчити дітей користуватися роздавальним матеріалом. Для цього вихователь стежить, щоб діти свідомо і самостійно виконували практичні дії, акуратно брали матеріал правою рукою, розміщували його відповідно до завдання, після роботи з ним клали на місце.

Використання наочного матеріалу — не самоціль, а лише засіб, який забезпечує успішне навчання. Ефективність навчання досягається поєднанням слова вихователя і засобів наочності, оскільки процес формування понять невіддільний від конкретних уявлень, від формування способів дій.