Лекции.Орг
 

Категории:


Построение спирали Архимеда: Спираль Архимеда- плоская кривая линия, которую описывает точка, движущаяся равномерно вращающемуся радиусу...


ОБНОВЛЕНИЕ ЗЕМЛИ: Прошло более трех лет с тех пор, как Совет Министров СССР и Центральный Комитет ВКП...


Нейроглия (или проще глия, глиальные клетки): Структурная и функциональная единица нервной ткани и он состоит из тела...

ЛАБОРАТОРНІ ТА ІНСТРУМЕНТАЛЬНІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ. УЧАСТЬ МЕДИЧНОЇ СЕСТРИ



Після вивчення теми студент має: Знати:

— посадові обов'язки медичної сестри при діагностичних дослідженнях;

— можливі проблеми пацієнта, наприклад страх перед бронхоскопією. Се­стринські втручання.

Уміти:

— вибрати призначення на лабораторні та інструментальні дослідження з листка призначень;

— пояснити пацієнту суть дослідження і правила підготовки до нього;

— підготувати пацієнта до рентгеноскопічних і ендоскопічних методів до­слідження травної та сечової систем;

— підготувати пацієнта до ультразвукових методів дослідження;

— узяти кров з вени для дослідження (на фантомі);

— узяти мазок із зіва і носа та інший біологічний матеріал для бактеріоло­гічного дослідження.

Володіти навичками:

— оформлення направлень на різні види лабораторних досліджень;

— узяття сечі на загальний аналіз, за методами Нечипоренка, Зимницько-го, на глюкозу, ацетон, діастазу;

— визначення добового діурезу, водного балансу;

— узяття мокротиння на загальний аналіз та мікобактерії туберкульозу;

— узяття калу на копрологічне дослідження, приховану кров, яйця гель­мінтів, бактеріологічне дослідження;

— транспортування біологічного матеріалу в лабораторію.


 

Обов'язки медичної сестри під час досліджень

Діяльність медичної сестри коригують зміни, що відбуваються відповідно до запитів суспільства та умов історичної епохи. Так, сучасна медицина високо технічно оснащена. З'явились нові методи дослідження пацієнтів, що вимага­ють від медичної сестри високої компетентності в цій галузі.

Відомо, що застосовують 41 вид досліджень, але найчастішими є ЗО, що спе­цифічні для профілю відділення.

Сучасна кваліфікована медична сестра, яка готує пацієнта до дослідження, має:

— ясно уявляти собі призначене пацієнту дослідження, його діагностичне значення;

— уміти пояснити пацієнту значущість дослідження, попередити про його тривалість;

— психологічно підготувати пацієнта до дослідження;

— методично правильно і вчасно провести підготовку та навчити цьому па­цієнта.

Класифікація досліджень за ступенем участі медичної сестри в підготовці до них:

1. Дослідження І групи вимагають своєчасного попередження пацієнта про час, умови (наприклад, натще та ін.) та місце дослідження. Зазвичай поперед­жають напередодні увечері.

До цієї групи належать: клінічний аналіз крові; біохімічні дослідження крові, реакція Вассерманна; ЕКГ, ЕхоКГ, ЕЕГ; томографія, рентгенологічне дослідження легень; спірографія; сцинтиграфія; сканування; бронхоскопія; радіонуклідна ренографія.

Медична сестра має звернути особливу увагу на тих пацієнтів, яким призна­чені дослідження, що рідко виконують. Незрозумілі слова "сканування", "сцинтиграфія", "радіонуклідна ренографія" спричинюють у пацієнтів триво­гу, заклопотаність.

Медична сестра має дохідливо пояснити суть дослідження і заспокоїти паці­єнта.

2. При дослідженнях II групи, крім своєчасного попередження, потрібно чітко проінструктувати пацієнта. До цієї групи належать: загальний аналіз сечі; проба Зимницького; добовий діурез; аналіз мокротиння загальний, на мі­кобактерії туберкульозу, посів мокротиння, посів сечі, дослідження сечі на глюкозу і ацетон; проба Реберга; аналіз калу на яйця гельмінтів, копрограму; холецистохолангіографію.

Основна помилка медичної сестри полягає в тому, що вона не переконуєть­ся, чи зрозумів пацієнт її роз'яснення. Варто поставити пацієнту деякі питан­ня, відповіді на які мають переконати в тому, що пацієнт усе зрозумів.

3. Дослідження III групи, крім попередження та інструктажу, вимагають багатоденної (частіше триденної) підготовки.


 

Лабораторні та інструментальні методи дослідження. Участь медичної сестри

До цієї групи належать: реакція Грегерсена; колоноскопія; іригоскопія; внутрішньовенна ренографія.

Складнощі підготовки пов'язані з відсутністю спеціального лабораторного посуду для збирання як сечі, так і калу.

Неприпустимо зневажати застосування триденної дієти.

4. Дослідження IV групи виконує медична сестра — це взяття калу для ви­явлення збудників кишкових інфекцій; мазки із зіва, носа; катетеризація се­чового міхура для узяття сечі на дослідження.

Медична сестра обов'язково роз'яснює свої дії під час маніпуляції.

Таким чином, можна зробити висновки:

1. Медична сестра бере участь у підготовці пацієнта до усіх без винятку при­значених досліджень.

2. Медична сестра має володіти знаннями про підготовку понад 40 видів до­сліджень.

3. Неправильна підготовка до досліджень збільшує вартість лікування і по­довжує термін перебування пацієнтів у стаціонарі.

Збирання мокротиння для лабораторних досліджень

Мокротиння — патологічне виділення органів дихання, що виділяється під час кашлю. До його складу належать слиз, серозна рідина, клітини крові і ди­хальних шляхів, найпростіші. Щоденно утворюється майже 100 мл бронхо-трахеального секрету. Мокротиння зазвичай рідке або водянисте, але може бути густим або тягучим. За зовнішнім виглядом мокротиння розрізняють: слизисте (біле чи опалесцентне, спостерігається при бронхіальній астмі); слизисто-гнійне (незначні зміни забарвлення — при брохоектазії, пневмонії, муковісцидозі), гнійне (густе та тягуче); різного забарвлення: жовте (спричи­нює наявність аеробних та факультативно анаеробних бактерій), темне зелено-коричневе (при збуднику синьогнійній інфекції), іржаве (пневмококи, міко-плазма), у вигляді червоного текучого желе (клебсієла), пінясте рожеве або біле вказує на набряк легень; кровохаркання (від червоного — свіжа кров — до темно-коричневого — застійна кров) трапляється при інфекції, травмі, раку та серцево-судинних захворюваннях; чорне (слизисте мокротиння з чорними вкрапленнями — через вдихання диму або вугільного пилу).

Для загального клінічного аналізу мокротиння збирають вранці, натще, коли в бронхах скупчується найбільша його кількість. Попередньо пацієнт має ретельно почистити зуби і прополоскати ротову порожнину розчином на­трію гідрокарбонату, фурациліну (1:5000) або 0,01 % розчином перманганату калію. Потім, відкашлюючись, пацієнт збирає в суху чисту скляну банку З—5 мл мокротиння.

Мокротиння необхідно відправити до лабораторії протягом 2 год з моменту його збирання, адже при довгому стоянні в ньому розмножується мікрофлора і відбувається лізис (руйнування) клітин.

Мокротиння зберігають у прохолодному місці (найкраще у холодильнику).


 

Для виявлення мікобактерій туберкульозу методом флотації (осадження) мокротиння збирають протягом 1—3 діб, адже виявляють їх тільки, коли кіль­кість в 1 мл мокротиння становить не менше 100тис. мікобактерій.

Для виявлення збудників запалення дихальної системи та їх чутливості до антибіотиків збирати мокротиння найдоцільніпіе до початку антибіотикотера-пії в стерильні чашки Петрі, заповнені відповідним живильним середови­щем — кров'яним агаром, цукровим бульйоном тощо.

Треба пам'ятати, що мокротиння, зібране для виявлення атипових (пух­линних) клітин, слід негайно відправляти до лабораторії, бо ці клітини швид­ко руйнуються.

Для одержання достовірних результатів дослідження треба слідкувати, щоб пацієнт збирав мокротиння, а не слину. Знезаражують мокротиння та посуд шляхом кип'ятіння, автоклавування, використовують дезінфекційні розчини.

Мокротиння заливають водою (води беруть у 2 рази більше, ніж мокротин­ня), додають натрію гідрокарбонат і кип'ятять протягом 1 год. Знезаражують мокротиння в автоклаві за температури 120 °С протягом ЗО хв. А за допомогою дезінфекційних розчинів так: 5 % розчин хлораміну або хлораміну з активато­рами (50 мл хлораміну і 50 г сульфату або хлориду амонію) змішують з 1 л води і за­ливають ним мокротиння на 2 год. Дезін­фекційного розчину беруть у 2 рази біль­ше, ніж знезаражувального матеріалу. Знезаражування відбувається протягом 4 год.

За незначного виділення мокротиння для досліджень використовують мазок, який беруть за допомогою стерильного тампона. Тампон після взяття мазка від­разу кладуть у стерильну пробірку, яку щільно закривають стерильним ватно-марлевим корком.

Використання спеціальних стериль­них тампонів. Для того щоб узяти мазок із зіва та порожнини носа, використову­ють спеціальні ватні тампони, які закрі­плені на конусі дерев'яної або металевої палички або дротяної петлі і вставлені в


Мал. 111. Взяття мазків із носа та зіва для бактеріологічного дослідження

Дослідження сечі

Основні показники сечі у здорової людини. У нормі добова кількість сечі здорової людини в межах 1500 мл. Вона прозора, має янтарно-жовтий, жовтий або солом'яно-жовтий колір, нейтральну або слабкокислу реакцію (рН 7—5), густина коливається в широкому діапазоні (1008—1025). У сечі не має бути білка, пігментів, глюкози, кетонових тіл.

Осад нормальної сечі незначний з поодинокими клітинами епітелію сечових шляхів, лейкоцитами та малою кількістю солей.

При патології колір сечі може бути синьо-зеленого забарвлення при зара­женні псевдомонадами або за наявності білірубіну. Молочний відтінок вказує на інфекцію, наявність сперматозоїдів, домішок лімфи або кристалів сечової кислоти (кисла сеча), або нерозчинених фосфатів (лужна сеча). У рожево-червоний колір сеча буває забарвлена за наявності в ній крові, гемоглобіну, міоглобіну, деяких лікарських препаратів, харчових барвників. Помаранче­вий (жовтогарячий) колір сечі пов'язують з прийманням рифампіцину або він вказує на збільшення вмісту уробіліноїдів. Сечу кольору пива спостерігають при хворобі Боткіна, у вигляді м'ясних помиїв — при гломерулонефриті. Коричнево-чорне забарвлення з'являється при алкаптонурії або за наявності міоглобіну.

Прозорість. У нормі сеча прозора або слабкокаламутна. Каламутність сечі може бути спричинена наявністю в ній солей, крові, гною, жиру, мікроорга­нізмів, слизу.

Запах визначають органолептично. У нормі він специфічний — аміачний. Ацетоновий може бути при цукровому діабеті, ацетонемічному блюванні. При інфікуванні сеча має неприємний запах риби, який з часом збільшується.

Осад у разі відстоювання сечі може як утворюватися, так і не утворюватися. За його наявності візуально визначають колір та характер. Колір осаду може


 

бути білим, сірим, рожевим, цегляно-червоним, бурим, зеленувато-жовтим; за характером — аморфним або кристалічним.

Реакцію сечі частіше визначають за допомогою універсального папірця. У нормі сеча має нейтральну або слабкокислу реакцію рН 7—5. На реакцію сечі впливає харчування людини. Так, за споживання переважно м'ясної їжі реак­ція може бути кислою, рослинної — лужною. Лужна реакція може бути при циститі, після блювання та проносу, розсмоктування набряків та приймання деяких ліків. Кисла — при цукровому діабеті, подагрі, тяжкій нирковій недо­статності, гарячці.

Відносна густина. У нормі відносна густина сечі протягом доби коливаєть­ся від 1008 до 1025. Зменшення її спостерігають при хронічній нирковій недо­статності, нецукровому діабеті, пієлонефриті, унаслідок усунення набряків. Тимчасове зменшення відносної густини можна спостерігати після вживання великого об'єму рідини, деяких ліків. Підвищення — може бути при цукрово­му діабеті, гострому гломерулонефриті, накопиченні рідини в серозних порож­нинах, набряках, проносах, крововтратах.

Збирання сечі для загального клінічного дослідження. Для дослідження використовують 100—200 мл сечі, виділеної вранці натще. Для її отримання пацієнт (чоловік) збирає сечу в чисту скляну банку об'ємом 250—500 мл. Жін­ка перед сечовипусканням повинна провести туалет піхви. Для збирання сечі доцільно використати чисту банку з широким отвором, з якої сечу перелива­ють у звичайну скляну банку і відправляють в лабораторію. Під час менструа­ції сечу не збирають, або, за крайньої потреби, її отримують за допомогою м'якого катетера. Зібрану сечу відправляють на дослідження. Якщо неможли­во це здійснити терміново, то для запобігання псуванню сечу зберігають у про­холодному місці (наприклад, на кахельній підлозі туалетної кімнати).

Добову сечу для визначення вмісту глюкози збирають починаючи з 6—7-ї години ранку, після спорожнення сечового міхура, наступні порції сечі паці­єнт збирає протягом 24 год у чисту скляну банку (2—3 л). Для запобігання псу­ванню сечі до неї додають консервуючі речовини (тимол, толуол).

Для дослідження глюкозуричного характеру сечі її збирають у визначе­ний час: перша порція — з 9-ї до 14-ї години; друга — з 14-ї до 19-ї години; третя — з 19-ї до 23-ї години; четверта — з 23-ї до 6-ї години; п'ята порція — з 6-ї до 9-ї години.

Експрес-метод визначення вмісту глюкози в сечі (за допомогою глюко-тесту) засновано на специфічному окиснюванні глюкози ферментом глюкозо­оксидазою. При цьому утворюється зелене забарвлення.

Для дослідження сечі за методом КаковськогоАддіса збирають її про­тягом доби; у цьому об'ємі визначають загальну кількість лейкоцитів, еритро­цитів і циліндрів.

Його застосовують для визначення кількості формених елементів у сечі, що була зібрана за добу. У нормі за добу із сечею може виділитися до 2—106 лейко­цитів, до 1—106 еритроцитів та не більш ніж 2—104 циліндрів. Особливістю 518


 

Лабораторні та інструментальні методи дослідження. Участь медичної сестри

цього методу є те, що сечу треба протягом доби зберігати у прохолодному місці, бо формені елементи сечі при тривалому її стоянні лізуються.

При дослідженні за методом Нечипоренка кількість формених елементів визначають в 1 мл сечі, для чого використовують її ранкову порцію. Збирають середню порцію ранкової сечі в чисту пробірку. Після ретельного перемішу­вання 10 мл сечі наливають у градуйовану центрифужну пробірку та центри­фугують протягом 5 хв при 1500 об/хв. У пробірці залишають осад та приблиз­но 1 мл надосадової рідини, ретельно їх перемішують і заповнюють камеру Горяєва. Норма: лейкоцитів — 4000 в 1 мл, еритроцитів — до 1000 в 1 мл, ци­ліндрів немає або не більше одного на 4 великі камери.

Для оцінювання концентраційної і видільної функ­цій нирок проводять пробу за методом Зимницько-го. Збирають сечу окремими порціями протягом доби при звичайному дієтичному і питному режимі — через кожні 3 год в окремі скляні ємкості (мал. 112). У кож­ній із отриманих 8 порцій визначають кількість сечі і її відносну густину.

Для оцінювання видільної функції нирок визнача­ють добову кількість сечі, співвідношення між денним і нічним діурезом (у відсотках), а також кількість ви­діленої сечі до прийнятої рідини (вона становить 65

Про фізіологічні показники концентраційної функ­ції нирок свідчать значні (від 10 до 20 одиниць) коли­вання густини в різних порціях сечі. У здорової дорос­лої людини показники видільної функції нирок такі: добовий діурез — 1200—1700 мл, денний діурез стано­вить 2/3 від добового, нічний — 1/3—1/4 від добового діурезу. При здорових нирках густина різних порцій сечі коливається в значних діапазонах (1,003— 1,030). Для бактеріологічного дослідження сечу беруть за допомогою стериль­ного шприца або піпетки і переносять у стерильний посуд в кількості 15— 20 мл. У жінок сечу беруть за допомогою катетера.

Діагностичне значення лабораторного дослідження калу

Таке дослідження дає змогу не лише дати характеристику функціональної здатності органів, але також є об'єктивним тестом для уточнення захворювань травного тракту.

Макроскопічне дослідження калу. Частоту акту дефекації зумовлюють дієта, спосіб життя, психічний стан людини тощо. Колір і консистенція калових мас мо­жуть давати важливу інформацію для діагностики і моніторингу стану пацієнта. Будь-які відхилення від звичайного ритму спорожнення кишок мають бути вияв­лені та вивчені, адже вони можуть вказати на серйозні порушення (запальний про­цес) або на злоякісні новоутворення. У температурному листку або сестринській


 

документації має бути вказана інформація про характер калу пацієнта. Незначні макроскопічні зміни медична сестра повинна відмічати і доповідати про них своє­часно, тому що може виникнути потреба у додатковому обстеженні пацієнта.

У медичної сестринській документації зазначають макроскопічні дослі­дження калу, які включають визначення кількості, консистенції, форми, ко­льору, запаху, наявності видимих залишків неперетравленої їжі, патологіч­них домішок і паразитів.

Кількість калу за добу в нормі за змішаного харчування (відповідно до по­треб організму) становить 100—200 г. У разі споживання переважно рослинної їжі може бути понад 200 г. Кількість калу збільшується при закрепі, спастич­ному коліті.

Форма в нормі ковбасоподібна. Стрічкоподібний кал буває при пухлині, сте­нозі в нижньому відділі кишок, спазмі м'яза — замикача (сфінктера) прямої кишки. Рідкий кал свідчить про запальний і функціональний розлад кишок. Повністю рідкий водянистий кал із дрібними пластівцями слизу у вигляді ри­сового відвару властивий для холерного проносу. Пінистий кал вказує на на­явність процесу бродіння.

У багатьох країнах використовують таблицю Бристола за типом:

1. Тверді грудки або кульки у вигляді горіхів (з важким виділенням).

2. У вигляді ковбаски з твердими грудками, які склеєні між собою.

3. У вигляді ковбаски з тріщинами на поверхні.

4. У вигляді ковбаски або змійки, м'якої консистенції, з гладкою поверх­нею (норма).

5. У вигляді м'яких грудок або фрагментів (легке виділення).

6. Неоформлений, кашкоподібний.

7. Рідкий (без твердих включень).

Колір калу в нормі коричневий, зумовлений наявністю в ньому стеркобілі-ну. Колір калу здорової людини залежить від характеру споживаної їжі. Зне­барвлений, сірий, пісочного або кольору глини кал спостерігають при гостро­му панкреатиті, пухлинах жовчовивідних шляхів та головки підшлункової залози, жовчнокам'яній хворобі. Кал, забарвлений у колір дьогтю (мелена), спостерігають при кровотечі в шлунку, дванадцятипалій кишці або стравохо­ду (при виразці). Чорний колір дає взаємодія крові з травними ферментами. Що нижче за ходом кишок розташовано джерело кровотечі, то виразніше за­барвлений кал у червоний колір. Темно-бордовий (марон) колір калу спостері­гають при кровотечі з нижніх відділів кишок внаслідок запальних процесів і малігнізації. Консистенція випорожнень залежить від ступеня крововтрати. Свіжа яскраво-червона кров на поверхні калу може з'явитися при поліпах, тріщинах, геморої, пухлинах прямої кишки. Ахолічний кал може вказувати на порушення відтоку жовчі. Він сірого кольору, смердючий, глинистої кон­систенції, збільшений у об'ємі і важко змивається (жирний кал). При викорис­танні препаратів заліза забарвлюється в сірий або чорний колір. Такий кал ди­ференціюють (порівнюють) з меленою, який має запах крові.


 

Лабораторні та інструментальні методи дослідження. Участь медичної сестри

Гостра діарея може бути при кишковій інфекції або при порушенні харчу­вання, включаючи надмірне вживання алкоголю або жирної їжі. Хронічна ді­арея — ознака виразкового коліту.

Запах калу в нормі нерізкий. У разі споживання м'ясної їжі він різкіший, ніж у разі споживання рослинної. Гнильний запах можуть спостерігати при розпаді пухлини кишок, гнильній диспепсії.

Домішки, які видно неозброєним оком, знаходять на поверхні калу за допо­могою шпателя та голки, а потім відбирають кілька грудочок калу з різних місць, розтирають їх у чашці Петрі з дистильованою водою, вивчають на чор­ному та білому тлі.

У калі можна виявити такі видимі домішки: сполучну, м'язову тканини, жир, слиз, гній, камені, що утворюються в кишках, жовчовивідних шляхах та підшлунковій залозі (копроліти), гельмінти (аскарида, волосоголовець, го­стрик, фрагменти гельмінтів — свинячого та бичачого ціп'яка, широкого стьо-жака).

Мікроскопічне дослідження калу. При такому дослідженні виявляють м'язові волокна, рослинну клітковину, жирні кислоти, мило, лейкоцити, ери­троцити, кишковий епітелій, слиз, яйця гельмінтів.

Бактеріологічне дослідження калу має велике значення для визначення збудників кишкових інфекційних захворювань. Досліджуваний матеріал за можливістю збирають в асептичних умовах у стерильний посуд (стерильною

дротяною петлею або тампоном, щіль­но намотаним на металеву петлю, у стерильну пробірку з консервантом -— мал. 113) і швидко доставляють у ла­бораторію, адже тривале утримування матеріалу призводить до загибелі бак­терій і знижує вірогідність їх вияв­лення.

Хімічне дослідження калу. У разі підозри на кровотечу в травному кана­лі здійснюють реакцію на приховану кров. На мазок калу, що нанесений на предметне скло, капають хімічний ре­актив. Якщо реакція позитивна, ма­зок синіє. Залежно від часу реакція оцінюється так: +++Н--різко пози­тивна; ++-1--позитивна; ++ або Н--

слабкопозитивна.

Збирання калу для копрологічного Мал. 113. Пробірка з дротяною пет- дослідження. За 4—5 днів до прове-лею з консервантом для бактеріологіч- дення дослідження пацієнт не має ного дослідження калу вживати препарати заліза, вісмуту,


 

таніну, барію, пілокарпіну, рицинової олії та вазелінового масла, атропіну, бе­ладони, карболену.

Не слід застосовувати ректальних свічок, клізм, теплових процедур на жи­віт. Якщо пацієнту призначений ліжковий режим, кал спочатку збирають у підставлене під нього сухе судно і стежать за тим, щоб він у те судно не мочив­ся. Потім відбирають потрібну кількість калу в скляну посудину.

Збирання калу для дослідження на яйця гельмінтів (глистів). Якщо паці­єнт приймає протиглистяні препарати, потрібно направляти на дослідження всю порцію калу.

Збирання калу на приховану кров. Протягом трьох днів пацієнт дотримує безгемоглобінової дієти. З раціону вилучають м'ясо, рибу, печінку, ікру, гре­чані крупи, яєчні страви, всі зелені овочі, помідори, яблука, гранати. Із лікар­ських препаратів — препарати заліза, йоду, брому. Необхідно виключити по­трапляння крові з інших джерел кровотечі (носова, кровотеча з ясен, після видаленого зуба). При кровоточивості ясен протягом всього періоду підготовки до дослідження пацієнт не повинен чистити зуби щіткою (можна полоскати рот 3 % розчином гідрокарбонату натрію).

Підготовка пацієнта до рентгенологічного та інструментального досліджень Види рентгенологічних досліджень нирок і сечових шляхів (табл. 41):

а) оглядова урографія (без використання контрастних речовин);

б) внутрішньовенна урографія: внутрішньовенно вводять контрастну речо­вину, яка виділяється нирками і, насичуючи сечу, робить видимими нирки з мисками і чашечками, сечовід і сечовий міхур;

в) ретроградна пієлографія: контрастну речовину вводять через сечовий ка­тетер за допомогою цистоскопа в сечовід або навіть у ниркову миску.

Таблиця 41. Рентгенологічні методи дослідження пацієнтів

Лабораторні та інструмента

Назва маніпуляції Мета Контрастна речовина Підготовка пацієнта
Рентгеноло- Визначення Барію сульфат, 1. Дієта протягом 2—3 днів
гічне дослі- форми,величи- розведений (вилучити чорний хліб, овочі,
дження ни, рухомості теплою і пере- молоко, бобові).
шлунка шлунка, вияв- вареною водою 2. Дослідження проводять
  лення виразки, (перорально) натще (забороняється курити,
  пухлини та   приймати ліки та рідину).
  інших патологіч-   3. Останнє споживання їжі
  них утворень   (легка вечеря) напередодні
      ввечері не пізніше 21:00.
      4. Увечері та вранці (за 2 год до
      дослідження) поставити очисну
      клізму

 


 

Лабораторні та інструментальні методи дослідження. Участь медичної сестри

Продовження табл. 41

Назва маніпуляції Мета Контрастна речовина Підготовка пацієнта
Іригоскопія Визначення 200 г барію + 1. Протягом 3 днів до дослі-
  форми, величини 1,5 л води у дження — безшлакова дієта і
  товстої кишки, вигляді клізми обмеження споживання вугле-
  виявлення   водів (вилучити чорний хліб,
  органічних   картоплю, капусту, яблука,
  захворювань   виноград, бобові, молоко), рясне
      питво (2 л).
      2. Для зменшення метеоризму
  . ■ -   приймати по 2 таблетки карбо-
      лену 3 рази на добу або 1 склян-
      ку теплого відвару ромашки.
    3. Перед обідом дати ЗО—50 мл
      рицинової олії.
      4. Останнє споживання їжі о
      18:00.
      5. На ніч очисні клізми (інтер-
      вал ЗО—40 хв) до чистих про-
      мивних вод.
      6. Уранці за 3 год до досліджен-
      ня дати легкий сніданок (щоб
      спричинити рефлекторне
      переміщення вмісту з тонкої
      кишки в товсту).
      7. Через 15—20 хв — перша
      очисна клізма, через півгодини
      — друга.
      8. За ЗО—40 хв — поставити
      газовивідну трубку.
      9. У рентгенкабінеті за допомо-
      гою клізми увести барієву
      суспензію
1. Холангіо- Дослідження 1. Перорально: 1. За два дні до дослідження
графія. жовчного міхура йопагност, — безшлакова дієта (вилучити
2. Холецис- і печінкових холевід, овочі, фрукти, бобові, моло-
тографія проток, виявлен- білітраст. ко).
  ня форми пухли- 2. Внутрішньо- • За 12—14 год до дослідження
  ни, каменів венно: 20 % дати всередину контрастний
    розчин білігносту препарат — 12 таблеток по 0,5 г
    або біліграфіну протягом 1 год (кожні 10 хв по 2
    таблетки).
      • Увечері і за 1—2 год до
      дослідження — очисна клізма.
      • Дослідження виконують
      натще. Якщо дослідження

 


 

Назва маніпуляції Мета Контрастна речовина Підготовка пацієнта
  -   проводиться амбулаторно, сніданок пацієнта має бути жовчогінним (два яєчних жовтки, 20 г сорбіту). 2. Протягом 2 днів — безшлако-ва дієта. • За 1—2 дні проба на індивіду­альну чутливість пацієнта до йодумісного препарату. • Увечері і за 1—2 год до дослідження — очисна клізма. • У рентгенкабінеті внутріш­ньовенно вводити 40 мл підігрі­того на водяній бані 20 % розчину білігносту або білігра-фіну
Оглядова урографія. Внутрішньо­венна урографія. Ретроградна пієлографія Визначення форми, величи­ни, положення нирок і сечових шляхів, виявлен­ня пухлини, каменів Уротраст, веро-графін внутріш­ньовенно, три-йодтраст 1. За 2—3 дні до дослідження — безшлакова дієта. 2. Карболен 1 таблетка — при метеоризмі. 3. Напередодні ввечері обмеж­ити вживання рідини. 4. Увечері і вранці — очисна клізма. 5. Перевірити індивідуальну чутливість до контрастної речовини

Нирки розміщені позаду очеревини, тому інформаційні результати їх рент­генологічного дослідження одержують тоді, коли в кишках не залишається значного скупчення газів.

За три дні до дослідження пацієнтам призначають безшлакову дієту — для зменшення метеоризму (обмежують чорний хліб, молоко, картоплю, капусту, квасолю, горох). Напередодні (увечері) і вранці в день дослідження, за 2 год до дослідження, ставлять 2 очисні клізми, а якщо потрібно — газовивідну труб­ку. Безпосередньо перед дослідженням хворий повинен помочитися.

Підготовка до рентгенологічного дослідження шлунка (див. табл. 41) по­лягає у максимальному звільненні шлунка і кишок від вмісту. Напередодні дослідження пацієнт різко обмежує споживання грубої їжі (хліб, боби, карто­пля), приймання проносних засобів, аби не утворювались гази, які можуть за­важати дослідженню. Останнє споживання їжі напередодні дослідження має


 

бути не пізніше 20:00. Вранці натще безпосередньо перед дослідженням паці­єнтові звільняють кишки від калових мас за допомогою очисної клізми. За на­явності в шлунку значної кількості рідини, наприклад при пілороспазмі, на­передодні дослідження протягом 2 днів промивають шлунок за допомогою зонда. Зондом видаляють також шлунковий вміст безпосередньо перед дослі­дженням.

Підготовка до рентгенологічного дослідження кишок (див. табл. 41). Упродовж 3—4 днів перед дослідженням із дієтичного раціону пацієнта вилу­чають продукти, які сприяють газоутворенню (чорний хліб, молоко, капуста, картопля). Напередодні дослідження, не пізніше 20:00, пацієнт має повечеря­ти (легка вечеря), а о 22:00 ставлять очисну клізму.

Підготовка пацієнта до рентгенологічного дослідження жовчного міху­ра (холецистографія) (див. табл. 41). Протягом 2 днів перед дослідженням пацієнт споживає їжу, яка не містить грубої клітковини і не спричинює метео­ризм. Напередодні дослідження о 17:00 пацієнт вечеряє 100 г білого хліба, 25 г вершкового масла і двома яєчними жовтками. О 19:00 йому очищують кишки за допомогою очисної клізми. Потім приймає рентгеноконтрастний засіб — 3,0—3,5 г білітрасту по 1,5 г 2—3 рази через кожні 20 хв, або холевід по 1 та­блетці через кожні 10 хв (всього 6—8 г), які запиває склянкою солодкого чаю. Після приймання засобів лягає на правий бік. О 20:00 він приймає 100 мл 40 % розчину глюкози. До проведення дослідження не їсть і вночі відпочиває у віль­ному положенні. Рентгенологічне дослідження проводять натще вранці на­ступного дня. За 2 год безпосередньо перед дослідженням пацієнтові роблять очисну клізму.

Препарати, які використовують для внутрішньовенної холецисто- і хо-лангіографп: 20 % розчин білігносту або біліграфіну в ампулах.

Підготовка до бронхоскопії. Бронхоскопія — метод візуального та інстру­ментального дослідження бронхолегеневої системи за допомогою ендоскопів, які вводять у дихальні шляхи пацієнта.

Бронхоскопію і пов'язані з нею ендобронхі-альні діагностичні та лікувальні маніпуляції ви­конують за допомогою жорсткого та гнучкого бронхофіброскопа (мал. 114, 115). Показання до проведення бронхоскопії: усі

види бронхолегеневої патології, яка супроводжу-

кровохарканням, виділенням слизового гнійного мокротин- ня, вогнищеве та дифузне ураження легенів, збільшення регіонарних лімфатичних вузлів, по- рушення прохідності дихальних шляхів, Протипоказання: некомпенсовані вади сер-

ця, тяжка форма гіпертонічної хвороби, шок,


 

аневризма грудної аорти, туберкульоз і пе­релом шийних хребців, гостре запалення глотки, гортані, кахексія.

Бронхоскопія під загальним наркозом. Напередодні проведення бронхоскопії паці­єнту роз'яснюють мету дослідження, у пси­хічно лабільних пацієнтів здійснюють пре-медикацію транквілізаторами.

У день дослідження пацієнтові очищу­ють шлунок, за можливості — кишки. Має стким бронхоскопомбути спорожненим сечовий міхур. Безпосе­редньо переднаркозну премедикацію виконують зазвичай внутрішньовенно, вклавши пацієнта на бронхоскопічний стіл.

Бронхоскопія під місцевим наркозом. Напередодні слід поговорити з паці­єнтом, щоб установити з ним контакт і уточнити його психологічний стан. При вираженому неспокої, крім психологічної підготовки, призначають транквілі­затори і снодійні засоби. Повторні лікувальні бронхоскопії виконують без пре-медикації, натще, з попереднім відвіданням пацієнтом санвузла.

Використані бронхоскопи очищують від слизу за допомогою мачули, змоче­ної у мильному розчині, промивають зовні і всередині циркулюючим струме­нем бактерицидної рідини (0,5 % спиртовий або водний розчин хлоргексидину-гібітану, 1 % розчин хлориду бензалконію).

Добрий ефект дає застосування ультразвукових стерилізаторів.

Підготовка до ендоскопічного дослідження травного каналу(табл. 42). Езо-фагогастродуоденоскопія. Сучасні гнучкі езофагогастродуоденоскопи дають змогу оглядати слизову оболонку стравоходу, шлунка та дванадцяти­палої кишки, здійснювати прицільну біопсію, одержувати клітинний мате­ріал для цитологічного дослідження (мал. 116). Крім цього, вони мають пристрій для відсмоктування вмісту шлунка та нагнітання в нього пові­тря.

Протипоказання: звуження стра- Надцятипалої кишки; 3, 4 - огляд воходу, виражена серцево-легенева

недостатність, аневризма аорти, інфаркт міокарда, інсульт, психічні розлади, різко виражена деформація хребта, загруднинний зоб, варикозне розширення вен стравоходу та його опіки.

Дослідження виконують натще. Останнє споживання їжі — увечері о 18-й годині. Напередодні пацієнтові пояснюють, що від його поведінки залежить безпечність проведення процедури, заспокоюють його, попереджають, що під час процедури не матиме змоги розмовляти, ковтати слину. Знімають знімні


 

Назва маніпуляції Мета Підготовка пацієнта
Езофагога-стродуодено-скопія Визначення локалізації, харак­теру, ступеня змін у слизовій оболонці стравоходу, шлунка (з великою точністю). Узяття матеріалу для гістологічного дослідження; діагностування виразкової хвороби, пухлини; контроль результатів лікуван­ня. Коагуляція кровоточивих судин, уведення лікарських препаратів, видалення поліпів 1. Напередодні легка вечеря о 18:00. 2. Дослідження вранці натще. 3. Зняти зубні протези, взяти рушник. 4. За 15—20 хв до дослідження провести премедикацію (за призна­ченням лікаря): розчин промедолу 2 % — 1,0 мл підшкірно; розчин атропіну сульфату 0,1 % — 0,5 мл підшкірно. 5. Анестезія слизової оболонки ротової частини глотки 2 % розчином тримекаїну шляхом зрошення
Ректоромано-скопія Дослідження прямої і сигмопо­дібної кишки. Ймовірність виявлення запальних процесів, виразки, геморою, пухлини. Ймовірність одержання мазків і зіскрібків з діагностичною метою; біопсія ■ 1. Дослідження вранці натще. 2. За 2 год до дослідження — очис­на клізма. 3. Перед дослідженням спорожни­ти сечовий міхур. 4. Якщо в пацієнта закрепи, за кілька днів до дослідження щоден­но давати по 50 г рицинової або оливкової олії, поставити очисну клізму напередодні увечері
Колоноскопія Дослідження вищерозташова-них відділів товстої кишки. Ймовірність виявлення патоло­гічних змін слизової оболонки товстої кишки, набряку, гіпере­мії, краплинних крововиливів, ерозії, виразки, поліпів, почат­кових форм раку, спостережен­ня за доброякісними пухлинами 1. За 3—5 днів — дієта № 4. 2. За два дні дати проносні засоби — касторова олія (рицинова або оливкова олія) 50 г. 3. Увечері напередодні і за 2 год до дослідження — очисна клізма 3—4 л теплої води 37—38 °С (до чистої води). 4. За 25—ЗО хв до дослідження ввести підшкірно розчин атропіну сульфату 0,1 % — 1,0 мл, або 1 мл 0,2 % розчину платифіліну гідро-тартрату і 1 % розчин промедолу, або 2 мл 50 % розчину анальгіну

 


 

зубні протези. За 3—5 хв до початку дослідження глотку зрошують 1—2 % розчином дикаїну. Пацієнта вкладають на універсальний операційний стіл на лівий бік. Медична сестра контролює положення пацієнта і стежить за його станом. Після дослідження пацієнту впродовж 1 год забороняється їсти, пити, курити. При болю в глотці признача­ють полоскати 3 % розчином натрію гідрокарбонату.

Колоноскопія. Використання гнуч­кого колоноскопа дає змогу вивчати морфологічну картину слизової обо­лонки товстої кишки і проводити при­цільну біопсію на всьому її протязі (мал. 117).

Показання: хронічні захворюван­ня товстої кишки, підозра на поліпи тарак,кишковікровотечінез'ясованої причини.

Протипоказання: серцева недо­статність II та III стадії, інфаркт міо­карда, гострий тромбоз судин мозку, коматозний стан, шок, гострі захво- проведений у сигмоподібну ободову (1), рювання органів черевної порожнини низхідну ободову (2, 3), поперечну ободо-з явищами перитоніту, які потребу- ВУ (4)> висхідну ободову (5) та сліпу (6) ють хірургічного втручання, гемофі- кишки лія.

Колоноскопію проводять після ретельного очищення кишок. За 3—4 дні до дослідження призначають безшлакову дієту. Слідкують за наявністю щоден­них випорожнень. За день до дослідження пацієнтові після обіду (о 15-й годи­ні) призначають випити ЗО—50 мл касторової або маслинової олії, увечері ставлять високу очисну клізму. Уранці, за 2 год до дослідження, знову став­лять очисну клізму. Дослідження виконують натще.

Пацієнта вкладають на лівий бік із зігнутими в колінах та підведеними до живота ногами. Якщо уведення колоноскопа або його просування утруднене, то положення пацієнта змінюють. Його можна повернути на спину, правий бік. Медична сестра весь час стежить за станом пацієнта і за вказівкою лікаря просовує апарат.

Ректороманоскопія. Огляд слизової оболонки прямої та сигмоподібної ки­шок здійснюють за допомогою ректороманоскопа (мал. 118).

Показання: біль у ділянці прямої кишки, стійкий закреп, особливо в осіб старечого та похилого віку, виділення з прямої кишки слизу та гною, виконан­ня деяких маніпуляцій (змазування тріщин, виразок, видалення поліпів, взят­тя шматочка слизової оболонки для гістологічного дослідження).


 

Мал. 118. Ректороманоскопія:

а — загальний вигляд ректороманоскопа: 1 — провід; 2 — ручка; З — балон; 4 — лампочка; 5 — стержень для лампочки; 6 — вікно; 7 — обтуратор; б — стрілками вказано послідовність спрямування ректороманоскопа

Протипоказання: тяжкий загальний стан пацієнта, гострі запальні та на­гнійні процеси в ділянці відхідника, рубцеві звуження прямої кишки.

Напередодні проведення ректороманоскопії пацієнту ставлять 2 очисні клізми (ввечері) з подальшим уведенням газовивідної трубки. Дають легку ве­черю (чай, печиво). Вранці знову ставлять 2 очисні клізми з перервою ЗО хв і вводять газовивідну трубку. Інший варіант: увечері ставлять очисну клізму і вранці за 4 год до проведення дослідження ставлять ще одну.

Якщо пацієнт страждає від закрепу, йому впродовж декількох днів перед дослідженням дають проносне (ЗО мл касторової олії), щодня ставлять очисну клізму.

Медична сестра веде підготовку пацієнта, перевіряє інструментарій і допо­магає лікареві при проведенні дослідження. Через ймовірність витікання про­мивних вод, які залишилися в кишці, медична сестра готує таз, який підстав­ляє до зовнішнього кінця трубки ректороманоскопа.

Найбільш зручні положення пацієнта для введення ректороманоскопа — колінно-ліктьове та колінно-плечове. Пацієнт стає коліньми на стіл так, щоб його стопи звисали за край стола, і спирається ліктями або плечем на стіл.

Інше положення — лежачи на правому боці з трохи піднятим тазом.

За недостатньої підготовки пацієнта дослідження припиняють і виконують повторну підготовку.

Лапароскопія — огляд органів черевної порожнини та малого таза для роз­пізнання різних патологічних процесів за допомогою лапароскопа (мал. 119).

529


 

Напередодні ввечері та безпосередньо перед дослідженням пацієнтові ставлять очисну кліз­му. Медична сестра привозить пацієнта на катал-ці і після дослідження відвозить назад у палату. Треба пам'ятати, що всі ендоскопічні досліджен­ня можуть супроводжуватися ускладненнями: алергійною реакцією на введення анестетиків, кровотечею, непритомністю. Тому медична се­стра має стежити за станом пацієнта і при появі якихось несприятливих ознак доповісти лікаре­Bi.

Лапароцентез — проколювання черевної НУ стінки за допомогою троакара, яке виконують з

діагностичною або лікувальною метою (дослідження та видалення вільної рі­дини з черевної порожнини).

Для проколювання черевної стінки треба мати троакар діаметром 3—4 мм з гостроконечним мандреном, дренажну гумову трубку завдовжки до 1 м, затис­кач, шприц ємністю 5—10 мл, 0,25 % розчин новокаїну, посудину для збиран­ня асцитичної рідини, стерильні пробірки, перев'язувальний матеріал, ватні тампони, пінцет, шкірні голки, шовний матеріал, скальпель, лейкопластир.

Лікар і медична сестра, яка йому асистує, надягають шапочки, маски. Руки обробляють, як перед хірургічною операцією, надівають стерильні гумові ру­кавички. Потрібно забезпечити повну стерильність троакара, трубки і всього інструментарію, який стикається зі шкірою.

Пункцію проводять уранці, натще в процедурному кабінеті або перев'язочній.

Напередодні пацієнт спорожнює кишки, сечовий міхур. Положення паці­єнт під час процедури сидячи, а при тяжкому стані — лежачи на правому боці.

За 30 хв до дослідження вводять 1 мл 2 % розчину промедолу, 1 мл 0,1 % розчину атропіну підшкірно для премедикації.

Перед пункцією треба переконатися в наявності рідини в черевній порож­нині.

Після дезінфекції місця проколювання проводять інфільтраційну анесте­зію передньої черевної стінки, парієтальної очеревини. Проколювання роблять по середній лінії живота на однаковій відстані від пупка та лобкової кістки або по внутрішньому краю лівого прямого м'яза живота. Шкіру в місці проколю­вання зсувають лівою рукою назовні, щоб зменшити шар підшкірного прошар­ку, а правою вводять троакар. Інколи перед введенням троакара шкіру трохи надрізують скальпелем. Після проникнення троакара в черевну порожнину його мандрен виймають, і рідина починає вільно витікати. Беруть декілька мі­лілітрів рідини для аналізу і роблять мазки, потім на троакар насаджують гу­мову трубку, і рідина витікає в таз.


 

Треба знати, що випускати рідину слід повільно (1 л протягом 5 хв). З цією метою на гумову трубку періодично накладають затискач. Якщо видалення рі­дини припинилося внаслідок закриття внутрішнього отвору троакара петлею кишки, обережно натискують на черевну стінку, при цьому кишка зміщується і рідина знову продовжує витікати. За час видалення рідини відбувається різке зменшення внутрішньочеревного тиску, що призводить до перерозподілу кро­вотоку по всьому організму, що іноді спричинює розвиток судинного колапсу. Для профілактики цього ускладнення під час видалення рідини медична се­стра щільно стягує живіт широким рушником нижче місця проколювання.

Після видалення рідини троакар виймають, на шкіру в місці пункції накла­дають шви (або її щільно заклеюють стерильним тампоном з клеолом), стисну асептичну пов'язку, кладуть на живіт міхур з льодом, призначають суворий ліжковий режим. Ведуть спостереження за пацієнтом і після проведення пунк­ції з метою раннього виявлення вірогідних ускладнень. Серед ускладнень при лапароцентезі слід відзначити такі: флегмона стінки живота внаслідок пору­шень правил асептики та антисептики; ушкодження судин черевної стінки з утворенням гематоми черевної стінки або кровотечі в черевну порожнину; ушкодження органів черевної порожнини; підшкірна емфізема стінки живота внаслідок проникнення в неї повітря через проколювання; видалення рідини з черевної порожнини через пункційний отвір, що пов'язано з небезпекою інфі­кування рани та черевної порожнини.

Підготовка до інструментальних методів дослідження органів трав­лення. Для діагностики захворювань органів травлення нині широко викорис­товують ультразвукове дослідження (ехографію), застосування якого ґрунту­ється на тому, що різні середовища організму мають неоднакові акустичні властивості і по-різному відбивають випромінювані апаратом ультразвукові сигнали. За допомогою ультразвукового дослідження можна визначити поло­ження, форму, розміри, структуру різних органів черевної порожнини: печін­ки, жовчного міхура, підшлункової залози, виявити пухлини, кісти і т. ін. Таке дослідження проводять зазвичай натще. Підготовка зводиться до бороть­би з метеоризмом, адже скупчення газів у петлях кишок ускладнює ультразву­кову візуалізацію органів. Крім вже згадуваних обмежень у дієті з метою усу­нення метеоризму протягом 2—3 днів перед дослідженням пацієнтам призначають прийом активованого вугілля чи карболену (по 0,5—1,0 г 3— 4 рази на день), а також (за показаннями) прийом ферментних препаратів, на­приклад фесталу.

Пібготповка бо інстпри ментального дослідження нирок і сечових шляхів. Ультразвукове дослідження нирок не потребує спеціальної підготовки пацієн­та. Однак ехографічний огляд передміхурової залози можливий лише при на­повненому сечовому міхурі, для чого пацієнт випиває 400—500 мл води або чаю за 1—2 год до дослідження.

Цистоскопія — огляд порожнини сечового міхура за допомогою введеного в нього цистоскопа.


 

Напередодні ввечері та безпосередньо перед дослідженням пацієнтові ставлять очисну кліз­му. Медична сестра привозить пацієнта на катал-ці і після дослідження відвозить назад у палату. Треба пам'ятати, що всі ендоскопічні досліджен­ня можуть супроводжуватися ускладненнями: алергійною реакцією на введення анестетиків, кровотечею, непритомністю. Тому медична се­стра має стежити за станом пацієнта і при появі якихось несприятливих ознак доповісти лікаре­Bi.

Лапароцентез — проколювання черевної НУ стінки за допомогою троакара, яке виконують з

діагностичною або лікувальною метою (дослідження та видалення вільної рі­дини з черевної порожнини).

Для проколювання черевної стінки треба мати троакар діаметром 3—4 мм з гостроконечним мандреном, дренажну гумову трубку завдовжки до 1 м, затис­кач, шприц ємністю 5—10 мл, 0,25 % розчин новокаїну, посудину для збиран­ня асцитичної рідини, стерильні пробірки, перев'язувальний матеріал, ватні тампони, пінцет, шкірні голки, шовний матеріал, скальпель, лейкопластир.

Лікар і медична сестра, яка йому асистує, надягають шапочки, маски. Руки обробляють, як перед хірургічною операцією, надівають стерильні гумові ру­кавички. Потрібно забезпечити повну стерильність троакара, трубки і всього інструментарію, який стикається зі шкірою.

Пункцію проводять уранці, натще в процедурному кабінеті або перев'язочній.

Напередодні пацієнт спорожнює кишки, сечовий міхур. Положення паці­єнт під час процедури сидячи, а при тяжкому стані — лежачи на правому боці.

За 30 хв до дослідження вводять 1 мл 2 % розчину промедолу, 1 мл 0,1 % розчину атропіну підшкірно для премедикації.

Перед пункцією треба переконатися в наявності рідини в черевній порож­нині.

Після дезінфекції місця проколювання проводять інфільтраційну анесте­зію передньої черевної стінки, парієтальної очеревини. Проколювання роблять по середній лінії живота на однаковій відстані від пупка та лобкової кістки або по внутрішньому краю лівого прямого м'яза живота. Шкіру в місці проколю­вання зсувають лівою рукою назовні, щоб зменшити шар підшкірного прошар­ку, а правою вводять троакар. Інколи перед введенням троакара шкіру трохи надрізують скальпелем. Після проникнення троакара в черевну порожнину його мандрен виймають, і рідина починає вільно витікати. Беруть декілька мі­лілітрів рідини для аналізу і роблять мазки, потім на троакар насаджують гу­мову трубку, і рідина витікає в таз.


 

Треба знати, що випускати рідину слід повільно (1 л протягом 5 хв). З цією метою на гумову трубку періодично накладають затискач. Якщо видалення рі­дини припинилося внаслідок закриття внутрішнього отвору троакара петлею кишки, обережно натискують на черевну стінку, при цьому кишка зміщується і рідина знову продовжує витікати. За час видалення рідини відбувається різке зменшення внутрішньочеревного тиску, що призводить до перерозподілу кро­вотоку по всьому організму, що іноді спричинює розвиток судинного колапсу. Для профілактики цього ускладнення під час видалення рідини медична се­стра щільно стягує живіт широким рушником нижче місця проколювання.

Після видалення рідини троакар виймають, на шкіру в місці пункції накла­дають шви (або її щільно заклеюють стерильним тампоном з клеолом), стисну асептичну пов'язку, кладуть на живіт міхур з льодом, призначають суворий ліжковий режим. Ведуть спостереження за пацієнтом і після проведення пунк­ції з метою раннього виявлення вірогідних ускладнень. Серед ускладнень при лапароцентезі слід відзначити такі: флегмона стінки живота внаслідок пору­шень правил асептики та антисептики; ушкодження судин черевної стінки з утворенням гематоми черевної стінки або кровотечі в черевну порожнину; ушкодження органів черевної порожнини; підшкірна емфізема стінки живота внаслідок проникнення в неї повітря через проколювання; видалення рідини з черевної порожнини через пункційний отвір, що пов'язано з небезпекою інфі­кування рани та черевної порожнини.

Підготовка до інструментальних методів дослідження органів трав­лення. Для діагностики захворювань органів травлення нині широко викорис­товують ультразвукове дослідження (ехографію), застосування якого ґрунту­ється на тому, що різні середовища організму мають неоднакові акустичні властивості і по-різному відбивають випромінювані апаратом ультразвукові сигнали. За допомогою ультразвукового дослідження можна визначити поло­ження, форму, розміри, структуру різних органів черевної порожнини: печін­ки, жовчного міхура, підшлункової залози, виявити пухлини, кісти і т. ін. Таке дослідження проводять зазвичай натще. Підготовка зводиться до бороть­би з метеоризмом, адже скупчення газів у петлях кишок ускладнює ультразву­кову візуалізацію органів. Крім вже згадуваних обмежень у дієті з метою усу­нення метеоризму протягом 2—3 днів перед дослідженням пацієнтам призначають прийом активованого вугілля чи карболену (по 0,5—1,0 г 3— 4 рази на день), а також (за показаннями) прийом ферментних препаратів, на­приклад фесталу.

Пібготповка бо інстпри ментального дослідження нирок і сечових шляхів. Ультразвукове дослідження нирок не потребує спеціальної підготовки пацієн­та. Однак ехографічний огляд передміхурової залози можливий лише при на­повненому сечовому міхурі, для чого пацієнт випиває 400—500 мл води або чаю за 1—2 год до дослідження.

Цистоскопія — огляд порожнини сечового міхура за допомогою введеного в нього цистоскопа.


 

Напередодні процедури пацієнтові ставлять очисну клізму. Цистоскоп пе­ред застосуванням, з метою запобігання подразнювальній дії спирту, в якому він зберігається, промивають дистильованою водою, протирають 96 % розчи­ном етилового спирту і змащують стерильним гліцерином.

Під час проведення цистоскопії (візуальний огляд слизової оболонки сечо­вого міхура за допомогою спеціального оптичного приладу) також немає по­треби в попередній підготовці пацієнта. Визначення показань (макрогемат-урія, підозра на сечокам'яну хворобу, пухлина сечового міхура та ін.), а також протипоказань (гострі запальні захворювання сечівника, передміхурової зало­зи, сечового міхура тощо) у кожному конкретному випадку проводить уролог. Крім діагностичних цілей цистоскопію застосовують для видалення добро­якісних пухлин і поліпів сечового міхура, роздроблення каменів (литотрипсія) таін.

Відповідальність медичної сестри під час участі в лабораторних дослідженнях

Забезпечення якості лабораторного дослідження залежить від правильності проведення всіх його етапів: преаналітичного, аналітичного та постаналітич-ного.

Преаналітичний етап — підготовка пацієнта до дослідження, взяття біома-теріалу, транспортування та його реєстрування. Відповідальність за цей етап несуть медичні сестри.

Аналітичний етап — це безпосереднє виконання лабораторного тесту, який проводять спеціалісти з лабораторної діагностики.

Постаналітичний етап — проведення розрахунків та доставка результатів дослідження клініцистам. На цьому етапі працюють як спеціалісти лаборато­рій, так і інші спеціалісти лікувально-профілактичного закладу.

Таким чином, взаємини медичної сестри та медичних працівників лабора­торій мають максимально ґрунтуватися на співпраці в єдиному діагностично­му процесі. Лише медична сестра забезпечує дбайливу підготовку пацієнта до лабораторного тесту, правильне збереження та транспортування біоматеріалу до лабораторії. Лише вона має враховувати різні аспекти позалабораторної частини преаналітичного етапу.

Обов'язкова вимога до лабораторних досліджень — їхня вірогідність. На ре­зультати лабораторних досліджень певний вплив мають фізіологічний стан ор­ганізму, тобто чинники, що формують параметри внутрішнього середовища, або нормальні величини показників, що залежать від техніки взяття, якості інструментарію, посуду, в який набирають матеріал, а також умов зберігання. Тому потрібно враховувати умови, в яких перебуває пацієнт, і намагатись їх стандартизувати: матеріал брати рано вранці натще в однаковому положенні тіла, враховувати приймання лікарських препаратів, рентгенологічні дослі-


 

Лабораторні та інструментальні методи дослідження. Участь медичної сестри

дження тощо. Правильне визначення обсягу лабораторних досліджень, діа­гностичних тестів, трактування результатів забезпечують успіх сучасної діа­гностики, терапії і контроль за її ефективністю.

Відомо, що недостовірність результатів лабораторних досліджень багато в чому залежить від порушень та/або незнання правил взяття, зберігання і тран­спортування біоматеріалу медичним персоналом.

Загальні правила взяття, зберігання та транспортування біоматеріалу. Ме­дична сестра має:

1. Знати, який матеріал слід збирати при тих чи інших захворюваннях для

лабораторного дослідження.

2. Вміти:

а) пояснити пацієнту мету лабораторного дослідження і отримати його зго­ду на виконання;

б) провести інструктаж пацієнта з підготовки до дослідження і методики взяття матеріалу (якщо виконуватиме самостійно);

в) вимити руки;

г) підготувати місце згідно з правилами асептики; ґ) надіти гумові рукавички;

д) узяти пробу з дотриманням правил асептики, не кашляти, не чхати, не розмовляти;

є) отримати достатню кількість матеріалу. Біологічний матеріал для клініко-біохімічних досліджень, кров необхідно доставляти до лабораторій у найкоротші терміни;

є) дотримувати ідентичності умов взяття біоматеріалу (взяття крові натще вранці, пункція ліктьової вени, в однаковому положенні тіла тощо) для забез­печення порівняння результатів лабораторного дослідження.

Дослідження крові: на коагулограму — в центрифужну пробірку з 0,5 мл натрію цитрату набирають кров до 5 мл, доставляють у клінічну лабораторію; на загальне біохімічне дослідження — 20 мл; печінкові проби — в суху пробір­ку 5 мл (у клінічну лабораторію); ниркові проби — в суху пробірку 5 мл (у біо­хімічну лабораторію); ревмопроби — в суху пробірку 5 мл (у клінічну лаборато­рію); на стерильність — взяття слід проводити до початку антибактеріальної терапії або через 8—10 год після введення лікарського засобу; набирають 10 мл крові, поміщають у пробірку з живильним середовищем, пробірку замовляють у бактеріологічній лабораторії; на К\¥ — в суху пробірку 5 мл (у клінічну лабо­раторію); на СНІД — в суху пробірку 10 мл (у спеціальну або клінічну лабора­торію); на групу крові і резус-фактор — 5 мл (у клінічну лабораторію); на гемо­глобін та гематокрит — у серологічну пробірку з 0,2 мл гепарину до 2 мл (у біохімічну лабораторію);

ж) заповнити направлення з визначенням профілю лабораторії, мети дослі­дження;

з) транспортувати матеріал у стерильному контейнері, термосі або ящику для транспортування, який після використання дезінфікують 3 % розчином хлораміну (2 рази шляхом протирання);


 

і) проконтролювати своєчасність отримання результатів лабораторної діа­гностики із фіксацією їх у медичних документах пацієнта. 3. Пам'ятати:

а) при взятті венозної крові надмірне тривале стиснення плеча джгутом може призвести до штучного підвищення концентрації загального білка, іму-ноглобулінів, альбуміну, гемоглобіну, кальцію (за рахунок виходу води в тка­нини), а внаслідок надходження у кров внутрішньоклітинних компонентів можуть зростати рівні калію та фосфатів;

б) кров для визначення глюкози слід збирати у посуд з інгібітором гліколізу (фторидом);

в) при довгому зберіганні проби крові без відділення еритроцитів збільшу­ються концентрація калію та активність кислої фосфатази, уміст глюкози зни­жується тощо.

Інтерференція, тобто втручання стороннього чинника в результати лабора­торного аналізу, є однією з причин постійної помилки вимірювання в процесі дослідження. Ця помилка може призводити як до завищення, так і до зани­ження результатів дослідження.

Також може бути причиною наявності у пробі біоматеріалу як ендогенної, так і екзогенної речовини.

Серед чинників ендогенної інтерференції виокремлюють:

1) гемоліз, тобто руйнування еритроцитів з виходом у рідку частину крові деяких внутрішньоклітинних компонентів — гемоглобіну, ЛДГ (лактатдегі­дрогеназа), калію, магнію, що спотворює справжні результати визначення вмісту або активності таких компонентів рідкої частини крові, як білірубін, ліпаза, креатинкіназа. Гемоліз може стати результатом механічного або холо­дового впливу на еритроцити;

2) ліпемію (збільшення вмісту в крові жирів), яка також призводить до не-достовірності результатів деяких колориметричних, нефелометричних, турбі-диметричних, ферментних методів дослідження, у тому числі на вміст глюко­зи, фосфору, сечової кислоти, загального білка, електролітів. Може бути причиною порушення обміну ліпідів, а також звичайного споживання їжі, зба­гаченої жирами, перед лабораторним дослідженням;

3) парапротеїнемію — це поява в крові білків парапротеїнів, що змінює ре­зультати визначення фосфатів, сечовини, КК (креатинкінази), ЛДГ, амілази. Спостерігають при мієломній хворобі.

Серед чинників екзогенноїінтерференції часто можуть бути лікарські засо­би, які приймає пацієнт під час обстеження. Вони можуть стати значною пере­шкодою при оцінюванні результатів лабораторних досліджень. Тому дуже важливо враховувати можливий вплив усіх значущих чинників на результати дослідження. Така інформація має передаватися до лабораторії через бланк лабораторного направлення. Окрім інформації про пацієнта, діагноз або клі­нічну гіпотезу, координати лікаря, дані про медичних сестер, які проводили підготовку до обстеження і взяття біоматеріалу, його зберігання і транспорту­вання до лабораторії із зазначенням умов проведення цих процедур.


 

Лабораторні та інструментальні методи дослідження. Участь медичної сестри

П.І.Б. пацієнта Місце роботи__

Форма запиту лабораторного дослідження (проект)

__________________Вік пацієнта

Діагноз чи клінічна гіпотеза_ Відділення_____________

П.І.Б., № телефону лікаря, що лікує Проведене пацієнту лікування:

— лікарські засоби_________

— лікувальні процедури_________

Перелік запитуваних тестів:

Дата і час здачі біоматеріалу______

Дата і час транспортування_______

Висновок лабораторії______





Дата добавления: 2015-02-12; просмотров: 5945 | Нарушение авторских прав


Рекомендуемый контект:


Похожая информация:

Поиск на сайте:


© 2015-2019 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.055 с.