Засада змагальності сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і

у доведенні перед судом їх переконливості. Засада змагальності сторін – це

правове положення, згідно з яким двом рівноправним сторонам (обвинувачення і

захисту) забезпечується можливість брати активну участь у дослідженні обставин

кримінальної справи перед незалежним арбітром – судом, який не може здійснювати

інших функцій, окрім функції правосуддя (Стаття 7 Загальної декларації прав

людини, ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 24 і п. 4

ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 22 КПК). Європейський __________суд з прав людини

розглядає змагальність як «одну із рис більш широкої концепції справедливого

судочинства у кримінальних справах» (рішення від 26 травня 1988 року у справі

«Екбатані проти Швеції»).

Змагальність передбачає таку побудову кримінального процесу, при якій

функції обвинувачення, захисту (а також примикаючі до них функції підтримання

цивільного позову та заперечення проти нього) чітко розмежовані між собою,

відокремлені від функції вирішення кримінальної справи і виконуються суб'єктами

(сторонами), що користуються рівними правами для відстоювання своїх інтересів

(обвинувач, захисник). Суд при цьому займає керівне становище у процесі,

зберігаючи об'єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для

всебічного, повного і об’єктивного дослідження обставин кримінальної справи і

вирішує її по суті.

Відповідно до п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України, сторони кримінального

провадження – з боку обвинувачення: слідчий, керівник органу досудового

розслідування, прокурор, а також потерпілий, його представник та законний

представник у випадках, установлених КПК; з боку захисту: підозрюваний,

обвинувачений (підсудний), засуджений, виправданий, особа, стосовно якої

передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного

характеру або вирішувалося питання про їх застосування, їхні захисники та законні

представники.

Засада розмежування функцій обвинувачення, захисту і вирішення справи

означає, що ні обвинувачення, ні захист не можуть брати на себе будь-якої за

змістом чи формою частки суддівської функції розгляду справи, а суд, у свою чергу,

в жодному разі не може брати на себе функцію обвинувачення або захисту.

Водночас передбачається, що між обвинуваченням і захистом відбувається у процесі

професійний спір, а тому жодна із сторін не може покладати на себе функцій іншої.

Кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що

передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту

їхніх правових позицій, прав і законних інтересів засобами.

Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та

подання до суду клопотань, скарг, речей, документів, інших доказів, а також на

реалізацію інших процесуальних прав, передбачених КПК.

Під час кримінального провадження функції обвинувачення, захисту та

судового розгляду не можуть покладатися на один і той же орган чи службову

особу.

Повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення,

звернення з обвинувальним актом та підтримання державного обвинувачення у суді

здійснюється прокурором. У випадках, передбачених КПК, повідомлення особі про

підозру у вчиненні кримінального правопорушення може здійснюватися слідчим за

погодженням із прокурором, а обвинувачення може підтримуватися потерпілим,

його представником.

Захист здійснюється підозрюваним або обвинуваченим, його захисником або

законним представником.

Суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови

для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних

обов'язків.

Змагальність кримінального процесу, таким чином, характеризується

наявністю таких рис: 1) чітке розмежування функцій обвинувачення, захисту і

вирішення справи; 2) право суб'єктів відстоювати свої інтереси шляхом змагання

між собою; 3) рівність процесуально-правових можливостей сторін обвинувачення і

захисту; 4) особлива роль суду у процесі як незалежного і неупередженого суб'єкта.

Суд не може перебирати на себе ні функцію захисту, ні функцію обвинувачення, так

само як і жодна зі сторін не може виконувати функції суду.

Засада змагальності проявляється у всіх стадіях кримінального процесу.

Окремі її елементи мають місце і на стадії досудового розслідування справи,

наприклад, у випадках обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,

оскарження до суду процесуальних рішень слідчого, прокурора, де вирішення

відповідних питань здійснюється у формі змагання сторін захисту і обвинувачення.

Засада диспозитивності – це конституційно-правове положення, згідно з

яким суб’єктам кримінального процесу надано та забезпечено можливість вільно в

межах закону обирати способи поведінки для захисту своїх кримінально-правових і

процесуальних прав, а також впливати на хід та результати кримінально-

процесуальної діяльності (п.4 ч.3 ст. 129; ч.1 ст.63 Конституції України, ст. 26

КПК).

Дія цієї засади забезпечується наступними положеннями:

1. Сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав

у межах та у спосіб, передбачених КПК.

2. Відмова прокурора від підтримання обвинувачення тягне за собою закриття

кримінального провадження за винятком випадків, передбачених КПК.

3. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання,

що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його компетенції КПК.

4. Кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення

розпочинається лише на підставі заяви потерпілого. Відмова потерпілого, а у

випадках, передбачених КПК, – його представника від обвинувачення є безумовною

підставою для закриття кримінального провадження у формі приватного

обвинувачення.