Зв'язок - це галузь матеріального виробництва, яка за допомогою поштового, телефонного та інших видів зв'язку, радіомовлення і телебачення забезпечує задоволення особистих і громадських потребу передачі інформації.
У зв'язку для переміщення інформації використовують засоби транспорту (поштовий зв'язок) або властивості електромагнітного поля (електричний зв'язок). При цьому в обох випадках споживач отримує не саму працю (як в послугах), а її результат у вигляді переміщення інформації. Тут процес праці полягає у впливові людини на явище природи, тобто це продуктивна праця, а отже, це матеріальне виробництво.
У виробництві продукції зв'язку беруть участь: споруди, машини, обладнання, допоміжні матеріали, праця людей, яку використовують для створення продукту, та предмети праці - у вигляді повідомлень. Результатом виробництва продукції зв'язку є корисний ефект від переміщення інформації.
Економічні особливості зв'язку та його значення полягають у тому, що:
- по-перше, продукція зв'язку не має речової форми - це ефект переміщення інформації;
- по-друге, продукцію зв'язку використовують у процесі її виробництва, тому товарної форми (як інші продукти між закінченням виробництва і реалізацією) продукція зв'язку не набуває;
- по-третє, предмет праці на відміну від промислового виробництва не повинен зазнавати жодних змін, окрім просторового переміщення, що характерно також і для транспорту;
- по-четверте, в зв'язку має місце нерівномірний випуск продукції у часі як протягом року, так і протягом місяця, тижня, доби;
- по-п'яте, виробництво продукції зв'язку вимагає одночасної участі кількох підприємств (не менше двох - відправника і отримувача інформації). При цьому оплату здійснюють лише на підприємстві, що відправляє інформацію.
Основними галузями зв'язку є: поштовий зв'язок: телеграфний зв"язок (фототелеграфний і факсимільний); міжміський телефонний зв'язок; місцевий "міський" і "сільський" телефонний зв'язок; радіозв'язок; провідне мовлення; радіомовлення і телебачення та космічний зв'язок.
Стосовно матеріальної бази зв'язку можна зауважити, що в даний час створена і розвивається єдина автоматизована система зв'язку країни. В основі її побудови є:
- первинна мережа, яка включає вузли, високочастотні тракти і канали звукової частоти (апаратура систем передачі по кабелях і радіо-релейних лініях, космічні об'єкти- супутники зв'язку). Первинну мережу поділяють на магістральну та зонову мережі, що забезпечують організацію стандартних каналів з метою передачі їх у вторинні мережі для споживачів, які підключають до первинної мережі через з'єднувальні лінії. Це - комутований телефонний і телеграфний зв'язок, телебачення, відеотелефонний зв'язок і передача даних;
- вторинна державна автоматична телефонна мережа включає міжміську телефонну мережу (між містами та зонами) і зонові (1-2 області) телефонні мережі, кожна з яких складається з місцевих телефонних мереж (міські телефонні станції - МТС і сільські телефонні станції - СТС) і внутрізонові мережі.
Зв'язку як галузі народного господарства підпорядковані також окремі промислові, будівельні та транспортні підприємства, науково-дослідні та проектно-конструкторські інститути й організації.
Підприємство зв'язку - це господарсько уособлена одиниця у системі державної мережі зв'язку, яка здійснює виробничий процес передачі повідомлень. Усі підприємства зв'язку класифікують за двома ознаками:
- за характером функцій, що виконуються;
- спеціалізовані підприємства зв'язку, які надають послуги однієї галузі зв'язку (пошта, телеграф, радіоцентр і т.д.);
- об'єднані, які надають послуги всіх або декількох видів зв'язку (поштамт, виробничо-технічні вузли зв'язку);
- за участю у реалізації продукції:
- підприємства, що реалізують послуги зв'язку (поштамти, міські вузли зв'язку);
- підприємства, що обслуговують лінійно-кабепьні споруди, повітряні лінії і стаціонарні споруди зв'язку (територіальні управління магістрального зв'язку та телебачення, експлуатаційно-технічні вузли зв'язку).
Особливістю процесу управління зв’язком є необхідність жорсткого управління галуззю через фінансові проблеми. Тому особливе значення має територіально-галузевий принцип організації управління.
Заслуговує уваги також той факт, що зв'язок - це перша галузь народного господарства, яка перейшла до автоматизованої системи управління галуззю.
До особливостей процесу планування роботи підприємств зв'язку слід віднести специфічний склад плану підприємства зв'язку. Основними розділами плану є:
-розвиток зв'язку (приріст абонентів телефону; радіоточок, розвиток ємності МТС. СТС, телеканалів, радіоканалів, механізація і автоматизація);
- обсяг продукції (вартісний показник);
- перевезення пошти (вартісний показник);
- доходи і прибуток- (тарифні та власні доходи, загальна сума прибутку);
- собівартість продукції;
- використання основних фондів, оборотних засобів, рентабельність;
- розповсюдження друку (товарообіг в т. ч. роздрібний);
- плани підсобних господарств і організацій;
- праця (загальний фонд зарплати):
- підготовка і підвищення кваліфікації працівників зв'язку;
- фонди економічного стимулювання (ФЕС);
- організаційно-технічні заходи - наукова організація праці і науково-технічний прогрес;
- баланс доходів і витрат.
Особливістю виробничої програми підприємства зв'язку є те, що їх продукція виступає у двох формах: передача окремих повідомлень і надання у користування технічних засобів -телефонів, факсів, телеграфу, радіоточок, каналів зв'язку.
Загальну потребу в послугах зв'язку розраховують за формулою:
Q = q NН + g NП,
де q - норма особистого споживання;
Nh - прогнозована чисельність населення:
g- норматив споживання в народногосподарському секторі (за галузями);
NП- прогнозована чисельність працюючих.
Прогнозування потреби в послугах зв"язку здійснюють використовуючи коефіцієнти впливу внутрівиробничих факторів народного господарства на зростання рівнів споживання послуг зв"язку, який у свою чергу залежить від коефіцієнтів доступності й поліпшення якості.
Розрізняють вхідний, вихідний і транзитний обмін інформацією. При їх плануванні враховують ступінь нерівномірності надходження навантаження по годинах доби за допомогою коефіцієнта концентрації:
,
де Кгод..нерів. - коефіцієнт нерівномірності;
Q год.- годинне навантаження,
Q доби - добове навантаження;
Q н..н.– найбільше (пікове) навантаження.
Найважливіше значення цей коефіцієнт має у час максимального навантаження. При цьому розраховують коефіцієнт нерівномірності за днями тижня та за місяць:
де Кдоб.нерів.-- коефіцієнт добової нерівномірності;Q - добове навантаження; доб. - середнє добове навантаження за тиждень.
Де К міс.нерів. - коефіцієнт місячної нерівномірності; Qміс. - місячне навантаження; міс - середньомісячне навантаження за рік.
Специфічними є також питання якості продукції зв'язку, котра визначається споживною вартістю, що виступає у формі корисного ефекту. Для характеристики якості продукції зв'язку використовують такі ознаки:
- швидкість обслуговування (затримані телеграми);
- точність (незмінність, достовірність інформації, яку передають);
- надійність.
Якість продукції зв'язку оцінюють за допомогою системи показників, які можна розбити на дві групи. До першої групи відносять показники, що характеризують міру порушення заданого рівня якості; показники порушення нормативних термінів пересилання і доставки поштових повідомлень (листів, бандеролей, газет і т. д.); показники порушення нормативних термінів передачі та доставки телеграм; показники нормативного часу очікування міжміських телефонних розмов і т. д.; показники порушення точності відтворення переданих повідомлень: дефекти (брак), погана якість звучання; показники порушення дії каналів: технічних зупинок, кількість і тривалість перерв у роботі.
До другої групи показників відносять показники, які визначають підвищення рівня якості продукції: показники підвищення швидкості передач повідомлень; показники скорочення нормативних термінів передачі інформації; показники збільшення автоматизованих систем комунікації і скорочення коефіцієнта транзиту; показники зменшення можливості виникнення порушення достовірності; показники підвищення міри надійності дії каналів, скорочення середньої кількості порушень і часу їх усунення.
Специфічними для підприємств зв'язку є також питання використання виробничих фондів. Структура основних фондів підприємств зв'язку значно відрізняється від структури основних фондів промисловості. Більшу частина основних фондів підприємств зв'язку становлять виробничі фонди - 95% і лише 5 %- невиробничі фонди. Виробничі фонди поділяються на:
- фонди основної діяльності (передача інформації) - 95%;
- фонди неосновної діяльності (промислові підприємства, будівельні
та транспортні організації) - 5 відсотків.
Значну частину основних фондів становлять передавальні пристрої, на які припадає 45-50 відсотків вартості основних фондів, натомість питома вага будівель становить лише 15-20%, тоді як у промисловості вона сягає 50% від загальної вартості основних фондів. Значну частку основних фондів підприємств зв'язку становлять робочі машини - 20-30 відсотків.
Значні відмінності мають підприємства зв'язку і в питаннях калькулювання собівартості продукції. До особливостей структури собівартості продукції підприємств зв'язку слід віднести те, що найбільшу питому вагу в ній займає заробітна плата штату основної діяльності - 30—75%. Амортизаційні відрахування у собівартості становлять 11-43%. Значну частку в собівартості займають також допоміжні матеріали і запчастини - 2,5-10 відсотків та електроенергія збоку для виробничих цілей - 1,5-20%. Одночасно слід відзначити малу питому вагу управлінських та експлуатаційно-господарських витрат-3-5%.
Певну специфіку мають також ціни на продукцію підприємств зв'язку, які встановлюють на основі тарифів.
Тариф - офіційно встановлена ставка плати за продукцію, що не має речового вигляду (там, де результат виробничої діяльності не товар, а послуга, діяльність).
Тарифи зв'язку на відміну від цін на промислову продукцію включають лише дві складові: собівартість і прибуток (враховуючи суспільно-необхідні витрати на виробництво продукції зв'язку). Тут попит і пропозиція впливають не так оперативно, як у випадку промислової продукції, а встановлені централізовано на всій території країни.
Розрізняють тарифи: загальні (звичайні); пільгові; підвищені; на додаткові види послуг зв'язку.
Доходи підприємств зв'язку за обсяг наданих послуг за діючими тарифами називають тарифними доходами. Вони характеризують обсяг реалізованої продукції.
Частину тарифних доходів, що належить окремому підприємству, називають власними доходами.
Економічний інструмент розподілу тарифних доходів між усіма підприємствами зв"язку передбачає використання коефіцієнта власних доходів, який показує, яку частину тарифних доходів реалізованої продукції підприємство може залишити собі. Цей коефіцієнт визначають за формулою:
де К - коефіцієнт власних доходів;
Двл. - власні доходи підприємства базового року;
Дт. - тарифні доходи підприємства базового року.
