Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. 316 ЦК). Крім законодавчого визначення права власності, існує таке визначення цього поняття у цивільному праві.
Зміст права власності згідно зі ст. 317 ЦК України становлять три правомочності - володіння, користування та розпоряджання майном.
Право власності - це визнане законом право, яке закріплює абсолютну належність майна особі (власникові) та визначає її права та обов'язки щодо цього майна. Виділяють право власності в об'єктивному і суб'єктивному розумінні. Право власності в об'єктивному розумінні - це сукупність норм, які врегульовують відносини права власності в суспільстві. Зміст права власності в суб'єктивному розумінні становлять його правомочності - право володіння, користування і розпорядження.
Право володіння означає юридично забезпечену можливість власника мати майно у своєму віданні, у сфері свого фактичного господарського впливу. Право користування - це юридично закріплена можливість господарського використання майна та вилучення з нього корисних властивостей власником чи уповноваженими ним особами. Право розпорядження - це юридично закріплена можливість власника самостійно вирішувати долю майна шляхом його відчуження іншим особам, зміни його стану та призначення.
На зміст права власності не впливають місце проживання та місцезнаходження майна. Власник має не тільки право власності, а й несе певні обов'язки. Зокрема, він зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 322 ЦК України). Він також несе ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження майна (ст. 323 ЦК України), якщо інше не встановлено договором або законом.
Суб'єктивне право власності має абсолютний характер. Це означає, що власникові протистоїть необмежена і безпосередньо не визначена кількість осіб, яким забороняється порушувати таке суб'єктивне право та створювати перешкоди для його здійснення. ЦК України називає такі суб'єкти права власності в Україні як: Український народ, фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, АР Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші учасники цивільних відносин (ст. 2, 318 ЦК України). Усі суб'єкти права власності є рівні перед законом.
Характерною ознакою права власності є його непорушність. Ніхто не може бути протиправне позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Це досить важливе положення закону (ст. 321 ЦК України), яке дозволяє особам захищати свої права.
ЦК України, як і Конституція України, не визначає форм власності - це економічна категорія. Згідно з ЦК України існують: право власності Українського народу, право приватної власності, право державної власності, право комунальної власності (ст. 324 - 327 ЦК України). Особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору управління майном. ЦК до речових прав відносить не тільки право власності, а й речові права на чуже майно (статті 395 - 417). Можна погодитися з думкою, що основу речового права, його ядро становить право власності, але законом цей інститут доповнений ще й правами на чуже майно. Відповідно до ст. 395 ЦК речовими правами на чуже майно визнаються: право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій).
Серед загальних ознак прав на чужі речі відзначають те, що вони:
обтяжують право власності; здійснюються незалежно від волі власника;
здійснюються лише у певних межах; захищаються від усіх осіб, в тому числі від власника. Інші речові права на чуже майно є похідними від права власності, обмежені за змістом порівняно з ним.
Усі підстави виникнення права власності можна поділити на первісні і похідні способи.
До первісних способів належать такі, при яких право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ. До них належать: виготовлення або створення нової речі (виробництво), переробка речі (специфікація), привласнення загальнодоступних дарів природи, знахідка, бездоглядні домашні тварини, скарб та інші безхазяйні речі, набуття права власності на рухому річ, від якої власник відмовився, набувальна давність, викуп пам'ятки історії та культури.
До похідних способів належать такі, при яких набуття права власності у суб'єкта виникає внаслідок волевиявлення попереднього власника. При переході права власності має місце правонаступництво, оскільки права на придбану річ внаслідок похідного способу такі, які вони були у попереднього власника. До похідних способів належать усі правочини, спрямовані на передачу майна у власність, спадкування, приватизація державного і комунального майна.
Способи припинення права власності, як і підстави для його набуття, є юридичними фактами, зазначеними в законі. Стаття 346 ЦК України встановлює підстави припинення права власності. До них належать: відчуження власником свого майна; відмова власника від права власності;
припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; знищення майна; викуп безгосподарно утримуваних пам'яток Історії та культури; викуп земельної ділянки з метою суспільної необхідності; викуп нерухомого майна у зв'язку із суспільною необхідністю земельної ділянки, на якій воно розміщене; звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; реквізиція; конфіскація; припинення юридичної особи чи смерть власника.
Право власності може бути припинені в інших випадках, встановлених законом.
Джерела, рекомендовані до заняття:
1. Конституція України: Затверджена Законом України від 28.06.1996 // ВВРУ - 1996 - № 30. - Ст. 141 (з наступними змінами і доповненнями).
2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 // ВВРУ – 2003. - №40-44. - Ст.356 (з наступними змінами і доповненнями).
3. Закон України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 // ВВРУ. - 2000. - № 39. - Ст. 333 (з наступними змінами і доповненнями).
4. Закон України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» від 19.06.2003 // ВВРУ. - 2003. - № 52. - Ст. 377 (з наступними змінами і доповненнями).
5. Закон України «Про нотаріат» від 02.09.1993 // ВВРУ. - 1993. - № 39. - Ст. 383 (з наступними змінами і доповненнями).
6. Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Затверджена наказом Міністерства юстиції України 03.03.2004
