Методичні вказівки до вивчення питань теми. Правочин є найбільш поширеним юридичним фактом, який породжує цивільні права та обов'язки, змінює чи припиняє їх; видом правочинів

Правочин є найбільш поширеним юридичним фактом, який породжує цивільні права та обов'язки, змінює чи припиняє їх; видом правочинів, зокрема, є всі договори; на всі договори поширюються правила щодо правочинів. Це обумовлює значимість даної теми для опанування усім навчальним курсом «Цивільне право України». Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 202 ЦК України).

Для вивчення правової природи цієї категорії студенти повинні розглянути ознаки правочину, такі як: правомірність, спрямованість на досягнення певного правового результату, вольовий характер.

Наступним важливим питанням для розкриття даної теми є класифікація правочинів. Види правочинів потрібно розглядати у контексті їх поділу на: усні, письмові прості, письмові нотаріальні, конклюдентні; односторонні, двосторонні, багатосторонні; реальні та консенсуальні, абстрактні та каузальні, оплатні та безоплатні, строкові та безстрокові, умовні.

Важливо пам'ятати, що правочин буде породжувати належні юридичні наслідки (ті, яких справді прагнули досягти сторони) лише у тому разі, якщо відповідатиме умовам дійсності. Умовами дійсності правочину є загальні вимоги, визначені законом, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Загальні умови дійсності правочинів студенти повинні добре знати і розуміти зміст кожної з них. їх слід розглядати відповідно до ст. 203 ЦК України, у якій вони закріплені. Це такі вимоги: зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, що вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може супе­речити правам та інтересам їх малолітніх, неповнолітніх чи не­працездатних дітей.

Особливої уваги з боку студентів при вивченні даної теми потребує питання про форму правочину - спосіб зовнішнього виявлення волі учасника правочину на його вчинення, відповідно до якого їх поділяють на усні та письмові. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, щодо яких потрібне нотаріаль­не посвідчення або державна реєстрація, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з іншою стороною, має бути виданий документ, що підтверджує підставу оплати та суму одержаних коштів (ст. 206 ЦК України).

Обов'язково слід з'ясувати, що являє собою письмова форма правочину. Відповідно до закону така форма означає, що зміст правочину зафіксований в одному або кількох документах, у розписці, листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку тощо; письмовий правочин має бути підписаний його учасниками.

Необхідно також визначити, які саме правочини відповідно до закону належить вчиняти у письмовій формі? Згідно зі ст. 208 ЦК України до них відносять: правочини між юридичними особами; правочини між фізичною та юридичною особою, за винятком правочинів, які можуть вчинятися усно; правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує не менш як у двадцять разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходу громадян, за винят­ком правочинів, які повністю виконуються сторонами у момент його вчинення; інші правочини, щодо яких актами цивільного законодавства вимагається письмова форма; будь-який правочин, якщо цього вимагає фізична або юридична особа, яка є його учасником, може бути вчинено письмово. Більш складна письмова нотаріальна форма правочину застосовується у випадках: якщо вона передбачена як обов'язкова спеціальними нормами закону; коли є відповідна домовленість між сторонами; коли цього вима­гає фізична або юридична особа, що є учасником правочину (ч. 4 ст. 209 ЦК України).

Закон встановлює певні правові наслідки недотримання простої письмової чи нотаріальної форми правочину; вони обов'язково мають бути розглянуті студентами з розмежуванням наслідків порушення простої письмової та нотаріальної форми. Так, недо­тримання простої письмової форми правочину за загальним правилом не призводить до недійсності правочину, крім випадків* встановлених законом; у такому випадку заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами; рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Недотримання ж письмової нотаріальної форми правочину спричиняє його нікчемність.

Варто розглянути у даній темі питання про тлумачення правочину, тобто з'ясування його справжнього змісту. Положення ЦК України про тлумачення правочину є нововведенням. Зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами) або судом на вимогу однієї або обох сторін. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів; якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін; якщо ж за наведеними правилами немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Передусім, студенти повинні з'ясувати, що означає сам термін «недійсність правочину». Слід виходити з того, що недійсний правочин не створює тих типових юридичних наслідків, які повинні виникати внаслідок укладення правочину даного виду, оскільки дії щодо його вчинення не відповідають вимогам закону. Недійсність правочину може бути пов'язана з недоліками (дефектами): змісту, суб'єктів, волі, форми.

Як особливу групу треба розглядати правочини з недоліками волі - правочини, в яких немає відповідності (узгодженості) між волею та волевиявленням. Якщо на поведінку учасника правочину вплинули певні зовнішні фактори і він вчинив його під їх впливом, не маючи справжнього бажання його укладати, або не маючи наміру зумовити виникнення адекватних юридичних наслідків, то такий правочин може бути оспорений і визнаний в суді недійсним. Зокрема, це стосується правочинів, що вчинені внаслідок: помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, впливу тяжкої обставини, фіктивних та удаваних правочинів.

Вивчаючи правочини з недоліками волі, їх слід поділяти на дві групи: 1) правочини, укладені без внутрішньої волі на їх укладення (справжньої волі учасника на укладення правочину немає); це правочини, що вчинені: під впливом насильства (проти справжньої волі особи внаслідок застосування до неї фізичного або психічного тиску з боку другої сторони або іншої особи); внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною; дієздатною фізичною особою у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними; 2) правочини, в яких внутрішня воля сформована неправильно; це правочини, що вчинені: під впливом обману (одна із сторін навмисно вводить другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення); під впливом помилки (особа помилилася щодо обставин, які мають істотне значення); під впливом тяжкої для особи обставини (правочин укладено на вкрай невигідних умовах, коли інша сторона свідомо ними користується).

Для визначення особливостей недійсних правочинів, їх необхідно розмежувати за ступенем недійсності на нікчемні (їх недійсність не залежить від волі осіб, вона встановлена нормою закону) та оспорювані (недійсність прямо не встановлена законом, але якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує дійсність правочину на підставах, встановлених законом, він може бути визнаний судом недійсним).

Обов'язково слід виділити новелу ЦК України - можливість у випадках, встановлених законом, визнати у судовому порядку нікчемний правочин дійсним. Так, на вимогу заінтересованої сто­рони суд може визнати дійсним правочин, вчинений малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, якщо буде встановлено, що він вчинений на її користь (ч. 2 ст. 221 ЦК України).

Особливе значення має також питання щодо юридичних наслідків недійсності правочину. Вивчаючи це питання, студенти повинні акцентувати увагу на такому: недійсний правочин не створює юридичних наслідків, які виникають у результаті вчи­нення відповідного дійсного правочину; внаслідок недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана: повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину (двостороння реституція) або відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (у разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі) та відшкодувати збитки й моральну шкоду, якщо з вини сторони у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано шкоду; правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін; можуть бути застосовані за вимогою будь-якої заінтересованої особи або з ініціативи суду.

Доцільно розглянути і встановлені законом особливі правові наслідки щодо окремих видів недійсних правочинів. Так, сторона, яка застосувала обман або насильство, зобов'язана відшкодувати збитки у подвійному розмірі (ст. 230, 231 ЦК України). Якщо дієздатна сторона знала про психічний розлад або недоумство другої сторони, або могла припустити такий її стан, то вона має відшкодувати опікунові недієздатної особи або членам її сім'ї моральну шкоду (ст. 226 ЦК України). Представник та друга сторона, з якою він уклав зловмисну угоду, несуть солідарний обов'язок щодо відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 232 ЦК України). Юридична особа, яка ввела в оману другу юридичну особу щодо свого права на вчинення правочину, який потребує спеціального дозволу (ліцензії), зобов'язана відшкодувати моральну шкоду (ст. 227 ЦК України).

 

ТЕМА 11. ПРЕДСТАВНИЦТВО

Лекція (2 години)

Поняття та підстави представництва. Правочини, які має право вчиняти представник. Правові. Представництво за законом. Комерційне представництво. Представництво за довіреністю. Форма довіреності.

 

Семінар (2 години)

 

І. Завдання для самостійної роботи:

1. Поняття та підстави представництва. Правочини, які може вчиняти представник

2. Правові наслідки вчинення правочину представником

3. Передоручення. Вчинення правочинів з перевищенням повноважень

4. Представництво за законом. Комерційне представництво

5. Загальна характеристик7а представництва за довіреністю. Форма довіреності. Довіреність юридичної особи

6. Строк довіреності. Припинення представництва за довіреністю

7. Скасування довіреності. Відмова представника від вчинення дій, які були визначені довіреністю