Мета: надати з агальне поняття про методи і прийоми музично-естетичного виховання: наочно-слуховий, словесний і художньо-практичний; прослідкувати їх взаємозв’язок у педагогічному процесі, умови використання методів, залежність від конкретних педагогічних завдань, вікових та індивідуально-психологічних особливостей дітей.
План:
1. Загальне поняття про методи і прийоми музично-естетичного виховання
2. Характеристика окремих методів і прийомів: а) художнє виконання твору; б) наочно-виразний показ; в) пояснення і бесіда.
^ Методи - це різноманітні способи керівництва процесом музично-естетичного виховання, спрямованого на формування особистості та всебічний музичний розвиток дитини дошкільного віку.
Основні методи музично-естетичного виховання: наочно-слуховий, словесний і художньо-практичний, які відповідають художньо-образному пізнанню, художньо-образному мисленню і відображенню художніх образів в доступній виконавській діяльності – в співі, музичній грі, танці, грі на дитячих музичних інструментах.
Ці методи в педагогічному процесі взаємозв'язані. Наочність не може бути використана у відриві від пояснюючого образного слова, яке розкриває зміст твору, що впливає на свідомість і уяву. Практична діяльність дозволяє дитині на основі виниклих емоцій і думки проявити своє творче відношення до художнього образу, виразити його в співі, ігрових і танцювальних рухах так, як вона відчула, зрозуміла, осмислила.
^ Метод прямої дії - дитині пропонують зразок і спосіб виконання (спів пісні, її фрагментів, виконання руху танцю); метод опосередкованої педагогічної дії на самостійну діяльність дітей. Наприклад, в сюжетній музичній грі або грі-спектаклі педагог тактовно пояснює, спрямовує діяльність дітей. При цьому він уточнює емоційну характеристику ігрового образу (маленька, весела пташка, сердитий, злий вовк) і спонукає дитину до більшої виразності рухів.
В старшій і підготовчій групах педагог-музикант користується методом проблемного виховання і навчання, спонукаючого і розвиваючого у дітей самостійні пошуки рішень для виконання творчих завдань, які їм пропонує педагог.
^ Художнє виконання твору як особливий метод залучення дитини до музичного мистецтва. Важливо, щоб перше спілкування дитини з музикою в дні раннього і дошкільного дитинства забарвилося для неї світлою радістю, викликало позитивні емоції, потребу повторної зустрічі з прекрасним.
Цей процес обумовлюється майстерністю виконання музичних творів педагогом-музикантом, його високою професійністю, власним емоційним відношенням до музичного твору. Педагогу необхідно зрозуміти, пережити, вникнути в зміст музичного твору, відчути настрій. Різноманітність музичних художніх образів, зміна їх емоційного колориту робить безпосередній виховний вплив на дітей, викликає різні відчуття, думки, дає можливість пережити яскраві емоції, що збагачують внутрішній світ дитини.
Від педагога потрібне розуміння сутності музично-естетичного виховання, відповідальності за завдання, що стоїть перед ним, і щоденна копітка, захоплююча його робота з вдосконалення своєї виконавської майстерності. Педагог повинен прагнути «зберегти емоційну непритупляємість і свіжість виконавського слишання творів».
Бажано грати напам'ять, майже не дивлячись на руки, частіше звертаючись до дітей. Слухаючи музику, вони повинні бачити обличчя педагога, його очі, усмішку – відчувати з ним емоційне спілкування.
^ Наочно-виразний показ прийомів виконання як метод навчання
Наочно-виразним показом може бути виконання для дітей як музичного твору в цілому, так і його окремих фрагментів.
Щоб ознайомити дітей з новою піснею, яку вони будуть розучувати, педагог виконує її в цілому. Необхідно привернути увагу дітей до художнього образу музичного твору, дати їм можливість сприйняти його цілісно, викликати емоційний відгук, співпереживання образу, дати приклад емоційного наочно-виразного виконання як еталона на майбутнє виконання дітьми.
Наочно-виразне виконання фрагментів пісні (окремих музичних фраз, речень, періодів, частин) необхідне в цілях показу правильності інтонації, дихання, характеру звучання, емоційної виразності виконання, пов'язаних з художнім образом.
Наочно-виразний показ прийомів виконання застосовується і при деталізації музичних завдань: уточнити мелодію музичної фрази, речення, ритм, показати зміну темпу, точний початок пісні після вступу. Кваліфікований показ педагогом цих деталей викликає у дітей прагнення оволодіти даним умінням, розвиває художній смак, виховує музичність, виробляє навички емоційно-виразного виконання.
Метод наочно-виразного показу прийомів виконання важливий і для музично-ритмічної діяльності дітей – музичних ігор, танців, хороводів, вправ. Як і в співі, такий показ для сприйняття дітей стоїть на рівні еталона, викликає захоплення і бажання самим відтворити рух також добре.
Дуже важливий показ танцю в цілому, коли він побудований на русі в парах або його можна показати в невеликому колі. Зразок танцю дає дітям можливість побачити його в цілому від початку до кінця. Педагог заздалегідь навчає дітей правильному виконанню окремих елементів – танцювальних рухів, вимагає від дітей точного їх відтворення. Коли діти оволодіють цими рухами (наприклад, змінний крок, галоп, крок польки), їх навчають виконанню всього танцю. Дітям вже неважкий спосіб виконання танцювальних рухів, і вся увага зосереджується на змісті танцю, послідовності фігур, відчутті партнера і всього колективу. Коли діти розучать вправу і добре оволодіють предметами (прапорці, стрічки, квіти і т. п.), необхідно поставити перед ними творчі завдання – придумати варіанти вправи, доповнити рухи, якось змінити їх, танок-імпровізації двох і більш дітей, а також двох підгруп.
Пропонуючи завдання, педагог починає з наочного прикладу – сумісного складання варіанту якої-небудь вправи з дітьми (як би радячись з ними). Такий прийом привчає дитину до усвідомлення можливості зміни вправи, показує спосіб, як це зробити цікаво по-іншому.
Використовуються також зразкові покази-зразки, які надають дитині допомогу в його творчих пошуках ігрового образу.
Зразкові наочні зразки (2–3) служать для відтворення рухів того або іншого ігрового образу, але ні в якому разі не для копіювання їх. Зразкові зразки збагачують уяву дитини (веселий зайчик, незграбний ведмідь, злий вовк і ін.); допомагають дитині зрозуміти, що можна по-різному виконати один і той же ігровий образ відповідно до музики.
Крім показу педагогом зразкового (творчого) або обов'язкового (техніки руху) зразка, бажано звернути увагу дітей на вдалу передачу ігрового образу або на технічно правильне виконання танцювального руху окремою дитиною (або невеликою групою дітей).
Наочно-виразний показ прийомів виконання при навчанні дітей грі на музичних інструментах необхідний для вироблення правильних навичок поводження з кожним інструментом: положення інструменту на площині, прийом видобування звуку (молоточком на металлофоне, медіатором на цитрі, спосіб гри на клавіатурі акордеона, видобування звуку на триолі). Крім цього, дітей слід ознайомити з різним характером видобування звуку на металлофоне: різке – стаккато, м'яке – при звичайному виконанні, а також прийом глиссандо.
При ознайомленні дітей з інструментом необхідно спочатку виконати на даному інструменті знайомі ним мелодії – показати характер і тембр звучання. Треба учити грати яку-небудь знайому мелодію народної або дитячої пісні. Після того, як вона освоїться з інструментом, запропонувати комусь з дітей самому підібрати мелодію.
^ Пояснення і бесіда як емоційно-образний прийом ознайомлення з музикою. Бесіда про музику нерозривно пов'язана з культурою слова і не терпить буденної, побутової мови. По своєму характеру слово повинне відповідати стилю і предмету бесіди, пояснення. Мова педагога, звернута до дітей, повинна бути правильною, літературною, змістовною, інтонація виразною, неквапливою.
С лово педагога, що передує слуханню музики, повинне бути зрозуміле, відповідати музичному і мовному досвіду дитини даної вікової групи.
Важливо створити у дітей емоційну настроєність на сприйняття музичного твору, викликати інтерес до його змісту, підготувати до співпереживання музичного образу. Така установка може виражатися в різних формах: передуюча емоційно-образна розповідь програмного музичного твору, сюжету музичної гри або змісту пісні; повідомлення заголовка музичного твору, що спрямовує думку дітей на певний предмет, явище; виразне читання педагогом вірша (передуючого слуханню музики), що емоційно настроює дітей на сприйняття музики; завдання до майбутніх самостійних дій, виконання дітьми вправи, танцю, пісні, ігрової і творчої діяльності. Установка повинна бути достатньо короткою, зрозумілою, виразною, образною, щоб діти могли не тільки ясно уявити, що їм слід виконати, але і емоційно відгукнутися, надихнутися майбутніми діями.
^ Лекція 5: Види і структура музичних занять з дітьми
План:
3. Варіативність структури музичних занять.
4. Особливості побудови занять в групах раннього віку
5. Індивідуальні музичні заняття. Музичні заняття з невеликими групами. Музичні з'єднані групові заняття.
Музичні заняття є основною організаційною формою систематичного навчання дітей дошкільного віку в дитячому саду.
^ Види занять залежно від складу дітей: фронтальні (об'єднуючі всю вікову групу); групові (невеликі групи по 4 - 7 дітей); індивідуальні; з'єднані (2 - 3 вікові групи). Залежно від змісту занять - тематичні (в старших групах) і комплексні. Всі види музичних занять намічаються в перспективному і календарному планах.
^ Зміст і структура фронтальних музичних занять. Фронтальні музичні заняття об'єднують всі основні види дитячої музичної діяльності - слухання музики, спів, музично-ритмічні рухи.
Структура музичних занять може і повинна варіюватися залежно від учбових, освітньо-виховних задач, ступеня засвоєння дітьми музичного матеріалу, а також загального психофізіологічного стану дітей. Слід дотримувати гігієну нервової системи дитини, ураховуючи її вікові особливості і швидку стомлюваність.
^ Типове фронтальне музичне заняття передбачає послідовне чергування основних видів музичної діяльності дітей: слухання музики, співу, музично-ритмічних рухів.
На початку заняття при ходьбі під музику і виконанні різних ритмічних вправ у дітей активізується діяльність слухового і рухового аналізаторів. Вони зосереджено слухають музику, погоджуючи з нею свої рухи.
^ В процесі співу діти повинні: правильно інтонувати мелодію, своєчасно починати спів, погоджувати спів з інструментальним супроводом, колективом однолітків, усилювати, ослабляти звучання пісні, уповільнювати або прискорювати темп співу.
^ Прослуховування музичного твору вимагає активізації слухової уваги і сприйняття, роботи думки і уяви, викликає у дітей співпереживання художнього образу, відображення одержуваних вражень в словах.
В процесі музичної гри, танцю дитина зосереджено слухає музику, погоджуючи з нею свої рухи, утілюючи рухи в образі, виразно інтерпретуючи його.
Не зважаючи на чергування різної діяльності на музичному занятті, увага і сприйняття дітей весь час мобилизовані, знаходяться на рівні певної напруги. Тому суворе дотримання дозування кожного окремого компоненту заняття і регламенту всього музичного заняття в цілому для педагога обов'язково.
Найбільш сталою структурою музичного заняття є наступна послідовність дитячої музичної діяльності: на початку заняття музично-ритмічні вправи, вслід за ними слухання музики, потім спів (або спочатку спів, а за ним слухання залежно від поставлених задач) і після цього музична гра або танець.
Марші, виконувані на початку музичного заняття, слід частіше різноманітити. Кожний новий марш сприяє емоційному підйому, активізує увагу і сприйняття дітей, виключає звичну автоматизацію рухів на давно знайому для них музику.
Вправи даються з метою вдосконалення основних рухів (ходьба, біг, стрибки, підскоки), розучування і вдосконалення вправ гімнастичного типу (з предметами і без них), танцювальних рухів.
^ На початку музичного заняття важливо викликати у дітей інтерес і емоційну настроєність, зосередити їх увагу і сприйняття, повторити музично-ритмічні рухи.
Після цього дітям пропонують прослухати новий для них музичний твір і вже знайоме - повторно. Потім педагог переходить до навчання дітей співу, включаючи вправи: на виспівування, розвиток сенсорних музичних здібностей, засвоєння вокальних і хорових навичок, дає вправи творчого характеру. Якщо в плані даного заняття намічено розучування з дітьми нової для них пісні, тоді її перше виконання відноситься до розділу слухання музики. Після відносного спокою при слуханні і співі дітям пропонується музична гра або танець. Закінчується заняття ходьбою під музику маршу. Цей вид ритмічної діяльності спрямований на зниження деякого збудження, приведення дитини в стан звичайної норми.
