Наочно-виразний показ прийомів виконання як метод навчання

Наочно-виразним показом може бути виконання для дітей як музичного твору в цілому, так і його окремих фрагментів.

Щоб ознайомити дітей з новою піснею, яку вони будуть розучувати, педагог виконує її в цілому. Необхідно привернути увагу дітей до художнього образу музичного твору, дати їм можливість сприйняти його цілісно, викликати емоційний відгук, співпереживання образу, дати приклад емоційного наочно-виразного виконання як еталона на майбутнє виконання дітьми.

Наочно-виразне виконання фрагментів пісні (окремих музичних фраз, речень, періодів, частин) необхідне в цілях показу правильності інтонації, дихання, характеру звучання, емоційної виразності виконання, пов'язаних з художнім образом.

Наочно-виразний показ прийомів виконання застосовується і при деталізації музичних завдань: уточнити мелодію музичної фрази, речення, ритм, показати зміну темпу, точний початок пісні після вступу. Кваліфікований показ педагогом цих деталей викликає у дітей прагнення оволодіти даним умінням, розвиває художній смак, виховує музичність, виробляє навички емоційно-виразного виконання.

Метод наочно-виразного показу прийомів виконання важливий і для музично-ритмічної діяльності дітей – музичних ігор, танців, хороводів, вправ. Як і в співі, такий показ для сприйняття дітей стоїть на рівні еталона, викликає захоплення і бажання самим відтворити рух також добре.

Дуже важливий показ танцю в цілому, коли він побудований на русі в парах або його можна показати в невеликому колі. Зразок танцю дає дітям можливість побачити його в цілому від початку до кінця. Педагог заздалегідь навчає дітей правильному виконанню окремих елементів – танцювальних рухів, вимагає від дітей точного їх відтворення. Коли діти оволодіють цими рухами (наприклад, змінний крок, галоп, крок польки), їх навчають виконанню всього танцю. Дітям вже неважкий спосіб виконання танцювальних рухів, і вся увага зосереджується на змісті танцю, послідовності фігур, відчутті партнера і всього колективу. Коли діти розучать вправу і добре оволодіють предметами (прапорці, стрічки, квіти і т. п.), необхідно поставити перед ними творчі завдання – придумати варіанти вправи, доповнити рухи, якось змінити їх, танок-імпровізації двох і більш дітей, а також двох підгруп.

Пропонуючи завдання, педагог починає з наочного прикладу – сумісного складання варіанту якої-небудь вправи з дітьми (як би радячись з ними). Такий прийом привчає дитину до усвідомлення можливості зміни вправи, показує спосіб, як це зробити цікаво по-іншому.

Використовуються також зразкові покази-зразки, які надають дитині допомогу в його творчих пошуках ігрового образу.

Зразкові наочні зразки (2–3) служать для відтворення рухів того або іншого ігрового образу, але ні в якому разі не для копіювання їх. Зразкові зразки збагачують уяву дитини (веселий зайчик, незграбний ведмідь, злий вовк і ін.); допомагають дитині зрозуміти, що можна по-різному виконати один і той же ігровий образ відповідно до музики.

Крім показу педагогом зразкового (творчого) або обов'язкового (техніки руху) зразка, бажано звернути увагу дітей на вдалу передачу ігрового образу або на технічно правильне виконання танцювального руху окремою дитиною (або невеликою групою дітей).

Наочно-виразний показ прийомів виконання при навчанні дітей грі на музичних інструментах необхідний для вироблення правильних навичок поводження з кожним інструментом: положення інструменту на площині, прийом видобування звуку (молоточком на металлофоне, медіатором на цитрі, спосіб гри на клавіатурі акордеона, видобування звуку на триолі). Крім цього, дітей слід ознайомити з різним характером видобування звуку на металлофоне: різке – стаккато, м'яке – при звичайному виконанні, а також прийом глиссандо.

При ознайомленні дітей з інструментом необхідно спочатку виконати на даному інструменті знайомі ним мелодії – показати характер і тембр звучання. Треба учити грати яку-небудь знайому мелодію народної або дитячої пісні. Після того, як вона освоїться з інструментом, запропонувати комусь з дітей самому підібрати мелодію.

^ Пояснення і бесіда як емоційно-образний прийом ознайомлення з музикою. Бесіда про музику нерозривно пов'язана з культурою слова і не терпить буденної, побутової мови. По своєму характеру слово повинне відповідати стилю і предмету бесіди, пояснення. Мова педагога, звернута до дітей, повинна бути правильною, літературною, змістовною, інтонація виразною, неквапливою.

С лово педагога, що передує слуханню музики, повинне бути зрозуміле, відповідати музичному і мовному досвіду дитини даної вікової групи.

Важливо створити у дітей емоційну настроєність на сприйняття музичного твору, викликати інтерес до його змісту, підготувати до співпереживання музичного образу. Така установка може виражатися в різних формах: передуюча емоційно-образна розповідь програмного музичного твору, сюжету музичної гри або змісту пісні; повідомлення заголовка музичного твору, що спрямовує думку дітей на певний предмет, явище; виразне читання педагогом вірша (передуючого слуханню музики), що емоційно настроює дітей на сприйняття музики; завдання до майбутніх самостійних дій, виконання дітьми вправи, танцю, пісні, ігрової і творчої діяльності. Установка повинна бути достатньо короткою, зрозумілою, виразною, образною, щоб діти могли не тільки ясно уявити, що їм слід виконати, але і емоційно відгукнутися, надихнутися майбутніми діями.