Знання вікових особливостей дітей дає можливість педагогу знаходити більш ефективні способи управління психічними процесами дитини, у тому числі і його музичним розвитком.
^ Здібність до сприйняття музичного твору не завжди знаходиться в прямій залежності від віку. Про початок музичного розвитку і виховання свідчить виникнення певного відношення до музики, поява емоційної і слухової чуйності.
За даними Г.О. Люблінської, у малюків на 10–12-й день життя виникають реакції на звуки. На початку перших місяців життя музичне звучання впливає на дитину імпульсивно, викликаючи реакцію пожвавлення або спокою. Поступово з віком і у міру цілеспрямованого виховання діти починають сприймати музику відповідно емоційно-смисловому змісту, радіючи або сумуючи залежно від характеру музики, і лише пізніше сприймають виразність образу.
^ Раннє дитинство (1 –3 року). У дитини виникає прагнення до музичної діяльності, малюк цікавиться рухом під музику, співом. Все це виступає як передумова до музичної діяльності.
При сприйнятті музики діти проявляють емоційну чуйність: радіють або спокійно слухають музику. Слухові відчуття більш диференційовані: дитина розрізняє високий і низький звук, гучне і тихе звучання, найбільш контрастні тембри дитячих музичних інструментів. Існують індивідуальні відмінності в слуховій чутливості, деякі малюки можуть точно відтворити нескладну і коротку мелодію.
З'являються перші свідомо відтворені співацькі інтонації. І якщо на 2 році життя дитина, підспівуючи дорослому, повторює закінчення музичних фраз, то до кінця 3-го вона може сама відтворити мелодію невеликій попевки (за допомогою вихователя).
^ Дошкільне дитинство (3–7 років). У дітей з'являються музичні інтереси, іноді до якогось з видів музичної діяльності або навіть до окремого музичного твору. В цей час відбувається становлення всіх основних видів музичної діяльності: сприйняття музики, спів, рух, а в старших групах – гра на дитячих музичних інструментах, музична творчість. В дошкільному періоді діти різних віків значно відрізняються по своєму розвитку. У дітей 3–4 років: з'являється бажання займатися музикою і активно діяти. Вони опановують найпростішими навичками співу і до чотирьох років можуть заспівати маленьку пісню самостійно або за допомогою дорослого. Уміння виконувати нескладні рухи під музику дає дитині можливість більш самостійно рухатися в музичних іграх, танцях.
^ Діти 4–5 років проявляють вже більшу самостійність і активну допитливість. Дитина цього віку спостережлива, вона вже здатна визначити, яка виконується музика: весела, радісна, спокійна; звуки високі, низькі, гучні, тихі; на якому інструменті грають (рояль, скрипка, баян). Їй зрозумілі вимоги, як треба заспівати пісню, як рухатися в танці.
^ Голосовий апарат дитини зміцнюється, тому голос придбаває деяку дзвінкість, рухливість. Налагоджується вокально-слухова координація.
Значно зміцнюється руховий апарат. Діти здатні запам'ятати послідовність рухів, прислухаючись до музики. В цьому віці більш виразно виявляються інтереси до різних видів музичної діяльності.
^ Діти 5–6 років: сприйняття має більш цілеспрямований характер: виразніше виявляються інтереси, здатність навіть мотивувати свої музичні переваги, свою оцінку творів. В цьому віці діти не тільки віддають перевагу тому або іншому виду музичної діяльності, але і вибірково відносяться до різних її сторін. Наприклад, вони більше люблять танцювати, чим водити хороводи, у них з'являються улюблені пісні, ігри, хороводи, танці. На основі досвіду слухання музики діти здатні до деяких узагальнень нескладних музичних явищ.
Значно зміцнюються голосові зв'язки дитини, налагоджується вокально-слухова координація, диференціюються слухові відчуття. Більшість дітей здатні розрізнити високий і низький звук в інтервалах квінти, кварти, терції. У деяких дітей 5 років голос придбаває дзвінке, високе звучання, з'являється більш певний тембр.
Діти 5–6 років проявляють в русі спритність, швидкість, уміння рухатися в просторі, орієнтуватися в колективі. Вони більше звертають увагу на звучання музики, краще погоджують рухи з її характером, формою, динамікою. Краще засвоюють всі види музичної діяльності: слухання музики, спів, ритмічні рухи. Поступово опановують навичками гри на інструментах. Засвоюють найпростіші відомості по музичній грамоті.
^ Діти 6–7 років. Розвиваються розумові здібності, збагачується музичне мислення. Діти здатні відзначити не тільки загальний характер музики, але і її настрій (весела, сумна, ласкава і т. д.). Вони вже відносять твори до певного жанру: бадьоро, чітко, грізно, радісно (про марш); ласкаво, тихо, трохи сумно (про колискову).
Яскраво виступають індивідуальні особливості. Якщо одні діти дають лише короткі відповіді (типу «голосно-тихо», «весело-сумно»), то інші відчувають, розуміють більш істотні ознаки музичного мистецтва: музика може виражати різноманітні відчуття, переживання людини. Отже, індивідуальні вияви часто «обганяють» вікові можливості.
Виразно виявляються відмінності в рівні музичного розвитку тих дітей, які засвоювали програму музичного виховання в дитячому садку, і тих, хто не мав такої підготовки.
^ Голосовий апарат у дитини 6–7 років зміцнюється, проте співацьке звукоутворення відбувається за рахунок натягнення країв зв'язок, тому охорона співацького голосу повинна бути найбільш активною. Треба стежити, щоб діти співали без напруги, неголосно, а діапазон повинен поступово розширятися (ре1– до2). В голосах виявляється співучість, дзвінкість, хоча зберігається специфічно дитяче, дещо відкрите звучання.
Виконання пісень, танців, ігор часом стає достатньо виразним і свідчить про спроби передати своє відношення до музики.
Діти опановують найпростішими прийомами гри на ударних (барабан, бубна, трикутники і ін.), струнних (цитра), духових (триола, Мелодія); вони запам'ятовують їх устрій, по тембру розрізняють звучання.
^ Лекція 3: Види музичної діяльності дошкільників
План:
2. Провідний вид дитячої музичної діяльності - слухання-сприйняття
3. Дитяче виконавство як вид музичної діяльності: а) спів; б) ритміка; в) гра на дитячих музичних інструментах.
3. Вивчення елементарних повідомлень про музику.
4. Дитяча музична творчість
Діяльність музикантів-професіоналів складається з творчості (композитори), виконання (співаки, інструменталісти), сприйняття (слухачі), вивчення теорії і історії питання (музикознавці), передачі власного досвіду (педагоги). Музична діяльність у музикантів-професіоналів — це, перш за все творчість композиторів або народу (фольклор).
Виконавська діяльність — зв'язуюча ланка між творцем і слухачем. Один і той же твір розуміється і трактується кожним виконавцем у властивій йому індивідуальній манері. Але важливо при цьому зберегти і донести до слухача основну ідею і думку автора.
^ Сприйняття музики при її слуханні — найпоширеніший вид музичної діяльності, доступний кожному.
Теоретики-музикознавці вивчають історію музичного мистецтва різних століть і країн, створюють теорії, що пояснюють особливості музики, встановлюють критерії оцінки творів, виконавського стилю.
Педагоги-музиканти повинні мати певний рівень слухацької і виконавської культури, бути добре підготовленими в галузі музикознавства, мати художній смак; знати психофізіологічні та вікові можливості дошкільників в галузі музичного сприйняття, особливості їх голосового апарату; уміло передати певну частину свого досвіду дитині.
^ Види дитячої музичної діяльності: слухання-сприйняття, дитяче виконавство (спів, ритміка, гра на музичних інструментах), дитяча музична творчість, освітньо-музична діяльність (вивчення елементарних повідомлень про музику).
^ Провідним видом в дитячій музичній діяльності є слухання-сприйняття. Для того, щоб розучити пісню, її треба спочатку почути, а вивчивши, прислухатися, чи виразно вона заспівана, як звучить. Рухаючись під музику, треба слухати її постійно, стежити за розвитком, передаючи настрій і характер твору. Слухаючи музику, діти знайомляться з музичними творами різноманітних жанрів, яскравими засобами виразності, її спонукають до співпереживання, до роздуму про почуте. Для розвитку умінь слухати і сприймати музику важливу роль відіграє музично-сенсорне виховання дитини - розвиток сприйняття звуків різного забарвлення і висоти в їх найпростіших поєднаннях. В дошкільному дитинстві сенсорні здібності розвиваються в процесі проведення різних музичних дидактичних ігор.
^ Слухання (сприйняття) музики складається з наступних дій:
- слухання творів, спеціально створених для даного виду діяльності;
- слухання в процесі розучування пісень, хороводів, танців, п'єс для дитячого оркестру;
- слухання з метою визначення властивостей звуку в дидактичних іграх.
В основі розвитку музичного сприйняття лежить виразне виконання твору, уміле використовування слова і наочних засобів, що допомагають розкрити його зміст.
Методи розвитку сприймання. З дітьми ^ 6 років можна проводити розгорнені бесіди: їх увага привертається до розвитку музичного образу, пояснюється призначення окремих виразних музичних засобів. Бесіда може супроводжуватися програванням окремих музичних фраз. Таким чином, музика сприймається дітьми в її формі, що розвивається, вона як би оповідає про щось. Необхідно дуже обережно указувати на зв'язок музики з тими явищами життя, які відображені в ній. Зміст музики добре сприймається дітьми, якщо використовується художня література — коротка образна розповідь, казка, вірш.
Отже, при слуханні музики використовуються різні види наочності: слухова - літературний твір (вірші, цитата з тексту пісні або розповіді, загадки, прислів'я) або про фрагменти з музичного твору, ТЗН.
Зорова наочність: книжкові ілюстрації, естампи, альбоми репродукцій.
Методичне обладнання - картки із зображенням танцюючих і маршируючих дітей, фланелеграф. Слухаючи твір, діти повинні не тільки розуміти зміст музики, але і виділяти окремі її виразні засоби (висотні, ритмічні, темброві і динамічні властивості звуку).
^ Послідовність у формуванні сприйняття - етапи: цілісне сприйняття - усвідомлення загального характеру твору (при першому ознайомленні); диференційоване сприйняття - уточнення уявлення, розрізнення окремих епізодів в творі (при повторному прослуховуванні), усвідомлення виразної ролі окремих засобів у зв'язку з розвитком музичного образу; повторне цілісне сприйняття (при завершенні роботи над твором, в кінці ряду занять).
^ Дитяче виконавство - практично здійснюється у процесі співу, ритміки, грі на муз. інструментах. Пісня - цінний засіб етично-естетичного виховання завдяки єдності музичного і літературного тексту. В процесі навчання співу можна познайомити старших дошкільників з елементарними відомостями нотної грамоти. Спів як вид музичної діяльності складається із співацьких і слухових вправ, виспівувань, різних завдань на розрізнення звуковисотних і ритмічних співвідношень, поетапного розучування пісні, спрямованого на її послідовне засвоєння, на розвиток співацького голосу і слуху, пісенної творчості, що виникає за ініціативою дітей і дорослих.
Співацькі можливості дошкільників невеликі. Починаючи з підспівування, вони виражають свої почуття, поступово опановують навичками співу, неголосно, правильно інтонуючи. Дітей учать правильному звукоутворенню і диханню, виразній ясній вимові слів — формують вокальні навички. Учать стрункості (лад) і злитості звучання за часом, силою, характером (ансамбль) - це хорові навички, які необхідні для колективного виконання.
^ Форми навчання співу на музичних заняттях. Дітям 4 - 7 років перед розучуванням пісні дають тренувальні вправи, які активізують слухову увагу. Розучування і виконання пісні. Основна задача — зацікавити дітей, прищепити їм любов до співу. Методичні прийоми. В роботі над звукоутворенням важливо показати дітям, як добитися правильного звучання. Щоб досягти співучості, треба добре «проспівувати» голосні а, о, у, э, и (для цього - різноманітні співацькі вправи).
Прийоми розвитку дикції, тобто правильної, ясної вимови, багато в чому диктуються літературним текстом. Кожна дитина повинна розуміти його значення. Складні для вимови слова - роз'яснити і повторити кілька разів.
Прийоми розвитку чистоти інтонації спрямовані на формування музично-слухових навичок, і, перш за все, слухового самоконтролю. Дитині пропонується вслухатися в мелодію, виконану дорослим, наслідувати цим еталонам і контролювати слухом свій спів.
Педагог повинен навчити співати злагоджено по темпу, ритму, тембру і силі звучання в процесі колективного співу, дотримуючи чистоту інтонації. Важливо постійно привертати увагу дітей до того, що музичні відтінки виражають настрій і зміст пісні. Навчання навичкам співу не самоціль, а засіб, сприяючий виразному і в той же час свідомому виконанню.
По ходу розучування пісень діти одержують найпростіші відомості про музику. Розказуючи про зміст, характер пісні, даючи вказівки, як треба виконувати її, дітей знайомлять з деякими термінами, що визначають характер мелодії (співучий, уривчасто), темп виконання (поволі, жваво), динаміку (голосніше, тихіше).
^ Етапи розучування пісні. 1 етап - виразне виконання пісні і образне пояснення педагога - пісня повинна зацікавити дітей, захопити їх і викликати бажання її заспівати. 2 етап - засвоєння співацьких навичок, розвиток голосу і слуху - включає ряд занять: на одному з них окремо наспівуються важкі мелодійні ходи; на іншому пошепки вимовляється лише текст, ритмізований відповідно до мелодії; на третьому по черзі опитуються діти, виконуючі окремі фрази; на четвертому пісня співається без супроводу і т.д. 3 етап - виразне виконання. Основне в педагогічному керівництві — створення сприятливої обстановки, спонукаючої до безпосередності, розкутості дітей при співі.
^ Ритміка. Ідею використовування руху як засобу формування музичності дітей висунув швейцарський учений і композитор Е.-Ж. Далькроз. Рухаючись під музику, діти вчаться повніше сприймати її і тим самим одержувати сильні враження від художніх творів. При цьому розвивається їх уява, поступово формується смак. Система музично-ритмічного виховання розроблена також Н.Г. Александровою, М.А. Румер, Е.В. Коноровою, В.А. Грінер, Н.А. Ветлугиною, А.В. Кенеман та ін.
Основне завдання ритміки - формування у дітей сприйняття музичних образів в їх розвитку і здатності виражати їх відповідно до музики.
Музично-ритмічна діяльність умовно ділиться на дві групи: сприйняття музики і відтворення її виразних особливостей в русі. Перша група дій пов'язана з цілісним сприйняттям музики, яке поступово диференціюється: дитина починає виділяти окремі, найбільш яскраві засоби - регістри, динаміку, темпи, метричну пульсацію, акценти, ритмічні фігурації і намагається зрозуміти структуру твору — мотив, фразу, речення. Друга група дій спрямована на освоєння рухових навичок в процесі музичних ігор, хороводів, танців. При цьому використовуються різні рухи з фізкультурних вправ (ходьба, біг, підскоки), драматизації (інсценування ігрових образів), танцю (доступні елементи народного танцю і балету). Загальне завдання — добитися злитності характеру руху і музики.
Музичні ігри — провідна форма організації ритмічних рухів. Вони відповідають запитам дітей дошкільного віку. В основі гри частіше всього програмна музика, яка підказує хід дії сюжетної гри, музичну характеристику персонажів. Хороводи частіше всього проходять під народні пісні. Текст пісень підказує зміст і послідовність рухів, діти самостійно його інсценують відповідно до розвитку сюжету, виконуючи окремі ролі. Танці звичайно побудовані на зафіксованих рухах в певній послідовності і побудові (пари, круг) - складаються із знайомих елементів рухів, які частіше всього повторюються на приспів (що відповідає характеру, структурі музичних п'єс).
^ Методи і прийоми навчання співу і ритміці до певної міри схожі між собою: наочно-слуховий (художнє виконання педагогом музики), наочно-зоровий (показ ігор, танців або окремих елементів руху) і словесний (образна розповідь про нову гру, танці, пояснення по ходу виконання рухів, нагадування про їх прийоми); метод вправи, багатократного повторення.
Методика роботи по ритміці також передбачає поетапне розучування репертуару (пісень, ігор, танців). Окрім цього, ураховуються вікові особливості і індивідуальний розвиток дитини.
^ Гра на дитячих музичних інструментах. Перш за все дітей знайомлять з різними інструментами, називають їх, виконують яку-небудь мелодію, звертаючи увагу на темброве забарвлення кожного (дзвінку у металофонів, ніжну у трикутників, звучну у акордеонів), пояснюють розташування високих і низьких звуків, показують прийоми гри.
Діти прислухаються до відтворених звуків, контролюючи себе слухом, зором, рухами рук. В методиці розробленій Ільзою Пуш (Німеччина), всі інструменти діляться на ритмічні і мелодійні, вони супроводжують вільні ігри дітей. Дитина сама вибирає той або інший інструмент, намагається зіграти знайому мелодію, знаходить свої прийоми виконання.
^ Музичний репертуар підбирається так, щоб діти спочатку грали на одній пластинці або клавіші, виконується лише ритмічний малюнок п'єси. Потім з дітьми розучують найпростіші мелодії, що складаються з 2—3 довколишніх звуків.
^ Дії граючого можуть бути відтворюючими і творчими. В першому випадку мелодійний малюнок, ритм, пісенька відтворюються точно, в другому — по слуху, діти починають мелодію з різних звуків, імпровізують власні мелодії. Музичення проходить по-різному: індивідуально, в невеликому ансамблі або оркестрі.
Дитяча музична творчість.
Чим характеризується дитяча музична творчість? В співі це імпровізація найпростіших мотивів, що часто виникають мимовільно, за власною ініціативою. Це виявляється дуже рано, що дозволяє запропонувати дитині творчі завдання: придумати свою мелодію на заданий текст; відтворити нескладний мотив без слів, ураховуючи жанровий характер (марш, вальс); передати сумний або веселий настрій.
Формування пісенної творчості відбувається поетапно:
^ 1) спроби наслідувати звукам, які діти не раз чули; 2) музичні питання і відповіді; 3) підведення дітей до імпровізації на заданий текст (весна, осінь); 4) запропонувати скласти п'єси не тільки на заданий текст, але і заспівати їх в певному жанрі: марш — танець — колискова пісня.
При передачі образних рухів в хороводі або в грі нерідко самі діти придумують рухи, а дорослий їх потім тільки уточнює і оцінює.
В музичній грі дія персонажів підказана програмною п'єсою. Інсценування пісень також пов'язано із змістом. Можливі стереотипні рухи. Творчими їх можна назвати лише якщо дитина придумала оригінальний рух, передав характерні звички персонажа відповідно до музики і літературного тексту.
^ Танцювальна творчість виявляється в умінні дітей комбінувати знайомі елементи танцю, створювати власні рухи, придумати простий танець типу польки.
Прийоми активізації ігрової творчості дітей. Дітям пропонують виконати вправи з уявними предметами і виконують відповідну програмну музику. Проводяться ігри, вправи «Вгадай, що ми показуємо». (педагог виконує потрібну музику). Формувати музично-ігрову творчість можна шляхом творчих завдань з поступовим їх ускладненням. Нарешті, дітям пропонують самостійно створити гру, продумати послідовність епізодів і дії персонажів.
