Особливості побудови занять в групах раннього віку

В групах раннього віку (1 і 2 рік життя) основу музичних занять складає слухання музики, спів музичного керівника і його гра на дитячих музичних інструментах: дудочці, губній гармоніці, металофоні (в поміркованому звучанні).

На 1 році життя проводяться індивідуальні музичні заняття. Спостерігаючи за реакцією дитини, вихователь ласкаво розмовляє з нею і поступово спонукає до емоційного відгуку інтонації голосом, залучає до первинної рухової реакції.

В групі 2 року життя вихователь і музичний керівник займаються з дітьми індивідуально і об'єднують їх в невеликі підгрупи (2 - 4 - 6 дітей). Діти слухають спів педагога, починають підспівувати окремі звуки, закінчення музичних фраз, намагаються співати всю пісеньку, ходять, бігають, беруть участь в найпростіших ігрових і танцювальних діях.

В цей період навчання дітей відсутня чітка структура музичних занять. Центральним об'єктом музичного заняття стає іграшка (лялька, ведмедик, зайчик). Педагог показує іграшку, а діти співають пов'язану з нею пісеньку.

Перша молодша група (3 рік життя). На початку року педагог займається з невеликими групами дітей і поступово підводить їх до колективних занять всією групою. Структура музичних занять стає більш визначеною — діти слухають музику, вчаться співати (спочатку підспівуючи педагогу), освоювати рухи під музику, погоджуючи початок і кінець руху з початком і закінченням звучання музики. Вони вже самостійно виконують ігрові дії, загальні для всіх музичні завдання.

В другій молодшій групі (4 рік життя) структура музичних занять аналогічна подальшим віковим групам. Заняття планується відповідно до програми і можливостей дітей даної групи. На фронтальних музичних заняттях в різних вікових групах завдання для всіх дітей чергують з індивідуальними і завданнями, виконуваними невеликою підгрупою. Ураховуючи рівень музичного розвитку, здатності і можливості кожної дитини, педагог дає завдання диференційовано.

Індивідуальні музичні заняття з дітьми будуються на основі вивчення вікових і типологічних особливостей дітей, аналізу їх поведінки і діяльності в колективі, урахування рівня їх фізичного, розумового і естетичного розвитку.

Завдання: одній дитині треба допомогти у формуванні музично-сенсорних здібностей, виробленню зосередженості, слухової уваги і аналізу, потренувати в умінні вслухуватися і розрізняти звуки по їх висоті, силі, тривалості; іншій - допомогти оволодіти можливістю вокально-слухової координації; третій - допомогти в сприйнятті і відтворенні метроритма, ритмічного малюнка.

Індивідуальні заняття повинні передбачатися в плані роботи педагога-музиканта, бути регламентовані за часом і включені в тижневий розклад музичних занять.

Музичні заняття з невеликими групами проводяться з дітьми, у яких недостатньо розвинуті музичні слухові уявлення, музично-ритмічне відчуття, з соромливими дітьми, які можуть проявляти себе творчо, але бояться діяти в колективі однолітків. Завдання: музично-сенсорний розвиток дітей, навчання різним способам виконання музичних завдань по співу, музично-ритмічним рухам, грі в ансамблі на дитячих музичних інструментах, творчості.

В невеликі групи можуть об'єднуватися від 3 до 6 - 8 дітей як по однотипних ознаках, так і різні по характеру і можливостям. Дитині легше зосередити свою увагу, вслухатися в звуки, розрізнити їх і відтворити при більш близькому контакті з педагогом, в оточенні декількох дітей.

Заняття з невеликими групами дозволяють при співі уточнити чистоту мелодії пісень, виконувати окремо музичні фрази, куплети пісні, вправлятися в дикції, в сприйнятті ритму. В невеликій групі діти вільніше виконують творчі завдання. При цьому кожний краще чує себе і іншого, вчиться погоджено співати в темпі, уповільнювати або прискорювати його, разом закінчувати.

В музично-ритмічних рухах діти вправляються в засвоєнні танцювальних рухів, а також беруть участь в музичній грі в цілому, виконуючи індивідуальні ролі. Крім того, на заняттях з невеликими групами дітей удосконалюються рухи танців, ігрових сценок, хороводів, намічених для виступу на дитячих святкових ранках, розвагах.

Заняття з невеликими групами також мають певний розклад в режимі дня дошкільної установи.

Музичні з'єднані групові заняття (2—3 вікові групи) проводяться епізодично. Вони організовуються педагогом з метою встановлення злагодженості колективного виконання пісень, танців, ходу дітей при вході на свято.

На цих заняттях уточнюється: в співі - одночасність вступу, встановлення темпу, визначення відтінків, загальна емоційна виразність співу відповідно до художнього образу пісні, узгодженість заспівувачів і хору; в загальних танцях - побудова, темп, послідовність рухів, динаміка виконання.

На з'єднаних групових заняттях перевіряється загальна злагодженість рухів для святкового ходу, входу: початок руху після вступу до маршу, почерговий вихід окремих груп, розміщення в залі і т.п.

Проте все це повинно бути дозовано і не перевищувати за часом 10—12 хвилин, а також не більш одного - двох занять до проведення свята.

Лекція 6: Структура і форма виявлення самостійної музичної діяльності дошкільників

Мета: показати розвиток самостійної діяльності на заняттях музикою, фактори впливу на розвиток самостійної діяльності; структуру самостійної діяльності (зовнішні та внутрішні дії) і методику керування самостійною діяльністю дітей; педагогічні умови для виконання самостійної діяльності дітей.

План:

1. Структура самостійної художньої діяльності

2. Форми організації музичення

3. Керівництво самостійною музичною діяльністю дітей

4. Педагогічні умови розвитку самостійної діяльності

5. Організація предметно-просторового середовища і обладнання для самостійної діяльності дітей у групах

Структура самостійної художньої діяльності:

1. Виникнення художніх задумів. Зовнішньо це виражається в самостійному виборі того або іншого виду художньої діяльності, знаходженні форми її організації, залученні однолітків до участі, у встановленні взаємостосунків і розподілі ролей, в підготовці матеріальних умов до її здійснення.

2 Реалізація задуму, яка визначається рівнем володіння, способами перенесення наявного досвіду в нові умови, виявляється в застосуванні адекватних прийомів дій - відтворюючих і творчих, раніше засвоєних, але видозмінених дітьми.

3. Самостійні дії, прагнення наблизитися до поставленої мети, вдосконалення дитиною своїх дій, припущення по їх подальшому розгортанню і закінченню.

Самостійність дітей яскраво виявляється в музиченні. Музиченням називають виконання музики в камерній або домашній обстановці. Включає спів, ритмічні рухи і гру на музичних інструментах. Якщо у музиченні дитина активно, творчо застосовує свої знання і уміння, можна говорити про її музичний розвиток, що відбувся.

Форми організації музичення. Дитяче музичення може виражатися у формі «художньої самодіяльності», у формі взаємоповчальних вправ, схожих по характеру на індивідуальні заняття, або у формі сюжетної гри, в якій ролі розподілені на «музикантів» і «слухачів». Діти можуть просто наспівувати, виходячи на прогулянку, розглядаючи книжку.

Отже, найбільш поширені форми дитячого музичення — дії невеликою групою учасників або індивідуальні.

Дві форми, що найбільш часто зустрічаються, - сюжетно-ролева гра, коли діти вибирають тему під впливом різних музичних завдань («шукаємо таланти», „концерт”), розподіляють ролі. Інша форма - ігри-вправи, переважно самоповчального характеру, під час яких дитина тренується, граючи на якому-небудь інструменті або розучуючи танцювальний рух.

Керівництво самостійною музичною діяльністю дітей. Чинники, щовпливають на розвиток самостійної діяльності:

1) навчання на заняттях, що розвиває у дитини різні способи самостійних дій;

2) яскраві враження від художніх видовищ в дитячому саду, сім'ї;

3) спеціальне устаткування, матеріали, що дозволяють користуватися необхідними інструментами, обладнанням, дидактичними іграми;

4) непрямі методи керівництва і гнучкий творчий підхід педагога.

Стимулююча роль музичних занять: навчання повинне розвивати у кожної дитини музичні здібності. Тоді не тільки на заняттях, але і зовні них вона потягнеться до музики, активно буде нею займатися. Вказівки і демонстрація зразка застосовуються тоді, коли треба навчити точному відтворенню заданого, наприклад, якого-небудь елемента танцю, інтонації, правильної дикції. Метод формування способів самостійних дій застосовується там, де дитині потрібно самій знайти необхідний прийом виконання, внести новий елемент.

Музична діяльність заснована на слуховому досвіді, тому велике значення має показ. В діяльності педагога показ виступає в двох планах: як демонстрація музичного твору і як еталон виконавських прийомів. Дитина наслідує правильному прийому виконання в співі і русі.

Педагогічні умови розвитку самостійної діяльності. Перш за все, дитина повинна знати не тільки поставлену перед нею задачу, але і можливість її рішення. Крім того, необхідно дітям пояснити, що виконання будь-якого задуму вимагає певної послідовності дій. Так, при інсценуванні пісень спочатку розподіляють ролі, потім готують місце, атрибути, намічають свої дії.

Дуже важливо систематично показувати дітям різні варіанти втілення задуму. Цьому сприяють творчі завдання на музичних заняттях. Так у дітей виробляється навичка не наслідувати один одному, а шукати і показувати свої знахідки.

Щоб дитина могла по-своєму використовувати матеріал занять, необхідно створити умови, схожі з повсякденною діяльністю, яка частіше всього пов'язана з грою. Діти починають усвідомлювати, що музичний твір, пісня можуть бути виконані у вигляді інсценування, дійових осіб можна намалювати.

Діти часто шукають мелодії для супроводу своїх забав: маршировок, лічилок, ігор. Можна допомогти їм в цьому, показавши найбільш цікаві пісні з фортепіанним супроводом. Застосування єдиного матеріалу на заняттях і зовні них сприяє розвитку самостійності в музичній діяльності.

Необхідно:

1) правильне співвідношення показу дій і дій за власною ініціативою;

2) спонукання до самонавчання («вивчи сам цю мелодію на металлофоне, потім зіграєш нам») і до взаємної допомоги («коли будете грати, покажи Тані рух польки»);

3) навчання самостійному умінню виражати в конкретному образі своє бачення вмісту в пісні, танці, грі;

4) підбір доступного і захоплюючого музичного репертуару.

Наочно-просторове середовище і устаткування.

Спів, гра на різних інструментах створюють шум, додаткове слухове навантаження. Разом з тим музична діяльність вимагає спокійної обстановки, деякої ізоляції.

«Музичний куточок». В групі поставити шафу з музичним обладнанням, відділивши його легким екраном, розсувною ширмою, що складається; в передній, біля однієї з вільних стін, розташувати стрічковий стіл з музичними інструментами, а над ним повісити портрет відомого композитора. «Музичний куточок» можна організувати в невеликому приміщенні біля групи, в суміжній спальні, де є вільне від ліжок місце. Важливо, щоб відведене для музичних занять місце своїм зовнішнім оформленням привертало і було доступне.

Для «музичного куточка» необхідно відібрати матеріали, посібники, набір музичних інструментів. Час від часу їх доводиться замінювати і поповнювати. В цілому всі посібники і устаткування можна розділити на два типи: 1) вимагаючи участі педагога - аудіовізуальні засоби (діафільми, діапозитиви, грамплатівки, магнітофонні записи) і технічні (радіо, телевізор); 2) що використовуються дітьми самостійно - інструменти (металофони, цитра, триолы), настільні музично-дидактичні ігри, комплекти різних лялькових театрів, елементи костюмів, атрибути, художні іграшки.

Непрямий вплив на дитяче музичення - особливе, дуже тонке керівництво педагога: попереднє планування і створення умов, стимулюючих самостійну діяльність. Це керівництво виявляється в лаконічних пропозиціях, що йдуть як би від співучасника: «Пограємо в свято», «Цікаво тепер послухати, як Таня зіграє цю попевку на металофоні», «А хочете, я вам покажу музичну казку». Фактично ці пропозиції не містять вказівок, інструкцій, як треба діяти.

Вихователь або музичний керівник обережно спрямовує самостійну музичну діяльність під час ігор в приміщенні, прогулянок на повітрі. Педагог спостерігає, чому деякі діти не беруть участь в музиченні і намагається зацікавити, допомогти кожному проявити себе.