Поняття і види робочого часу

Робочий час – це час, протягом якого працівник, відповідно до законодавства, колективного і трудового договору, з підпорядкуванням правилам внутріш­нього трудового розпорядку, зобов'язаний виконувати свої трудові обов'язки на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи.

Це означає, що в робочий час включаються час простоїв не з вини працівників, короткочасні перерви для обігріву й відпочинку та інші періоди, коли працівник не працював, але за ним зберігалися місце роботи й зарплата повністю або частково.

Види: нормальний (не може перевищувати 40 годин на тиждень), скорочений і неповний робочий час.

У колективних договорах або інших локальних актах можуть бути закріплені положення про 40-годинний робочий тиждень, а також менші за тривалістю норми робочого часу на даному підприємстві, в установі, організації.

Скорочений робочий час встановлений у законодавстві: КЗпП, а також, в інших нормативно-правових актах (ст. 51 КЗпП для працівників, праця яких відбувається на роботах зі шкідливими умовами праці, встановлюється скорочена тривалість робочого часу – до 36 годин на тиждень). Перелік таких робіт і тривалість робочого часу при їх виконанні передбачені Списком виробництв, цехів, професій і посад зі шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на додаткову відпустку і скорочений робочий день (Затверджений постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС від 25 жовтня 1974 р.), порядок застосування Списку регулює інструкція, затверджена постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС 21.11.75 р. Потрібно звернути увагу на те, що відносно додаткових відпусток діє Список, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р., але відносно скороченого робочого часу акти Держкомпраці СРСР і ВЦРПС від 25 жовтня 1974 р. і 21 листопада 1975 р. продовжують діяти. Право на скорочений робочий день виникає, якщо працівник виконує роботи у шкідливих умовах праці не менше за половину робочого дня. Вказаний список обов'язковий для всіх підприємств, установ, де є види робіт, професії і посади, вказані в ньому.

Неповний робочий час – відповідно до ст. 56 КЗпП встановлюється угодою сторін як при вступі на роботу, так і в період роботи. Неповний робочий час може бути у вигляді: а) неповного робочого дня (тобто зменшення тривалості щоденної роботи на зумовлену кількість годин); б) неповного робочого тижня (при якому зберігається нормальна тривалість робочого дня, але зменшується кількість робочих днів у тиждень) і в) поєднання неповного робочого дня і неповного робочого тижня (наприклад, тривалість робочого дня 5 годин при 4 робочих днях на тиждень). При неповному робочому часі (на відміну від скороченого) оплата праці проводиться пропорційно відпрацьованому часу, а при відрядній оплаті праці – в залежності від виробітку. Неповний робочий час може бути встановлений угодою роботодавця і працівника на певний термін і без зазначення терміну. В обов'язковому порядку на прохання працівника неповний робочий час встановлюється для вагітних жінок, жінок, що мають дітей у віці до 14 років, дитину-інваліда, для догляду за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку (ст. 56 КЗпП). Особи, які працюють неповний робочий час, користуються тими ж правами, що і працюючі на умовах нормального робочого часу. Їм надається відпустка тієї ж тривалості, надаються вихідні й святкові дні, час роботи зараховується в трудовий стаж.

Законодавством встановлений скорочений (36-годинний) робочий тиждень для деяких категорій працівників, трудова діяльність яких пов'язана з особливим характером праці (наприклад, педагогічні працівники, медичні працівники та ін.) або станом здоров'я (деякі категорії інвалідів). Для осіб, які працюють у зоні відчуження, встановлений 36-годинний робочий тиждень (див. постанову Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2000 р. №223 "Про доплати і компенсації особам, які працюють у зоні відчуження і зоні безумовного обов'язкового відселення після повного відселення жителів").

Скорочена тривалість робочого часу передбачена для неповнолітніх працівників з метою охорони їх здоров'я. Так, для працівників віком від 16 до 18 років встановлений 36-годинний робочий тиждень, віком від 15 до 16 років – 24-годинний робочий тиждень (ст. 51 КЗпП), Для учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул, – не більш 24 годин на тиждень, а якщо учні працюють протягом навчального року у вільний від занять час, то тривалість їх робочого часу на повинна перевищувати половини тієї норми, яка встановлена для осіб відповідного віку, тобто для учнів віком від 14 до 16 років – не більше 12 годин на тиждень, а віком від 16 до 18 років – 18 годин на тиждень (ст. 51 КЗпП).

Скорочується тривалість робочого часу напередодні святкових днів на 1 годину як при 6-денному, так і при 5-денно-му робочому тижні (ст. 53 КЗпП). Це положення не поширюється на працівників, яким встановлений скорочений робочий час на інших підставах (ст. 51 КЗпП).

Ст. 54 КЗпП передбачає скорочення робочого часу на 1 годину при роботі в нічний час. Нічним вважається час з 10 години вечора до 6 години ранку. Не допускається залучення до роботи в нічний час працівників у віці до 18 років, вагітних жінок, жінок, що мають дітей у віці до 3 років. Залучати до роботи в нічний час інвалідів можливо тільки з їх згоди і при умові, що така робота не суперечить медичним показанням (ст. 55 КЗпП).

Режим робочого часу.

Режимом робочого часу – розподіл робочого часу й відпочинку в правилах внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності протягом певного календарного періоду по годи­нах доби, днях тижнів тощо, що забезпечує належний ритм трудового процесу і забезпечення вільного часу працівників.

Він містить у собі початок і закінчення ро­боти, час і тривалість перерв, тривалість і чергування змін. Режим роботи може бути одним для всього підприємства, уста­нови, організації і різним для окремих підрозділів.

Стаття 52 КЗпП передбачає п'ятиденний і шестиденний робо­чий тиждень: п'ятиденний і шестиденний робочий тиждень вста­новлюється власником або уповноваженим ним органом спільно з виборним органом первинної проф. організації з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за погодженням з місцевою Радою народних депутатів.

При режимі змінної роботи працівники чергуються в змінах рівномірно. Перехід з однієї зміни в іншу, як правило, повинен проводитися через кожний робочий тиждень у години, встановлені графіками змінності (ст. 58 КЗпП). Тривалість перерв у роботі між змінами у відповідності до ст. 59 КЗпП повинна бути не менше подвійної тривалості роботи в попередній зміні (включаючи і час перерви на обід). Недопустиме призначення працівника на роботу протягом 2 змін підряд.

Режим робочого часу має дві основні цілі: оптимальне чергу­вання робочого й неробочого часу, що забезпечує належну органі­зацію праці, краще використання засобів виробництва й охорону здоров'я трудящих, створення їм можливості для участі в різних сферах соціального життя.

Види режимів робочого часу: вахто­вий, роздроблений, гнучкий режим робочого часу, ненормований, ущільнений і інші.

Вахтовий режим роботи [1] – це особлива форма організації робіт, заснована на використанні трудових ресурсів поза місцем їхнього постійного проживання за умови, коли не може бути забезпечене щоденне повернення працівників до місця проживання. Робота ор­ганізується по спеціальному режиму праці, як правило, при під­сумованому обліку робочого часу, а міжвахтовий відпочинок нада­ється в місцях постійного проживання. Направлення на вахту не є службовим відрядженням. Місцем роботи при вахтовому методі вважаються об'єкти (ділянки), на яких здійснюється безпосередня трудова діяльність. Часом вахтами вважаються періоди виконання робіт і міжзмінного відпочинку на об'єкті (ділянці). Вахтовий метод застосовується при значному віддаленні вироб­ничих об'єктів (ділянок) від місця знаходження підприємства, об'­єднання й організації, при недоцільності виконання робіт звичайни­ми методами, а також з метою скорочення строків будівництва об'­єктів виробничого й соціального призначення в необжитих і віддалених районах і в районах з високими темпами робіт і при неза­безпеченості певного району відповідними трудовими ресурсами. До робіт, що виконуються вахтовим методом, забороняється залучати осіб віком до 18 років, вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років, а також осіб, які мають медичні протипоказання для такої роботи. Для здійснення контролю за виконанням норми робочого часу при вахтовому методі використовується підсумований облік робочого часу. Тривалість облікового періоду при вахтовому методі організації робіт може становити один місяць, квартал, рік. В обліковий період зараховуються час роботи на вахті, час проїзду до місця виконання робіт і час відпочинку, який припадає на цей період. За загальним правилом тривалість однієї вахти не повинна перевищувати одного місяця; в окремих випадках, з дозволу міністерства і профспілки – два місяці. Норма щоденної роботи при вахтовому методі організації пращ не може перевищувати 12 годин. У зв'язку з подовженою тривалістю щоденної роботи, а відтак не використання працівниками права на щотижневий відпочинок, при вахтовому методі роботи накопичуються невикористані періоди часу відпочинку. Вони підсумовуються та надаються працівникам у формі додаткових вільних від роботи днів протягом облікового періоду.