Вони себе вважають обтяженими

Є багато нехристів (Widerchristen), які тепер на зборах се­лянства принагідно ганять євангеліє, кажучи: «Ось плід нового євангелія: нікого не слухатись, в усіх місцях піднімати повстан­ня, чинячи насильство, збиратися юрбами, утворювати загони, реформувати, викорінювати, може, навіть винищувати духовні і світські власті».

Всім цим безбожним хулителям відказують написані нижче статті. Вони, по-перше, знімають з слова божого цю ганьбу: по-друге, дають християнське виправдання непокорі І навіть повстан­ню всіх селян.

По-перше євангеліє не є причина повстань І бунтів, бо воно є розповіддю про Христа, обіцяного месію, якого слово і життя вчать тільки любові, миру, терпінню, єдності, так що всі вірую­чі в цього Христа стають сповненими любові, миру, терпіння, єдності. І коли суть всіх селянських статей (як ясно видно далі) спрямована до того, щоб зрозуміти це євангеліє і жити згідно з ним, то як же можуть нехристі називати євангеліє причиною повстання і непокори...

По-друге, ясно видно, що селяни, які хочуть у своїх статтях собі такого євангелія для навчання в житті, не можуть назива­тися непокірними і бунтівниками. Але якщо бог захоче почути селян, які гаряче благають, щоб дати їм змогу жити, як він ве­лить, хто насмілиться ганити волю божу, хто заступить його суд, хто стане на перешкоді його величі? Адже почув він зойк дітей Ізраїля і звільнив їх з рук фараона, то чи не може він і сьогодні врятувати своїх? Так, він врятує і швидко. Отже, читачу-християнине, прочитай пильно подані нижче статті і тоді зважай.

 

Далі йдуть статті.

Стаття перша

По-перше, наше уклінне прохання і бажання, наша спільна воля і думка – мати надалі право і силу всією общиною обирати собі священика і усувати його, коли від неправильно поводитиметься. Цей виборний священик повинен проповідувати нам святе єван­геліє, чисте і ясне, без всякого людського додатка, вчення і веління, одну тільки істинну віру. А коли трапиться нагода просити бога зглянутися, хай священик укріпить і утвердить нас у цьому дійсно законному прагненні. Адже коли нам не буде прищеплена благодать божа, ми назавжди залишимось тільки плоттю і кров’ю, в чому нема ніякої користі, бо ясно стоїть у святому письмі, що ми можемо прийти до бога лише через істин­ну віру і можемо спастися тільки через його милосердя. Ось чому такий настоятель і священик потрібен і така наша вимога відповідає святому письму.

Стаття друга

До-друге, хоч справедлива десятина¹ встановлена у ветхому завіті, з новим завітом втратила силу, все ж ми згодні давати справедливу зернову десятину (Kornzehent), але тільки так, як годиться.

Адже коли її належить давати богу і його людям, то вона належить священикові, оскільки він навчав правильно слова божого. Надалі ми хочемо, щоб цю десятину збивали наші церковні старости. А що залишиться зайвого віддати бідним, які знайдуться в селі.

Що залишиться зверх того – берегти на той випадок, коли доводиться нести похідну службу (reisen von landsnot wegen) в ім’я країни, щоб не накладати на бідну людину ще нової земської податі.

А коли виявиться, що одно або кілька сіл самі продали де­сятину через якусь нужду, то той, хто може довести, як він ді­став десятину від цілого села, не повинен втратити її без вина­городи: ми хочемо як годиться дійти з ним угоди залежно від обставин справи, щоб викупити у нього десятину в належний строк. Але коли хто у села не купив десятини, а його предки самі собі її привласнили, то ми йому не винні нічого і надалі не хочемо давати нічого, але, як сказано вище, будемо утримувати на неї свого виборного священика, а решту залишимо або роз­дамо нужденним, як учить святе письмо, чи то будуть клірики чи миряни.

Малої ж десятини ми не хочемо давати зовсім, тому Господь боготворив худобу для людини без мита.

¹ Мова йде про тк звану «велику десятину» з хліба на відміну від «ма­лої», яка бралася з худоби, плодів, овочів і т. д.

 

Стаття третя

По-третє, досі було звичаєм вважати нас «власними» людьми [eugen leut]¹, що викликає жаль, оскільки Христос пролиттям своєї дорогоцінної крові і визволив нас усіх як пастуха, так і найвищого, не виключаючи нікого. Через це відповідає святому письму, щоб ми були і хочемо бути вільними.

Це не значить, щоб ми хотіли бути безумовно вільними, не хотіли мати ніякої влади. Цього нас бог не учить. Ми повинні жити по закону, а не на підставі вільних плотських вигадок: ми повинні любити бога і пізнавати його і своїх ближніх, ставля­чись до них так, як хотіли б, щоб і до нас так ставились, і як сам бог на прощання заповідав нам на тайній вечері. Але, ба­жаючи жити, як він заповідав, хіба вказує нам цей заповіт, щоб ми не корилися владі. І не тільки владі, але щоб ми були слух­няними для всіх і щоб ми відповідно в усіх належних і християн­ських справах з готовністю корилися своїм виборним і постав­леним богом властям.

Ми не сумніваємось, що ви дійсні і справжні християни, з готовністю звільните нас від особистої кріпосної залежності або ж доведете, що ми не повинні бути кріпаками.

¹ Мова йде про Leibeigenschaft – особисту залежність селян, в силу якої селянин був обтяжений особливими повинностями, як-от «пошлюбного» або «посмертного» побору (Todfajl); продажу душ в південно-західній Ні­меччині не було.

 

Стаття четверта

По-четверте, досі було звичаєм, що сільська людина не мала права ловити дичину, птахів або рибу в текучій воді. Це здається нам зовсім несправедливим і не братерським, а своєкорисливим і не відповідним слову божому. Так само в деяких місцевостях влада розводить дичину нам на лихо і велику шкоду, а ми змушені терпіти, щоб нерозумні звірі безперешкодно пожирали наше добро, яке велінням божим повинно зростати на користь людині і, крім того, мовчати, що теж є проти бога і проти ближнього. Бо коли Господь бог створив людину, він дав їй владу над усіма звірами, над птахами в повітрі і над рибою у воді. Тому наше бажання таке: коли хто має воду і може довести достатніми пи­саними документами, що воду він купив з відома селян, то ми не хочемо брати її у нього силою, але тут в ім’я братерської любові треба виходити з християнських почуттів. А хто не може подати достатніх доказів, той повинен, як годиться, віддати для користування общині.

 

Стаття п’ята

По-п’яте, обтяжені ми також і щодо користування лісом. Бо наші пани привласнили виключно собі всі ліси... І коли сільська людина чого-небудь потребує, то мусить купувати за подвійну ціну. Ось наша думка: ліси, освоєні, але не куплені мірянами або кліриками... повинні знову перейти до рук общини. Община належно розпоряджається, щоб кожен при по­требі міг брати собі безоплатно для опалення хати, а також коли буде потрібно для теслярських робіт, але з відома обраних на те общиною людей. А коли не буде лісу, крім купленого пра­вильно, то слід укласти з власником братню і християнську угоду. Якщо ж добро з самого початку було [неправильно] привласнене, а потім було [правильно] продане, то треба укласти угоду за­лежно від обставин, відповідно до братерської любові і святого письма.

 

Стаття шоста

По-шосте, ми терпимо великий тягар від панщини (der dienst-halfren), які зростають і множаться з дня на день. Ми хочемо, щоб нам у цьому приділили належну вагу, щоб не обтяжували нас так сильно, але ласкаво розглянули б, як служили наші батьки, але все відповідно до точного смислу слова божого.

 

Стаття сьома

По-сьоме, надалі ми не хочемо більше дозволяти панові об­тяжувати нас, але як пан належно здає селянинові [землю], так останній і повинен володіти нею на підставі угоди (vereynigung) пана з селянами. Крім того, пан не повинен ні до чого примушувати, ні до яких дворових або інших робіт, щоб селянин міг спокійно і без обтяжень користуватися землею. Проте, якщо панові потрібна буде якась робота селянин повинен більше за інших бути покірним і готовим до послуг але в таку годину і в такий час що6 не завдати селянинові шкоди, і працювати на пана за належну плату.

 

Стаття восьма

По-восьме, ми – всі, ті, у кого є земля, – обтяжені тим, що якраз ця земля не може окупити орендної плати (gult) і що на такій землі селяни втрачають і гублять своє власне добро. Нехай пани накажутьі вста­новлять оренду по справедливості, так, щоб селянин не робив своєї роботи даром.

Стаття дев’ята

По-дев’яте, ми надто обтяжені штрафами, (freve), бо завжди запроваджують нові постанови і карають нас не по заслузі, а через ворожість або догідливість. Наша думка така: карати нас за старими писаними законами залежно від обставин, а не свавільно.

 

Стаття десята

По-десяте, ми обтяжені тим, що дехто привласнив собілуки які належать общині. Ці землі ми хочемо знову повернути в наше загальне користування (der unseren qemeinen Landen). Коли ж вони придбані нечесно, то-треба укласти братерську угоду, за­лежно від обставин.

 

Стаття одинадцята

По-одинадцяте, звичай, що зветься посмертним добором (Tod­fall)¹, ми хочемо скасувати назавжди. Ми ніколи не потерпимо і не дозволимо, щоб проти божої честі у сиріт відбирали їх добро так ганебно, як це робилося в багатьох місцях і в багатьох формах. І ті, які повинні були б захищати і охоро­няти нас, обдирали і обчищали нас, а якби у них було більше прав вони відібрали б і решту. Цього бог більше не потерпить, S треба усунути назавжди Ніхто надалі не повинен в таких випадках давати нічого, ні багато, m мало.

¹ Кожен, хто був залежний особисто (Leibeigen), повинен був, дістаю­чи в спадщину чиншову землю, сплачувати панові (сеньйорові) особливий добір, який складався найчастіше з кращої голови худоби та інших речей, які належали спадкоємцеві. Це і є Todfall – посмертний побор.

 

Загальне рішення

По-дванадцяте, ось наше рішення і остаточна думка. Якщо тут е одна стаття або більше статей, які суперечать слову божо­му чого ми не думаємо, і нам вкажуть їх невідповідність слову божому ми відступимось від них, коли нам пояснять це на під­ставі святого письма. Якщонавіть тепер визнають деякі наші статті а потім виявиться, що вони були неправильні, то хай вони зараз же будуть мертві і усунуті, хай не мають більше сили. Так само, коли за святим письмом виявиться у нас ще ряд статей про справи, які йдуть проти бога і обтяжують ближнього, то ми твердо наполягатимемо на них, включаючи їх у наші поста­нови, користуючись християнським вченням і звичаєм. Тому ми просимо господа бога, який може нам дати це, а більше ніхто. Мир христовий хай буде з усіма нами.

 

ЛИСТ-ТЕЗИ (ARTIKELBRIEF)

«Лист-тези» був написаний наприкінці 1524 р. або в січні 1525 р. при­хильниками Мюнцера. Цей документ був для повсталих селян найбільш революційною програмою, бо вимоги, які містилися в ньому, означали рі­шучу боротьбу проти всіх панів. З самого початку Селянської війни «лист-тези» вручався повсталими селянами багатьом містам і общинам.

 

Шановні, мудрі, доброзичливі панове, друзі і ласкаві су­сіди! Оскільки до. цього часу на бідний і простий люд у містах і селах всупереч богу і всякій справедливості накладалися вели­кі тяготи духовними і світськими панами і властями, яких вони і мізинцем не чіпали, то з цього випливає, що такий тягар і тя­готи не можна ні переносити, ні терпіти, якщо тільки проста бідна людина не хоче пустити з торбою по світу – себе саму, своє потомство і потомство потомства../ Тому програма і план (der anschlag und fürnemen) цього християнського об’єднання полягає в тому, щоб з допомогою бога визволитися, і до того ж, наскільки не можливо, без зброї…

…[Це] зрештою, не може бути здійснене без братерського заохочення і об’єднання в усіх справах, які стосуються загальної християн­ської користі і містяться в цих доданих статтях, які подаються далі. Отже, в тому наше дружнє прохання, бажання і братерське прагнення, щоб ви добровільно і дружелюбно вступили в це християнське об’єднання і братство для того, щоб справа загально-християнської користі і братерської любові була відновлена, з Віллінгенської хроніки (161-а – 163-а) – з екземпляра, передано о 8 травня 1525 р. місту Віллінгену, піднесена і приумножена. Якщо витак зробите, то це буде виявом волі бога на виконання його заповіді про братерську любов Якщо ж ви відхилите це, чого ми все ж ніяк не сподіваємось то ми оголошуємо вас світським відлученими (in den welttlichei bann) i в силу даного листа будемо вважати вас в цьому стан до того часу, поки ви не відмовитесь від вашого наміру і не вступите з доброю волею в це християнське об’єднання. Все це мі з кращими намірами не хочемо приховувати від вас – наши: ласкавих панів, друзів і сусідів. Бажаємо одержати від ради общини писану відповідь на цей лист через цього ж посланця В цьому полягають божі заповіді.

Світське відлучення полягає ось у чому. Всі, хто перебуває в цьому християнському об’єднанні, повинні вважати справок своєї честі і найвищим обов’язком з тими, які відмовляються вступати в братерське об’єднання і сприяти загальній христи­янській користі, не мати і не підтримувати ніяких стосунків: з ними – ні їсти, ні пити, ні купатися, ні молоти, ні ловити рибу.., також не привозити для них і не давати їм їжі, ні напоїв, ні дров, ні м’яса, ні чого-небудь іншого; не купувати у них і не продавати їм нічого. Нехай вони будуть за­лишені, як відрізані і мертві члени, оскільки вони в цих справах не тільки не допомагають загальній користі і земському мирові, а навпаки, перешкоджають їм. Нехай їм буде відмовлено в до­пущенні до всіх ринків, в общинні ліси, води і луки, які не перебу­вають в їх розпорядженні. І коли хто, вступивши в наше об’єд­нання, порушить це, хай також буде виключений з громади і покараний тим же відлученням і вигнаний до противників разом з жінкою і дітьми.

37. КЕЛЬНСЬКА ВІЙНА І ЛЮТЕР, «ЗВЕРНЕННЯ З МИРНИМИ ПРОПОЗИЦІЯМИ» (квітень 1525 р.)

Доктора Мартіна Лютера «.Звернення з мирними пропозиціями

на основі 12 статей»

...Ніхто на світі не був в такій же мірі причиною нинішніх безпорядків і заворушення, як ви, князі і пани, особливо ж ви, засліплені єпископи, божевільні попи і монахи... Меч пристав­лений до вашого горла, а ви все ще думаєте, нібито так міцно І сидите в сідлі, що ніхто не може вас вибити з нього. Ця упевненість і уперта зарозумілість приведе вас до того, що ви скрутите собі в’язи – ви це побачите... Знайте, через те що ви причина гніву божого, то, без сумніву, він обрушиться на вас, якщо ви не виправитесь з часом. Знамення на небі і чудеса на землі стосуються до вас, панове; вони не віщують вам нічого хорошого, і нічого хорошого вас не чекає... Знайте, бог зробив так, що на­род не може і не хоче більше терпіти вашого злочинства. Ви по­винні змінитись і додержуватися слова божого; якщо не зробите цього добровільно і охоче, то зробите з примусу і з втратами для себе... Проти вас, панове, повстали не селяни, а сам бог, який хоче покарати вас за ваші злочинства.

Але Лютер запевняє, що він зовсім не стоїть на боці селян. Він тільки просить князів зробити селянам деякі поступки. На його думку, можна вести переговори з селянами, взявши за основу «12 статей». Деякі з них цілком справедливі, наприклад, перша, яка вимагає, щоб селяни мали пра­во обирати священиків і читати євангеліє. Далі він говорить:

Інші статті, які вимагають матеріальних полегкостей, також справедливі, бо власті поставлені для того, щоб приносити під­даним користь і чинити добро. Але тепер гніт став нестерпним. Хіба допомогло б селянинові, якби на його полі росло стільки гульденів, скільки на ньому стеблин і колосків з зерном? Для того щоб бідній людині залишилося що-небудь, слід було б об­межити розкіш і скоротити витрати...

Тому я з добрим наміром радив би обрати з-поміж дворян кілька графів і панів, від міст – кілька радників і обговорити й уладнати справу миром. Ви – панове, повинні облишити свою погордливість; однаково, добровільно чи ні, вам доведеться від­мовитись від неї, вам слід було б трохи обмежити свою тиранію і свій гніт, щоб бідні люди також дістали досить повітря і місця в житті. З другого боку, треба, щоб селяни порозумілися і від­мовилися б від деяких статей з надто великими вимогами, отже справа хоч і не була б зроблена по-християнському, але все-таки була б уладнана за законами людськими... Отже, совість моя спокійна, тому що я дав вам християнську і братню пораду. Дай боже, щоб порада ця допомогла вам. Амінь.