З положень тецеля (1517 Р. )

Червоний відпускний хрест з папським гербом, поставлений в церкві, має таку саму силу, як і хрест христовий.

Далі, якби св. Петро був тепер тут, то він не мав би більшої благодаті і влади, ніж та, яку має папа.

Далі, він [папа] не хотів би помінятися із св. Петром своїм місцем на небі, тому що він відпущеннями спас більше душ, ніж св. Петро своєю проповіддю.

Далі, хто покладе в скриню гроші заради чиєї-небудь душі в чистилищі, то як тільки пфеніг упаде на дно і задзвенить, душа – зараз же полетить на небо.

Далі, благодать відпущення і g саме та благодать, яка при­миряє людину з богом.

Далі, немає потреби в каятті або епітимії за гріхи, якщо буде куплене відпущення або відпускна грамота, хоч би навіть і за майбутні гріхи.

 

ІНДУЛЬГЕНЦІЯ

Справжня назва індульгенції така: «Форма найповнішого виправдання і відпущення за життя». Тут ми наводимо лише заключні слова індульгенції. Саме такими індульгенціями жваво торгував Тецель.

...апостольською владою, мені даною і на тебе поширеною, звільняю тебе від усіх гріхів твоїх знищених, висповіданих і забутих; також від усіх падінь, злочинів, проступків і в якійсь тяжких провин..., а також від будь-яких відлучень, суспенсацій [тимчасового усунення з посади або бенефіцію] і інтердикту та інших церковних вироків, засуджень і кар, накладених судо­вою і людською владою...

 

З 95 ТЕЗ МАРТІНА ЛЮТЕРА

Кожний християнин, якщо тільки він дійсно розкаюється, дістає повне відпущення провини і без індульгенції. І Проте на цій підставі ні в якому разі не слід нехтувати від­пущенням, яке дає папа, бо воно є виявом божественного прощення.

Справжнім скарбом церкви є, звичайно, не відпущення, а святе євангеліє величі і ласки бога.

Християн треба вчити, що той, хто бачить нужденного і, не­зважаючи на це, віддає гроші на індульгенції, дістає цим не від­пущення папи, – а гнів божий.

Треба вчити їх, що якби папа знав про плутні продавців ін­дульгенцій, він краще дав би загинути в огні собору св. Петра, ніж будувати його на шкірі, м’ясі і кістках своїх овець. Хто говорить проти істини апостольського відпущення – хай буде проклятий! Але хто остерігає проти пихатих і зухвалих промов проповідників – продавців індульгенцій, хай буде благосло­венний!

Сказати, що хрест відпущення, оздоблений гербами папи і по­ставлений в храмах, має однакову цінність з хрестом христовим – кощунство... Такі проповіді роблять те, що й ученим людям важко зберігати належну повагу до папи проти дошкульних до­корів і безперечно гострих промов мирян. Тому геть усі пороки, які кричать народові христовому: «Ми, мир!»– а миру ніякого нема...

20. ЛИСТ МАРТІНА ЛЮТЕРА ПАПІ ЛЬВУ X (1518 р.)

Найсвятіший отче! Хай удостоїть ваше святійшество звернути свій батьківський слух, немов слух самого Христа до вашої бідної вівці і вислухати ласкаво її мекання...

Що робити мені, найсвятіший отче? Я не можу переносити вашого гніву, і я не знаю, як його уникнути.... У мене вимагають відречення... Я поспішив би це зробити, якби це привело до наміченої мети. [Але] переслідування моїх противників поширили далеко мої твори, і вони надто глибоко запали в серце, щоб їх звідти викоренити. Відречення ще більше завдало б шкоди рим­ській церкві і в уста всіх вклало б проти неї нові обвинува­чення...

Найсвятіший отче! Заявляю перед лицем бога і всіх його створінь: я... зовсім не хочу учинити замах насильством або хитрощами на владу римської церкви і вашого святійшества…

 

21. З ПОСЛАННЯ ЛЮТЕРА ІМПЕРАТОРОВІ І ХРИСТИЯНСЬКОМУ ДВОРЯНСТВУ НІМЕЦЬКОЇ НАЦІЇ ПРО ПОЛІПШЕННЯ ХРИСТИЯНСЬКОГО СТАНУ (24 червня 1520 р.)

Найсвітлішій, ясновельможній імператорській величності і християн­ському дворянству німецької нації д-р a Mapmіна Лютера

Хай помилує і укріпить Господь бог вас, найясніший госу­дарю, і вас, вельмишановне панство. Не самовпевненість, не зарозумілість спонукали мене, самотню і кволу людину, загово­рити з вами. Нужда і утиски, які непосильним тягарем лежать на всьому християнстві, особливо ж у Німеччині, і які змушують не тільки мене, але й всіх людей голосно кричати, прохаючи допомоги, змусили мене й тепер прохати і молити, чи не спонукає кого-небудь Господь допомогти нещасній нації. Багато разів собори пробували заступитися, але кожного разу купка сприт­них і підступних людей не тільки перешкоджала цим спробам, але й посилювала зло; лихі підступи ці я і хочу тепер, з божою поміччю, яскраво висвітлити, щоб кожен узнав їх, щоб вони надалі не могли ні перешкоджати, ні шкодити. V Романісти¹дуже спритно обгородили себе трьома стінами, якими і захищалися досі, так що ніхто не міг їх реформувати, і все християнство страшенно розорилося. По-перше, якщо ми погрожували світською владою, вони твердили і запевняли, що світська влада не має над ними сили, що, навпаки, духовна влада вища за світську. По-друге, коли їх хотіли навести на розум досиланням на святе письмо, вони заперечували, що нікому, крім папи, не дано тлумачити святе письмо. По-третє, коли їм погро­жували собором, вони вигадували, що ніхто, крім папи, не має права скликати його. Отже, хай допоможе нам Господь, хай дасть він нам одну з тих сурм, звуками яких були зруйновані стіни Ієріхона, щоб розвіяти ці солом’яні і паперові стіни.

Спробуймо піти проти першої стіни.

Явно вигадано, що папа, єпископи, священики, монахи – «ду­ховного чину», а князі, рицарі, ремісники, землероби – «світ­ського». Все це – хитра вигадка, самісінька брехня; хай ніхто не бентежиться цим і ось чому: всі християни дійсно духовного звання, між ними немає ніякої різниці, хіба тільки в посадах, бо, як говорить і апостол Павло (до Корінф. І, 12 і дальші), ми всі – члени одного тіла, але у кожного члена своя відмінна справа, якою він служить всім іншим; у всіх нас єдине хрещення, єдине євангеліє, єдина віра – всі ми і однаково рівні християни, бо хрещення, євангеліє, віра – ось що робить нас «духовними», ось що робить нас християнами.

Всі ми хрещенням посвячуємось у священство, як говорить апостол Петро (1, 2, 9): «Ви – рід обранців, царствене священство»; як вказує і «Одкровення» (5,10): «І створив вас царями і священиками богу нашому». Отже, між мирянами і попами, князями і єпископами або між «духо­вними» і «світськими» в дійсності є тільки різниця в посаді і оправі, а по в званні: всі вони духовною звання, всі вони дійсні священики, єпископи, папи, але неоднакова справа у всіх, як і між священиками і монахами не всі роблять те саме. Тому я й заявляю: раз світська влада встановлена Господом карати лихих і захищати добрих, то вона вільно виконує своє призна­чення в усьому християнстві, незважаючи на особи, однаково чи поступить вона проти папи, єпископів, попів, монахів, монахинь або ще кого-небудь. Нехай світська влада виконає свою справу цілком вільно, не-лицемірно; хто винен, той хай і розплачується; всі ж доводи церковного права – лише зухвалі римські вигадки.

Бо так проповідує апостол Павло всім християнам (Римл. 13, і, 4): «Всяка душа (думаю, і папська теж) хай кориться властям, бо начальник недаремно носить меч: він – слуга божий». Так говорить і апостол Петро (1, 2, 13): «Коріться всякому людському начальству ради господа».

Третя стіна рушиться сама собою, якщо впадуть перші дві. Бо кожного разу, коли папа чинить всупереч святому письму, ми повинні захистити святе письмо, карати²іпримусити папу.

¹ Захисники папських претензій.

² В розумінні повчати.