Генріх Шафсмуліус гале палкий привіт магістрові Ортуїну Грацію 1
Оскільки ви сказали мені, щоб я, раніше ніж виїду до римської курії, писав вам і звертався до вас з різними богословськими питаннями і що ви готові розв’язати їх мені краще, ніж римські куртизани2, то я й звертаюсь тепер до вас з таким питанням. Що, коли хто-небудь у п’ятницю або інший пісний день з’їв яйце, в якому був зародок курчати? Річ у тому, що недавно ми сиділи. в одному трактирі на Квітковій площі3, замовили собі сніданок і їли яйця. Розбивши одно яйце, я побачив в ньому курча. Показав своєму товаришеві. Він сказав: «їжте швидше, поки не побачив трактирник, бо коли він побачить, то доведеться йому заплатити карлин або юлій за курку»4. Тут такий звичай, що коли трактирник подав що-небудь на стіл, то треба платити, бо подані страви назад не приймаються. І коли він бачить в яйці курча, то каже: «Заплатіть мені також за курку», записуючи в рахунок курча за курку. Тоді я миттю випив яйце, а разом з ним проковтнув і курча. Після цього я схаменувся, бо була п’ятниця, і сказав моєму товаришеві: «Через вас я вчинив смертельний гріх, поївши м’ясного в шостий день тижня». Він відповів, що ніякого гріха немає не тільки смертельного, але й звичайного, бо поки курча не вилупилося з яйця, його можна вважати за яйце. І сказав мені, що це все одно, як бувають іноді черви в сирі або у вишнях, зелених бобах і горосі, і все ж їх їдять і в шостий день тижня і навіть у переддень пам’яті апостолів. А трактирники, щоб здерти більше грошей, кажуть, що це – м’ясо. Після цього я пішов і міркував про це. І ради бога, магістре Ортуїн, я дуже занепокоєний і не знаю, що мені тепер робити. Я був би готовий звернутися за порадою до кого-небудь з папських придворних, але знаю, що вони самі не дуже тямлять. Я особисто вважаю, що курчата в яйцях – м’ясо, бо в них уже цілком сформовані члени і тіло живої істоти, і в ній є вже тваринна душа. Щодо червів у сирі та іншому, то це справа інша, оскільки черви вважаються рибами, як я чув від одного медика, який – дуже хороший фізик. Сердечно прошу вас відповісти на це питання. Якщо, на вашу думку, це – смертельний гріх, то я куплю тут індульгенцію, перш ніж поїхати до Німеччини. Знайте також, що доктор богослов’я Яків Гохстратен5 одержав з банку тисячу флоринів, і я думаю, що він виграє справу і диявол посоромить цього Иоанна Рейхліна та інших поетів і юристів, оскільки вони хочуть бути проти церкви божої, тобто проти богословів, на яких грунтується церква, як сказав Христос: «Ти – Петро, і на цьому камені я утверджу церкву мою». Отже, хай благословить вас Господь бог. Будьте здорові. Написано в місті Римі.
1 Ортуїн Грацій (1481 – 1542) – противник гуманістів, учився в Кельнському університеті, де став професором філософії.
2 «Curtisani» від «Curia» – папський двір – папські придворні.
3 «Campo di Fiori» в Римі.
4 Монети: карлин – дванадцята частина дуката, юлій – десята.
5 Лава кельнських домініканців, противників Рейхліна.
15. УЛЬРІХ ФОН-ГУТТЕН (1488 – 1523 pp.)
Син дрібного франконського рицаря, сам рицар, мандрівний поет, а часом і розбійник, Ульріх фон-Гуттен належав до молодшого покоління німецьких гуманістів, які відзначалися войовничим настроєм у боротьбі з суспільними непорядками, в нападах на римську курію і католицьку церкву. Як представник зубожілого дрібного дворянства, він гостро виступив проти князів і вельмож, проти великої буржуазії і особливо купців, яких він вважав гіршими за розбійників на великому шляху. Пильний спостережник, він передбачав неминучість селянського повстання. Його думка не раз звертається до народу. «Чи знаєте ви, – питає він князів в одному із своїх памфлетів, – що народ думає про вас? Він, правда, хоче, щоб ви ним управляли, але він не хоче, щоб ви його губили, і багато хто в його середовищі уже думає, як би насильствено зарадити своєму горю». В одному із своїх діалогів він славить гусита Жижку за те, що той врятував свою вітчизну від гніту лінивих монахів і Риму і помстився за загибель Яна Гуса. Його політичний ідеал – рицарська феодальна вольниця. Він пропагував союз повсталих рицарів з містами заради здійснення реформації і утвердження так званої «свободи».
Після розгрому рицарського повстання в 1522 р. він утік в Цюріх, де й помер в 1523 р.
ВАДІСК, АБО РИМСЬКА ТРІАДА (1520 р.)
Три речі можуть виправити Рим: суворість німецьких князів, нетерпіння християн і військо турків під стінами Міста1. Три речі не дали порозумнішати Німеччині: безтурботність князів, незнання наук і забобони народу. Трьома речами підкоряє собі Рим усе: насильством, хитрощами і лицемірством. Три речі винайдені, щоб викачувати золото з чужих країн: торгівля індульгенціями, неіснуюча війна з турками і влада папських легатів у варварських землях. Трьома речами завжди заклопотані в Римі, хоч ніколи не доводять їх до кінця: спасінням душ, реставрацією зруйнованих храмів і турецьким походом. Про три речі не можна говорити правду: про папу, про індульгенції і про безбожність. Три речі, як говорять самі римляни, захищають Рим: неглибокі рови, зруйновані стіни і низькі башти... Три речі неохоче роблять у Римі: додержують свого слова, допомагають іншому і дають дорогу... Трьох речей бажає кожен у Римі: коротких обідень, старого золота і життя, повного втіх. Три речі становлять відмітну рису Рима: папа, старі будинки і користолюбність. Трьома речами відрізняється Рим від інших міст: людьми з усіх міст, всілякими грішми і вживанням усіх мов. Три речі ненавидять в Римі: право патронату, вільні вибори на священицькі і єпископські місця і тверезість німців, особливо останнє... Три речі заборонено вивозити з Рима: мощі святих (походження яких сумнівне), великі камені (які важко вивезти) і благочестя (якого там немає зовсім). У три речі вірить мало хто в Римі: в безсмертя душі, в стосунки святих і в пекельні муки. Три речі зовсім не ціняться в Римі: благочестя, віра і невинність, хоч їх і виставляють напоказ, як ніде...
Три речі вважаються найдорожчими в Римі: заслуга, справедливість і дружба, бо трапляються дуже рідко.
1 Рима.
РЕФОРМАЦІЯ В НІМЕЧЧИНІ
