З памфлета Лютера «проти розбійних

І ГРАБІЖНИЦЬКИХ ЗГРАЙ СЕЛЯН» (1525 р.)

Три роки жахливих гріхів проти бога і людей несуть собі ці селяни, через це вони заслужили багато разів смерть, і тілесну і духовну.

По-перше, вони клялися своїм панам у вірності і відданості, бути покірними і слухняними, як велить бог, кажучи: «Дайте кесареві кесареве». [Римл. 13, 1] і «Кожен хай кориться владі». Але тому що вони свавільно і зухвало порушують цю покору, і до того ж повстають проти своїх панів, то вони заслужили кару для тіла і душі, поводячись як невірні, клятвопорушники, брехуни, непокірні негідники і лиходії. Через це і св. Павло [Римл. 13, 2] висловлюється про них так: «Той, хто чинить опір владі, заслужує кари». Цей вислів здійсниться, нарешті, рано чи пізно на селянах, тому що бог цінить відданість і вірність.

По-друге, оскільки вони вчиняють заколот, зухвало розкрадаюсь і грабують монастирі і замки, які їм не належать, то вже за одно це вони двічі підлягають смерті тілесній і душевній, як придорожні грабіжники і убивці. Кожний заколотник, якого можуть обвинуватити в цьому, уже підпадає під опалу божу і імператорську, отже кожен, хто раніше за інших зможе таку людину задушити, зробить справедливо і добре. Бо щодо порушника миру кожен є найвищим суддею і катом, подібно до того як під час пожару кожен, хто раніше за всіх гасить, найкраща людина…

Тому кожен, хто може, повинен їх [селян] бити, душити, колоти таємно або явно і пам‘ятати, що не може бути нічого отруйнішого, шкідливішого, нічого більш диявольського, ніж заколотник. Його треба убивати, як скаженого собаку: якщо ти його не уб’єш, то він уб’є тебе і разом з тобою цілу країну.

По-третє, підлягають смерті за те, що такі жахливі; великі гріхи прикривають євангелієм, називають себе християнськими братами, складають присягу у [вияві] відданості і змушують людей разом з ними підтримувати ці страхіття. За те, що вони нечувані богохульники і ганьбителі святого імені божого, і за те, що визнають диявола і служать йому під виглядом євангелія, вони десять раз заслуговують смерті тілесної і душевної, бо я не чув про страхітливіший гріх. Зверни увагу на те, що диявол відчуває близькість страшного суду, бо він береться просто за нечувану справу. Він начебто хоче сказати: це – останнє, тому повинно бути найгіршим, треба збовтати осадок і виламати дно. Хай не допустить цього бог. Подивись, який могутній князь – диявол, як він тримає в своїх руках світ і як все може перемішати, якщо він спроможний за такий короткий час спокусити, звабити, засліпити, зробити жорстокими, підбурити стільки тисяч селян і вчинити з ними все, що надумає його несамовита лють.

39. ПОВЧАННЯ ЛЮТЕРА СЕЛЯНАМ ТЛУМАЧЕННЯ ДРУГОЗАКОННЯ ¹

Проповіді 1529 p. ²

Другозаконня 1, 12

...У государя величезний, розкішний замок, на государі самоцвіти, золоті ланцюжки, бархат – ось як говорить про государя дурень, широко розкривши свою пельку, порівнюючи [з цим] бідність свою, свою хатину, криту соломою; він певен, що князеві [живеться] далеко краще, ніж йому... Якби він міг чути, про яку кількість турбот, небезпек і тяжкої праці може розповісти цей ланцюг, він сказав би: «Навіщо мені ланцюг з чистого золота! Ні, хай краще залишиться у мене моя халупа з солом’яною покрівлею... боронь боже від цих золотих ланцюгів і перлин»... [Так], важка справа управляти, і мудрець не захоче її... Але всього цього мужики не бачать, вони закривають очі... на тяготи управління і думають, що управляти – значить носити куничі шапки («Schauberi»). Через це вони під час повстання і говорили: «Ми теж хочемо куничих шапок і золотих ланцюгів, ми теж хочемо наїдатися куропатками».

А тим часом у світі встановлена краща рівність.

Скажи-но мені, кому живеться краще, спокійніше, безпечніше, ніж бюргерові або селянинові. Так говорив незадовго до смерті і наш курфюрст, герцог Фрідріх: ( Життябюргера, селянина – найкраща доля, бо у королів і князів тільки блиск та мішура, а у підданих справжнє золото») Як же так?.. Під куничою шапкою князя криється така сила-силенна дум і турбот, як волосся на цій шапці; всяка лиха справа прилипає до неї.

Я (тобто Лютер) страшенно розгніваний на селян, які вирішили самі правити, не усвідомлюючи свого великого багатства, не цінячи спокійного життя свого – подарунка і предмета турбот князів. Безсилі, грубі, дурні люди... та зрозумійте ж, нарешті: у вас – краща доля, ви дійсно користуєтесь і втішаєтесь соком виноградним, а князям дістаються самі тільки шкуринки та зернятка.

Бог зробив так, щоб кожне звання мало свої тяготи (Ungemach); і треба бачити не тільки неприємне, але й хороше в кожному званні. До того ж запам’ятай: чим менший чин або посада (Amt oder Stand), тим вільніше, приємніше життя...

¹ Другозаконня – одна з книг біблії, в якій повторюються і підсумовуються основні положення вчення Мойсея, легендарного законодавця біблійної традиції.

² Надруковано тільки в 1564 р.

ТРИДЦЯТИРІЧНА ВІЙНА

41. ФРАНЦУЗЬКИЙ ДИПЛОМАТ ФАНКАН ПРО МІЖНАРОДНЕ СТАНОВИЩЕ В ЄВРОПІ в 1627 р.

Якби обидві Індії¹були виснажені або якби обидва союзні доми [тобто Габсбурги іспанські і Габсбурги австрійські] їх втратили, Німеччина продовжувала б лишатися боєздатною, щоб битися за цілі, поставлені Габсбургами, як найбільша, найбагатша і наймогутніша держава християнського світу, у якої є сильні князі, імперські міста, торговельні, багаті і розташовані понад великими ріками; і все це в центрі Європи, а це є для них великою перевагою, щоб установити тут центр величезної монархії... Габсбурги знайдуть засоби створити і спорядити флот, щоб тримати в узді північ, тривожити південь, у них будуть сили не тільки для того, щоб перешкоджати торгівлі датчан, англійців і французів, але й для того, щоб захопити те, що їм не належить, і повернути те, що вони втратили. Ось чому вони такі уперті і з таким запалом атакують всіма своїми силами короля Данії, міста і країни Нижньої Саксонії, більшу частину яких вони вже зайняли. Дуже мало бракує їм для того, щоб вони стали господарями всього, і вони добються цього, якщо їм дати можливість діяти безперешкодно і якщо король Данії капітулює. Таким чином вся Німеччина, якщо вона буде підкорена Габсбургам, допоможе піднестися їм і стане для них міцним п’єдесталом для того, щоб побудувати на ньому їх монархію і запанувати над усім християнським світом.

¹ Тобто Ост- і Вест-Індія. Перша належала Португалії, друга – Іспанії. Але в період 1581 – 1640 pp. Португалія і Іспанія були об’єднані, і, таким чином, обидві Індії були в руках іспанських Габсбургів.