Лист Мюнцера мансфельдським рудокопам

(травня 1525 р.)

Страх божий насамперед. Дорогі брати, як довго ви спите! Ви забули волю божу, кажучи, що бог забув вас. Але хіба я не вчив вас багато разів, що так і повинно бути. Бог не може біль­ше показуватися людям. Ви самі повинні бути стійкими, інакше даремні всі ваші жертви, що крають серце. Ви повинні будете, перетерпіти ще страждання. Коли не хочете постраждати в ім’я боже, то постраждаєте в ім’я диявола. Бійтеся цього. Не зане­падайте духом, будьте бадьорі.»Не лестіть безумним мрійникам. і безбожним лиходіям. {Беріться за справу божу і виходьте на -боротьбу. Час настав! Переконуйте ваших братів не зневажати слів божих, інакше їм загрожує загибель. Уся Німеччина, Фран­ція і Італія уже повстали.) Господь хоче взятися до справи;

лиходії повинні загинути. На великодні свята зруйновано чотири монастирські церкви в Фульді. Селяни Клетгау, Гегау І Шварц­вальду повстали в кількості 30 тис., і рать їхросте з кожним днем. Я боюсь тільки, щоб нерозумних людей не спокусили фальши­вими договорами, в яких вони не помітять лихого наміру. Коли вас буде хоч троє, які твердо вірують в бога І пройняті одним бажанням прославити його ім’я і честь, ви не боятиметесь і сотні тисяч чоловік. Отже, до діла! Пора, лиходії злякались, як пси. Закликайте ваших братів порозуміватися і умовляйте їх озбро­юватись. Давно, дуже давно пора, швидше ж, швидше, до діла, до діла! Не піддавайтесь, якщо навіть вороги будуть звертатися до вас з добрим словом. Не зважайте на бідування безбожників. Вони благатимуть вас і плакатимуть перед вами, як діти, але не жалійте їх. Сам бог наказав так через Мойсея (Другозаконня, 7). Нам він послав знамення про те саме. Піднімайте села і мі­ста, особливо ж гірників-підмайстрів та інших славних хлопів. Ми не повинні більше спати. Дивіться, поки я писав ні рядки, до мене надійшла звістка із Зальцу, що народ хотів викинути із замка амтмана, герцога Георга, за те, що він мав намір таємно погубити трьох. Селяни Ейхфельду справились із своїми дворя­нами, вони не хочуть жити з їх ласки. Звідусіль перед вами багато прикладів, беріться ж до діла, пора, Балтазар і Бартель! Крумпф, Фельтен і Бішоф, беріться кожен за свою роботу. Передайте цей лист вашим товаришам-гірникам. Хотів би так наставити всіх братів, щоб їх мужність була твердішою за всі замки безбожних лиходіїв в усій країні! До діла, до діла! Залізо гаряче, куйте його!

Хай ваші мечі не холонуть від теплої крові! Поки лиходії живі, ви не позбудетесь людського страху. Вам не можна говорити про бога, поки вами управляють. Отже, до діла, поки час ще не прогаяний. Вас веде бог, ідіть за ним.

Прочитайте, що сказано у Матвія (24). Не бійтеся ж, з вами бог, написано в 2-й хроніці. Бог говорить нам: не бійтеся, вам нічого боятися юрби. Не ваша йде війна, а господня. Не за себе боретесь ви. Будьте мужні! Ви побачите над собою руку гос­подню. Коли Іосафат почув ці слова, він упав ниць. Не бійте­ся ж і ви людей, а віруйте, твердо віруйте в бога, – він укріпить вас. Амінь.

Писано в Мюльгаузені в 1525 р. Томас Мюнцер,

божий воїн проти безбожних.

30. ПРОТЕСТАЦІЯ ДВАДЦЯТИ ІМПЕРСЬКИХ ЧИНІВ (19 квітня 1529 р.)

Коли на імперському сеймі в Шпейері в 1529 р. католицькою біль­шістю була ухвалена постанова, яка забороняла дальше поширення люте­ранської реформації, то лютеранська меншість відмовилась коритися цій постанові, посилаючись на те, що релігійні питання, як справа особистого переконання і особистої совісті, не можуть розв’язуватись більшістю голо-сів. У цьому розумінні 19 квітня була вручена імператорові писана Про­тестація, підписана шістьма князями (Йоанном Саксонським, Георгом-Бранденбурзьким, Ернстом Брауншвейгським, Франціском Люнебурзьким, Філіппом Гессенським, Вольфгангом Ангальтським) і представниками чотирнадцяти імперських міст (Страсбурга, Нюрнберга, Ульма, Констанца, Ліндау, Меммінгена, Кемптена, Нердлінгена, Гейльбронна, Рейтлінгена, Ієні, Сан-Галлена, Вейсенбурга, Віндсгейма). Від цієї Протестації і по­ходить назва протестантів – для послідовників лютеранської реформації, а потім і інших аналогічних течій у католицькій церкві.

З ласки божої Йоанн, герцог Саксонський, оголошуємо всім: після того як римська імператорська величність, наш найясніший господар, недавно скликав загальний рейхстаг і наказав курфюрстам, князям і чинам прибути в Шпейєр, в недавно минулу 2-гу неділю великого посту, ми, додержуючись належної піддан­ської покори його імператорській величності, прийшли туди власною персоною, з наміром обговорити разом з іншими кур­фюрстами, князями і чинами, питання, перелічені у згаданій вище імператорській окличній грамоті, і подати допомогу своєю дум­кою і порадою.

Потім, ми, з багатьох поважних і дуже важливих причин – бо наша совість і обов’язок вимагають, щоб ми були вірні богу, нашому творцю – на нинішньому рейхстагу, разом з нашими дру­зями, а саме з високородними князями: паном Георгом, марк­графом Бранденбурзьким і т. д., паном Ернстом і паном Фран­ціском, братами, герцогами Брауншвейгським і Люнебурзьким, паном Філіппом, ландграфом Гессенським і т. д., князем Вольф­гангом Ангальтським, нашими улюбленими дядьком, кузенами, кумом і зятем заявляємо, що із згаданою вище ухваленою постановою не мали нічого спільного і погодитися з нею не хочемо і |не можемо.

Внаслідок чого ми проти цієї зробленої іухваленої зміни попередньої шпейєрської постанови і проти зв’язаних з цим тяж­ких пунктів публічно протестували разом з усіма нашими дру­зями. До цього протесту приєдналися посли з деяких сусідніх вільних імперських міст. Слова цього заявленого нами протесту, який ми зажадали додати в писаному вигляді, до імператорських актів, є між іншим такі. А саме:

Ми побачили, що ваша милость і ви вирішили обстоювати свій намір і ніяк не хочете усунути згадані важливі причини і звільнити нас від труднощів, про які ми скрізь будемо твердити і нагадувати, бо так велить нам совість, а також тому, що таке нашої милості і ваше рішення аж ніяк (поки не буде собору), не може служити підтриманню миру і єдності, внаслідок вказаного пануючого розладу; крім того, ви нічого не хочете зробити, щоб ми могли приєднатися до вашої постанови. Тому ми заявляємо, що (внаслідок багато разів згаданих труднощів) велика і непе­реборна нужда змушує нас відкрито протестувати проти рішення, на яке вказано вашій милості, і вам, як на нікчемне і безсиле, завдяки згаданій останній постанові, а для нас, для наших, як і для кожного – недійсне, що ми тепер і робимо. [Ми заявляємо також], що...але вважаємо рішення вашої милості недійсним, і що ми протестували проти вашої милості і вас, і хочемо в справах релігії поки що так поводитись, жити і управляти, як дозволяє це нам відповідальність перед всемогутнім богом і римською імператорською величністю, нашим найяснішим господарем.

¹Король Фердінанд і чини, які належали до більшості сейму.

31. АУГСБУРЗЬКИЙ РЕЛІГІЙНИЙ МИР (25 вересня 1555 р.)

XV. Щоб установити мир у Священній імперії німецької на­ції між римською імператорською величністю і курфюрстами, князями і чинами, – хай ні його імператорська величність, ні курфюрсти, князі і т. д. не чинять ніякому чинові імперії ніякого насильства або зла з приводу аугсбурзького віросповідання, але дадуть їм змогу мирно додержуватися своїх релігійних пе­реконань, літургії і обрядів, а також користуватися і своїм май­ном і іншими правами та привілеями; і повний релігійний мир повинен бути досягнений тільки християнськими засобами згоди або ж страхом кари в формі імперської опали.

XVI. Так само імперські чини, які додержуються аугсбурзько­го віросповідання, не будуть перешкоджати всім чинам і князям, які додержуються старої релігії, жити цілком мирно і користу­ватися всіма їх майном, правами і привілеями.

XVII. Проте всі, хто не належить до двох згаданих вище віросповідань, не будуть включені в цей трактат, але будуть зовсім виключені з нього.

XVIII. Оскільки вияснилось, що предметом великого спору є питання про долю єпископських, монастирських та інших цер­ковних бенефіціїв тих католицьких духовних осіб, які з часом облишать стару релігію, то ми в силу повноважень, одержаних від римського імператора, постановили: якщо архієпископ, єпископ, прелат або яка-небудь інша духовна особа нашої старої католицької релігії відмовиться від неї, то їх архієпископські, єпископські, прелатські та інші бенефіції з усіма їх доходами повинні бути залишені ними без дальших заперечень або затри­мок. Монастирі і ті, хто на це має право за загальним законом або місцевим звичаєм, оберуть особу, яка сповідує стару релігію і яка може вступити у володіння і користування всіма правами і доходами бенефіцію без будь-яких дальших перешкод і не передрішаючи будь-якої остаточної полюбовної релігійної угоди.

XIX. Оскільки деякі абатства, монастирі та інші церковні заклади були конфісковані і перетворені в церкви, школи і бла­годійні заклади, то цим наказується, щоб такі заклади, первісні власники яких не володіли ними під час договору в Пассау [1552], були включені в цей мирний договір.

XX. Застосовувана досі церковна юрисдикція щодо аугсбурзького віросповідання, догми, призначення духовних осіб, церков­них розпоряджень і служби (крім прав курфюрстів, князів, ко­легій і монастирів на грошові податі і десятини) віднині пере­стає існувати, і послідовники аугсбурзького віросповідання матимуть змогу вільно і безперешкодно правити службу божу, виконувати обряди і призначати духовних осіб, як це встанов­лено в поданій нижче окремій статті, аж до остаточної релігій­ної угоди.

ХХІ. Ніякий імперський чин не повинен пробувати переко­нувати підданих інших чинів облишити свою релігію або захи­щати їх проти їх властей. Ті, хто має від старих часів права патронату, не включені в цю статтю.

XXIV. В разі, коли наші піддані, які належать до старої релігії або ж до аугсбурзького віросповідання, захочуть разом із своїми жінками і дітьми залишити свій дім, щоб оселитися в іншому місці, ніхто не повинен перешкоджати їм продавати своє майно після сплати ними належних місцевих податей або ж зне­важати їх честь.