Промова густава-адольфа на сеймі в оребро

(січень 1617 р.)

Мир не може існувати з Польщею, поки Сігізмунд не обли­шить своїх домагань на престол [шведський].

Вихований папістами, він засвоїв собі їх принципи. З Росією він уклав 20-річний мир, який, проте, уже порушив на п’ятий рік. Чого чекати від Сігізмунда, який і сам лиха людина і ке­рується диявольською партією єзуїтів, призвідців жахливої

тиранії в Іспанії, Франції та інших державах... Звертаю увагу станів на таємне переслідування протестантів у Польщі, де одна по одній закриваються їх церкви. Відкрито він [Сігізмунд] не може почати переслідувати їх, бо його влада обмежена станами. Мета Сігізмунда, як представника католицької ліги, викоренити протестантів, надіти на них папське ярмо, мирні договори цих. государів – тільки засіб краще озброїтись і знов почати бо­ротьбу з протестантами. Ніякими засобами не гребують лігісти. Досить згадати інтриги Сігізмунда в Росії, його старання під­няти на Швецію ганзейські міста. Тепер справа йде про політичну і релігійну свободу і незалежність Швеції. Я прошу стани до­помогти мені проти Сігізмунда і єзуїтів і закликаю їх до тієї єдності, яка робить і незначні держави сміливими в боротьбі з найсильнішими.

ВАЛЛЕНШТЕЙН І ЙОГО АРМІЯ

Альбрехт Валленштейн (1583 – 1635) – полководець ім­перії в епоху Тридцятирічної війни, великий землевласник Чехії, який мріяв про чеську корону. З початку Тридцятирічної війни і розгрому чехів під Білою горою (1620) скупив за безцінь безліч конфіскованих маєтків-чеських дворян і став одним з найбагатших людей Чехії. Сформувавши ве­лику найману армію, він розгромив протестантських князів і датського короля і захопив все узбережжя Балтійського моря (1629). Запідозрений в честолюбних намірах імператором і католицькими князями, він був уби­тий найманими убивцями 25 лютого 1635 р. Наказ Валленштейна свідчить-про те, які нечувані зловживання чинилися в армії, він має на меті на-~ вести хоч мінімальний порядок в найманій армії ландскнехтів.

Полковникові фон-Арнім (Один з наказів Валленштейна) (26 грудня 1627 р.)

Ми довідалися з листа пана полковника, якого роду наказ він хотів одержати від нас про утримання людей на квартирах в Померанії. Ми не можемо видати іншого розпорядження, крім наказу панові полковнику стежити за тим, щоб люди одержували акуратно свою місячну платню, жили б на неї і ні в якому разі не вимагали, щоб їх утримували жителі. Деякі полки розгубили солдатів і не мають повного комплекту; через це хай пан пол­ковник дозволяє видавати повну платню тільки полкам, які мають комплект, а недбалим офіцерам, які допустили-до розладу свої роти і цим набили собі кишені, не видавати. Бо коли давати місячну платню поганим нарівні з тими, у яких роти комплектні, то той, хто заслужив нагороду, буде скривджений, а той, хто допустив зло, буде нагороджений. Отже, хай пан полковник рейтарам і кнехтам, які дійсно перебували в ротах, видає повну платню, а у тих, яких не було, треба вирахувати з платні, у аркебузця 15 гульденів і у гірасира 15 гульденів на місяць.

Крім того, трапляється, що офіцери, одержуючи гроші для утримання солдатів, кладуть їх в кишеню і стараються тим чуднішим способом, щоб їжу, питво іфураж доставляли солдатам жителі, що нечесно і заслуговує найвищої кари; виходячи is сказаного, хай пан полковник зверне увагу на те, щоб такі речі ні в якому разі не повторювались. Далі, оскільки жителі не завжди можуть мати при собі гроші, тимчасом як солдатам повинні доставляти провіант, то при першій же видачі платні гроші повинні бути вирахувані і видані жителям.

Все це пан полковник повинен передати 30 полкам, які пере­бувають під його командою, і тих, які робитимуть всупереч на­казові, суворо карати і негайно про це повідомляти нас, і тоді ми з нещадною суворістю застосуємо до них найвищу міру по­карання.

Далі хай пан полковник зробить розпорядження, щоб в усіх полках негайно був знищений зайвий обоз і вантаж, були при­пинені розбої і грабежі; солдати, які будуть піймані на них, однаково, до якого б стану вони не належали, повинні бути стра­чені; а офіцерів, які допустили таке, усунути від командування, арештувати і негайно повідомити про це нас, бо ми вирішили карати як слід, щоб іншим була наука; було б справедливим і конче потрібним припинити це зло. Прихильні до пана пол­ковника [який повинен подбати про те, щоб виконати розпоря­дження], ми чекаємо, що він так само твердо додержуватиметься наказу і винних буде дійсно карати.

Дано в Ботшині 26 грудня 1627 р.

Альбрехт фон Г. Г., герцог Фрідландський і ін. і ін.

45. ЗВІРСТВА ПІД ЧАС ТРИДЦЯТИРІЧНОЇ ВІЙНИ

(З сучасного німецького опису)

Уривок з романа німецького письменника XVII ст. Гріммельстауаена «Сімпліціссімус» (1668). Герой романа Ейлеишпігель описує розгром села,

В якому він жив.

Солдати напали на будинок Ейленшпігеля...

...Потім кожний солдат зайнявся своєю справою, і були наслідком цих справ загибель і розорення. Одні займалися тим, що різали, варили і смажили, наче готувалися до бенкету. Другі ламали і трощили будинок згори донизу, наче шукали потайної комори, в якій сподівалися знайти золоте руно Колхіди. Треті складали сукно, вбрання і домашні речі в тюки, наче збиралися везти їх на базар. А те, що не могли забрати з собою, ламали і розбивали. Інші шпагами рилися в сіні і соломі, наче мало пе­рекололи ними свиней і овець. Інші випускали пух з перин і на­бивали їх салом або пхали туди тверде м’ясо і всяку всячину, наче так м’якше буде спати. Дехто вибивав двері і вікна, наче бажаючи сповістити про вічне літо. Мідний і олов’яний посуд били один об один, а потім теж запаковували в тюки погнутим і зіпсованим. Ліжка, столи, стільці, лави пішли в пічку, хоч у дворі лежало скільки завгодно дров. Миски і тарілки були розбиті, тому що вони воліли їсти смажене, а не варене, або тому, що вони розраховували пообідати тут тільки один раз. Нашу служницю потягли на конюшню і так з нею поводились, що вона більше не поправилась; навіть розповідати сором. Слугу зв’я­зали, розклавши на землі, вставили йому в рот розпірку і влили в горло ціле відро рідкого гною. Це вони називали шведським питвом... Одного із захоплених селян вони посадили в піч і під­пікали його ззаду. Другому обв’язали голову вірьовкою і так закрутили її дерев’яною цуркою, що у нього кров полилась з очей, носа і горла. Словом, кожен вигадував свої тортури для селян; ні один не уникнув мук... Батька мого посадили біля вогню, скрутили його так, що він не міг поворухнути ні ногою, ні рукою, змочили йому босі підошви розведеною сіллю і заста­вили нашу стару козу лизати їх. Йому, очевидно, так лоскотало, що він мало не луснув від сміху. Серед цього безумного сміху він признався, куди сховав гроші...