Ідеаціональна і чуттєва системи етики

Будь-яке інтегроване суспільство має моральні ідеали і цінності як щонайвище втілення його моральної свідомості.

Найвищі норми моралі дає ідеаціональна етика християнства.З IV століття нашої ери ідеаціональна етика християнства поступово досягає очолюючого положення в суспільстві і культурі, яке залишається незаперечним аж до XIII століття. Ці принципи у найчистішому вигляді узагальнені в Нагірній проповіді Господа Ісуса Христа. Моральні цінності християнської етики, що виходять від Бога, є абсолютними. Їх основним принципом, як зазначає П. Сорокін, є «всеосяжна, всепоглинаюча і всепроникаюча любов Бога до людини, людини до Бога і людини до людини. Їх пафос, характер походять з безмежної любові, з божественної милості, боргу і жертовності, закладеної в них. Поблагословленна Божим даром людина — це дитя Бога, і вона освячена цією спорідненістю, незалежно від раси, статі, соціального положення, віку, вона сама по собі щонайвища цінність. Роблячи свої принципи абсолютними, християнство піднімає людину до найвищого рівня святості і захищає її від використовування в якості засобу досягнення мети. Неможливим є більше прославляння або освячення людини, ніж те, яким її удостоїла ідеаційна етика християнства» [53].

Таким чином Сорокін підкреслює, що щонайвищим освяченням і розумінням призначення людини, є те, яке дає християнство. Це призначення людини, відображене і в розумінні значення господарської діяльності, економіки в наукових концепціях східнослов’янської економічної школи.

А ось як характеризує П.Сорокін чуттєві етичні норми: « Будь-яка теорія, що визнає в рафінованій або грубій формі чуттєве щастя, насолоду, корисність, комфортність вищою цінністю, є чуттєвою системою етики. Всі утилітаристські, гедоністичні і навіть багато евдемоністичних систем етики є різновидом таких етичних ідеалів. Їх догмати добре нам відомі: Максимум щастя для максимального числа людей. Вища ціль — насолода. Давайте їсти, пити, веселитися, бо назавтра нас вже не буде….. Лови день. Купи автомобіль і будь щасливий» [53].

Ціль цих систем етики – збільшити суму чуттєвого щастя, задоволення і комфорту, бо вони не визнають ніякої надчуттєвої цінності. Їх норми відносні, а не абсолютні, доцільні і мінливі залежно від людей, груп і обставин, в які вони залучені, а тому розглядаються як створені людиною. Якщо вони служать цілям щастя, то вони приймаються, якщо ні, то геть відкидаються. Найбільш яскраві вислови, які на думку П.Сорокіна характеризують етику різних типів культурної ментальності, ми навели у додатку А.

У ході розвитку західного суспільства ідеаціональна система етики, яка набула свого розквіту у ІV- ІХ ст. (період єдності християнства), поступилася місцем менш жорсткій ідеалістичній системі етики XIII—XV століть (X- XV період панування на заході католицизму). А в XІV – XV століттях стала активно розвиватись чуттєва етика, ера розквіту якої наступила у сторіччя Ренесансу і Реформації (ХVІ ст..), а також спостерігається у ХХ сторіччі (ХVІІ-ХХ століття –період розквіту протестантизму).

П.Сорокін відмічає один важливий момент: хоча у кількісному виразі доля чуттєвої етики була меншою у порівнянні з долею ідеалістичної та ідеаційної систем, «з якісної точки зору, вона, безперечно була панівною системою, оскільки її елементи пронизували і витісняли формальні принципи ідеаційної та ідеалістичної систем». Таким чином, XVIІ- ХХ сторіччя стали періодом панування в західному суспільстві чуттєвої етики та культури взагалі.

Зміну етичних цінностей західного суспільства на протязі ХІІІ-ХХ століть можливо побачити і з результатів дослідження П.Сорокіна, яке показує співвідношення прихильників абсолютних та релятивістських (етичних, інтелектуальних, естетичних) цінностей серед видатних мислителів за відповідні періоди часу.(табл. 1)

Таблиця Cпіввідношення прихильників абсолютних та релятивістських цінностей серед видатних мислителів за відповідні періоди часу [54, с 493]

Коментуючи дані таблиці, П.Сорокін відмічає, що вони показують, «як релятивізм вищих цінностей від етичного summum bonum (вище благо) до істини і краси, відсутньоїв середньовічний період, відродився в XIV столітті і у міру зростання з незначними відхиленнями в подальші століття, досягає свого максимуму в нинішньому сторіччі (ХХ). Ці цифри свідчать про прогресуючу релятивизацію всіх цінностей релятивизацію, яка прагне позбавити цінності самої суті, щоб вони не могли далі бути ані нормами, ані цінностями.» І далі він робить дуже важливий, у тому числі для розуміння процесів, які відбуваються у нашому нинішньому суспільстві висновок. Він зазначає, що «..факт кількісного переважання абсолютизму (51,4%) над релятивізмом (48.6%) не повинен вводити нас в оману. Мала порція віскі або декілька крапель отрути здатні отруїти або інтоксикувати воду. Скачок релятивізму, скажімо, від 40% до 48% достатній, щоб роздрібнити, поруйнувати етичні або будь-які інші цінності. Що ж до всіх цих цінностей, то ми живемо в століття їх надзвичайної релятивізації і руйнування. Вони, у свою чергу, є показником розумової і моральної анархії, бо цінність яка більшене універсальна, стає псевдоцінністю, іграшкою фантазій і бажань» [54, с.493-494].

Також П.Сорокін дуже яскраво охарактеризував вплив етики протестантизму на формування на Заході нової економічної системи.

Він відмічає, що хоча і прихований за ідеаціональною фразеологією, характер етики Протестантизму був головним чином утилітарним та чуттєвим. «Уміння робити гроші було оголошено ознакою Божої милості; більш того, воно було зведено до рівня першорядного обов’язку: "Ми повинні призвати всіх християн заробляти, наскільки вони зможуть, і зберігати все, що вдається; саме завдяки цьому вони стануть багатими", —- проповідує Джон Уеслі. А ось затвердження Бенджамина Франкліна; "Чесність корисна оскільки вона забезпечує хорошу репутацію; так само як і точність, працьовитість, ощадливість, і саме з цієї причини, вони є чеснотами... Пам'ятайте, що час — гроші. Пам'ятайте, що гроші мають природу", що виробляє, плодоносить». Подібні погляди проповідують і представниками інших протестантських течій.

Раннє і середньовічне християнство проголошувало багатство джерелом вічних мук: уміння робити гроші — summae реriculosae (головна небезпека), вигоду - turpe lucrum (ганебна користь), позика грошей— тяжким злочином, багату людину — першим кандидатом на прокляття, якої важче буде увійти до царства Бога, ніж верблюду пройти крізь голкове вушко… Але Реформація і Ренесанс змінили цю точку зору. По неділях пуританин вірить в Бога і Вічність, в будні — у фондову біржу. По воскресіннях: його головна книга Біблія, в будні гросбух стає його Біблією. В результаті ми спостерігаємо паралельне зростання протестантизму, капіталізму, утилітаризму, плотської етики протягом всіх подальших сторіч» [54 ].

Спостереження П.Сорокіна впливу культури на особливості економічної системи продовжуються і далі. Вчений досліджує зв'язок між культурою та економікою та робить важливий висновок про те, що економічні системи суспільств, які мають різні культури будуть суттєво відрізнятись одна від одної.