Розвиток економіки в умовах ідеаціональної, ідеалістичноїі та чуттєвої культури

Отже, як стверджує П.Сорокін економічні системи суспільств з різними типами культурної ментальності будуть докорінно відрізнятись одна від одної: «Економіка ідеаціонального суспільства докорінно відрізняється від економіки суспільства почуттєвого, і тому багато положень економічної теорії, які можуть бути застосовані до однієї з них, не можна застосовувати до іншої» [54, с.615-616]

Але все ж таки які взаємовідносини існують між основними типами культури та економічними умовами? Ось як на це питання відповідає П.Сорокін. Перед усім він зазначає, що універсальний лінійний прогрес економіки та суспільства не існує. економічний розвиток підкоряється закону флуктуації від підйому до кризи, від процвітання до занепаду. Характер соціокультурної системи впливає на господарське життя не так прямо і безпосереднє як на стан моралі, мистецтва, розвитку науки у певному суспільстві. Але у самому узагальненому вигляді такий зв'язок можливо описати. Так, П.Сорокін відмічає: «Якщо під економічними цінностями розуміти матеріальні блага, призначення яких, головним чином, задовольняти тілесні потреби, а цінність яких виявляється у тому що, вони є засобом отримання відчуття щастя та задоволення, то, логічно допустити, що ідеаціональні культури повинні бути економічно менш процвітаючими, ніж культури переважно чуттєві» [54].Тобто, якщо за критерій ефективності діяльності взяти лише матеріальну складову існування людини і суспільства, як це і розуміється у економічній системі та, відповідно, і в економічній теорії, сформованій у межах чуттєвої культури, то чуттєві культури є більш ефективними.

У суспільній свідомості, яка сформувалась у межах ідеаціональної культури, на першому місці будуть цінності духовні, суспільні, а вже потім економічні, тоді як у чуттєвій культурі саме економічні цінності будуть головними. В чуттєвому суспільстві економіка домінує над іншими складовими суспільства – духовною культурою, політикою, правом. А в ідеаціональному, навпаки, домінує духовна культура, яка задає напрям розвитку економіці, політиці, праву. Якщо в чуттєвому суспільстві досягнення матеріального благополуччя стає сенсом існування людини та суспільства, то в ідеаціональному –лише засобом.

Нажаль П.Сорокін включає в ідеаціональну культуру різні за своїм відношенням до оточуючого світу, людини, та сенсу її життя, релігії, наприклад, східне християнство, буддизм, релігії Індії. Тому і робить помилковий висновок, відносно того, що в ідеаціональному суспільстві існує негативне або індиферентне відношення до економіки. Але, якщо це цілком справедливе, наприклад до буддизму, то ніяк неможливо віднести до східного християнства – православ’я. У східному християнстві негативним є відношення до неправедно отриманої власності, багатства, та відношення до матеріального благополуччя як до сенсу життя. В іншому висновки П.Сорокіна справедливі.

По-перше, він вважає, що «переважно ідеаціональні суспільства виявляють тенденцію існувати в економічних умовах, рівень яких нижче (з чуттєвою точки зору!- відмічено мною), ніж рівень культур переважно чуттєвих». Але це не є закономірністю. На нашу думку, все залежить від того яка саме культура у межах ідеаціональної розглядається. Так для культури східного християнства цю тезу не можливо визнати цілком справедливою. Найяскравіший приклад – економічний стан Візантійської імперії часів розквіту саме ідеаціональної культури, у порівнянні із станом розвитку західноєвропейських країн за той же період, коли на зміну ідеаціональної прийшла ідеалістична культура. Скоріше мова повинна йти про те, у якій стадії знаходиться ідеаціональна культура та чуттєва культура у певних суспільствах, які порівнюються: розквіту чи занепаді. Та чи випереджує духовний розвиток суспільства розвиток матеріальний. (закон необхідності випереджуючого розвитку духовної складової суспільства у порівнянні із матеріальною).

По-друге, коли мова йде про певне суспільство П.Сорокін цілком вірно зазначає залежність між культурною стадією та економічним розвитком суспільства. Коли ідеаціональна культура йде до занепаду і посилюється чуттєва – економічна ситуація покращується (але не обов'язково у всіх частинах економічної системи). Наявність цих зв'язків пояснюється радикальною різницею в ментальності і навіть у поведінці носіїв чуттєвої і ідеаціональної культури, відмінністю, яка, у свою чергу, породжена різким контрастом між всією системою ідеаціональних і чуттєвих цінностей і особливо - цінностей економічних.

«Економічний підйом продовжується і в період ідеалістичної або змішаної культур, під час яких досягає більших вершин, однак найвищі рівні спостерігаються в часи повного розвитку чуттєвої культури, якраз перед її подальшим занепадом. Коли культура остаточно досягає зрілості, вона неминуче починає породжувати обставини («іманентні слідства»), які діють як проти чуттєвої культури в цілому, так і проти економічного добробуту, що вважається однією з головних її цінностей. Дія цих сил, що виявляється навіть у періоди найвищого розвитку чуттєвої культури, веде її до занепаду……. Ці зв'язки можуть бути (принаймні, на якийсь час) перервані вторгненням випадкових зовнішніх сил, таких як чума, голод, війна. Вони можуть бути порушені і дією іманентних наслідків кожної культури. Але незважаючи на вплив усіх подібних обставин, встановлені нами зв'язку безсумнівно існували в історії Греції, Риму і Західної Європи, хоча і не завжди в повному і досконалому вигляді» [54].

Причина порівняно високого рівня економічного добробуту в період ідеалістичної культури теж цілком зрозуміла. Це період, коли можна насолоджуватися плодами високої економічної ефективності і разом з тим коли ще немає (або майже немає) руйнівних іманентних сил, породжуваних високорозвиненою чуттєвою культурою. Ці сили перебувають лише у своїй початковій стадії і до того ж знаходяться під контролем «заборон» (релігійних, моральних, юридичних та ін..) ідеаціональної культури, яка все ще є дієвою, функціонуючою та сильною, як і чуттєва складова. Таким чином можна говорити про те, що всі економічні явища знаходяться в тісному зв’язку з усіма соціокультурними феноменами суспільства [54 ].

До речі, залежність між духовним станом суспільства (його ідеалами, цінностями) та розвитком економіки відмічає і С.Н.Булгаков у статті «Про економічний ідеал». Він зазначає, що коли суспільство починає зосереджуватися на матеріальних цінностях, це призводе до духовного занепаду, що в свою чергу призводе і до занепаду економічного. «Розкіш є перемога чуттєвості над духом, мамони над Богом в ідеальній душі і в цілому суспільстві; якщо керівним початком стає культ насолоди, … ми маємо справу з розкішшю. Розкіш є оборотною стороною і постійною небезпекою багатства... Духовний занепад, пов'язаний з розкішшю, рано чи пізно веде і до господарського занепаду…»[5]

Таким чином, як стверджує і С.Булгаков, і П.Сорокін духовний стан суспільства впливає на стан господарської діяльності.

Отже, відмінність цивілізацій і культур і характер їх взаємодії визначатиметься відмінністю фундаментальних цінностей, пов'язаних з релігією або віруванням. Культура розповсюджує цінності віри і пронизує усі сторони суспільного життя мораль, право, науку і освіту. У межах певної культури формується і неповторна економічна система, яка докорінно відрізняється від інших економічних систем.

Але наскільки важливе, розуміння того, що існують різні, протилежні підходи до розвитку історії суспільства (мегаісторії), а саме концепції лінійного та нелінійного розвитку для економічної науки та практики господарювання, розробки економічної політики?

Справа в тому, що в залежності від прийнятої концепції можливі три основні моделі онтології макроекономіки.

1. Існує єдиний для всього людства, універсальний шлях економічного розвитку.

2. Існують два або декілька шляхів економічного розвитку (популярністю у свій час користувалася дихотомія економік ліберального і тоталітарного типів).

3. Існує безліч варіантів організації національних економік, що співвідносяться з їх цивілізаційною ідентичністю.

Відповідно до такої класифікації економічна стратегія при першій моделі буде виглядати як наслідування і управлінська екстраполяція, при другій - як вибір альтернатив, при третій - як самоідентифікація.