Концепції розвитку історії. Підходи до розуміння феномену цивілізація. Лінійні та нелінійні теорії соціально-економічного розвитку

Багато століть історики, філософи, суспільні діячі намагалися відповісти на питання про те, в якому напрямі і як рухається історія і суспільство. І сьогодні для нас вельми важливим є розуміння основних уявлень про розвиток світової історії, народів і країн та відповідних їм концепцій суспільного у т.ч. соціально-економічного розвитку.

Найвідомішими поглядами на розвиток історії, суспільства. які сформувались до кінця ХIХ століття були наступні: концепція «анти прогресу»; концепція циклічного розвитку історії; концепція «прогресу»; концепція «культурно-історичних типів», або концепція цивілізацій

Концепція «антипрогресу» бачила розвиток історії по лінії занепаду - колись існувало золоте століття, потім гірше – срібне, потім мідне і, нарешті, залізне (такого погляду дотримувалися практично всі мислителі античності).

Концепція циклічного розвитку історії бачила історію як циклічний процес, який повертається до початкової точки через багато тисяч років (цього погляду дотримувалися аж до ХVII століття, наприклад, такі відомі мислителі, як Макіавеллі або Віко).

Але в кінці ХIХ століття на арені суспільної думки зіткнулися дві протилежні ідеї розуміння ходу історичного процесу, які існують і втілюються у політиці і в наш час: це концепція «прогресу», яка відображує лінійну модель розвитку і концепція культурно-історичних типів або цивілізацій яка відображує нелінійну модель розвитку суспільства.

Згідно із концепцією «прогресу», вся історія рухається в одному напрямі – «до кращого», при цьому у якості критеріїв «кращого» висуваються раціональні і матеріальні критерії – розвиток техніки і технологій, матеріальний добробут.

Весь світ ділиться, по суті, на дві частини: передові і відстаючі нації (культури, цивілізації). Вважається, що оскільки вся історія розвивається по одній лінії, передові нації (культури, цивілізації) йдуть на чолі, а відстаючі повинні неодмінно слідувати за ними, по цьому ж шляху. А якщо вони по ньому не йдуть, то їм необхідно допомогти: поставити їх на цей шлях.

По суті, ідеологія єдиного прогресу означає розвиток історії всіх народів по єдиній лінії, придушення самобутності національних культур. Вона формувалася достатньо довго, починаючи з Гізо, Гегеля і Конта. Зокрема, С.Булгаков зазначає, що ключ до розуміння теорії прогресу – філософія О.Конта, його закон трьох стадій, згідно якому суспільство в своєму розвитку проходить три стадії: теологічне розуміння світу; метафізичне розуміння світу; позитивне або наукове розуміння світу. Теорія прогресу, за думкою С.Булгакова, хоча теоретично і заперечувала, нібито скасовувала необхідність релігії у людському житті, насправді стала для її ідеологів і послідовників своєрідною релігією [4].

Найбільшої сили ця концепція набула в ХIХ і ХХ століттях. В передову цивілізацію потрапила, перш за все, англосакська протестантська або західна цивілізація. Міцно влаштувавшись в Англії і Америці, англосакська модель, правда не без бою, перемогла в Західній Європі, а в ХIХ - ХХ століттях почала своє активне просування на схід Європи і на Російську імперію.

Але окрім лінійних теорій існує і друга група – теорії нелінійного розвитку, які заперечують єдиний універсальний закономірний соціально-історичний процес і інтерпретують розвиток людства як зміну історичних циклів, що не мають загального прогресивного напряму. До них відносяться теорія цивілізацій або культурно-історичних типів (локально-історичний підхід до феномена цивілізації), теорія соціокультурної динаміки П.Сорокіна, теорія світ-економік Ф. Броделя і У. Валлерстайна та теорії соціокультурної самобутності, які бачать соціально-економічний розвиток через призму релігійного світогляду, що сформувався у межах певної цивілізації. Ці теорії у якості основної складової суспільства вважають культуру і економічну складову вважають залежною від неї.

У межах концепції прогресу та протилежній їй концепції культурно-історичних типів або цивілізацій сформувались власні підходи і до розуміння феномену цивілізації:

1) всесвітньо-історичний, унітарний підхід (цивілізація як ідеал загального розвитку людства як єдиного цілого); представлений концепцією єдиного прогресу

2) історико-стадіальний підхід (цивілізація як етапи прогресивного розвитку людства як єдиного цілого);

3) локально-історичний підхід (цивілізація як якісно різні, унікальні етнічні або історичні суспільні утворення) [6].

В цілому перші два підходи до розуміння феномена «цивілізація» відповідають лінійним теоріям прогресу або соціальної динаміки, які ми розглянемо більш детально.