Ось що пише П.Сорокін про ідеаційну істину: «Ідеаційна істина – це істина, що відкривається милістю Божою через його глашатаїв (пророки, містики, "отці церкви"), що виявляється чуттєвим способом за допомогою містичного досвіду, прямого одкровення, божественної інтуїції і натхнення. Така істина може бути названа істиною віри. Вона непогрішима і дає адекватне знання про достовірно реальні цінності» [53]. Звичайно в різних монотеїстичних релігіях (іудаїзм, християнство, іслам) способи пізнання Істини (Бога) і істини (як правди про світ, людину) дещо відмінні. Але джерело її одне - Бог. Так, православне вчення стверджує, що Бог відкриває Себе, створений світ людині шляхом природного і надприродного одкровення. Природним одкровенням називають ті уявлення про Бога, людину і буття в цілому, які виникають у людини природним шляхом на підставі пізнання нею самої себе; навколишнього світу(«Чим більш я займаюся вивченням природи, тим більше зупиняюся в благоговійному подиві перед справами Творця» так писав засновник сучасної бактеріології Л.Пастер [24, c. 487]; через життя – історію всього людства Вчений історик Мюллер відзначає:«тільки з пізнанням Господа і по грунтовному вивченні Нового Заповіту я став розуміти значення історії»[24, c. 487].
Головне Своє одкровення Бог повідомляє людям особливим, надприродним способом: Бог дає людині знання, необхідні для спасіння безпосередньо Сам (істину відкриває Син Божий Ісус Христос), через ангелів і особливих праведних людей (пророки, апостоли, святі). Ця істина Божественного Одкровення, є відображеною, перш за все, в Священному Писанні і Священному Переказі Нового Заповіту і в Старозавітній Біблії.
В ідеаціональній системі істини визнаються духовні закони і їх домінуючий вплив на суспільний розвиток і тому як наука так і освіта використовують ці знання у поясненні того, що відбувається у суспільному житті. Чуттєва ж система є протилежною, вона не визнає духовного світу та духовних законів. Якою ж є чуттєва істина?
«Чуттєва істина суть істина відчуттів, що осягається органами чуттєвого сприйняття. Якщо наші органи відчуттів свідчать, що «сніг білий і холодний», то твердження істинне; якщо ж наші органи відчуттів показують, що сніг не білий і не холодний, то твердження стає помилковим» - так характеризує П. Сорокін суть чуттєвої істини [53]. Звідси витікають особливості системи пізнання в чуттєвій системі, такі важливі для розуміння особливостей наукової думки відповідного періоду, що склалася на Заході. Це розуміння особливостей чуттєвого пізнання, власне кажучи і пояснює неповноту та помилковість основних напрямів західної економічної думки ХVII-ХХ століть.
Інша назва системи чуттєвого пізнання – емпіризм. Ця система пізнання байдуже відноситься до надчуттєвої реальності (заперечення досвіду, віри, інтуїції). Природні науки витісняють релігію, теологію, філософію. Ставиться під сумнів до певної межі розум і логіка. Матеріальні цінності стають визначальними. Розвивається релятивістський, темпоральний і нігілістичний склад розуму. Наука придбає утилітаристський, прагматичний, інструментальний характер.
Саме за часів панування чуттєвої істини і народилась західна політична економія, яка розірвала всякі зв’язки із філософією та релігією, у межах якої визнається тільки одна - грошова мета існування економіки та народилась концепція економічної людини – раціонального егоїста.
Прагматичний характер набуває, відповідно, і система освіти «головною турботою» якої є підготовка удачливих бізнесменів, ремісників, інженерів.. і т.д.», а не формування цілісного світогляду, передача цінностей культури [54, с.472] Така система освіти заперечує фундаментальність, соціокультурність і розвиває тільки професійні знання.
