От як описує ідеаціональну культуру Заходу середніх століть (V - IX), яка по своїй суті була християнською (період єдності християнської цивілізації) П. Сорокін: «Візьмемо культуру Заходу середніх століть. Її головним принципом або головною істиною (цінністю) був Бог. Всі важливі розділи середньовічної культури виражали цей фундаментальний принцип як він формулювався в християнському Символі віри. Архітектура і скульптура середніх століть були «Біблією в камені». Література теж була наскрізь пронизана релігією і християнською вірою. Живопис виражав ті ж біблійні теми в лінії і кольорі. Музика майже виключно носила релігійний характер... Філософія була практично ідентична релігії і теології і концентрувалася навкруги тієї ж основної цінності або принципу, яким був Бог. Наука була всього лише прислужником християнської релігії. Етика і право були тільки подальшою розробкою абсолютних заповідей християнства. Політична організація в її духовній і світській сферах була переважно теократичною і базувалася на Богу і релігії. Сім'я як священний релігійний союз виражала все ту ж фундаментальну цінність. Навіть організація економіки контролювалася релігією, що накладала заборони багато форм економічних відносин, які могли б виявитися прибутковими, заохочуючи в той же час інші форми економічної діяльності, недоцільні з чисто утилітарної точки зору (добродійність тощо). Пануючі вдачі і звичаї, спосіб життя, мислення підкреслювали свою єдність з Богом як вищу ціль, а також своє негативне або байдуже відношення до чуттєвого світу... Чуттєвий світ розглядався тільки як тимчасовий «притулок людини», в якій християнин всього лише мандрівник, прагнучий досягти вічної обителі Царства Божого і шукаючий, як стати гідним, щоб увійти до нього. Коротше кажучи, середньовічна культура була єдиним цілим, всі частини якого виражали один і той же вищий принцип об'єктивної дійсності: нескінченність, надчуттєвість, надрозумність Бога - Бога усюдисущого, всемогутнього, всезнаючого, абсолютно справедливого, прекрасного Творця світу і людини» [54, с. 429-430].
Ми навели таку велику цитату, щоб повніше охарактеризувати підхід П.Сорокіна до бачення суспільства і економіки, підхід, який використовував і І.Посошков, і представники східнослов’янської економічної думки, і ті сучасні вчені, які розглядають економіку лише як одну із складових суспільства у цілому, особливості якої визначаються саме типом культури. Як ми бачимо, саме культура, а точніше, домінуючі цінності культури, які мають коріння у певних віруваннях суспільства, визначають особливості суспільного життя у всіх його проявах. Саме ці цінності визначають особливості культурного життя (мистецтва, літератури), науки, філософії, системи етики і права, політичної організації суспільства і економічної системи. Коли домінантою є духовні цінності маємо ідеаційну систему в якій економіка має службовий характер
Таку культуру Сорокін пропонував називати «ідеаціональною», відповідно до її прагнення до вищого трансцендентного ідеалу. Погодимося з тим, що вірніше було б іменувати її духовною, або соборною, як це робить митрополит Іоанн Сничьов. На Заході захід такої духовної культури почався вже в XII столітті, коли «з'явився зародок нового - абсолютно протилежного - принципу, який полягав в тому, що... тільки те, що ми бачимо, чуємо, відчуваємо, і сприймаємо через наші органи чуття - реально і має сенс. Поза межами цієї чуттєвої реальності або нічого не існує, або є що-небудь таке, що ми не можемо відчути, а це – еквівалент нереального, неіснуючого…. їм можна нехтувати» [54,с.430]. Цей принцип, цінність і склали основу нової чуттєвої культури.
Її головні цінності матеріальні, духовність, ірраціональна складова буття не визнається, а визнається лише те, що можливо відчути, побачити, сенс людського життя розуміється в отриманні матеріальних благ, насолоди, комфорту, чуттєвого щастя, задоволення. У чуттєвому суспільстві головною системою стає саме економіка як система отримання матеріальних благ, багатства, прибутку, що дає можливість отримати відчуття задоволення. Наука, мораль, освіта, політика, простір матеріальної культури тепер повністю підкорюються економічним цінностям. Право на життя має лише те, що приносить матеріальну користь, вигоду. Саме у такому суспільстві виникає політична економія, яка бачить сенс економічної діяльності лише у матеріальній площині.
Остаточному становленню чуттєвої культури передував порівняно невеликий період (ХIII-ХIV ст.) панування ідеалістичної культурної системи. Вона охоплює надчуттєвий і надраціональний аспекти, „плюс раціональний і сенсорний, утворюючи собою єдність різноманіття” [54].
В центрі всесвіту Бог, Він управляє вселеною і життям людини, Він створює закони всесвіту і життя. «Закон Божий є вищим релігійно-етичним зразком, посильне втілення якого в недосконале земне життя є сенсом і виправданням всього нашого буття» [54]. Вищі, істинні цінності – це цінності духовні: мир і милосердя, любов і вірність, співчуття і некористолюбство. Так стверджує християнство.
«Людина є міра всіх речей», - заперечує гуманізм словами стародавнього язичницького філософа, проголошуючи своїм гаслом антропоцентризм. В центрі всього всесвіту стоїть людина, все повинне бути направлено до її земного блага, тут і зараз в цьому земному житті. Нібито нічого поганого на перший погляд, але що стоїть за цим: виправдання вад, себелюбство, прагнення до задоволень, користі, вигоди, доцільності і зрештою егоїстичний індивідуалізм, руйнування соборних основ людського життя і атомізація суспільства.
В ХV ст. ідеаційна культура на Заході продовжувала приходити в занепад, а чуттєва розвивалася і вже в ХVI ст. стала домінантною. Дивно, але саме період з ХII до початку ХVI ст. знаменує панування католицтва в Західній Європі. А ХVI ст. пов'язане з реформацією і виникненням протестантизму. В ньому і в чуттєвій культурі, не дивлячись на всю аскетику протестантизму і визнання вищих цінностей, можна знайти багато загального.
На Сході носієм і хранителем духовної (ідеаційної) культури, вслід за полеглою Візантією, на довгі століття затвердила себе Православна Русь. Церковне віровчення, що ґрунтується на Божественному Одкровенні, стало світоглядною основою суспільного і державного життя на Русі.
Починаючи приблизно з ХVI ст., коли нова чуттєва, а по суті своїй богоборницька культура перемогла в Європі остаточно, Свята Русь і Захід стали не просто різними світами, але світами антиподами, що сповідують полярні, несумісні один з одним системи світоглядних цінностей.
Не займаючись спеціально дослідженням православної східнослов’янської цивілізації, Сорокін, проте, дав блискучий опис процесу віровідступництва Західного світу, що перетворився у IХ столітті після відпадання від повноти уселенського православ'я в оплот бездуховності і войовничого антихристиянства [51, с.600].
Кризу, яка на його очах розвивалася в Західному світі на початку ХХ століття, він розглядає як системну і глобальну, що зачепила все життя Західного суспільства і причину її бачить в руйнуванні, вмиранні чуттєвої культури. Майбутнє ж він бачить в «розквіті нової великої ідеаціональної культури» [54].
Перед тим, як розглянути особливості економіки у різних типах культури, необхідно звернутись до того, що саме вважається істиною у різних культурах та на які етичні норми спирається суспільне життя. Особливо важливим є розуміння двох протилежних культурних систем - ідеаційної та чуттєвої.
