Сьогодні вже досить багато вчених визнають значний вплив соціокультурного фактора на розвиток економіки, ефективність діяльності суб’єктів господарювання. У зв’язку з цим науковці звертаються до дослідження таких явищ, як економічна культура, у т.ч. організаційна культура.
Вперше на значення соціокультурного фактора у розвитку держави, соціально-економічної системи звернули увагу представники східнослов’янської філософсько-економічної думки, зокрема С. Булгаков, Д. Піхно. Проривні для того часу дослідження щодо оцінки впливу релігії та культури на особливості економічних систем суспільства були зроблені видатними соціологами: західним - М. Вебером та російським - П. Сорокіним. На початку ХХ століття П.Сорокіним була запропонована концепція соціокультурної динаміки, яка дала основу для проведення досліджень взаємозв’язку між типами культурної ментальності та економічною системою суспільства. Але власне категорія економічної культури тоді вченими не розглядалась.
Принципово нова хвиля досліджень економічної культури виникла у кінці 70-х – на початку 80-х років. Тоді з’являються публікації зарубіжних вчених, зокрема Е. Шейна, Ж. Сапіра, Г. Хофстеда та інших, які були присвячені визначенню сутності, дослідженням національних особливостей економічної культури та культури фірми.
Дещо пізніше, відповідними питаннями стали займатись і російські та українські вчені, зокрема: О. Леонова, О. Семенов, Т. Соломанідіна, Р.В. Ривкіна, М. Алексеева, А.В. Сур’як, Т. Гайдай, Т.О. Єфименко, Д.Богиня, М.Семикіна, В.Пилипенко, Е. Суіменко.
Але, не дивлячись на досить велику чисельність досліджень, до цього часу вчені не мають узгодженості щодо визначення категорії економічна культура, її рівнів та складових, докладного пояснення комплексу її функцій, неповно освячені питання історичного аналізу економічної культури у дореволюційні часи а також особливості економічної культури населення сучасної України.
На наш погляд, щоб з’ясувати зміст категорії «економічна культура», необхідно застосувати мультидисциплінарний науковий підхід з позиції насамперед таких наукових дисциплін, як соціологія, психологія, культурологія, філософія і, звичайно, економіка, для чого передусім розглянути підходи до визначення такого феномена як культура.
Культура походить від латинського cultura — оброблювання, виховання, освіта, розвиток, шанування. Значення цього терміну спочатку було пов’язано із трудовою діяльністю людини щодо освоєння онавколишнього світу, а потім і з тією діяльністю, яка була спрямована на виховання, освіту, вдосконалення людської особистості. Так, видатний російський лінгвіст В.Даль писав, що культура - це «обработка и уход, возделывание, возделка, образование умственное и нравственное. [12, с. 217].
Культура – це досить багатовимірне суспільно-історичне явище. Нині фахівці виявляють від 250 до 400 і більше існуючих сьогодні визначень культури, що використовуються в різних наукових галузях, і кожне по-своєму відображає різні аспекти цього явища. Багатовимірність культури чітко простежується не тільки в різноманітті її визначень, а й у розмаїтті дослідницьких підходів до вивчення даного феномена.
На сьогоднішній день існують різні концепції культури: ціннісно-нормативна, діяльнісна, особистісно-атрибутивна, інформаційно-знакова. Кожна з них має право на існування, тому що відображує лише частину суті цього багатогранного, об'ємного поняття. Ціннісно-нормативне трактування культури - це визначення культури як сукупності матеріальних і духовних цінностей. Діяльнісна парадигма культури, розглядає її крізь призму людської (творчої) діяльності та її результатів. Особисто-атрибутивна концепція культури характеризує її як міру, якість соціальності індивіда, як те, що створено самою людиною, на відміну від того, що створено природою. Інформаційно-знакова теорія культури розглядає її як сукупність знакових систем та символів, своєрідний інформаційний багаж людини та суспільства.
У масовій свідомості культура виступає як щось нормативне, деякий зразок вчинків, внутрішньо властивий кожній людині. Досить часто культура ототожнюється з освіченістю, внутрішньою інтелігентністю. Також вона виступає як оцінна характеристика зовнішньої поведінки людини, дотримання нею норм етикету.
Власні підходи, у межах зазначених концепцій, до визначення цього складного феномена склались у філософії та соціології.
У філософському визначенні підкреслюється творча, пасіонарно-перетворююча сутність культури, яка визначається як соціально-прогресивна творча діяльність людства у всіх сферах буття та свідомості, спрямована на перетворення дійсності, на всебічний розвиток сутнісних сил людини.
Культура в соціології – це система духовних кодів, інформаційна програма, яка примушує людей сприймати те, що відбувається, певним чином, діяти саме так, а не інакше, оцінювати події та дійсність упереджено [61, с.102]. Також соціологічний підхід визначає її як середовище, створене людьми. У центрі уваги – соціальна система організованих за допомогою норм та цінностей, функціонально корисних форм діяльності, що закріпилися у суспільній практиці та свідомості суспільства.
Культура суспільства, і матеріальна, і духовна, являє собою насамперед якісну характеристику людської діяльності. Носієм, власником культури, так само як і суб'єктом діяльності, завжди є людина. Інша справа, що засвоєння особистістю елементів як загальної, так і конкретних видів культури залежить як від рівня розвитку культури в суспільстві, від її доступності, розвитку потреби в прилученні до неї, так і від індивідуальних здібностей, бажання людини.
Зрозуміло, що економічна культура - це феномен, який виникає завдяки «проникненню» культури суспільства, окремої особистості в економічну систему, економічні відносини. Яким же чином розуміють сучасні вчені цей феномен.
Можливо виділити декілька підходів до визначення економічної культури. Перший ми можемо охарактеризувати як економічний. У діалектичному зв’язку економіки та культури він підкреслює домінуючий вплив економіки на це багатогранне явище. Його зокрема відображує А.В.Сур’як.
За А.В.Сур’як, економічна культура як економічна категорія – це характеристика економічних відносин як способу, форми, результату творчої діяльності людей у процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних і духовних благ [56, с.9-10]. Але таке визначення повно характеризує тільки одну складову цього складного явища – економічні відносини.
Інший підхід до визначення економічної культури сформувався під впливом соціологічного розуміння культури, у тому числі у межах такого нового наукового напряму, як економічна соціологія. Чисельні визначення економічної культури при цьому можуть робити акцент на різних структурних елементах цього явища, не відображаючи його сутності. Але спільним, практично у всіх визначеннях, є відображення ціннісно-нормативного змісту економічної культури, а також її впливу на економічну поведінку.
Одне із перших визначень економічної культури Т. Заславської та Р. Ривкіної розглядає її як сукупність соціальних цінностей та норм, які виступають регуляторами економічної поведінки та виконують роль соціальної пам’яті економічного розвитку [цит за 22].
О. Леонова вказує на те, що «господарська» (економічна) культура - це як би проекція економіки на сферу культури; вірно також і зворотне затвердження, відповідно до якого вона є проекцією культури на сферу економіки». А конкретний зміст цього поняття вона пропонує розуміти через такі елементи як: «національні стереотипи способу життя; рівень і структура потреб, стереотипи споживання; культурні зразки господарських уявлень і господарської поведінки норми й зразки соціальної взаємодії господарюючих суб'єктів, способи відтворення й трансляції цих зразків; організаційні форми існування господарської культури (перевага колективного або індивідуального типу діяльності, твердої або вільної регламентації взаємодії й т.п.); ціннісно-мотиваційне відношення до праці, багатства, накопичення (трудова етика), ступінь реалізації економічної мети та завершеності самої економічної діяльності; світу інтенсивності освоєння (обробки) економічного простору [34]. В цьому визначені позитивним є підкреслення взаємодії двох систем – економіки і культури, але сутність явища воно не відображує, автор тільки перераховує складові економічної культури.
І завершуючи стислий огляд визначень економічної культури, наведемо ще два визначення. У першому домінує економічний підхід, у другому – культурологічний. І обидва вони містять певний перелік складових економічної культури.
В економічній енциклопедії за редакцією С.В. Мочерного економічну культуру визначають як сукупність прогресивних гуманістичних матеріально-духовних досягнень людей у різних сферах соціально-економічної діяльності [18, с. 422 - 423]. Це визначення з акцентом на предметному змісті явища трактує економічну культуру тільки як певний результат людської діяльності в соціально-економічній сфері. Далі, при поясненні змісту цієї категорії, автори статті роблять декілька дуже важливих зауважень: визначають складові економічної культури в межах окремих економічних підсистем; вказують на культуру як соціальну пам’ять суспільства; виділяють особистісний та інституційний аспекти економічної культури.Вони виділяють, відповідно до поділу виробництва на матеріальне та духовне, матеріальний та духовний тип економічної культури. Матеріальний тип економічної культури охоплює сукупність речей, виробничих процесів, відносин людини і природи, різноманітні об’єкти власності, різні види економічних відносин між людьми в усіх сферах суспільного відтворення. Духовний тип економічної культури – сукупність економічних знань, виробничого досвіду та навичок, економічне мислення.
В іншій економічній енциклопедії дано визначення економічної культури як комплексу елементів та явищ культури, стереотипів економічної свідомості, мотивів поведінки, економічних правил, які забезпечують відтворення економічного життя. Економічна культура характеризує стан господарчої діяльності суспільства на певному ступені його розвитку та включає як матеріальний продукт, матеріальні послуги, речі, предмети, виробничі процеси, так і економічні знання, економічне мислення, господарський досвід людей [7, с. 426].
Таким чином, узагальнюючи зазначені підходи до визначення культури взагалі, і економічної культури зокрема, сформулюємо власне визначення з точки зору системного, мультидисциплінарного підходу.
Економічна культура – це складне, комплексне явище, що включає в себе духовні, соціально-психологічні, матеріально-речовинні, економічні, адміністративно-правові аспекти. Це результат синтезу, взаємодії культури суспільства та господарської системи, спосіб освоєння людиною та суспільством економічної (господарської діяльності) на усіх її рівнях.
Економічна культура – це система соціально допустимих моделей, зразків діяльності людини в економічній сфері, яка існує на рівні колективної свідомості та іманентно притаманна її носіям на усіх рівнях господарської діяльності (людина-господарський суб’єкт, організація, суспільство). Це відкрита система, яка, з одного боку, відтворюється та транслюється, а з іншого - змінюється під впливом зміни суспільної свідомості та економічних факторів.
Вона містить у собі такі підсистеми, як цінності, норми, взаємовідносини, знання, вміння, символи, і втілюється в особливостях економічного мислення, свідомості, поведінки.
Це якісна характеристика економічної (господарської) діяльності, носієм якої є економічна свідомість (особистісна чи суспільна), характеристика, що відображується у певних результатах цієї діяльності.
На нашу думку, ціннісний зміст економічної культури можливо зрозуміти у відповіді на питання: заради чого виконується певна господарська діяльність, трудова діяльність (цінності-цілі); за допомогою яких засобів (цінності-засоби) та яким чином (технології, форми організації виробництва) виконується вона; які найважливіші ресурси вона використовує; які загальноприйняті відносини виникають між людьми у процесі цієї діяльності.
Також для оцінки економічної культури, з’ясування її значення у конкретних наслідках, результативності економічної діяльності важливо розуміти економічну культуру як ресурс (актив), яким володіє певна соціально-економічна система будь-якого рівня чи певна особистість – учасник соціально-економічних відносин. Цей ресурс володіє певним потенціалом і повинен приносити користь суспільству та особистості.
