Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


ѕроблема бутт€ в ≥стор≥њ ф≥лософ≥њ. ќсобливост≥ онтолог≥њ та к≥неолог≥њ




ѕроблема бутт€ Ч одна з перших проблем, €к≥ намагалась розв´€зати ф≥лософ≥€. ѕон€тт€ Ђбутт€ї дуже часто ф≥гуруЇ в наш≥й мов≥. Ѕо кожне реченн€ можна, €к це ≥ робить лог≥ка, звести до форми S Ї (не Ї) –. ƒе€к≥ реченн€, наприклад, Ђ“ро€нда Ї червонаї, безпосередньо в≥дпов≥дають ц≥й форм≥, ≥нш≥, скаж≥мо, Ђƒерево росте б≥л€ будинкуї можна звести до нењ (Ђƒерево Ї таким, що росте б≥л€ будинкуї). «в´€зка ЂЇї означаЇ ЂмаЇ бутт€ї. Ќа ц≥й п≥дстав≥ можна зробити висновок: все, про що ми ведемо мову, ми п≥дводимо п≥д бутт€ або небутт€, надаЇмо йому статус бутт€ чи небутт€.

¬ченн€ про бутт€ називаЇтьс€ онтолог≥Їю. “ерм≥н вживаЇтьс€ у ф≥лософ≥њ з XVII ст., хоч сама проблема бутт€ розгл€далась з час≥в ѕармен≥да.

“ривалий час онтолог≥€ була одн≥Їю з≥ складових метаф≥зики, до €коњ входили також теолог≥€ (вченн€ про Ѕога) ≥ психолог≥€ (вченн€ про душу). ќск≥льки теолог≥€ ≥ психолог≥€ п≥зн≥ше в≥докремилис€ в≥д ф≥лософ≥њ, то метаф≥зика фактично зб≥глас€ з онтолог≥Їю.

 ант в≥дмовив онтолог≥њ в прав≥ бути. ” його вченн≥ онтолог≥€ фактично була зведена до гносеолог≥њ. ўо таке бутт€ (св≥т), його принципи, людина може знати т≥льки з розуму (розсудку), €кий надав апр≥орн≥ форми цьому буттю. ” √егел€, дл€ €кого бутт€ було тотожним мисленню (бутт€ приписувалось насамперед ≥дењ, Ѕогу) вченн€ про бутт€ (онтолог≥€) звелось до лог≥ки. ћарксизм, йдучи за  антом ≥ √егелем, заперечував самост≥йний статус онтолог≥њ, однак не посл≥довно. “ак, ‘. ≈нгельс, а за ним ≥ рад€нськ≥ ф≥лософи без належного методолог≥чного обгрунтуванн€ розгорнули вченн€ про форми матер≥њ. Ќеомарксисти (√. Ћукач, ‘ранкфуртська школа) зд≥йснили спробу розбудувати онтолог≥ю на засадах практики. ¬они розгл€дають св≥т у формах практики (культури), ≥ бутт€ постаЇ насамперед €к визначенн€ культури.

 онцепц≥€ ≥нтуњтивного баченн€ бутт€, протилежна науковому (розсудковому) п≥дходу до нього, на€вна у ф≥лософ≥њ ‘. Ќ≥цше, ј. Ўопенгауера й ј. Ѕергсона. јле найб≥льший вплив на в≥дновленн€ онтолог≥чних вчень у XX ст. ви€вила феноменолог≥€ ≈. √уссерл€, €кий дав нове тлумаченн€ бутт€, чим було подолано кант≥вське запереченн€ онтолог≥њ. ‘еноменолог≥€ стала основою онтолог≥чних побудов самого ≈. √уссерл€, а також Ђкритичноњ онтолог≥њї Ќ. √артмана та Ђфундаментальноњ онтолог≥њї ћ.√айдеггера.

¬ ≥стор≥њ ф≥лософ≥њ проблему бутт€ вперше порушили елеати. ѕармен≥д, €кий вважав бутт€ основою св≥ту, д≥йшов парадоксального висновку: що ≥снуЇ т≥льки бутт€, а небутт€ не ≥снуЇ, бо €кщо людина думаЇ про небутт€, то воно постаЇ €к бутт€. ќтже, бутт€ з самого початку постало €к загадка ф≥лософ≥њ.

” р≥зних ф≥лософських системах пон€тт€ Ђбутт€ї набувало р≥зного значенн€ ≥ визначалось через в≥дношенн€ його до таких пон€ть, €к Ђнебутт€ (н≥що)ї ≥ Ђсущеї. Ќ≥що Ч це запереченн€ бутт€.  ласична ф≥лософ≥€ визначала бутт€ через протиставленн€ небуттю. ¬ сучасн≥й ф≥лософ≥њ, зокрема в екзистенц≥ал≥зм≥, бутт€ визначають через суще. ѕ≥д сущим ф≥лософи розум≥ють Ђоформленеї, Ђобмеженеї, Ђвизначенеї бутт€, все те, що можна помислити в предметн≥й форм≥. –≥ч, людина, атом, в≥тер, почутт€, пон€тт€ Ч це суще, €ке може мати бутт€ або небутт€. ¬иход€чи з цих засад, можна розгл€нути ≥снуюч≥ концепц≥њ бутт€. якщо п≥д сущим розум≥ють т≥льки матер≥альн≥ реч≥ (атом, кам≥нь, рослина, тварина, людина, тощо), тобто св≥т розгл€дають €к сукупн≥сть матер≥альних речей ≥ бутт€ приписують т≥льки такому сущому, то в такому раз≥ бутт€ стаЇ тотожним матер≥альност≥. Ѕути Ч значить бути матер≥альним. ™дн≥сть св≥ту в його матер≥альност≥, стверджував ‘. ≈нгельс, ≥снуЇ т≥льки матер≥€ (Ћен≥н). «в≥дси висновок, що нематер≥альне суще (≥дењ, духовн≥ ц≥нност≥ тощо) мають несправжнЇ, меншоварт≥сне бутт€.

ѕротилежна картина постаЇ, коли п≥д сущим розум≥ють насамперед ≥дењ, пон€тт€, ц≥нност≥, коли њм надаЇтьс€ справжнЇ бутт€, а матер≥альн≥ реч≥ розгл€даютьс€ €к небутт€, н≥що (meon у ѕлатона). “ака позиц≥€ об´Їктивного ≥деал≥зму, €кий ототожнюЇ мисленн€ ≥ бутт€, зводить бутт€ до мисленн€. ÷е ототожненн€ було нар≥жним каменем ф≥лософ≥њ √егел€. « позиц≥њ об´Їктивного ≥деал≥зму бутт€ ≥дењ Ч абсолютне ≥ необх≥дне, а бутт€ реч≥ Ч в≥дносне ≥ випадкове, оск≥льки р≥ч сьогодн≥ Ї, а завтра њњ може не бути.

ƒещо ≥нш≥ концепц≥њ бутт€ характерн≥ дл€ суб´Їктив≥стських теч≥й в ф≥лософ≥њ. ќск≥льки в них суще (реч≥) не ≥снуЇ само по соб≥, то його бутт€ чи небутт€ ставитьс€ у залежн≥сть в≥д суб´Їкта.

” ф≥лософ≥њ ≤.  анта на€вн≥ два центри абсолютного бутт€ Ч Ђяї ≥ реч≥ в соб≥. ѕри њх з≥ткненн≥ (накладанн≥ форм розуму на подразненн€ в≥д речей) виникаЇ суще Ч св≥т речей, €кий вивчаЇ наука. ќднак, €кби ≤.  ант був посл≥довним, то в≥н не назвав би джерело подразнень Ђречамиї, адже реч≥ Ч це щось оформлене, визначене, суще, а в≥н заперечуЇ Ђоформлен≥стьї речей в соб≥. Ќасправд≥ ж реч≥ в соб≥ ≤.  анта Ч це чисте бутт€, бутт€, €ке немаЇ визначень. “ому вже в≥н м≥г розмежувати бутт€ ≥ суще так, €к це зробили п≥зн≥ше ≈. √уссерль ≥ ћ. √айдеггер. якщо в попередн≥й ф≥лософ≥њ один вид сущого (матер≥ального чи ≥деального) протиставл€вс€ ≥ншому €к справжнЇ ≥ несправжнЇ бутт€, то в некласичн≥й ф≥лософ≥њ бутт€ протиставл€Їтьс€ сущому. ј. Ўопенгауер, йдучи за  антом, р≥зко розводить суще (св≥т в у€вленн≥) ≥ справжнЇ бутт€ (св≥т вол≥). ¬ол€ втрачаЇ риси предметност≥, оформленост≥, реч≥, вона не Ї сущим, до нењ не застосовуютьс€ категор≥њ сущого (причинн≥сть ≥ т. ≥н.). “аке протиставленн€ на€вне у ф≥лософ≥њ ‘. Ќ≥цше. ”  еркегора екзистенц≥€ €к справжнЇ бутт€ також протиставл€Їтьс€ сущому, св≥ту.

“енденц≥€ протиставленн€ бутт€ сущому стаЇ дом≥нуючою у феноменолог≥њ та екзистенц≥ал≥зм≥. Ѕутт€, за √айдеггером, це не щось поза людиною, протилежне людин≥, що можна виразити в пон€тт≥ й перевести в технолог≥ю. ќтже, виход€чи з ≥стор≥њ ф≥лософ≥њ, можна вести мову про три основн≥ концепц≥њ бутт€:

Ч матер≥ал≥стична, €ка ототожнюЇ бутт€ з матер≥альним сущим;

Ч ≥деал≥стична, що ототожнюЇ бутт€ з мисленн€м (≥деальним сущим);

Ч некласична, що протиставл€Ї бутт€ €к процесуальн≥сть, м≥нлив≥сть, незавершен≥сть сущому €к усталеному, оформленому, завершеному.

ќчевидно, ототожненн€ бутт€ з сущим, €ке було характерне дл€ класичноњ ф≥лософ≥њ, вело в глухий кут, ставило людину перед дилемою вибору м≥ж матер≥альним чи ≥деальним сущим. ≤ €кщо одному з них приписувалось вище бутт€, то ≥нше зводилось до меншоварт≥сного бутт€, до небутт€. ќднак дл€ людини в житт≥ важлив≥ €к матер≥альн≥ реч≥, так ≥ духовн≥ ц≥нност≥ (честь, коханн€). ≤ €кщо одн≥ Ђлюди гинуть за металї, то ≥нш≥ Ч за честь ≥ коханн€, довод€чи цим, що ≥ те й ≥нше маЇ дл€ них бутт€.

 

 

2. ћон≥зм ≥ дуал≥зм у њњ розум≥нн≥.

¬нутр≥шн€ лог≥ка проблеми бутт€ вела ф≥лософ≥ю в≥д питанн€ про ≥снуванн€ св≥туФтутФ ≥ УтеперФ до питанн€ про неминущий (або минущому) ≥снуванн≥ миру €к неск≥нченного (або обмеженого) ц≥лого. ‘≥лософське в≥дкритт€ проблеми бутт€ Ц це поки ще не анал≥з того, у чому саме складаЇтьс€ Їдн≥сть св≥ту, а пошук його необх≥дних передумов, без чого неможливо розкрити св≥тову Їдн≥сть. —убстанц≥€ позначаЇ внутр≥шню Їдн≥сть р≥зноман≥тт€ конкретних речей, под≥й, €вищ ≥ процес≥в, за допомогою €ких ≥ через €к≥ вона й ≥снуЇ. ”мовно можна вид≥лити дв≥ основн≥ ф≥лософськ≥ позиц≥њ в вир≥шенн≥ питанн€ про Їдн≥сть св≥ту. « погл€ду першоњ з них ун≥версальна сп≥льн≥сть вс≥х св≥тових €вищ бачитьс€ в њхн≥й матер≥альност≥ (л≥н≥€ ƒемокрита), з погл€ду другоњ така Їдн≥сть убачаЇтьс€ в загальн≥й ≥деальн≥й основ≥ св≥ту(л≥н≥€ ѕлатона). ќбидв≥ вони нос€ть назву мон≥зму. ¬арто розр≥зн€ти матер≥ал≥стичний ≥ ≥деал≥стичний мон≥зм. ≤деал≥стичний мон≥зм вважаЇ першоосновою всього сущого ≥деальне, розгл€даючи матер≥ю €к всього лише ≥нобутт€ цього ≥деального. Ќавпаки, матер≥ал≥стичний мон≥зм затверджуЇ Їдн≥сть св≥ту через його матер≥альн≥сть. “ворцем дуал≥стичного навчанн€ Ї –. ƒекарт. ’арактеризуючи св≥т, €к утв≥р бога, в≥н заперечував Їдн≥сть св≥ту й учив, що св≥т складаЇтьс€ ≥з двох незалежних субстанц≥й: духовноњ й матер≥альноњ, душ≥ й т≥ла. јтрибутом, тобто нев≥дТЇмною властив≥стю духовноњ субстанц≥њ, душ≥, в≥н вважав мисленн€, а атрибутом матер≥альноњ субстанц≥њ, т≥ла, в≥н вважав прот€г(прот€жение) у довжину, ширину й глибину. —убстанц≥њ не можуть ≥снувати без спри€нн€ бога. ≤сторично категор≥€ субстанц≥њ д≥йсно мислилас€ €к майже повний синон≥м матер≥њ в њњ нин≥шньому розум≥нн≥. Ќеобх≥дно, однак, ч≥тко усв≥домлювати, що пон€тт€ субстанц≥њ нерозривно повТ€зане з пон€тт€м матер≥њ: це дв≥ сторони одн≥Їњ сутност≥ якщо розум≥ти субстанц≥ю поза њњ сутн≥сним звТ€зком з матер≥Їю, то неминуче њњ зТЇднанн€ з≥ сферою ≥деального, ≥ тод≥ вже матер≥€ буде розгл€датис€ €к атрибут духу, а не навпаки, що й маЇ м≥сце у ф≥лософ≥њ обТЇктивного ≥деал≥зму. ћатер≥ал≥зм одне з дух головних ф≥лософських напр€м≥в, €ке вир≥шуЇ основне питанн€ ф≥лософ≥њ на користь первинност≥ матер≥њ, природи, бутт€, ф≥зичного, об'Їктивного ≥ розгл€даЇ св≥дом≥сть, мисленн€ €к властив≥сть матер≥њ в протилежн≥сть ≥деал≥зму, що приймаЇ за початкове дух, ≥дею, св≥дом≥сть, мисленн€ псих≥чне, суб'Їктивне. ¬изнанн€ первинност≥ матер≥њ означаЇ, що вона н≥ким не створена, а ≥снуЇ в≥чно. ¬≥дпов≥дно трьом головним р≥вн€м розвитку вид≥л€ютьс€ основн≥ види матер≥ал≥зму: Ќањвний або стих≥йний матер≥ал≥зм древн≥х грек≥в ≥ римл€н, що поЇднувавс€ у них з нањвною д≥алектикою. јнтична наука не розчленована на окрем≥ галуз≥; вона носить Їдиний ф≥лософський характер: вс≥ галуз≥ знанн€ знаход€тьс€ п≥д ег≥дою ф≥лософ≥њ ≥ п≥дпор€дкован≥ њй. ћетаф≥зичний, або механ≥чний матер≥ал≥зм 17 -18 вв. Ќаука швидко диференц≥юЇтьс€, розчленовуючись на в≥дособлен≥ галуз≥, €к≥ виход€ть з-п≥д оп≥ки ф≥лософ≥њ. ¬≥дбуваЇтьс€ розрив м≥ж матер≥ал≥змом ≥ д≥алектикою: у матер≥ал≥зм≥ зустр≥чаютьс€ лише елементи д≥алектики за пануванн€ загального метаф≥зичного погл€ду на св≥т. ƒ≥алектичний матер≥ал≥зм, в €кому матер≥ал≥зм ≥ д≥алектика орган≥чно з'Їднуютьс€, так що встановлюЇтьс€ повна Їдн≥сть д≥алектики (вченн€ про розвиток), лог≥ки (вченн€ про мисленн€), теор≥њ п≥знанн€. ” науку проникаЇ велика ≥де€ загального зв'€зку ≥ розвитку природи. –оз'Їднан≥ доти окрем≥ науки навод€тьс€ у взаЇмний зв'€зок не лише м≥ж собою, але ≥ з ф≥лософ≥Їю. ѕодальша диференц≥ац≥€ наук зд≥йснюЇтьс€ в Їдност≥ з њх ≥нтеграц≥Їю. ≤деал≥зм загальне позначенн€ ф≥лософських учень, що стверджують, що св≥дом≥сть, мисленн€, псих≥чне, духовне, - первинне, основоположне, а матер≥€, природа, ф≥зичне - пох≥дне, залежне. ≤, таким чином, протистоњть матер≥ал≥зму в р≥шенн≥ основного питанн€ ф≥лософ≥њ - про в≥дношенн€ бутт€ ≥ мисленн€, духовного ≥ матер≥ального €к у сфер≥ ≥снуванн€, так ≥ у сфер≥ п≥знанн€. ≤деал≥зм об'Їктивний; ≤деал≥зм суб'Їктивний; ƒл€ першого характерне визнанн€ духовноњ першооснови зовн≥ ≥ незалежно в≥д нашоњ св≥домост≥. ƒл€ другого неприйн€тне допущенн€, €коњ б-то н≥ було реальност≥ зовн≥ ≥ незалежно в≥д нашоњ св≥домост≥. ¬их≥дний пункт гегел≥вськоњ ф≥лософськоњ системи - ≥деал≥стичне ототожненн€ бутт€ ≥ мисленн€, зведенн€ вс≥х процес≥в до процесу мисленн€. ƒуал≥́зм Ч доктрина, котра стверджуЇ, що ф≥зичн≥ предмети Ї незалежними у своЇму ≥снуванн≥ ≥ природ≥ в≥д розумового акту п≥знанн€ ≥ знанн€. ƒуал≥зм теж вважаЇ, що ≥снуЇ р≥зниц€ м≥ж Ђментальнимиї (розумовими) та Ђреальнимиї предметами ≥ под≥€ми, так що останн≥ ≥снують незалежно в≥д того чи вони Ї п≥знаними чи неп≥знаними спостер≥гачем. ≤ншими словами, дуал≥зм це Ч будь €ка ф≥лософська теор≥€ €ка стверджуЇ, що всесв≥т складаЇтьс€ з двох незм≥нних ≥ незалежних речовин або вченн€, що в≥н базуЇтьс€ на двох фундаментальних принципах (наприклад, добро ≥ зло). ÷им дуал≥зм в≥др≥зн€Їтьс€ в≥д мон≥зму Ч в≥руванн€ лише в одну речовину чи принцип а також в≥д плюрал≥зму, €кий дотримуЇтьс€ погл€ду що таких перших початк≥в Ї багато. ќдною з найпоширен≥ших дуал≥стичних теор≥й у ф≥лософ≥њ з час≥в ƒекарта, Ї думка, що св≥т складаЇтьс€ з ментальноњ субстанц≥њ (розум чи св≥дом≥сть) ≥ ф≥зичноњ субстанц≥њ (т≥ло чи матер≥€). ѕлюрал≥зм в ф≥лософ≥њ означаЇ "доктрина множинност≥", зг≥дно з €кою ≥снуЇ к≥лька незалежних основ бутт€ чи ≥стинного знанн€, часто використовуЇтьс€ €к протилежн≥сть мон≥зму ("доктрина Їдиност≥") та дуал≥зму ("доктрин≥ подв≥йност≥"). “ерм≥н маЇ р≥зн≥ значенн€ в метаф≥зиц≥. ¬ метаф≥зиц≥ плюрал≥зм - це доктрина про те, що реальн≥сть складаЇтьс€ з багатьох базових субстанц≥й.





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-23; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 673 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

—тудент всегда отча€нный романтик! ’оть может сдать на двойку романтизм. © Ёдуард ј. јсадов
==> читать все изречени€...

2235 - | 1992 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.009 с.