Першими джерелами інформації про давньоіндійське суспільство є тексти індуїстської культури, ще не повністю розшифровані, які збиралися протягом дев'яти століть (1500-600 pp. до а е.). Вони дістали назву ведичної літератури.
Ведична література дуже різноманітна, і її тексти можна поділити на кілька груп. Найдавніша група - це чотири Веди («веда» - знання). Головна з них - Рігведа – збірник гімнів, які формувалися протягом тривалого часу до XII ст. до н. е. У X ст. до н. е. з'явилися Брахмани - керівники ведичного ритуалу, основний з яких – Шатапатхабрахмана (брахмана ста шляхів). У Брахманах висловлюються гіпотези щодо виникнення світу, розвиваються положення про воду як про першосубстанцію. Вперше розробляється теорія буття, початковими проявами якого вважаються різноманітні форми дихання. Закінчується ведична література Упанішадами (букв, «сидіти біля»). У них викладено нове тлумачення навколишнього світу і буття – брах всесвітня душа, першооснова всіх речей і явищ.) ма(. З брахмою нерозривно пов'язується духовна сутність кожної людини - атман. Однією з основних частин Упанішад є концепція круговороту життя - сансара і пов'язаного з нею закону, відплати - карма. В теорії круговороту людське життя показане як нескінченний ряд перероджень. Найвищий сенс мудрого життя вбачається в усвідомленні, досягненні брахмана як сутності, що перебуває у всьому, а також у тому, щоб побачити неістинність, плинність емпіричного буття, відмовитися від прив'язаності до нього і одержати вічне блаженство і справжнє безсмертя в пізнанні своєї тотожності з брахманом, у злитті з ним (мокша). Головну увагу звернено на проблему постійного самовдосконалення людини, а не вдосконалення світу. Філософські вчення джайнізму та буддизму:
У першому тисячолітті до н. е. на зміну традиційному ведичному ритуалізму приходить джайнізм і буддизм. Основоположником джайнізму (термін походить від слова «джина» - переможець) вважається Махавіра Вардхамана. Сутність людини, згідно з джайнізмом, складається з двох частин - матеріальної (аджива) і духовної (джива). Сполучною ланкою між ними виступає карма. Карма — це тонка матерія, що утворює її тіло і з'єднує душу з грубою матерією. Вони поділяються на добрі та лихі. Коли людина повністю звільняється від лихих і добрих карм, вона стає звільненою особистістю. Звільнення людини від впливу карм можливе тільки через здійснення добрих справ і суворий аскетизм. Вони вважають, що людина може звільнитися тільки сама і їй ніхто не може в цьому допомогти. У VI ст. до н. е. в Північній Індії виникає буддизм - вчення, засновником якого був Сіддхартха Гаутама. На нього зійшло просвітління і Сіддхартха став Буддою, тобто «просвітленим». У центрі буддистського вчення лежать чотири благородні істини. • Життя є страждання: народження - страждання, хвороба -страждання, смерть - страждання, втрата приємного - страждання, невиконання бажання - страждання. • Причиною страждання є бажання (тршна), яке веде через радощі та пристрасті до переродження, народження знову. • Усунення причин страждань полягає в усуненні цього бажання.• Шляхом, що веде до усунення страждань, є правильне судження, правильне рішення, правильна мова, правильне життя, правильне прагнення, правильна увага, правильне зосередження. Припинення страждань настає тоді, коли людина позбавляється від сліпої прихильності до земного життя. Цей стан згасання, затухання, охолодження пристрастей і бажань називається в буддизмі нірваною. Головну увагу буддизм приділяє досягненню цього стану через «праведне» життя. Основою «праведного» життя є точне і беззаперечне дотримання правил моралі - п'яти знаменитих буддійських заповідей: 1 — не шкодити живим істотам; 2 — не брати чужого; 3 — утримуватися від заборонених статевих контактів; 4 — не вести безглуздих і брехливих розмов; 5 — не вживати алкогольних напоїв. Людина, яка пройшла всі стадії шляху і прийшла до звільнення свідомості за допомогою медитації, одержувала звання архата, святого, який досягав нірвани. Буддизм з Індії поширюється на острів Цейлон (Шрі-Ланка), а в більш пізній період - через Китай на Схід. Сьогодні буддизм - одна з трьох світових релігій.
Дев'ять класичних шкіл індійської філософії поділяють на ортодоксальні (астіка), тобто такі, що визнають авторитет Вед, та неортодоксальні (настіка), тобто ті, що авторитет Вед не визнають. Три неортодоксальні школи: Буддизм, Джайнізм, Чарвака. Решта – ортодоксальні.
