Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


—ократичн≥ школи ,к≥н≥ки,к≥ренањки




3 ≥м'€м —ократа пов'€зують так зван≥ сократичн≥ школи, заснован≥ його учн€ми: јнт≥сфеном, јр≥ст≥ппом, ≈вкл≥дом. —еред них найб≥льш в≥дома школа к≥н≥к≥в. ”мовою дос€гненн€ в≥льного ≥ щасливого житт€ к≥н≥ки вважали обмеженн€ потреб. –озум≥нн€ вченн€ ≥ принцип≥в школи к≥н≥к≥в даЇ багато дл€ розум≥нн€ ф≥лософ≥њ.

¬важають, що сам терм≥н Ђк≥н≥кї означаЇ Ђсобачийї, а ф≥лософ≥€ к≥н≥к≥в Ч Ђсобача ф≥лософ≥€ї. «асновник ц≥Їњ школи јнт≥сфен (V ст. до н. е) був найближчим учнем —ократа ≥ нав≥ть св≥дком його смерт≥ ќдна з головних позиц≥й його вченн€ - ≥снуванн€ лише окремого ≥ в≥дсутн≥сть загального (Ђкон€ бачу, а кон€чност≥ не бачуї). …ому належить також заслуга в розвитку етичного вченн€, ≥деЇю €кого Ї заклик до щасливого житт€.

Ќайвище щаст€ дл€ людини - Ђпомерти щасливоюї. јдже часто, здавалос€ б щасливе, житт€ маЇ страшний к≥нець.  ритер≥Їм ≥ прикладом щасливого житт€ Ї житт€ мудрец€, а таким мудрецем може бути т≥льки к≥н≥к, вважають представники ц≥Їњ школи.

 ≥ренањки Ч ≥деал≥стична ф≥лософська сократична школа (5Ч4 ст. до н. е.) в —тародавн≥й √рец≥њ. ¬≥дображала ≥деолог≥ю рабовласницькоњ аристократ≥њ. «асновник школи јр≥-ст≥пп з  ≥рени (зв≥дси назва) ≥ його посл≥довники (‘еодор јтењст, ≈вгемер, √егес≥й та ≥н) виступали проти сучас. њм матер≥ал≥зму, прагнули довести марн≥сть спроб п≥знати природу ≥ њњ закони, обстоювали принципи суб'Їктивного ≥деал≥зму ≥ скептицизму. ™дино в≥рог≥дним вони вважали св≥дченн€ в≥дчутт≥в. ¬ етиц≥ представники  . ш. розвивали ≥дењ гедон≥зму, проголошуючи метою житт€ чуттЇв≥ насолоди, були попередниками еп≥курењзму (див. ≈п≥кур).  ≥ренањки критикували рел≥г≥ю, заперечували ≥снуванн€ бога.

 

 

5.‘≥лософ≥€ ѕлатона (теор≥€ ≥дей,теор≥€ п≥знанн€, вченн€ про державу)

ѕлатон. јф≥нський ф≥лософ (427-347 рр. до н. е.), походив з аристократичного роду. —правжнЇ ≥м'€ - јр≥стокл; ѕлатон залишив багату теоретичну спадщину, що даЇ можлив≥сть глибоко усв≥домити сутн≥сть його системи, €ка справила колосальний вплив на подальший розвиток ф≥лософ≥њ. ¬ н≥й уже можна ч≥тко вид≥лити вс≥ чотири складов≥ частини ф≥лософського знанн€: онтолог≥ю; космолог≥ю; гносеолог≥ю; етику

ќнтолог≥€. Ѕутт€ - в≥чне, незм≥нне, завжди соб≥ тотожне, непод≥льне, недоступне чуттЇвому сприйн€ттю, його можна дос€гти т≥льки розумом ¬оно багатоман≥тне, ≥ ц€ його багатоман≥тн≥сть називаЇтьс€ ≥де€ми (ейдос) або сутност€ми. ќтже, бутт€ у ѕлатона Ч це образ, ≥де€, сутн≥сть. ќдне з найважлив≥ших положень платон≥вськоњ онтолог≥њ пол€гаЇ в розпод≥л≥ д≥йсност≥ на два св≥ти: св≥т ≥дей ≥ св≥т чуттЇвих речей. ѕервинним, Ђ≥стинно ≥снуючимї, ѕлатон називав св≥т в≥чних, незм≥нних, самост≥йно ≥снуючих сутностей - ≥дей.

≤дењ Ч це зразки, а ≥нш≥ реч≥ в≥дпов≥дають њм ≥ стають под≥бними до них. ≤дењ можна розгл€дати ≥ €к мету речей.  ≥льк≥сть ≥дей велика, але не безмежна: њх ст≥льки ж, ск≥льки речей, €вищ, процес≥в, стан≥в, €костей, в≥дношень та ≥н. ≤дењ

Х  осмолог≥€. « ученн€м про бутт€ в систем≥ ѕлатона т≥сно пов'€зуЇтьс€ космолог≥€. ¬≥н розвиваЇ ученн€ про створенн€ божеством  осмосу з перв≥сного ’аосу.

Х “еор≥€ п≥знанн€ спираЇтьс€ на вченн€ ѕлатона про душу. Ћюдина €к т≥лесна ≥стота - смертна, а душа - безсмертна. ѕ≥сл€ смерт≥ вона зв≥льн€Їтьс€ в≥д т≥лесного покриву, €к в≥д ув'€зненн€, починаЇ в≥льно мандрувати в п≥днебесн≥й сфер≥ ѕ≥д час ц≥Їњ мандр≥вки вона входить у св≥т ≥дей ≥ спогл€даЇ њх “ому процес п≥знанн€ пол€гаЇ у пригадуванн≥ душею тих ≥дей, €к≥ вона колись спогл€дала. ≤стинне знанн€ даЇ т≥льки мисленн€ (воно даЇ знанн€ ≥дей). „уттЇве сприйн€тт€ породжуЇ лише думки про реч≥. ” зв'€зку з цим процес п≥знанн€ ѕлатон визначаЇ €к д≥алектику, тобто мистецтво вести розмову, мистецтво ставити запитанн€ й в≥дпов≥дати на них, пробуджуючи спогади. Ќа цьому принцип≥ будувалась робота платон≥вськоњ јкадем≥њ. “еор≥€ пригадуванн€-д≥стала назву анамнезис.

Х ≈тика. ќр≥Їнтована на самовдосконаленн€ особистост≥, створенн€ держави. —усп≥льне, державне начало Ї вищим за ≥ндив≥дуальне, особисте. ¬≥дпов≥дно до трьох частин душ≥ люди под≥л€ютьс€ на три типи: ф≥лософи, €к≥ повинн≥ очолювати державу, управл€ти нею; воњни, завданн€ €ких -охорон€ти державу в≥д зовн≥шн≥х ≥ внутр≥шн≥х ворог≥в; рем≥сники, сел€ни, зобов'€зан≥ сумл≥нно виконувати своњ виробнич≥ функц≥њ. ≤деальна держава повинна бути покровителькою рел≥г≥њ, виховувати в громад€н благочест€, боротис€ проти знев≥р' €, безбожност≥.

«м≥цненню ≥деальноњ держави сл≥д п≥дпор€дкувати систему вихованн€ й осв≥ти.  ожному стану в≥дпов≥датиме св≥й р≥вень осв≥ти.. ќсв≥та ≥ вихованн€ мають важливе значенн€ дл€ навчанн€ доброчинност≥, €ка Ї основою справедливост≥ €к найвищого блага. Ќесправедлив≥сть Ч зло, €ке належить до таких тип≥в державного устрою: т≥мократ≥њ (влади честолюбц≥в); ол≥гарх≥њ (влади багатих); тиран≥њ (влади свавол≥); демократ≥њ (влади анарх≥њ). ≤деальна держава повинна позбавити громад€н несправедливост≥

” вченн≥ ѕлатона вперше поставлено питанн€ про в≥дношенн€ мисленн€ ≥ бутт€, матер≥ально-чуттЇвого та ≥деально-суттЇвого св≥ту. ¬ир≥шуючи це питанн€ однозначно, ѕлатон закладаЇ основу ≥деал≥стичного напр€му в ф≥лософ≥њ, €кий знайшов своЇ продовженн€ у јр≥стотел€ ≥ неоплатон≥к≥в ≥ най€скрав≥ше розробл€Їтьс€ у середньов≥чн≥й ф≥лософ≥њ.

 





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-23; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 1970 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

∆изнь - это то, что с тобой происходит, пока ты строишь планы. © ƒжон Ћеннон
==> читать все изречени€...

2059 - | 1860 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.011 с.