Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


ћетаф≥зика елеат≥в(ѕармен≥д,пон€тт€ про бутт€ ≥ небутт€, апор≥њ «енона) та д≥алектика √еракл≥та(розвиток та боротьба протилежностей, пон€тт€ про логос)




≈леати - 0%A1%D1%82%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D1%8F_%D0%93%D1%80%D0%B5%D1%86%D1%96%D1%8F"давньогрецьк≥ ф≥лософи, представники елейскоњ школи (к≥нець VI - перша половина V ст. до н.е.). ≈леатска€ школа - була заснована в м≥ст≥ ≈лее, у ¬елик≥й √рец≥њ, 0%9A%D1%81%D0%B5%D0%BD%D0%BE%D1%84%D0%B0%D0%BD" сенофаном, що жив в к≥нц≥ VI ≥ на початку V ст. до н.е.

ѕриналежн≥сть до елейскоњ школ≥ приписують таким ф≥лософам, €к 0%9F%D0%B0%D1%80%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%96%D0%B4"ѕармен≥д, 0%97%D0%B5%D0%BD%D0%BE%D0%BD_%D0%95%D0%BB%D0%B5%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9"«енон ≈лейський ≥ 0%9C%D0%B5%D0%BB%D1%96%D1%81"ћел≥с. ≤нод≥ до нењ в≥днос€ть також 0%9A%D1%81%D0%B5%D0%BD%D0%BE%D1%84%D0%B0%D0%BD" сенофана, враховуючи де€к≥ св≥дченн€ про те, що в≥н був учителем 0%9F%D0%B0%D1%80%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%96%D0%B4"ѕармен≥да. –озробл€ли теоретичне вченн€ про бутт€ (вперше сам терм≥н запропонований був саме в елейскоњ школ≥), заклавши фундамент класичноњ 0%93%D1%80%D0%B5%D1%86%D1%96%D1%8F"грецькоњ 0%9E%D0%BD%D1%82%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%8F"онтолог≥њ.

ƒл€ елейскоњ школи був характерний суворий 0%9C%D0%BE%D0%BD%D1%96%D0%B7%D0%BC"мон≥зм у вченн≥ про бутт€ ≥ 0%A0%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%96%D0%B7%D0%BC_%28%D1%84%D1%96%D0%BB%D0%BE%D1%81%D0%BE%D1%84%D1%96%D1%8F%29"рац≥онал≥зм у вченн≥ про 0%9F%D1%96%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F"п≥знанн≥. ” центр≥ вченн€ вс≥х трьох елейскоњ ф≥лософ≥в знаходилос€ вченн€ про бутт€:

ѕармен≥д (VI-V ст. до н. е.). пон€тт€ "бутт€" зробив предметом анал≥зу в своњй ф≥лософськ≥й 0%9F%D0%BE%D0%B5%D0%BC%D0%B0"поем≥ "ѕро природу".…ого вченн€ сталоќсновою ф≥лософ≥њ елеат≥в ¬≥н розширив пон€тт€ Їдиного св≥тобога  сенофана до пон€тт€ Їдиного бутт€. ¬ченн€ ѕармен≥да - метаф≥зичне: його бутт€ незм≥нне, оск≥льки по сут≥ все незм≥нне. «а словами ѕармен≥да, Їдино ≥стинним Ї положенн€: Ђбутт€ Ї, небутт€ немаЇ, тому що небутт€ неможливо н≥ п≥знати (воно недос€жне), н≥ висловитиї. « цим пов'€зане твердженн€, що мислитьс€ т≥льки суттЇве, адже неможливо в≥дшукати думку без бутт€, в €кому зд≥йснюЇтьс€ ц€ думка. Ѕутт€ в≥чне. ¬иникненн€ бутт€ неможливе, бо йому немаЇ зв≥дки виникнути: ≥з н≥чого н≥що не може виникнути; воно не може виникнути з другого бутт€, бо до нього не було ≥ншого, оск≥льки бутт€ Їдине. ¬оно не може виникнути також ≥з небутт€, тому що небутт€ немаЇ. якщо бутт€ Ї, то про нього не можна сказати, що його не було ран≥ше, тобто що воно виникаЇ. якщо воно Ї, то не можна сказати також, що воно буде, що воно стаЇ бутт€м. ќтже, бутт€ Ї, воно в≥чне, не виникаЇ ≥ не знищуЇтьс€, залишаючись тотожним ≥ завжди р≥вним самому соб≥.

—в≥т Ї Їдиним сущим, €ке не виникаЇ ≥ не зупин€Їтьс€, Ї непод≥льним, непорушним ≥ непроникливим бутт€м, що сповнюЇ, ЂзаповнюЇї собою все. Ѕутт€ не може бути н≥ трохи б≥льше, н≥ трохи менше. ¬оно однор≥дне ≥ безперервне. ќтже, немаЇ ≥ порожнього простору. ¬се наповнене бутт€м.

 

. 0 %97%D 0 %B 5 %D 0 %BD%D 0 %BE%D 0 %BD_%D 0 %95%D 0 %BB%D 0 %B 5 %D 0 %B 9 %D 1 %81%D 1 % 8 C%D 0 %BA%D 0 %B 8 %D 0 %B 9 "«енон за допомогою 0%90%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%97_%D0%97%D0%B5%D0%BD%D0%BE%D0%BD%D0%B0"лог≥чних апор≥й показав абсурдн≥сть навчань, що виход€ть з ≥нших передумов, окр≥м €к використаних 0%9F%D0%B0%D1%80%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%96%D0%B4"ѕармен≥дом (тобто з припущенн€ 0%A0%D1%83%D1%85"руху ≥ 0%91%D0%B5%D0%B7%D0%BB%D1%96%D1%87"безл≥ч≥).

«енон доводить: €кщо суттЇве лог≥чне, то воно одночасно маЇ бути ≥ наст≥льки малим, щоб зовс≥м не мати величини, ≥ наст≥льки великим,

щоб мати неск≥нченну величину. ¬оно не маЇ величини тому, що кожна з багатьох речей сама по соб≥ Ї одиниц€, а множинн≥сть Ї сукупн≥стю одиниць; але €кщо воно одиниц€, то - непод≥льна, отже, воно Ї крапка, €ка не зб≥льшуЇ, не зменшуЇ, не маЇ величини ≥ т≥лесност≥ - Ї н≥що. якщо одиниц€ н≥що, то й сума одиниць - н≥що. « ≥ншого боку, вважаЇ «енон, €кщо припустити, що кожна з багатьох речей маЇ величину, т≥лесн≥сть ≥ де€ку в≥дстань в≥д ≥ншоњ, ≥ так до неск≥нченност≥, то кожна р≥ч безмежно велика.
” ц≥й антином≥њ (невив≥реност≥ суперечностей) «енон ставить проблему к≥нцевого й безмежного, проблему неск≥нченноњ д≥€льност≥ ≥ остаточних речей. «аслуга «енона - в постановц≥ проблеми, а не в њњ вир≥шенн≥. ¬≥н бачить т≥льки протилежн≥сть к≥нцевого ≥ неск≥нченного, але не бачить њх Їдност≥. ¬≥н бачить, що вони Ї запереченн€м одне одного, але не бачить, що кожне з них з необх≥дн≥стю передбачаЇ свою протилежн≥сть. ѕо сут≥, «енон в≥дтворюЇ вченн€ ѕармен≥да, €кий протиставл€Ї бутт€ небуттю, ≥ сам зводить одиницю до бутт€. «≥ своњх суджень в≥н робить висновок, що множинного бутт€ не ≥снуЇ.

Ќайб≥льш в≥дом≥ чотири фрагменти (апор≥њ; грец. aporia - безвих≥дь, непрох≥дн≥сть), у €ких заперечуЇтьс€ рух (апор≥€ - в≥дсутн≥сть виходу, тупик, нездоланн≥сть, трудн≥сть): Ђƒихотом≥€ (розпод≥л надвоЇ)ї, Ђјх≥лл ≥ черепахаї, Ђ—тр≥лаї ≥ Ђ“≥ло, що рухаЇтьс€ї. —уть апор≥њ Ђƒихотом≥€ї. “≥ло, за «еноном, не може зрушитис€ з≥ свого м≥сц€, почати рух ≥ зак≥нчити його, тобто не може бути переходу в≥д спокою до руху ≥ навпаки. јпор≥€ пол€гаЇ в тому, що предмет, €кий рухаЇтьс€ до мети, повинен спочатку пройти половину шл€ху до нењ, а щоб пройти цю половину, в≥н повинен пройти спочатку њњ половину, ≥ так до неск≥нченност≥. ќтже, т≥ло н≥коли не може дос€гнути мети, оск≥льки шл€х його неск≥нченний, ≥ т≥ло повинно в≥чно проходити ц≥ неск≥нченн≥ половини. ¬ апор≥њ Ђјх≥лл ≥ черепахаї «енон доводить неможлив≥сть руху тим, що неможливо пройти в певний час неск≥нченне число половинок шл€ху. јх≥лл перебуваЇ позаду черепахи. ѕоки в≥н проб≥жить в≥дстань, що њх розд≥л€Ї, черепаха просунетьс€ вперед. ѕоки јх≥лл проб≥жить цю нову в≥дстань, черепаха знову просунетьс€ вперед, ≥ так до неск≥нченност≥. ’оч в≥дстань буде все меншою, але н≥коли не зникне.

¬ апор≥њ Ђ—тр≥лаї доводитьс€, що рух неможливий, €кщо допустити перервн≥сть простору. —тр≥ла, що летить, покоњтьс€, тому що предмет, €кий рухаЇтьс€, завжди займаЇ р≥вне соб≥ м≥сце, тобто перебуваЇ у спокоњ в кожний момент, а тому в≥н взагал≥ нерухомий.

0 % 9 C%D 0 %B 5 %D 0 %BB%D 1 %96%D 1 %81"ћел≥с п≥дсумовував шк≥льну 0%94%D0%BE%D0%B3%D0%BC%D0%B0"догматику в трактат≥ "ѕро природу", або "ѕро бутт≥". «г≥дно 0%9F%D0%B0%D1%80%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%96%D0%B4"ѕармен≥да, "то що Ї" (0%91%D1%83%D1%82%D1%82%D1%8F"бутт€) - Ї, ≥ це випливаЇ з самого пон€тт€ "бути", а "того, чого немаЇ" (0%9D%D0%B5%D0%B1%D1%83%D1%82%D1%82%D1%8F"небутт€) - н≥, що також випливаЇ з≥ зм≥сту самого 0%9F%D0%BE%D0%BD%D1%8F%D1%82%D1%82%D1%8F"пон€тт€. «в≥дси виводитьс€ Їдн≥сть ≥ нерухом≥сть бут€. 0%9F%D1%83%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%82%D0%B0"ѕустота ототожнюЇтьс€ з небутт€м, - так що порожнеч≥ немаЇ. ѕредметом мисленн€ може бути т≥льки щось (бутт€), небутт€ не мислиме (теза "мислити ≥ бути одне ≥ те ж"). ≤стина про бутт€ п≥знаЇтьс€ 0%A0%D0%BE%D0%B7%D1%83%D0%BC"розумом, почутт€ формують лише думку, неадекватно в≥дображаЇ ≥стину. ƒумка, "докса", ф≥ксуЇтьс€ в 0%9C%D0%BE%D0%B2%D0%B0"мов≥ ≥ €вл€Ї 0%92%D1%81%D0%B5%D1%81%D0%B2%D1%96%D1%82"св≥т суперечливим, ≥снуючим в боротьб≥ 0%A4%D1%96%D0%B7%D0%B8%D0%BA%D0%B0"ф≥зичних протилежностей, а насправд≥ н≥ безл≥ч≥, н≥ протилежностей немаЇ. «а умовними ≥менами стоњть безумовна Їдн≥сть ("брила") бутт€.

≤нтерес представник≥в елейскоњ школи до проблематики бутт€ був розвинений в класичн≥й грецькоњ думки у 0%9F%D0%BB%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%BD"ѕлатона ≥ 0%90%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%82%D0%B5%D0%BB%D1%8C"јристотел€.

√либоке розум≥нн€ проблеми протилежностей, њхньоњ Їдност≥ та боротьби, ми знаходимо в творчост≥ ≥ншого видатного мислител€ стародавньоњ √рец≥њ Ц √еракл≥та. √еракл≥т Ц творець античноњ д≥алектики, ‘≥лософ виступив на захист своњх попередник≥в (‘алеса, јнакс≥мандра, јнакс≥мена), њх у€вленн€ про матер≥альн≥ начала всього ≥снуючого, проти ≥деал≥стичних та антид≥алектичних вчень ѕ≥фагора ≥ елеат≥в Ц ѕармен≥да, «енона.™диним, матер≥альним першоелементом св≥ту √еракл≥т вважав вогонь, €кий лежить в основ≥ вс≥х речей; У—в≥т, Їдиний ≥з всього, не створений н≥ким ≥з бог≥в ≥ н≥ким ≥з людей, а був, Ї ≥ буде в≥чно живим вогнем, що законом≥рно запалюЇтьс€ ≥ законом≥рно згасаЇФ. ÷е просто блискучий виклад початк≥в стих≥йноњ д≥алектики.

—тих≥йна д≥алектика у √еракл≥та ви€вл€Їтьс€ в його вченн≥ про рух, зм≥ни, перетворенн€ речей, протилежност≥ та њхню боротьбу.¬сесв≥т Ц плинний, зм≥нний. ¬≥н знаходитьс€ у в≥чному рус≥, €к ≥ вс≥ реч≥, що нас оточують. √либок≥ загадки висловлюЇ √еракл≥т стосовно протилежностей, њх взаЇмозвТ€зк≥в, переход≥в одна в одну. ¬≥н один з перших обірунтував думку про те, що сама гармон≥€ Ї Їдн≥стю протилежностей ≥ висм≥ював тих, хто цього не розум≥в. ѕротилежност≥, за √еракл≥том, њх взаЇмод≥€, внутр≥шньо притаманн≥ вс≥м речам св≥ту.  ожна р≥ч Ц це Їдн≥сть протилежностей.Ќеобх≥дн≥сть взаЇмод≥њ, боротьби протилежностей √еракл≥т називав Узагальним логосомФ. ÷ей УлогосФ У≥снуЇ в≥чноФ, Увсе зд≥йснюЇтьс€ за цим логосомФ. ÷е фактично була догадка ф≥лософа про всезагальн≥сть протилежностей про сутн≥сть самого джерела руху, котрий зд≥йснюЇтьс€ через взаЇмод≥ю протилежностей ≥ њхню боротьбу.

ѕ≥дсумовуючи вищевикладене, можна вид≥лити у ф≥лософському вченн≥ √еракл≥та три фундаментальних положенн€, котр≥ мають виключне значенн€ розкритт€ сутност≥ д≥алектики та њњ розум≥нн€:

1. ÷е судженн€ про зм≥ну, плинн≥сть вс≥х речей ≥ €вищ, њх б≥жуч≥сть, взаЇмопереходу.

2. ÷е теза про всезагальн≥сть внутр≥шн≥х протилежностей, котр≥ притаманн≥ вс≥м речам ≥ €вищам, њх Їдн≥сть ≥ боротьбу.

3. ÷е у€вленн€ про матер≥альний першоелемент всього ≥снуючого Ц вогонь.

 

3. ѕлюрал≥стичн≥ теор≥њ.(≈мпедокл:любов та ворожнеча,4 елементи;јнаксагор:Ќус,гомеомер≥њ; ƒемокр≥т:атом,порожнеча,детерм≥н≥зм) ћоральний пер≥од:соф≥сти(ѕротагор) та ф≥лософ≥€ —ократа(метод, принципи, критика теор≥њ ≥дей ѕлатона, етика)

ѕлюрал≥зм в 0%A4%D1%96%D0%BB%D0%BE%D1%81%D0%BE%D1%84%D1%96%D1%8F"ф≥лософ≥њ означаЇ "доктрина множинност≥", зг≥дно з €кою ≥снуЇ к≥лька незалежних основ бутт€ чи ≥стинного знанн€, часто використовуЇтьс€ €к протилежн≥сть 0 % 9 C%D 0 %BE%D 0 %BD%D 1 %96%D 0 %B 7 %D 0 %BC"мон≥зму ("доктрина Їдиност≥") та 0 %94%D 1 %83%D 0 %B 0 %D 0 %BB%D 1 %96%D 0 %B 7 %D 0 %BC"дуал≥зму ("доктрин≥ подв≥йност

 осмо. могон≥€ ≈мпедокл а будуЇтьс€ €к безмежне чергуванн€ "любов≥" або "ворожнеч≥". ќкремий космогон≥чний цикл маЇ чотири фази:

♦ любов усе об'ЇднуЇ у недиференц≥йоване нерухоме коло;

♦ ворожнеча вит≥сн€Ї р≥знор≥дн≥ елементи ≥ поЇднуЇ однор≥дн≥;

♦ любов повертаЇтьс€, поЇднуЇ р≥знор≥дне ≥ роз'ЇднуЇ однор≥дне;

♦ "зоогон≥чна фаза" маЇ чотири ступен≥: члени, €к≥ нездатн≥ з'Їднатись; невдал≥ поЇднанн€ - монстри; б≥сексуальн≥ ≥стоти; повноц≥нн≥ тварини ≥з статевою диференц≥ац≥Їю.

≈мпедокл розробив теор≥ю "пор ≥ вит≥канн€", зг≥дно з €кою з об'Їкт≥в вит≥кають матер≥альн≥ частинки ≥ впливають на органи чутт€ суб'Їкта. ћислитель не розр≥зн€в органи чутт€ та ≥нтелект. —убстратом св≥домост≥ в≥н вважав кров.

” центр≥ уваги јнаксагора (близько 500-428 рр. до н. е.) було питанн€ про перетворенн€ одних речей у €к≥сно ≥нш≥. «г≥дно з јнаксагором, ус€ природа - це безмежна множина в≥чних, др≥бних, р≥зно€к≥сних часток, €к≥ в≥н сам називав "зерном речей", а п≥зн≥ше - гомеомер≥€ми. ¬они рухаютьс€ ≥ впор€дковуютьс€ де€ким косм≥чним розумом (нус), €кий ≥снуЇ незалежно в≥д матер≥альних часток (зерен): "м'€со складаЇтьс€ з частинок м'€са, к≥стка - з к≥сточок". √омеомер≥њ јнаксагора можна вважати початком переходу до атом≥зму, що Ї вершиною античного матер≥ал≥зму взагал≥, видатними представниками €кого були Ћевк≥пп ≥ ƒемокр≥т

‘≥лософ≥€ јнаксагора мала великий вплив на подальший розвиток давньогрецькоњ ф≥лософ≥њ класичного пер≥оду: вона дала поштовх до п≥дн€тт€ њњ на б≥льш високий теоретично-рац≥ональний р≥вень.

«наменитий грецький ф≥лософ ƒемокр≥т приймаЇ тезу про те, що бутт€ Ї щось просте, розум≥ючи п≥д ним непод≥льне - атом ("атом" по-грецькому означаЇ "нерассекаемое", "нерозр≥заними"). ¬≥н даЇ матер≥ал≥стичну трактуванн€ цього пон€тт€, мисл€чи атом €к найменшу, дал≥ не д≥лиму ф≥зичну частку. “аких атом≥в ƒемокрит допускаЇ безл≥ч, тим самим в≥дкидаючи твердженн€, що бутт€ - одне. јтоми, по ƒемокр≥ту, розд≥лен≥ порожнечею; порожнеча - це небутт€ ≥, €к таке, неп≥знавана: в≥дкидаючи твердженн€ ѕармен≥да про те, що бутт€ не множественно.

ƒемокрит, вважаЇтьс€ одним ≥з засновник≥в давньогрецького атом≥зму.¬≥н вважав,що все виникаЇ на певн≥й п≥дстав≥ ≥ за необх≥дност≥; причина виникненн€ - вихор, €кий ≥ ≥менуЇтьс€ необх≥дн≥стю.

¬се, що ≥снуЇ, - це атоми ≥ порожнеча. ” неск≥нченн≥й порожнеч≥-простор≥ рухаютьс€, поЇднуючись м≥ж собою, неск≥нченна за к≥льк≥стю та формами т≥льц€; останн≥ в≥др≥зн€ютьс€ один в≥д одного формою, пор€дком, поворотом.

ƒоказ ≥снуванн€ порожнеч≥ в ƒемокр≥та ≥ атом≥ст≥в взагал≥ зводитьс€ до того, що, по перше, без порожнеч≥ не було б можливо перем≥щенн€, ўо стосуЇтьс€ числа атом≥в у св≥т≥, то ƒемокр≥т визнаЇ його неск≥нченним.

ƒетерм≥н≥́зм (0%9B%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0"лат. Determinatus Ч визначений, обмежений) Ч ф≥лософське матер≥ал≥стичне вченн€ про загальну об'Їктивну зумовлен≥сть 0%AF%D0%B2%D0%B8%D1%89%D0%B5"€вищ 0%9F%D1%80%D0%B8%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B0"природи, 0%A1%D1%83%D1%81%D0%BF%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE"сусп≥льства ≥ людськоњ 0%9F%D1%81%D0%B8%D1%85%D1%96%D0%BA%D0%B0"псих≥ки, зокрема 0%92%D0%BE%D0%BB%D1%8F"вол≥.

√оловним у детерм≥н≥зм≥ Ї положенн€ про 0%9F%D1%80%D0%B8%D1%87%D0%B8%D0%BD%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C"причинн≥сть €к такий зв'€зок 0%AF%D0%B2%D0%B8%D1%89%D0%B5"€вищ, при €кому одне €вище (0%9F%D1%80%D0%B8%D1%87%D0%B8%D0%BD%D0%B0"причина) за певних умов породжуЇ ≥нше (0%94%D1%96%D1%8F"д≥ю).

ѕосл≥довно матер≥ал≥стичну ƒемокрит позиц≥ю займаЇ ≥ в питанн≥ про природу душ≥ ≥ п≥знанн€. ¬≥домо, що часто псих≥чна д≥€льн≥сть людини по€снюЇтьс€ на€вн≥стю в його т≥л≥ специф≥чноњ субстанц≥њ або сили - "душ≥".

” неорган≥чноњ природ≥ все в≥дбуваЇтьс€ не за ц≥л€ми ≥ в цьому сенс≥ випадково, а в учн€ можуть бути ≥ ц≥л≥, ≥ кошти. “аким чином, погл€д ƒемокр≥та на природу душ≥ Ї строго причинним, детерм≥н≥стичним.

¬≥н пропов≥дував матер≥ал≥стичну посл≥довну позиц≥ю у вченн≥ про природу душ≥ ≥ п≥знанн€. "ƒуша, по ƒемокр≥ту складаЇтьс€ з кул€стих атом≥в, тобто под≥бна до вогню".

јтоми душ≥ мають здатн≥сть до в≥дчутт€.

—оф≥сти: —лово Ђсоф≥змї означаЇ м≥ркуванн€, побудован≥ таким чином, що м≥ст€ть навмисне допущену помилку ≥, звичайно, привод€ть до хибних висновк≥в.

—оф≥сти Ч були мандр≥вними експертами з р≥зних предмет≥в, включаючи ораторське мистецтво, граматику, етику, л≥тературу, математику, та елементарну ф≥зику. ¬они не формували €кусь певну школу, але мали певн≥ сп≥льн≥ ≥нтереси. ” ф≥лософ≥њ вони атакували тлумаченн€ реальност≥ елейц≥в ≥ намагалис€ по€снити феноменальний св≥т.

ќсновна проблема, що њњ вир≥шують соф≥сти, Ч - це реальн≥сть сущого. ¬ир≥шенн€ ц≥Їњ проблеми, за ѕротагором, зводитьс€ до такого твердженн€: Ђ™. т≥льки св≥т думки, св≥ту сущого не ≥снуЇ ї. —оф≥сти повинн≥ були навчити людину захищати будь-€ку точку зору, €кою б абсурдною вона не була. ќсновою такого навчанн€ було у€вленн€ про в≥дсутн≥сть абсолютноњ ≥стини ≥ об'Їктивних ц≥нностей. ¬≥дносн≥сть пон€ть добра ≥ зла приводило до таких тверджень: Ђ’вороба Ч зло дл€ хворого ≥ благо Ч дл€ л≥кар€ї;

√оловна теза ѕротагора: ЂЋюдина Ч м≥ра вс≥х речейї. ¬≥н виходив з того, що, оск≥льки в кожн≥й реч≥ можлив≥ протилежн≥, взаЇмовиключн≥ думки, людина не може ор≥Їнтуватис€ у св≥т≥: сл≥д вибирати м≥ж двома протилежними думками. ≤ людина зд≥йснюЇ цей виб≥р, приймаючи одну думку ≥ в≥дкидаючи протилежну. “обто людина т≥льки в соб≥ сам≥й може знайти ≥стину.. ѕротагор був звинувачений в нечестивост≥, оск≥льки його тв≥р починавс€ словами: Ђѕро бог≥в € не можу знати н≥ того, що вони Ї, н≥ того, що њх немаЇ, н≥ того, €кий вони мають вигл€д

—ократ: ¬еличезний вплив на античну ≥ св≥тову ф≥лософ≥ю справив —ократ. —ократ Ц перший аф≥нський ф≥лософ, сучасник ƒемокр≥та.. —ократ (470-399 рр. до н. е.) спочатку був учнем, а згодом - непримиренним опонентом соф≥ст≥в

” центр≥ ф≥лософ≥њ —ократа Ц людина. јле вона ним розгл€даЇтьс€ насамперед €к моральна ≥стота.. ‘≥лософ≥€ —ократа народжувалас€ п≥д двома основними дев≥зами: Дѕ≥знай самого себеФ, ≥ Дя знаю, що н≥чого не знаюФ.

ѕри ф≥лософському досл≥дженн≥ етичних проблем —ократ користувавс€ методом, €кий в≥н називав майевтикою. ÷≥ль майевтики Ц всеб≥чне обговоренн€ будь-€кого предмету, визначенн€(деф≥н≥ц≥€) пон€тт€. —ократ першим п≥дн≥с знанн€ до р≥вн€ пон€ть. якщо до нього ф≥лософи ≥ користувались пон€тт€ми, то робили це стих≥йно. ≤ т≥льки —ократ звернув увагу на те, що €кщо нема пон€тт€. то немаЇ ≥ знанн€.

‘ундаментальною здатн≥стю людини в≥н вважав розум, мисленн€. —аме розум здатний дати вище, загальнообов'€зкове знанн€, €ке, однак, неможливо отримати в готовому вигл€д≥. Ћюдина повинна докласти значних зусиль, щоб здобути його. «в≥дси бере початок метод —ократа - маЇвтика (повивальне мистецтво). ” чому пол€гаЇ сутн≥сть маЇвтики ≥ на €к≥ ф≥лософськ≥ основи вона спираЇтьс€} ¬их≥дним початком методу —ократа стала ≥рон≥€. «авд€ки ≥рон≥чному ставленню до навколишнього —ократ пробуджував у людей сумн≥ви в загальноприйн€тих ≥стинах (Ђя знаю, що € н≥чого не знаюї, Ч за€вл€в в≥н) ≥ тим самим запрошував њх до розмови, до виробленн€ своЇњ власноњ позиц≥њ, €ка б формувалас€ на лог≥чних аргументах, була б достатньо обірунтованою.

ќтже, метод —ократа пересл≥дував дос€гненн€ пон€т≥йного знанн€. ÷е дос€гненн€ в≥дбувалось за допомогою ≥ндукц≥њ (наведенн€), сходженн€ в≥д одиничного до загального. √оловне дл€ —ократа Ц процес пошуку пон€ть. ѕереконанн€ —ократа в ≥снуванн≥ обТЇктивноњ ≥стини приводить його до висновку, що ≥снують обТЇктивн≥ морально≥ норми, що в≥дм≥нн≥сть м≥ж добром ≥ злом не в≥дносна, а абсолютна. ѕоставивши у центр своЇњ ф≥лософ≥њ людину, —ократ стверджуЇ, що п≥знати св≥т людина може, т≥льки п≥знавши душу людини ≥ њњ справи, ≥ в цьому основне завданн€ ф≥лософ≥њ

ќсновну частину сократ≥вських роздум≥в присв€чено проблемам морал≥: що таке добро ≥ зло, справедлив≥сть ≥ несправедлив≥сть. ‘≥лософ≥€, -вважаЇ —ократ, Ч Ї засобом п≥знанн€ добра ≥ зла. ÷е п≥знанн€ —ократ зд≥йснюЇ за допомогою бес≥д, в €ких виходить з факт≥в приватного житт€, конкретних €вищ навколишньоњ д≥йсност≥. —ократ вчив, що ф≥лософ≥€ Ч любов до мудрост≥, любов до знанн€ Ч може розгл€датис€ €к моральна д≥€льн≥сть у тому раз≥, €кщо знанн€ саме по соб≥ Ї добро. ≤ це руш≥йна пружина вс≥Їњ його д≥€льност≥. —ократ в≥рив, що коли людина знаЇ, що Ї добре, а що погане, то вона н≥коли не вчинить зле.

ЂЅути нижче самого себе -це не що ≥нше €к нев≥гластво, а бути вище за самого себе - не що ≥нше €к мудр≥стьї.





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-23; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 1129 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

≈сли президенты не могут делать этого со своими женами, они делают это со своими странами © »осиф Ѕродский
==> читать все изречени€...

2246 - | 2158 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.03 с.