Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


ѕсихоанал≥з ≥ неофрейдизм (‘рейд, ёнг, ‘ром)




ќсновоположником психоанал≥зу Ї австр≥йський л≥кар-психопатолог ≥ псих≥атр «игмунд‘рейд.

‘рейд вважав, що психоанал≥з може бути використаний дл€ по€сненн€ ≥ врегулюванн€ сусп≥льних процес≥в. «окрема, людина може оволод≥ти своњми ≥нстинктами, пристраст€ми ≥ св≥домо керувати ними в реальному житт≥ «авданн€ психоанал≥зу, на його думку, €краз ≥ пол€гаЇ в тому, щоб несв≥домий матер≥ал людськоњ псих≥ки перевести у сферу св≥домого ≥ п≥дкорити своњм ц≥л€м.

ƒо ‘рейда класична психолог≥€ вивчала про€ви св≥домост≥ у здоровоњ людини. як психопатолог, вивчаючи характер ≥ причини невроз≥в, ‘рейд наштовхнувс€ на д≥л€нку людськоњ псих≥ки, €ка ран≥ше не вивчалась, але мала велике значенн€ дл€ життЇд≥€льност≥ людини, - це Ђнесв≥домеї. Ќа думку ‘рейда, б≥льш≥сть наших бажань ≥ прагнень несв≥дом≥. ” сновид≥нн€х, г≥пнотичних станах, у фактах нашоњ повед≥нки: описках, обмовках, неправильних рухах тощо - знаходить вираженн€ Ђнесв≥домеї. Ћюдська псих≥ка, за ‘рейдом, Ч структура з трьома головними р≥вн€ми, несв≥доме, п≥дсв≥доме ≥ св≥доме. —творена ‘рейдом модель особистост≥ виступаЇ €к комб≥нац≥€ трьох головних ≥нстанц≥й. Ђ¬оної (id) - глибинний пласт несв≥домих нахил≥в, сукупн≥сть ≥нстинктивних пот€г≥в, основа д≥€льност≥ ≥ндив≥д≥в; Ђяї (Ego) - сфера св≥домого, €ке в≥дд≥лилос€ в≥д Ђ¬оної в процес≥ еволюц≥њ з метою адаптац≥њ до зовн≥шнього середовища, посередник м≥ж Ђ¬оної ≥ Ђзовн≥шн≥м св≥томї. ЂЌад-яї (Super ego) зТ€вл€Їтьс€ в момент виникненн€ людського сусп≥льства, воно, немовби вища ≥стота в людин≥, включаЇ засвоЇн≥ ≥ндив≥дом соц≥ально значущ≥ норми ≥ запов≥д≥, соц≥альн≥ заборони влади, батьк≥в ≥ авторитет≥в.

÷€ псих≥чна ≥нстанц≥€ успадковуЇтьс€ й актуал≥зуЇтьс€ у в≥дносинах з≥ своњми батьками в псих≥ц≥ кожноњ людини. ЂЌад-яї одержуЇ енерг≥ю в≥д ≥нстинктивних прагнень, разом з тим ЂЌад-яї Ч саме та ≥нстанц≥€, €ка пригн≥чуЇ ≥нстинктивн≥ пот€ги, жорстко обмежуЇ та спр€мовуЇ д≥€льн≥сть Ђяї. ЂЌад-яї - джерело почутт€ вини ≥ мук сов≥ст≥. ЂЌесв≥домеї ‘рейд вважаЇ центральним компонентом, €кий в≥дпов≥даЇ сут≥ людськоњ псих≥ки, а св≥доме - лише особливою ≥нтуњц≥Їю, надбудованою над Ђнесв≥домимї. Ќа думку ‘рейда, глибинний пласт людськоњ псих≥ки функц≥онуЇ на основ≥ природних ≥нстинкт≥в, Ђперв≥сних прагненьї з метою одержанн€ найб≥льшого задоволенн€. ќсновою перв≥сних пот€г≥в виступають сексуальн≥ нахили, €к≥ ‘рейд називаЇ Ђл≥б≥дої (прагненн€, бажанн€, пристрасть). ¬они охоплюють усю сферу людськоњ любов≥, включаючи батьк≥вську любов, дружбу ≥ нав≥ть любов до Ѕатьк≥вщини.

ѕ≥зн≥ше висуваЇтьс€ г≥потеза, що д≥€льн≥сть людини обумовлюЇтьс€ на€вн≥стю €к б≥олог≥чних, так ≥ соц≥альних прагнень, в €ких дом≥нуючу роль в≥д≥грають так зван≥ Ђ≥нстинкт житт€ї Ч Ђеросї та Ђ≥нстинкт смерт≥ї Ч Ђтанатосї. ƒоповненн€м Ђл≥б≥дої виступаЇ також агресивне начало - Ђмортидої. ” процес≥ розвитку ≥ндив≥да Ђл≥б≥дої локал≥зуЇтьс€ в р≥зних зонах людського т≥ла. —початку воно аутоеротичне, згодом переноситьс€ на зовн≥шн≥й об'Їкт, на ≥ншу людину.

≤дењ ‘рейда знайшли подальший розвиток у неофрейдизм≥, зокрема в теор≥њ  арла

√устава ёнга.

—утн≥сть розходжень ёнга ≥ ‘рейда зводилас€ до розум≥нн€ природи ≥ форм ви€вленн€ несв≥домого. ёнг вважаЇ, що ‘рейд невиправдано зв≥в всю людську д≥€льн≥сть до б≥олог≥чно успадкованих ≥нстинкт≥в, Ч вони мають не б≥олог≥чну, а суто символ≥чну природу. ¬ основ≥ символ≥чного €к частини самоњ псих≥ки лежать м≥фи ≥ легенди, €к≥ з давн≥х час≥в ≥снують €к Ђколективне несв≥домеї начало людства ≥ можуть бути в≥дкрит≥ €к у маг≥чних в≥руванн€х перв≥сних людей, так ≥ в ус≥х рел≥г≥€х св≥ту.

¬важаючи м≥ф вираженн€м Ђколективного несв≥домогої, властивого вс≥м народам,

нац≥€м, расам, €ке впливаЇ на становленн€ ≥ндив≥дуальноњ св≥домост≥, ёнг робить спроби

створити Ђархетипиї €к формальн≥ зразки повед≥нки або символ≥чн≥ образи, на основ≥

€ких оформлюютьс€ конкретн≥, наповнен≥ зм≥стом, в≥дпов≥дн≥ в реальному житт≥ стереотипи св≥домоњ д≥€льност≥ людини. Ђјрхетипиї д≥ють у людин≥ ≥нстинктивно. ¬≥дпов≥дно до цього ёнг розр≥зн€Ї ≥снуванн€ двох тип≥в особистост≥: екстравертна та ≥нтровертна (екстраверт та ≥нтроверт).

” першому випадку об'Їктивно психолог≥чне €вище стаЇ над суб'Їктом. ≤нтроверс≥€ - процес, при €кому суб'Їкту належить визначальна ц≥нн≥сть. ” структур≥ кожного з цих двох тип≥в ми знаходимо конкретний ви€в ≥нтелектуальних, емоц≥йних, сенсорних, ≥нтуњтивних зд≥бностей; ќсобливого значенн€ ёнг надаЇ ≥нтуњтивним зд≥бност€м з притаманним њм, €к в≥н вважаЇ, несв≥домим - ≥ррац≥онал≥змом ≥ суб'Їктивн≥стю. ёнг п≥дкреслюЇ роль ≥нтровертноњ ≥нтуњц≥њ, €ка створюЇ особлив≥ типи особистостей: мр≥йника, фантаста, €сновидц€ ≥ художника.  . ёнг проводить ч≥тку межу м≥ж ≥ндив≥дуальним ≥ колективним несв≥домим: перше в≥дображаЇ досв≥д окремоњ людини ≥ складаЇтьс€ з переживань, €к≥ колись були св≥домими, але втратили св≥й св≥домий характер внасл≥док забутт€ чи пригн≥ченн€.  олективне несв≥доме Ч це загальнолюдський досв≥д, характерний дл€ вс≥х рас ≥ народ≥в, у €кому заховано сл≥ди пам'€т≥ людського минулого, а також долюдський тваринний стан.

≈. ‘ромм намагаЇтьс€ синтезувати ≥дењ молодого ћаркса з екзистенц≥ал≥змом ≥ психоанал≥зом. ¬ особистост≥ немаЇ н≥чого вродженого, вс≥ њњ псих≥чн≥ про€ви - це насл≥док перебуванн€ в р≥зних соц≥альних середовищах. Ќа в≥дм≥ну в≥д марксизму, ‘ромм виводить характер формуванн€ не в≥д впливу соц≥ального середовища, а з Ђподв≥йност≥ї людського ≥снуванн€: Ђекзистенц≥альногої та Ђ≥сторичногої. ¬ екзистенц≥альному бутт≥ людина перебуваЇ м≥ж житт€м ≥ смертю, на суперечност≥ житт€ реагуЇ р≥зноман≥тними способами в≥дпов≥дно до свого характеру ≥ культури.

јн≥ма та јн≥мус. ќбидв≥ стат≥ вм≥щують одночасно ѕерсону ≥ “≥нь, при цьому “≥нь у чолов≥к≥в зазвичай уособлюЇ ≥нший чолов≥к, у ж≥нки Ч ≥нша ж≥нка. јле п≥дсв≥дом≥сть чолов≥ка м≥стить ж≥ночий елемент, €кий чолов≥к вит≥сн€Ї з його зовн≥шнього житт€, а п≥дсв≥дом≥сть ж≥нки Ч чолов≥чий. ÷≥ образи ёнг називаЇ в≥дпов≥дно јн≥мою та јн≥мусом.

ѕон€тт€ метанаративу значно ширше Ц це не т≥льки пол≥тичн≥ Ђдогматичн≥ї ≥нтенц≥њ, це взагал≥ спод≥ванн€ на певну Ђдоктринуї.

 

6. ‘ем≥н≥зм ≥ постмодерн≥зм.

¬ сучасну епоху наукове п≥знанн€ зазнаЇ швидких ≥ значних перем≥н: зм≥нюЇтьс€ роль науки в сусп≥льному житт≥, зм≥нюютьс€ форми ≥ методи, завд€ки €ким вона переосмислюЇ

природу ≥ сусп≥льство, зм≥нюютьс€ взаЇмов≥дношенн€ науки з ≥ншими формами сусп≥льноњ

св≥домост≥. Ѕурхлив≥ революц≥йн≥ зрушенн€ в сусп≥льному бутт≥ поставили перед сусп≥льною св≥дом≥стю р€д нових проблем, що зумовило переосмисленн€ традиц≥йних проблем: про сенс людського житт€, про зв'€зок ≥ндив≥дуальноњ людськоњ дол≥ з соц≥альною ≥стор≥Їю, про роль ≥ м≥сце людини у всесв≥т≥, про можлив≥сть, меж≥ ≥ критер≥њ п≥знанн€ природноњ ≥ соц≥альноњ д≥йсност≥. ¬с≥ ц≥ традиц≥йно ф≥лософськ≥ проблеми стали об'Їктом детального анал≥зу, з €ким у р≥зних вар≥антах виступив постмодерн≥зм. “еоретиками постмодерн≥зму Ї ∆.-‘. Ћ≥отар, ћ. ‘уко (п≥зн≥й), ∆. ƒерр≥да.

ѕостмодерн≥зм - теч≥€ ≥нтелектуальна. …ого ≥нтелектуал≥зм веде за собою рел€тивне (в≥дносне), ≥ррац≥ональне, н≥г≥л≥стичне ставленн€ до дос€гнень культури. Ђ—мисл не належить н≥ висот≥, н≥ глибин≥. ¬се в≥дбуваЇтьс€ на поверхн≥ї, - за€вл€Ї Ћ≥отар. ” такому ж ключ≥, з претенз≥Їю на абсолютн≥сть, звучать й ≥нш≥ тези постмодерн≥ст≥в: ЂЌ≥що не занадтої; Ђ«абути!ї; ЂЌ≥що не гарантованої; Ђћовлю - отже, ≥снуюї; ЂЌа тому стою, але можу €к завгодної.

ѕостмодерн≥зм багато зробив дл€ того, щоб зв≥льнити мисленн€ в≥д спрощених схем, застиглих стереотип≥в, в≥джилих м≥фолог≥й, обмеженост≥ позитив≥стськоњ картини св≥ту, протиставивши њм творчу у€ву, ≥сторико-ф≥лософську ерудиц≥ю, л≥тературний талант,метафоричн≥сть. –азом з тим нищ≥вна критика традиц≥йних ц≥нностей, норм ≥ регул€тор≥в ведетьс€ дл€ того, щоб дати м≥сце новому образу споживача культури, дл€ €кого ≥нформац≥€ Ч культова ц≥нн≥сть. “им самим постмодерн≥зм про€вив себе €к потужна форма в≥дчуженн€ людини в≥д ц≥лерац≥онального проектуванн€ ≥ соц≥альноњ д≥њ.

явище постмодерну в соц≥ально-≥сторичному план≥ - це Ђкультурна лог≥ка п≥знього кап≥тал≥змуї. ¬ цьому в≥дношенн≥ постмодерн≥зм виступаЇ €к Ђнекероване зростанн€ складност≥ї (∆.-‘. ј≥отар), п≥д €кою розум≥Їтьс€ ускладненн€ бутт€ людини у вс≥х сферах взаЇмов≥дношень з природою ≥ сусп≥льством, Ђера безладд€, €ке все б≥льше посилюЇтьс€, причому вона маЇ глобальну природуї (ƒж. ‘р≥дман). Ќайважлив≥шим фактором становленн€ постмодерну стала ≥нформац≥йна культура. ¬она обумовила перех≥д в≥д виробництва речей (модерн) до виробництва знак≥в, символ≥в, ≥нформац≥њ.

‘ем≥н≥́зм €вл€Ї собою наб≥р рух≥в та ≥деолог≥й, спр€мованих на визначенн€, створенн€ ≥ захист р≥вних пол≥тичних, економ≥чних ≥ соц≥альних прав ж≥нок.

—екси́зм (англ. sexism, в≥д лат. sexus Ч стать) Ч св≥тогл€д, в €кому стверджуЇтьс€ нер≥вне становище ≥ р≥зн≥ права статей. ћоже ви€вл€тис€ у форм≥ ненавист≥, недооц≥нки або упередженн€ по в≥дношенню до представник≥в в≥дпов≥дноњ стат≥ в ц≥лому

—убл≥мац≥€ - психоанал≥тичний терм≥н, що означаЇ один ≥з психолог≥чних захисних механ≥зм≥в. —убл≥мац≥€ про€вл€Їтьс€ у зам≥н≥ людиною одн≥Їњ потреби, важлив≥шоњ, але такоњ, €ку не повн≥стю можна задовольнити, ≥ншою потребою, менш важливою, але такою, €ку можна повн≥ше задовольнити, або, в≥дпов≥дно, одного, приваблив≥шого обТЇкта ≥ншим, менш привабливим, обТЇктом. ¬≥дбуваЇтьс€ у тому раз≥, €кщо людин≥ чомусь не вдаЇтьс€ оволод≥ти приваблив≥шим дл€ нењ обТЇктом ≥ задовольнити тим самим свою актуальну потребу.

 

7.‘еноменолог≥€ (√усерль), структурал≥зм, неопозитив≥змЕ

ќдним з головних напр€мк≥в сучасноњ ф≥лософськоњ думки Ї феноменолог≥€, що буквально означаЇ вченн€ про феномени.

ќсновоположником даного напр€му сучасноњ зах≥дноњ ф≥лософ≥њ €вл€Їтьс€ ≈. √уссерль.

‘еноменолог≥€ розгл€даЇ зовн≥шн≥й св≥т €к такий, котрий даний суб'Їкту в потоц≥ феномен≥в. ‘≥лософ маЇ будувати вс≥ своњ висновки, виход€чи з цього факту ≥снуванн€ феномен≥в, €к≥ повинн≥ п≥дл€гати посл≥довному анал≥зу. ‘еноменолог≥чний метод досить попул€рний у св≥тов≥й ф≥лософ≥њ ≥ науц≥. ¬важаЇтьс€, гир в≥н гарантуЇ в≥д сповзанн€ в крайнощ≥ науки, котра оперуЇ пон€тт€ми, за €кими не видно барв, звук≥в, запах≥в життЇвого св≥ту. ÷е характерно дл€ Ївропейських наук, €к≥ через це перебувають у стан≥ кризи, в лещатах формал≥зму, сц≥Їнтизму ≥ техн≥цизму. ‘еноменолог≥€ розгл€даЇ науков≥ ≥деал≥зац≥њ (л≥н≥њ, точки, ос≥ координат тощо) €к де€к≥ по-межов≥ суб'Їктивн≥ творенн€. Ќайб≥льш повно життЇвий св≥т дано суб'Їктов≥ не в ≥деал≥зац≥€х ≥ взагал≥ в пон€тт€х, а в ейдосах, €к≥ утворюють пот≥к св≥домост≥. ‘еноменолог≥€ застер≥гаЇ в≥д забутт€ життЇвого св≥ту. ѕодоланн€ кризи наук уможливлюЇтьс€ не ≥накше €к на основ≥ феноменолог≥чних рекомендац≥й ≥ рецепт≥в. «д≥йсненн€ феноменолог≥чноњ редукц≥њ, тобто анал≥зу потоку феномен≥в, даЇ змогу ви€вити справжн≥ смисли. ќск≥льки св≥дом≥сть завжди спр€мовуЇтьс€ на предмет, вона Ї ≥нтенц≥йною. ќперуючи феноменами, ф≥лософ маЇ справу не т≥льки ≥з зовн≥шн≥м, але ≥ з внутр≥шн≥м св≥том людини. ¬ажливе значенн€ маЇ категор≥альна ≥нтуњц≥€, механ≥зм €коњ пол€гаЇ в наступному: хочеш ви€вити сутн≥сть речей -конструюй розмањтт€ переживань про них.

‘≥лософський структурал≥зм за€вив про себе в конкретно-наукових досл≥дженн€х. ¬≥н став, власне, науковим методом, €кий продуктивно застосовують у л≥нгв≥стиц≥ та в р€д≥ ≥нших гуман≥тарних наук. « допомогою цього методу було досл≥джено системи родинних в≥дношень, тотем≥зм, ритуали, м≥фи та ≥нш≥ €вища житт€ перв≥сних племен. Ќов≥ результати було одержано в л≥тературознавств≥, в ≥стор≥њ культури та ≥нших галуз€х. —труктурал≥зм розгл€даЇ важливе питанн€ ментальних структур, що вт≥люють колективне, несв≥доме ≥ ви€вл€ють Їдн≥сть мисленн€ перв≥сноњ та сучасноњ людини. ÷е дуже важливо сьогодн≥ у пошуку широких узагальнень, ун≥версал≥й ≥ загальних схем розумовоњ д≥€льност≥ на основ≥ ви€вленн€ глибинних структур сучасноњ ф≥лософськоњ думки, в €к≥й спостер≥гаЇтьс€ €вний акцент на розгл€д≥ визначального впливу людського фактора.  онкретно-науковий структурал≥зм, €кий з'€вивс€ в л≥нгв≥стиц≥ значно ран≥ше, н≥ж ф≥лософський структурал≥зм, не був Ђчистою наукоюї, зовс≥м в≥льною в≥д ф≥лософських вплив≥в. ” р≥зних л≥нгв≥ст≥в-структурал≥ст≥в у р≥зн≥ пер≥оди можна ви€вити вплив неопозитив≥зму, б≥хев≥оризму, феноменолог≥њ та ≥нших теч≥й. ќднак це були сааме ф≥лософськ≥ впливи, а не власн≥ ориг≥нальн≥ розробки. ¬се це даЇ п≥дстави говорити про ф≥лософ≥ю структурал≥зму, €ка знайшла своЇ продовженн€ в постструктурал≥зм≥ ≥ постмодерн≥зм≥.

Ђ“рет€ї ≥сторична форма позитив≥зму виникаЇ в 20-х pp. XX ст. ≥ д≥стаЇ назву неопозитив≥зму.

Ќеопозитив≥сти вважають, що Ї сенс говорити т≥льки про те, що можна безпосередньо спостер≥гати, тобто про факти. —в≥т взагал≥ Ї сукупн≥стю факт≥в. ¬≥дчутт€ - Їдина реальн≥сть, Їдине джерело знань, Їдина основа п≥знанн€ - даЇ нам атомарн≥ (найпрост≥ш≥) факти. ѕередан≥ в мов≥, атомарн≥ факти перетворюютьс€ на лог≥чн≥ атомарн≥ факти. ÷е прост≥ граматичн≥ реченн€, €к наприклад: Ђце б≥леї, Ђце твердеї, Ђце ближчеї. ¬они ф≥ксують у мов≥ наш≥ в≥дчутт€. «нанн€ ≥ починаЇтьс€ з цих найпрост≥ших лог≥чних атом≥в.

« лог≥чних атом≥в будуютьс€ протокольн≥ реченн€: Ђя, такий-то, в такому-то м≥сц≥, в такий-то час бачив таке-то €вищеї. « протокольних речень будуЇтьс€ вс€ наука. ѕ≥знавальна д≥€льн≥сть пол€гаЇ в комб≥нац≥њ та перекомб≥нац≥њ протокольних речень, внасл≥док чого породжуютьс€ все нов≥ й нов≥ протокольн≥ реченн€. ¬они ≥стинн≥, €кщо несуперечливо вход€ть у систему.  ритер≥й ≥стинност≥ Ч формально-лог≥чний. «нанн€ та п≥знавальна д≥€льн≥сть звод€тьс€ до досл≥дженн€ лог≥чноњ структури знанн€, його несуперечливост≥, повноти.

–ел≥г≥йна ф≥лософ≥€ належить до традиц≥онал≥стського, догматичного типу мисленн€. ќднак у русл≥ рел≥г≥йноњ думки народжуютьс€ ф≥лософськ≥ вченн€, €к≥ справл€ють великий ≥ тривалий вплив на людську культуру. ќзброюючи рел≥г≥йну св≥дом≥сть ≥де€ми, аргументами, ц≥нн≥сними у€вленн€ми, рел≥г≥йн≥ ф≥лософуй ставали впливовими мислител€ми. ƒинам≥чне сьогоденн€ розв≥нчуЇ застигл≥, закостен≥л≥ форми мисленн€, показуЇ неефективн≥сть спроб використати рел≥г≥ю €к традиц≥йну духовну зброю.

Ќайб≥льш впливовою рел≥г≥йно-ф≥лософською теч≥Їю сучасност≥ Ї неотом≥зм. ѕриб≥чники цього напр€му називають своЇ вченн€ Ђв≥ков≥чною ф≥лософ≥Їюї, оск≥льки вона с€гаЇ 700-л≥тньоњ давнини.

≈кзистенц≥альну ≥нтерпретац≥ю зв'€зку божественного бутт€ та царства творенн€ розпочали ≈. ∆≥льсон ≥ ∆. ћар≥тен. —ьогодн≥ вона загальноприйн€та в неотом≥зм≥, ≥ саме

таке тлумаченн€ зв'€зку творц€ та творенн€ виконуЇ роль засобу оновленн€ креац≥он≥стських ≥дей. –≥зноман≥тн≥сть створеного бутт€ ≥нтерпретуЇтьс€ з допомогою ≥дењ г≥леморф≥зму. кожне конкретне утворенн€ Ч субстанц≥€ розгл€даЇтьс€ €к таке, що складаЇтьс€ з матер≥њ та духовноњ форми. ћатер≥€ виступаЇ €к де€ке пасивне начало, що потребуЇ дл€ своЇњ актуал≥зац≥њ на€вност≥ форми.

«начне м≥сце в сучасн≥й рел≥г≥йно-ф≥лософськ≥й думц≥ займаЇ христи€нський еволюц≥он≥зм ѕ'Їра “ей€ра де Ўардена.

ѕ≥д космогенезом розум≥Їтьс€ один зростаючий наплив у ритм≥ стол≥ть, непоборний рух до все б≥льш високих форм псих≥зму, джерелом €кого Ї внутр≥шн≥й Ђнаступ св≥домост≥ї. ÷ей наплив св≥домост≥, Ђ≥мпульс св≥туї, змушуЇ матер≥ю розвиватис€ в певних напр€мках.

ѕриродний в≥дб≥р, пристосуванн€ орган≥зм≥в Ї не причиною еволюц≥њ, а њњ фоном. —правжньою причиною еволюц≥њ “ей€р де Ўарден вважаЇ д≥ю духовних внутр≥шн≥х сил.

“ей€ра де Ўардена апелюЇ до необх≥дност≥ духовного оновленн€ «емл≥. ѕершочергова умова обТЇднанн€ людства Ч створенн€ новоњ психолог≥чноњ атмосфери, €ка виникне внасл≥док, по-перше, усв≥домленн€ людьми факту еволюц≥њ та процесу б≥олог≥чного самосинтезуванн€, по-друге, актив≥зац≥њ св≥домост≥ кожного ≥ндив≥да Ђзсерединиї п≥д впливом вищого джерела сп≥врефлекс≥њ Ч Ѕога, €кий всел€Ї в≥ру в на€вн≥сть надбутт€. ќрган≥зац≥€ наукових досл≥джень у масштабах планети, метою €ких насамперед повинна бути людина, а також об'Їднанн€ науки та рел≥г≥њ - саме ц≥ фактории повинн≥ забезпечити, на думку “ей€ра де Ўардена, конвергенц≥ю у сфер≥ духу, €ка завершитьс€ злитт€м душ.

—пециф≥чний ф≥лософський напр€м, ц≥лим р€дом в≥дношень спор≥днений з екзистенц≥ал≥змом, - персонал≥зм (в≥д лат. persona - особист≥сть) сформувавс€ наприк≥нц≥

XIX ст. в –ос≥њ та —Ўј, але найб≥льш €скравого ви€ву набув у 30-х роках XX ст. у ‘ранц≥њ. ¬ ньому особист≥сть визнаЇтьс€ первинною творчою реальн≥стю та найвищою духовною ц≥нн≥стю, а весь св≥т Ч ви€вом творчоњ активност≥ вищоњ особистост≥.

Ћюдина €к особист≥стьможе ствердити себе т≥льки шл€хом в≥льного волеви€вленн€, через волю, що переборюЇ ≥ к≥нечн≥сть житт€, ≥ соц≥альн≥ перепони немовби зсередини (з душ≥) людини, тобто в основ≥ вченн€ персонал≥зму про особист≥сть лежить теза про свободу вол≥. « позиц≥й персонал≥зму питанн€ про законом≥рност≥ соц≥ального розвитку вир≥шуЇтьс€ не рац≥ональним шл€хом, а завжди виходить з особистост≥, передбачаЇ спр€муванн€ вол≥, виб≥р, моральну оц≥нку.

•ендер (англ. gender Ч Ђстатьї, в≥д лат. genus Ч Ђр≥дї) Ч соц≥ально-б≥олог≥чна характеристика, через €ку визначаютьс€ пон€тт€ Ђчолов≥кї ≥ Ђж≥нкаї, психосоц≥альн≥, соц≥окультурн≥ рол≥ чолов≥ка ≥ ж≥нки €к особистостей.

—уфражи́зм Ч рух за наданн€ ж≥нкам однакових з чолов≥ками виборчих прав, що зародивс€ в јнгл≥њ наприк≥нц≥ 19 Ч початку 20 стол≥тт€. ¬загал≥ рух за наданн€ пол≥тичних прав.

 

“ема 8

 

1. ¬ ≥стор≥њ людськоњ цив≥л≥зац≥њ вагоме м≥сце пос≥даЇ украњнська ф≥лософська думка, €ка розвивалась спочатку в межах христи€нського в≥ровченн€. ƒосить згадати твори, що мали не лише рел≥г≥йний характер, а й ф≥лософське звучанн€. ÷е твори Ќестора "ѕов≥сть временних л≥т", ≤лар≥она "—лово про закон ≥ благодать", —мол€тича "ѕослан≥Ї", “уровського "«латоуст", а також визначна пам'€тка л≥тератури "—лово о полку ≤горев≥м", де ч≥тко простежуютьс€ ф≥лософськ≥ аспекти.

ѕом≥тним €вищем в ≥стор≥њ украњнськоњ культури Ї ф≥лософ≥€ ¬≥дродженн€ (XIVЦXVI ст.). √уман≥стичн≥ ≥дењ розвивали ёр≥й ƒрогобич, ѕавло –усин, —тан≥слав ќр≥ховський та ≥н.

¬агомий внесок у розвиток ф≥лософськоњ думки зробили представники першоњ украњнськоњ школи вищого типу Ц ќстрозькоњ академ≥њ. ÷е √ерасим —мотрицький, ≤ван ¬ишенський, Ќова  н€гиницький, ’ристофор ‘≥лалет.

—л≥д згадати також представник≥в братств, що виникли на меж≥ XVIЦXVII ст. ≥ виражали нац≥ональний протест проти польсько-шл€хетського пануванн€. –азом ≥з тим, д≥€ч≥ братств розвивали проблеми людини, соц≥ального устрою тощо. ÷е Ц ћелет≥й —мотрицький, ≤сай€  опинський,  ирило “ранкв≥л≥он-—тавровецький,  ас≥€н —акович.

¬перше в ”крањн≥ почала викладатис€ ф≥лософ≥€ в  иЇво-ћогил€нськ≥й академ≥њ. јле це була в основному схоластична ф≥лософ≥€. ѕрофесори академ≥њ ≤. √≥зель, √.  ониський, “. ѕрокопович, √. ўербацький велику увагу прид≥л€ли проблемам п≥знанн€ ≥стини, сут≥ п≥знанн€. –озгл€дались також проблеми матер≥њ, простору, руху.

ќзначен≥ риси нац≥онального характеру та особливост≥ св≥тосприйн€тт€ украњнц≥в позначились ≥ на певних особливост€х украњнськоњ ф≥лософ≥њ. ”крањнська ф≥лософ≥€ н≥коли не ви€вл€ла схильностей до абстрактно-рац≥ональних системних побудов; у нењ завжди про€вл€лись означен≥ вище емоц≥йн≥сть та естетизм, схильн≥сть скор≥ше виразити певну життЇву позиц≥ю, н≥ж побудувати докладну концепц≥ю св≥тобудови, космосу. “ерм≥нолог≥чно це ≥нколи позначають €к перевагу в украњнськ≥й ф≥лософ≥њ "серц€ над головою". ј зв≥дси випливаЇ й те, що вона завжди про€вл€ла схильн≥сть до моральних настанов та життЇвого повчанн€. ”крањнська ф≥лософ≥€ також переважно позитивно ставилас€ до рел≥г≥њ, шанувала вищ≥ духовн≥ ц≥нност≥. ¬она, €к засв≥дчують спец≥альн≥ досл≥дженн€, досить сильно була обернена у б≥к ≥сторичних та ≥стор≥ософських осмислень особливостей дол≥ €к украњнського народу, так ≥ слов'€нства в ц≥лому, а тому вона певною м≥рою вливалас€ в процес формуванн€ украњнськоњ нац≥ональноњ ≥дењ. ¬насл≥док зазначених загальнихособливостей украњнська ф≥лософ≥€ завжди була досить сильно ≥нтегрованою у л≥тературу, громадсько-пол≥тичну думку, культурно-≥сторичн≥ проекти та м≥ркуванн€. ÷е все складаЇ своЇр≥дн≥сть украњнськоњ ф≥лософ≥њ.

‘≥лософ≥€ €к особливий напр€м ≥нтелектуальноњ д≥€льност≥ з'€вилас€ на територ≥њ ”крањни в часи  ињвськоњ –ус≥, ≥ прийшла вона сюди разом ≥з христи€нством ≥з ¬≥зант≥њ Ц

оск≥льки ¬≥зант≥€ була пр€мою спадкоЇмницею —тародавньоњ √рец≥њ, то в њњ ф≥лософському вжитку весь час перебували класичн≥ твори давньогрецьких ф≥лософ≥в. –азом ≥з христи€нством та книжковою премудр≥стю вони стали елементом духовноњ культури  ињвськоњ –ус≥, де врешт≥ сформувавс€ своЇр≥дний культ книжковоњ мудрост≥. ќтже, в  ињвськ≥й –ус≥ осв≥та та осв≥чен≥сть, а разом ≥з ними ≥ премудр≥сть набули особливого соц≥ального статусу.

Х ф≥лософська думка час≥в  ињвськоњ –ус≥ була переважно св≥тлою, оптим≥стичною, спр€мованою на етичн≥, культурн≥ та соц≥ально ≥сторичн≥ питанн€.
Ќаприк≥нц≥ ’≤V та у XV ст. в ≥стор≥њ ”крањни в≥дбуваютьс€ суттЇв≥ зм≥ни: п≥сл€ татарськоњ навали занепадають м≥ста, знижуютьс€ виробнича активн≥сть та внутр≥шн€ сусп≥льна комун≥кац≥€.

Х ” XIV-XV ст. в ”крањн≥ набули поширенн€ домашн≥ школи, у €ких д≥ти заможних громад€н отримували знанн€. ќхоче вивчали латинську мову: вона в≥дкривала доступ до навчальних заклад≥в ™вропи, мережа €ких стр≥мко зростала, починаючи в≥д XI стол≥тт€. ” Ївропейських ун≥верситетах велику увагу прид≥л€ли вивченню ф≥лософ≥њ. ѕочатково у межах навчальноњ дисципл≥ни викладали д≥алектику, лог≥ку, ф≥зику та метаф≥зику. ѕ≥зн≥ше структура ф≥лософськоњ осв≥ти ≥стотно зм≥нилась. ” €кост≥ ф≥лософських дисципл≥н стали вивчати лог≥ку, онтолог≥ю, психолог≥ю, теолог≥ю, космолог≥ю, етику, право, ≥стор≥ю ф≥лософ≥њ, поетику, естетику.

Х у 1544 р. - церкви —в.ћикола€ у Ћьвов≥; це були перш≥ в≥дом≥ нам церковн≥ братства. Ѕратства поступово почали в≥дкривати братськ≥ школи, перша з €ких почала д≥€ти у 1586 року при православн≥й ”спенськ≥й церкв≥ у Ћьвов≥. —аме ≥з д≥€льн≥стю братських православних шк≥л пов'€зана по€ва профес≥йноњ ф≥лософ≥њ в ”крањн≥, бо саме тут ф≥лософ≥€ постаЇ в €кост≥ обов'€зковоњ навчальноњ дисципл≥ни. јвторитетним ≥деологом Ћьв≥вського братства був —т.«изан≥й

Х Ќа духовну ситуац≥ю в ”крањн≥ справили вплив прац≥ в≥зант≥йських ф≥лософ≥в-богослов≥в XIV ст. √.—инањта, √.ѕалами, ћ. авасили, ….Ћествичника, ≤.—≥р≥на та ≥нших мислител≥в, зусилл€ми €ких було опрацьоване рел≥г≥йно-ф≥лософське вченн€ ≥сихазм (в≥д грецького слова ≥сих≥€ - тобто спок≥й). …ого сутн≥сть пол€гала у вченн≥ про безпосереднЇ Їднанн€ людини з Ѕогом, засобом дл€ чого маЇ стати самозаглибленн€ особи у власний внутр≥шн≥й св≥т та в ун≥версальний св≥т духовних €вищ. ќсобливе м≥сце в полем≥чн≥й л≥тератур≥ належить ≤вану ¬ишенському (1550-1620), вихованцев≥ ќстрозькоњ академ≥њ.

 

2. √ригор≥й —авич —коворода (1722-1794 рр.) Ї одним ≥з найвидатн≥ших представник≥в ≥стор≥њ украњнськоњ ф≥лософ≥њ.

¬изначаючи предмет ф≥лософ≥њ, —коворода вважаЇ, що вона - саме житт€. ‘≥лософствувати Ч значить Ђперебувати на самот≥ з собоюї, на самоп≥знанн€ сл≥д спр€мувати людське житт€. як власну мат≥р можна знайти вдома, так ≥ своЇ щаст€ людина здобуваЇ всередин≥ себе. ћета людського житт€ Ч це Ђвнутр≥шн≥й св≥тї, Ђрад≥сть серц€ї, Ђм≥цн≥сть душ≥ї, Ђвесел≥сть серц€ї. —аме вони Ї завершенн€м усього добра та найвищим благом ≥ дл€ ф≥лософ≥в, тобто головною €к≥стю людини Ї не ст≥льки Ђтеоретичн≥ї п≥знавальн≥ зд≥бност≥, ск≥льки емоц≥йно-вольове Їство њњ духу, серце, з €кого виростаЇ ≥ думка, ≥ прагненн€, ≥ почуванн€.

ѕод≥бно до —ократа, —коворода дотримуЇтьс€ тверджень: Ђп≥знай себеї, Ђпогл€нь у себеї. Ѕлизьким до традиц≥йних античних погл€д≥в Ї висуванн€ у ф≥лософ≥њ ≥деалу Ђевдемон≥њї (щаст€, блаженство - найвища мета людського житт€), пропов≥д≥ Ђавтарк≥њї (самодостатност≥, незалежност≥ в≥д зовн≥шнього св≥ту), Ђаскезиї (стриманост≥, в≥дмови в≥д життЇвих благ).

ѕричина людських страждань - у Ђнеправдивому розум≥нн≥ї сут≥ речей «овн≥шн≥й св≥т - Ђшвидкоплинна р≥чкаї, тому гонитва за його благами -безглузд€. Ћюбов до зовн≥шност≥ робить з людини раба, оск≥льки видим≥сть засл≥плюЇ, веде в темр€ву помилок. ј ≥стинне п≥знанн€ проникаЇ в незм≥нну сутн≥сть речей, тому воно може стати основою справжнього щаст€, тобто —коворода йде за сократ≥вським принципом тотожност≥ щаст€ та ≥стини.

ƒл€ людини Ї два способи житт€: Ђсв≥тськийї Ч згубний та Ђбожийї Ч спасенний, праведний. ќстанн≥й Ї умовою знаходженн€ Ђправильногої погл€ду, подоланн€ гр≥ха, зреченн€ злоњ вол≥. ÷е не шл€х розуму та розум≥нн€, а шл€х в≥ри ≥ любов≥ до Ѕога. Ќайвища мудр≥сть дл€ —ковороди Ч Ђф≥лософствувати у ’рист≥ї, оск≥льки ’ристос та ≥стина Ч тотожн≥. ∆ити в ≥стин≥ означаЇ жити у ’рист≥  ожна людина прагне до самоп≥знанн€, бо найкоротший шл€х до Ѕога - через власне Ђсерцеї, через в≥дкритт€ в ньому Ђобразу божогої. «добуваючи соб≥ Ђнове серцеї, людина сама стаЇ Ђсином божимї, ЂобожнюЇтьс€ї, ЂпреображаЇтьс€ї. ј зв≥дси виводитьс€ мета вс≥л€кого людського бутт€ ≥, зрештою, ф≥лософ≥њ. Ђ‘≥лософ≥€, чи любомудр≥сть, скеровуЇ все коло д≥л своњх на той к≥нець, щоб дати житт€ духу нашому, благородство серцю, св≥тл≥сть думкам, €к голов≥ усьогої.

ѕремудр≥сть Їдина дл€ вс≥х: дл€ Ђпоган ≥ юдењв, богослов≥в ≥ ф≥лософ≥вї. ” цьому в≥дношенн≥ ф≥лософствувати повинн≥ вс≥. ќтже, справжн≥й центр ваги ф≥лософ≥њ —ковороди €к Ђмистецтва житт€ї - у в≥дкритт≥ в соб≥

Ђсина божогої, Ђвнутр≥шньоњї, Ђдуховноњї людини, що Ї основою Ђмиру душевногої та ≥стинного Ђблаженного житт€ї. √оловна мета вченн€ —ковороди пол€гаЇ у пропов≥д≥ набутт€ людиною м≥стичного стану Ђобожненн€ї через внутр≥шнЇ Ђперетворенн€ї њњ Ђсерц€ї. ¬ цьому процес≥ людин≥ допомагаЇ розкритт€ символ≥в —в€того письма. –еальн≥сть —коворода розум≥Ї не €к мон≥стичне (≥деальне чи матер≥альне) бутт€, а €к гармон≥йну взаЇмод≥ю трьох св≥т≥в: макрокосмосу, м≥крокосмосу, символ≥чного св≥ту або Ѕ≥бл≥њ. Ѕожественне житт€ ЂпронизуЇї кожен з трьох св≥т≥в, воно становить собою њх творчу основу, справжню Ђнатуруї. ћакрокосмос - великий св≥т, у €кому Ђживе все порожнЇї. ћ≥крокосмос - св≥т людини, Ђсв≥тик, св≥точокї, але глибиною в≥н не поступаЇтьс€ великому св≥тов≥, а в певному розум≥нн≥ нав≥ть його охоплюЇ.  ожен з трьох св≥т≥в Ї Їдн≥сть двох Ђнатурї: Ђвидимоњї, Ђзовн≥шньоњї, Ђт≥ньовоњї та Ђневидимоњї, Ђвнутр≥шньоњї, Ђсв≥тлоњї.

” своњй Ђвидим≥йї ≥постас≥ макрокосмос - це природний св≥т в≥дчутих речей ≥ €вищ (€к матер≥€), але насправд≥ - Ђпуста видим≥стьї, Ђм≥сцеї, Ђн≥кчемн≥стьї, Ђт≥ньї справжньоњ, але невидимоњ його Ђнатуриї - Ѕога. ѕроте Ѕог - не сама природа, а њњ Ђджерелої, Ђсв≥тлої, Ђсонцеї. ≤снуванн€ матер≥њ Ї Ђкорел€томї ≥снуванн€ Ѕога, ≥ в цьому сенс њњ в≥чност≥, але ц€ в≥чн≥сть - функц≥€ в≥чност≥ божественного бутт€, Ђт≥ннюї €кого Ї бутт€ матер≥альне.

ћ≥крокосмос (людина) Ч це також Їдн≥сть двох Ђнатурї: Ђемп≥ричноњї (т≥лесноњ) та Ђвнутр≥шньоњї (справжньоњ, Ђ≥стинноњї) людини. ≈мп≥рична людина, €к ≥ матер≥€, Ї Ђт≥ннюї, Ђтемр€воюї, Ђтл≥нн€мї. ѕроте м≥крокосмос не просто сп≥в≥снуЇ з макрокосмосом, пасивно в≥дтворюЇ його структуру, а Ї активним моментом у гармон≥йн≥й взаЇмод≥њ з великим св≥том (макрокосмосом), оск≥льки Їством Ђвнутр≥шньоњї людини Ї Ѕог. “ому сократ≥вський заклик —ковороди Ђп≥знай себеї означаЇ п≥знати Ѕога.

як зазначаЇ ј.  . Ѕичко, це Ї св≥дченн€м д≥алектичност≥ його позиц≥њ, але не об'Їктивноњ (в гегел≥вському розум≥нн≥) д≥алектики, а екзистенц≥альноњ, вих≥дним пунктом €коњ Ї знаменита Ђ≥рон≥€ї —ократа. ќдн≥Їю з центральних ≥дей —ковороди Ї твердженн€ про Ђнерозривн≥стьї ≥ водночас Ђнезлитн≥стьї природи та людини, Їством €коњ Ї Ѕог. “аким чином,

ЂЋюди в житт≥ своњм працюють, метушатьс€, утаюютьс€, а нащо - багато хто й сам не т€мить.  оли помислити, то з ус≥х людських зат≥й, ск≥льки њх там тис€ч не буваЇ, Ї один к≥нець - рад≥сть серц€ї.

√. —коворода

Ђј здорове кор≥нн€ - це ≥ Ї м≥цна душа ≥ мирне серце. «доровий кор≥нь розсилаЇ по вс≥х г≥лках вологу та оживл€Ї њх, а серце мирне, життЇвою вологою наповнене, кладе сл≥ди своњ за зов-н≥шност€миї.

√. —коворода

Ђвнутр≥шн€ї людина - це божественне в людин≥. ≤деальна форма людського Їства, €ку можна знайти в Ђтайникахї свого серц€, Ї образ Ѕожий, €кий ≥снуЇ в≥чно. ¬с≥ особист≥ форми окремих людських ≥стот м≥ст€тьс€ в Їдност≥ досконалоњ та Їдиноњ людини Ч ≤суса ’риста. ÷ю людину вже не створено Ѕогом, - вона народжена ним ≥ Ї його —ином ™динородним.

√армон≥€ великого св≥ту (макрокосмосу) ≥ людини (м≥крокосмосу) не встановлюЇтьс€ сама собою, автоматично; вона маЇ своњм грунтом творчу життЇву ≥н≥ц≥ативу людини. ћожливих (≥ р≥зних) способ≥в гармон≥зац≥њ людини з≥ св≥том багато, ≥ кожен маЇ в≥днайти в≥дпов≥дний (Ђсроднийї) своњй неповторност≥ й ун≥кальност≥ спос≥б житт€ у св≥т≥. јле ц≥ способи репрезентовано людин≥ символ≥чно. “обто м≥ж макрокосмосом ≥ м≥крокосмосом ≥снуЇ посередник, трет≥й св≥т, св≥т символ≥в Ч Ѕ≥бл≥€. “ут також вир≥зн€ютьс€ дв≥ Ђнатуриї - Ђвидимаї (предметна образн≥сть символу) ≥ Ђневидимаї (смисл, розшифруванн€ Ђсенсу символуї). Ѕ≥бл≥€ €к трет≥й св≥т Ї справжн≥м, реальним —ловом Ѕожим ≥ вт≥ленн€м Ѕога. —ама Ѕ≥бл≥€ стаЇ ≥стотою божого пор€дку. —коворода вказуЇ, що Ѕ≥бл≥€ Ї Ѕог.

ќнтоло́г≥€ Ч (0%9B%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0"лат. ontologia в≥д 0%94%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D1%8C%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0"дав.-гр. ών р≥д. п. 0%93%D1%80%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0"грец. όντος Ч суще, те, що ≥снуЇ ≥ 0%93%D1%80%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0"грец. λόγος Ч ученн€, наука) Ч це вченн€ про 0%91%D1%83%D1%82%D1%82%D1%8F"бутт€, розд≥л 0%A4%D1%96%D0%BB%D0%BE%D1%81%D0%BE%D1%84%D1%96%D1%8F"ф≥лософ≥њ, у €кому з'€совуютьс€ фундаментальн≥ проблеми ≥снуванн€, розвитку сутн≥сного, найважлив≥шого. ѕон€тт€ Ђонтолог≥€ї не маЇ однозначного тлумаченн€ у ф≥лософ≥њ.

“еор≥€ п≥знанн€, гносеолог≥€, 0%95%D0%BF%D1%96%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BC%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%8F"еп≥стемолог≥€, розд≥л ф≥лософ≥њ, в €кому вивчаютьс€ проблеми природи 0%9F%D1%96%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F"п≥знанн€ ≥ його можливостей, в≥дношенн€ 0%97%D0%BD%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F"знанн€ до реальност≥, досл≥джуютьс€ загальн≥ передумови п≥знанн€, ви€вл€ютьс€ умови його достов≥рност≥ та ≥стинност≥.

якщо професори акцентували увагу на досл≥дженн≥ проблем онтолог≥њ та гносеолог≥њ, що розгл€дались у контекст≥ зовн≥шнього св≥ту, то —коворода зосередивс€ на етико-гуман≥стичн≥й проблематиц≥: у нього на передньому план≥ не св≥т, а людина ≥ духовне начало в н≥й. ¬супереч своњм учител€м, €к≥ зводили небесне до земного, возвеличуючи не лише розум, а й земне житт€ людини, в≥н п≥дносив природу до Ѕога, засв≥дчував другор€дн≥сть людськоњ плот≥ й понад усе ставив у людин≥ ≥стинно людське Ч духовн≥сть, дух, звод€чи до них сутн≥сть людського житт€. Ќа в≥дм≥ну в≥д науково-осв≥тн≥х праць професор≥в  иЇво-ћогил€нськоњ академ≥њ просв≥тницька ф≥лософ≥€ —ковороди мала €скравий етико-гуман≥стичний ви€в.
—коворода створив власну ф≥лософську систему, специф≥чний стиль ≥ форму ф≥лософського мисленн€. …ого ф≥лософствуванню властиве орган≥чне поЇднанн€ художнього ≥ рац≥онально-абстрактного св≥тоспогл€данн€. Ќасл≥дком такого поЇднанн€ став ун≥версальний алегоризм (≥носказанн€), у €кому предмети ≥ €вища осмислюютьс€ не в сукупност≥ властивостей, не в ц≥л≥сност≥, а лише в абстрактно-схематичному образ≥ њх €к символи. ќдин ≥з найавторитетн≥ших досл≥дник≥в його творчост≥ ƒ. „ижевський писав: Ђ‘≥лософ≥чний стиль —ковороди Ч це своЇр≥дний поворот ф≥лософ≥чного думанн€ в≥д форми мисленн€ в пон€тт€х до €коњсь перв≥сноњ форми мисленн€ в образах та через образи. ¬≥н повертаЇтьс€ в≥д терм≥нолог≥чного вжитку сл≥в до символ≥чного њх вжитку. —коворда пристосовуЇ скарб ф≥лософськоњ терм≥нолог≥њ до свого стилю думанн€: пон€тт€ стають символамиї.

Ђ–озшифруванн€ї символ≥ки третього св≥ту маЇ метою знайти в≥дпов≥дний (Ђсроднийї) спос≥б д≥€льност≥ Ђ—роднаї або Ђспор≥дненаї прац€ Ї одн≥Їю з найважлив≥ших передумов дос€гненн€ людиною щаст€, реал≥зац≥њ справд≥ людського способу життЇд≥€льност≥, самоствердженн€ особи. ѕрац€ за покликанн€м, €ка в≥дпов≥даЇ п≥знан≥й внутр≥шн≥й природ≥, потребам ≥ вродженим схильност€м людини, Ї найвищою насолодою ≥ справжн≥м щаст€м. ЂЌеспор≥дненаї (Ђнесроднаї) прац€ Ї основним джерелом ус≥х сусп≥льних б≥д.

Ђ—пор≥днен≥йї ≥ Ђнеспор≥днен≥йї прац≥ надаЇтьс€ великого сусп≥льного значенн€, оск≥льки —коворода мр≥€в про таке сусп≥льство, в €кому люди зможуть реал≥зувати своњ природн≥ зд≥бност≥ ≥ нахили в Ђспор≥днен≥йї (Ђсродн≥йї) прац≥ ≥ отримуватимуть в≥д нењ рад≥сть ≥ в≥дчутт€ повноти свого бутт€. јле природн≥ зд≥бност≥ повинн≥ бути ви€влен≥, розкрит≥. ќсв≥та ≥ вихованн€ можуть њх лише вдосконалювати, але не створювати. Ќе осв≥та та знанн€ робл€ть людину щасливою, а лише ретельне вивченн€ себе, що й в≥дкриваЇ шл€х до щаст€, спокою, душевноњ злагоди.  ожен повинен п≥знати себе, своњ природн≥ нахили та зд≥бност≥. —усп≥льство складаЇтьс€ з окремих людей, ≥ це Ї шл€хом ≥ до сп≥льного блага, тому самоп≥знанн€ у —ковороди виступаЇ €к ун≥версальний зас≥б перетворенн€ людини та св≥ту, усуненн€ св≥тового зла ≤де€ перетворенн€ Ї центральною у ф≥лософськ≥й творчост≥ —ковороди, у своњх творах в≥н закликаЇ стати ≥стинною людиною: ≥з зовн≥шньоњ Ч внутр≥шньою, ≥з т≥лесноњ - духовною ≥ в такий спос≥б поЇднатис€ з Ѕогом, отже, з природою всього сутн≥сного.

ћожлив≥сть Ђсродноњї прац≥ дл€ вс≥х ви€вл€Ї себе в ≥дењ Ђнер≥вноњ р≥вност≥ї, тобто в реал≥зац≥њ кожним себе за своњми можливост€ми. ” концепц≥њ Ђсродноњї прац≥ ≥ пох≥дноњ в≥д нењ Ђнер≥вноњ р≥вност≥ї знаходить св≥й зр≥лий ви€в антењзм ф≥лософ≥њ —ковороди (терм≥н походить в≥д давньогрецького м≥ф≥чного персонажа јнте€, €кий черпав свою життЇву силу в пост≥йному зв'€зку з мат≥р'ю-землею).

≈тичн≥ погл€ди —ковороди базуютьс€ також на самоп≥знанн≥, €ке маЇ остаточною метою Ђмистецтво житт€ї. Ћюдина може знайти щаст€ через самоп≥знанн€. ƒл€ цього потр≥бно Ђжити за натуроюї, не спотворювати природне, задовольн€тис€ малим. Ќайвищим усв≥домленн€м цього Ї Ђвд€чн≥стьї €к певний ц≥нн≥сний р≥вень людського бутт€, що поширюЇтьс€ на Ѕога, батьк≥в, благод≥йник≥в. —мислова посл≥довн≥сть така: вд€чн≥сть - благочестив≥сть - самозадоволенн€. «авданн€ вихованн€ Ч зберегти здоров'€ та навчити вд€чност≥.

¬икладаючи принципи мистецтва житт€, —коворода вказуЇ, що вс≥ неприЇмност≥ бувають в≥д заздрощ≥в, заздр≥сть - в≥д ремствуванн€, а те - в≥д невд€чноњ дол≥, що вдень ≥ вноч≥ гризе дух. Ќевд€чн≥сть породжуЇ смуток, нудьгу, жадобу, заздр≥сть, а њњ прагнуть задовольнити улеслив≥стю, крад≥жкою, ворожнечею, кровопролитт€м 3 нею пов'€зуЇтьс€ в≥чний смуток,

збентеженн€, зн≥€ков≥нн€, в≥дчай, тому дл€ людського житт€ над≥€ -у вд€чност≥, €ка задовольн€Їтьс€ власним зм≥стом, не заз≥хаЇ на чуже. ” вд€чност≥ людина не втрачаЇ власноњ г≥дност≥, а, навпаки, д≥стаЇ стимул дл€ зм≥стовного сп≥лкуванн€ з ≥ншою людиною на основ≥ поважанн€ њњ особистоњ самобутност≥

ƒосконал≥сть людини, ірунтуючись на Ђмистецтв≥ житт€ї, переборюЇ вульгарну прив'€зан≥сть до предметного св≥ту ≥ даЇ

Ђјдже ти знаЇш, що ≥стина завжди в малолюдному числ≥ просв≥чених Ѕожих людей царювала ≥ царюЇ, а св≥т цей прийн€ти не може. «бери перед собою ус≥х художник≥в та арх≥тектор≥в ≥ п≥знаЇш, що художн€ ≥стина не в багатьох м≥сц€х перебуваЇ, а найб≥льшу њхню юрбу об≥ймаЇ нев≥гластво та не мистецтвої.

√. —коворода

можлив≥сть в≥дчути р≥зноман≥тн≥сть ≥ багатство бутт€, розкрити в≥чну загальнолюдську основу власного бутт€.

ѕ≥двод€чи п≥дсумки, можна вид≥лити у ф≥лософ≥њ —ковороди дом≥нантн≥ л≥н≥њ украњнськоњ св≥тогл€дноњ ментальност≥: антењзм (Ђспор≥днен≥стьї (Ђсродн≥стьї) людин≥ всього св≥ту), екзистенц≥альн≥сть (ор≥Їнтован≥сть на неповторн≥сть людського ≥снуванн€, плюрал≥стичн≥сть ≥ водночас д≥алог≥чна гармон≥йн≥сть реальност≥), кордоцентризм (Ђсерце - всьому головаї). ÷≥ дом≥нантн≥ л≥н≥њ набувають класичноњ форми ви€ву, а украњнська ф≥лософ≥€ вступаЇ у свою класичну добу.

√. —. —коворода Ч засновник класичноњ украњнськоњ ф≥лософ≥њ.

 

 

3. ¬перше найповн≥ше формулюванн€ Ђ‘≥лософ≥њ серц€ї зТ€вл€Їтьс€ у вченн≥ √ригор≥€ —ковороди, але найб≥льшого теоретичного обірунтуванн€ вона набула в прац€х украњнського мислител€ ѕамф≥ла ёркевича. Ђ‘≥лософ≥€ серц€ї мала великий вплив на украњнський романтизм. ѓњ вплив можна спостер≥гати в творах багатьох письменник≥в, зокрема ћиколи √огол€.

як≥ ж основн≥ засади даного вченн€? Ќе важко здогадатис€, що особливе м≥сце тут займаЇ Ђсерцеї. —аме серцю ѕ.ёркевич в≥дводить головну роль в житт≥ людини. ¬≥н вважав, що саме серце Ї осередком духовного житт€ людини, розуму ж в≥дводив пох≥дну роль, бо, за його словами, Ђволодарююча сила не Ї сила породжувальнаї. ” своњй прац≥ ѕ.ёркевич виступив проти рац≥онал≥стичних спроб звести сутн≥сть душ≥, весь духовний св≥т людини до мисленн€. ¬≥н вважав, що звод€чи вс≥ вчинки людей до впливу розуму, втрачаЇтьс€ людська ≥ндив≥дуальн≥сть, залишаЇтьс€ €кесь колективне Ђмиї, а не ≥ндив≥дуальне Ђ€ї.

—вою позиц≥ю в≥н по€снював так. ћисленн€ не вичерпуЇ собою всю повноту духовного житт€ людини. “ой, хто стверджуЇ, що мисленн€ по€снюЇ всю багатогранн≥сть душевних €вищ, под≥бний до ф≥з≥олога, €кий намагаЇтьс€ зТ€совувати €вища слуху (звуки, слова) ≥з €вищ зору (розм≥р, ф≥гура). “обто, д≥€льн≥сть духу маЇ своњм органом не одну лиш голову чи розум з нервовими зак≥нченн€ми а поширюЇтьс€ далеко вглиб людського орган≥зму. ќтже,сутн≥сть душ≥, €к ≥ њњ звТ€зок з т≥лом повинна бути набагато глибша ≥ р≥зноман≥тн≥ша. “ому, за словами ѕ.ёркевича, св≥т, у вс≥й своњй крас≥, в≥дкриваЇтьс€ найперше глибокому серцю, а вже пот≥м Ц розуму. —ама ≥стина стаЇ нашим благом, нашим внутр≥шн≥м скарбом лише тод≥, коли вона л€гаЇ нам на серце. —аме за цей скарб, а не за абстрактну думку, людина може стати на боротьбу з обставинами чи з ≥ншими людьми, бо т≥льки дл€ серц€ можливий подвиг ≥ самов≥ддан≥сть.

« усього цього ѕ.ёркевич робить два висновки:

1) серце може розум≥ти т≥ стани людини, €к≥ за своЇю н≥жн≥стю ≥ чуттЇв≥стю Ї недоступними розуму;

2) пон€тт€ й абстрактне знанн€ розуму, оск≥льки воно стаЇ нашим душевним станом, а не залишаЇтьс€ абстрактним образом зовн≥шн≥х предмет≥в, в≥дкриваЇтьс€ або даЇ себе в≥дчувати й пом≥чати не в голов≥, а в серц≥.

≤накше кажучи, розум маЇ значенн€ св≥тла, €ким ос€ваЇтьс€ Ѕогом створене житт€ людського духу. “акими основними положенн€ми можна охарактеризувати Ђ‘≥лософ≥ю серц≥ї ѕ. ёркевича.

ƒуша ≥ серце Ї визначальними у творчост≥ видатного рос≥йського письменника ћ.√огол€, €к зазначалос€ вище. ¬≥н, €к ≥ ёркевич, називаЇ душу (чи серце) великим джерелом п≥знанн€. ћ.√оголь стверджував, що Ђпорив ≥ натхненн€ рухаЇ душу, а натхненн€м багато чого схоплюЇтьс€, чого не д≥йдеш н≥€ким вченн€м ≥ працеюї. ” творчост≥ ћ.√огол€ серце виступаЇ, €к емоц≥йний образ ≥ христи€нський символ.

√огол€, €к ≥ ≥ншим романтикам притаманн€ закохан≥сть у природу, злитт€ з нею. «а його словами призначенн€ людини Ц нести у св≥т гармон≥ю, а причина всього зла, на його думку, в черствост≥ й байдужост≥ людини, €к≥й бракуЇ глибини чутт€, несв≥домост≥ глибин своЇњ душ≥.

 

Х

Х

Х

Х

Х

Х

Х

Х

Х

Х

Х 4. ‘≥лософ≥€ “.Ўевченка виростаЇ насамперед з конкретно-узагальненого ставленн€ до любов≥, над≥њ ≥ в≥ри. —аме з любов≥ до ”крањни виникаЇ шевченк≥вська ф≥лософ≥€ пробудженн€ людськоњ г≥дност≥, сили протесту ≥ бунтарства. ”люблений герой Ўевченкових поез≥й ≥ картин Ч лицар народний, повстанець-гайдамака, козак-запорожець, що виступаЇ оборонцем р≥дного краю, нос≥Їм народноњ правди ≥ чест≥.

Х ƒл€ ф≥лософ≥њ “.Ўевченка характерне нове, мистецько-поетичне розум≥нн€ сп≥вв≥дношенн€ стих≥йного ≥ законом≥рного. “ак, поез≥€ “.Ўевченка багато в чому зобов'€зана фольклорн≥й стих≥њ, в €к≥й синтезувались в Їдине ц≥ле безпосередн≥ враженн€ житт€ ≥ символ≥ка народноњ п≥сн≥, буйна у€ва народноњ м≥фолог≥њ ≥ надбанн€ св≥товоњ культури, скарби знань, що в≥дкрились художников≥-профес≥оналов≥. Ўевченкова ф≥лософ≥€ багата емоц≥йною наснагою образ≥в, широтою ≥ д≥€льн≥стю асоц≥ативного мисленн€. ¬ н≥й кр≥зь людський б≥ль, кр≥зь ≥ндив≥дуальне раз у раз проступаЇ вселюдське: б≥бл≥йна далеч ≥стор≥њ тут мудро перегукуЇтьс€ ≥з сьогоденн€м, досв≥д минувшини Ч з сучасним житт€м ≥ прагненн€м народ≥в св≥ту.

Х ѕринциповий антропоцентризм, притаманний св≥тосприйн€ттю Ўевченка, зумовлюЇ сприйн€тт€ навколишнього св≥ту природи, ≥стор≥њ й культури кр≥зь призму переживань, бажань, потреб ≥ прагнень людськоњ особистост≥. ƒл€ Ўевченка цей св≥т уособлюЇ ”крањна. ”крањна дл€ нього Ч це екзистенц≥йний стан бутт€. …ого особиста дол€ й дол€ його народу стають в≥ддзеркаленн€м одне одного. “им-то образ ”крањни, €ким вимальовуЇтьс€ в≥н у поетичному доробков≥ Ўевченка, утворив на емоц≥йному, чуттЇвому р≥вн≥ те п≥дірунт€, що зумовлювало ≥ в його час, ≥ в подальшому спр€муванн€ й ≥нтелектуальних теоретичних зусиль у галуз≥ розробки ф≥лософ≥њ украњнськоњ ≤дењ.

Х ‘≥лософське св≥тосприйн€тт€ “.Ўевченка належить до того р€ду, що в украњнськ≥й духовн≥й традиц≥њ можна охарактеризувати €к Ђф≥лософ≥ю трагед≥њї. …детьс€ не про теоретичн≥ м≥ркуванн€ ц≥лком благополучноњ людини про трагед≥ю, людини, що зробила трагед≥ю предметом свого вивченн€ ≥ тим самим Ї сторонньою щодо нењ. “ут мовитьс€ про ф≥лософ≥ю €к вираз душ≥ страждальц€, вираз усв≥домленн€ ним трагед≥њ €к власноњ дол≥. ѕри цьому йдетьс€ не лише про траг≥чн≥ обставини особистого житт€ “. Ўевченка, а й прийн€тт€ ним на себе трагед≥њ бутт€ р≥дного народу, ”крањни, що утворюЇ св≥т, €кий визначаЇ обр≥њ реального ≥снуванн€ поета.

Х “. Ўевченко в≥дродив нац≥ональну самосв≥дом≥сть украњнського народу. –озгл€даючи необх≥дн≥сть збагаченн€ украњнськоњ культури культурними надбанн€ми цив≥л≥зац≥њ, в≥н казав У” чужого научайтесь й свого не цурайтесьФ. Ѕо коли культуар замикаЇтьс€ в соб≥, в≥дкидаючи будь-€кий обм≥н ≥ заставленн€, що стосуЇтьс€ правди про людину ≥ сенс њњ бутт€ у св≥т≥, тод≥ вона стаЇ безпл≥дною ≥ йде до занепаду. ѕоет також добре розум≥в, в≥дчував продуктивну силу слова, сусп≥льноњ св≥домост≥, њх моб≥л≥зац≥йну сутн≥сть. —лово, мова, сусп≥льна св≥дом≥сть Ї спонукальною силою людськоњ д≥€льност≥.

ќсновн≥ його ф≥лософськи думки:

1) близк≥сть людини ≥ природи Ц вих≥дна спор≥днен≥сть;

2) ≥де€ Ѕога, звТ€зок його з людиною. ¬≥н вважав, що ≥снуЇ Ѕог церков-оф≥ц≥йноњ рел≥г≥њ дл€ пануванн€ над людьми, ≥ людський Ѕог Ц душа св≥ту;

3) Їдиним субТЇктом вс≥х под≥й людського житт€ Ї народ. Ќарод не може бути в ≥зол€ц≥њ, в≥н повинен мати контакти, щоб не втратити своЇ (≥де€ м≥с≥анства);

4) людський розум повинен перебувати в гармон≥њ з людськими почутт€м€;

Ўануванн€ ж≥нок.

—еред ≥нших св≥тогл€дних ≥дей “.Ўевченка варто вид≥лити так≥:

Х ♦ ≤де€ глибинноњ спор≥дненост≥ людини ≥з природою: у творах поета людина ≥ природа живуть Їдиним диханн€м та Їдиними почутт€ми; людина вкор≥нена в природу, а природа, своЇю чергою, Ї не мертвою, а одухотвореною.

Х ♦ ≤де€ народу €к Їдиного суверенна своЇњ ≥стор≥њ та своЇњ життЇвоњ дол≥: ∞ н≥хто не може вир≥шувати …ого дол≥, в≥н Ї Їдина животворча сила ≥стор≥њ.

Х ♦ ≤де€ в≥ри у справедливого Ѕога; ≥нколи здаЇтьс€, що Ўевченко чи то атењст, чи то Їретик, проте в його творах ч≥тко проводитьс€ розр≥зн€нн€ того Ѕога, що його малюють у церквах та ≥м'€м €кого чинитьс€ насильство, та справжнього Ѕога, €к гаранта зд≥йсненн€ вищоњ справедливост≥.

Х ♦ ≤де€ насильницькоњ народноњ революц≥њ; вона ≥нколи постаЇ основою дл€ звинуваченн€ поета у осп≥вуванн≥ насильства; проте сл≥д сказати, що ц€ ≥де€ була дуже поширеною у XIX ст.; тут Ўевченко не був н≥ новатором, н≥ ориг≥нальним; €кщо ж ми поставимо питанн€ про те, чи прийн€тна ц€ ≥де€ зараз, то в≥дпов≥дь, звичайно, буде негативною.

Х ♦ ” творах Ўевченка досить виразно проведена думка про важливу роль у сусп≥льному житт≥ та ≥стор≥њ прогресу знань, науки, осв≥ти.

Х ♦ Ќарешт≥, через усю творч≥сть Ўевченка проходить своЇр≥дний культ ж≥нки-матер≥: дл€ поета вона постаЇ уособленн€м ≥ сили житт€, ≥ його чар≥вноњ краси.

≤ван ‘ранко (1856 - 1916) - ун≥кальна постать у в≥тчизн€н≥й культур≥. ¬идатний поет, письменник, громадський д≥€ч, публ≥цист, в≥н був ще й талановитим вченим, доктором ф≥лософ≥њ.

Х ≤. ‘ранко ще на зор≥ комун≥стичного руху зум≥в розгл€д≥ти в ньому симптоми можливих соц≥альних потр€с≥нь. ћислитель ген≥ально прозр≥вав тотал≥тарну сутн≥сть комун≥стичного руху: на його думку, "програма державного соц≥ал≥зму ", при вс≥х можливих њњ вар≥антах, "аж надто часто пахне державним деспотизмом та ун≥форм≥змом, що проведений справд≥ в житт€ в≥н м≥г би статис€ великим гальмом розвою або джерелом нових революц≥й ". /. ‘ранко - людина енциклопедичних знань, вин€тковоњ працездатност≥, над≥лена тонкою ≥нтуњц≥Їю вченого. ¬≥н полишив по соб≥ неозору еп≥стол€рну спадщину, справив потужний вплив на нац≥ональне самоусв≥домленн€ украњнц≥в. ¬≥н належить до когорти тих д≥€ч≥в, через творч≥сть €ких нац≥€ робить спробу осмислити себе ≥ ви€вити свою сутн≥сть.

 

Х ‘≥лософськ≥ переконанн€ ≤вана ‘ранка.

Х ” розвитку св≥тогл€ду ‘ранка в≥дбилис€ складн≥ суперечност≥ ≥дейноњ боротьби, сусп≥льно-пол≥тичних теч≥й переломного пер≥оду у розвитку людства. “ому при вс≥й глибин≥ та багатогранност≥ його св≥тогл€д не був посл≥довно завершений.

Х ќсновними рисами св≥тогл€ду ≤вана ‘ранка були:

Х 1. ф≥лософський матер≥ал≥зм;

Х 2. революц≥йний демократизм;

Х 3. критичний реал≥зм;

Х 4. просв≥тительський гуман≥зм.

Х ¬они склалис€ у ‘ранка в пер≥од з 1876 по 1883 р≥к п≥д сильним впливом передових ≥дейних напр€мк≥в сусп≥льно-пол≥тичноњ ≥ ф≥лософськоњ думки, €к≥ йшли тод≥ в ”крањну з Ќ≥меччини ≥ –ос≥њ.

Х ћарксистська ≥стор≥ософська теор≥€ ірунтувалас€ на законах матер≥ал≥стичноњ д≥алектики, що своЇю чергою була, мовл€в, поставленою з голови на ноги д≥алектикою √егел€. « цього приводу ≤.‘ранко анал≥зуЇ зм≥ст гегел≥вськоњ тр≥ади, що становила собою лог≥чну форму розвитку св≥ту. Ђ¬ кожн≥м розвою - п≥сл€ √еіел€ ≥ ћаркса, Ч пише ≤.‘ранко, Ч Ї три ступен≥: 1) перв≥сний стан Ч thesis, 2) негац≥€ цього перв≥сного стану Ч antithesis, 3) негац≥€ сењ негац≥њ ≥ поворот до перв≥сного стану, т≥льки на вищий ступ≥нь Ч synthesisФ. ≤ €кщо √егель сформулював цей закон €к закон лог≥ки ≥ п≥знанн€ св≥ту, то ћаркс перен≥с його д≥ю на розвиток природи ≥ сусп≥льства.

Х  р≥м того, ‘ранко ц≥кавивс€ ≥ науковими прац€ми з проблем гносеолог≥њ багатьох його сучасник≥в психолог≥в ≥ ф≥лософ≥в, €к≥ науково розгл€дали р≥зн≥ форми п≥знанн€. «упин€ючись над процесом п≥знанн€, ‘ранко твердив, що воно в≥дбуваЇтьс€ з допомогою ≥мпульс≥в. "≤з зовн≥шнього св≥ту доход€ть до нашоњ св≥домост≥ певн≥ механ≥чн≥ чи х≥м≥чн≥ ≥мпульси (тверд≥ т≥ла, плини, запахи, тремт≥нн€ етеру або електричн≥ рухи) ≥ уд≥л€ють нашим нервам. Ќерви провад€ть њх до певних мозкових центр≥в ≥ в ком≥рках нашоњ мозковоњ субстанц≥њ постаЇ образ того центра, з €кого вийшов даний ≥мпульс"[16]. јналог≥чно ‘ранко зупин€Їтьс€ над процесом в≥дображенн€. ¬≥н твердив, що процес в≥дображенн€ неможливий без в≥дображуваного.

Х «агальнонауковий характер ф≥лософського св≥тогл€ду ≤.‘ранка добре прогл€даЇтьс€ в його оц≥нках рел≥г≥њ €к складного сусп≥льно-≥сторичного €вища. ¬≥домо, що ≤.‘ранко неодноразово ≥ з р≥зних привод≥в вдававс€ до наукового анал≥зу рел≥г≥њ ≥ зокрема христи€нства, а працю Ђѕоема про сотворенн€ св≥туї ц≥лком присв€тив розгл€ду джерельноњ бази УЅ≥бл≥њФ.

Х ” таких прац€х ≤.‘ранка, €к Ђ атолицький панслав≥змї, Ђ¬оскресен≥Ї чи погребен≥Ї?ї, Ђѕоступи ≥нкв≥зиц≥њї, Ђƒв≥ ун≥њї, Ђћ≥стиф≥кац≥€ чи ≥д≥отизмї та ≥н. подана розгорнута характеристика рел≥г≥њ €к важливого складника ≥стор≥њ культури, €к такого духовного €вища, що конче потребуЇ анал≥зу з висоти здобутк≥в новочасноњ науки. ≤.‘ранко вважав, що ≥сторичний час рел≥г≥њ залишивс€ в минулому, що на њњ м≥сце маЇ прийти наука з њњ Ђшироким цив≥л≥зац≥йним св≥тогл€дом. ј рел≥г≥€ маЇ залишитис€ лише €к р≥ч особистого переконанн€ї

 

 

“ема 9





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-23; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 831 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

—воим успехом € об€зана тому, что никогда не оправдывалась и не принимала оправданий от других. © ‘лоренс Ќайтингейл
==> читать все изречени€...

2177 - | 1996 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.109 с.