Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


√носеогеннаЦ вважаЇ, що ф≥лософ≥€ виникла ≥з природничо-наукового знанн€ (за рахунок узагальненн€) Ц вважав ќгюст  онт Ц позитив≥ст




ѕерша ≥ друга концепц≥€ мають певну рац≥ю, оск≥льки ≥ м≥фолог≥€, ≥ природничо-науков≥ знанн€ Ї джерелами ф≥лософ≥њ, але вони п≥дход€ть однобоко, тому Ї трет€ концепц≥€:
ћ≥фогенно-гносеогенна Ц ф≥лософ≥€ виникла €к на основ≥ м≥фолог≥њ ≥ наукових знань, а також рел≥г≥њ ≥ буденноњ св≥домост≥.

—ьогодн≥ Ї ще й четверта концепц≥€ Ц соц≥ально-м≥фогенна Ц до системи попередн≥х концепц≥й додають соц≥ально-економ≥чн≥ та пол≥тичн≥ перетворенн€ в сусп≥льств≥.

™ ще одна концепц≥€, €ку тепер р≥дко згадують Ц еклектична, €ка грунтуЇтьс€ на марксистськ≥й точц≥ зору. ¬она пол€гаЇ в тому, що спочатку виникла матер≥ал≥стична ф≥лософ≥€ на баз≥ життЇвого досв≥ду, €к опозиц≥€ до рел≥г≥њ, а пот≥м €к опозиц≥€ до матер≥ал≥зму виникла ≥деал≥стична ф≥лософ≥€)

‘≥лософ≥€ Ч теоретичний св≥тогл€д, вченн€, €ке прагне ос€гнути всезагальне у св≥т≥, в людин≥ ≥ сусп≥льств≥.

“ерм≥н Ђф≥лософ≥€ї маЇ давньогрецьке кор≥нн€. ¬≥н походить в≥д двох грецьких сл≥в: Ђф≥леої Ч любов (у де€ких ф≥лософ≥€х в≥д: Ђф≥лосї Ч при€зний, друг) ≥ Ђсоф≥€ї Ч мудр≥сть ≥ означаЇ любов до глибоких теоретичних м≥ркувань, а в досл≥вному переклад≥ Ч Ђлюбов до мудрост≥ї. ”крањнськ≥ ф≥лософи XVIIIЧXIX ст., ≥ передус≥м √. —коворода, позначали ф≥лософ≥ю словом Ђлюбомудр≥Її. ¬перше терм≥н Ђф≥лософ≥€ї з'€вивс€ у вжитку в≥домого давньогрецького мислител€ ѕ≥фагора (прибл. 570Ч497 р. до н.е.), €кий вважав, що Ђмудр≥стьї Ч це €к≥сть, притаманна лише богам, а люди здатн≥ т≥льки до нењ прагнути, поважати, любити њњ. ј €к назву специф≥чноњ галуз≥ знань його вперше вжив славетний давньогрецький ф≥лософ ѕлатон ( 429Ч347 р. до н.е.). —початку ф≥лософ≥€ охоплювала увесь комплекс людських знань про св≥т, оск≥льки ц≥ знанн€ на той час не мали дисципл≥нарноњ диференц≥ац≥њ. «нанн€ були синкретичними, тобто Їдиними, такими, що концентрували в соб≥ всю ≥нформац≥ю про св≥т, його будову ≥ сутн≥сть, про людину та њњ м≥сце в св≥т≥, про щаст€, сенс людського бутт€ тощо.

‘≥лософ≥€ €к ун≥версальний спос≥б самоусв≥домленн€ людиною самоњ себе, сутност≥ св≥ту ≥ свого призначенн€ в ньому започатковуЇтьс€ у VIIЧVI ст. до н.е. у таких осередках людськоњ цив≥л≥зац≥њ, €к ƒавн≥ ≤нд≥€ та  итай, дос€гнувши своЇњ класичноњ форми у ƒавн≥й √рец≥њ.

ѕитанн€, що вивчаЇ ф≥лософ≥€, Ї одним з найпроблематичн≥ших дл€ нењ, оск≥льки проблематика њњ ≥сторично зм≥нювалась. ” р≥зн≥ епохи у ф≥лософ≥њ дом≥нували то вченн€ про бутт€, то вченн€ про п≥знанн€, то пол≥тичн≥ чи етичн≥ проблеми.  р≥м того, в ™вроп≥ до XVII ст. ф≥лософ≥€ охоплювала все знанн€ про св≥т, тобто зародки вс≥х наук, окр≥м х≥ба що математики й медицини

при визначенн≥ предмета ф≥лософ≥њ сл≥д брати до уваги не т≥льки те, €ких ≥сторичних форм набувала ф≥лософ≥€, а й загальну тенденц≥ю, що пронизуЇ конкретн≥ њњ формоутворенн€

Ќайб≥льш загальн≥ засади сущого (бутт€ Ч небутт€, прост≥р Ч час, причинн≥сть, сенс людського ≥снуванн€, ≥стина, добро, свобода тощо), з €ких ЂконструюЇтьс€ї св≥т, ≥ Ї предметом ф≥лософи.

‘≥лософ≥€ передбачаЇ здатн≥сть п≥дноситись до всезагального. ¬она Ї певною настановою на всезагальне. Ќа основ≥ всезагального (≥дей, принцип≥в) ф≥лософ≥€ намагаЇтьс€ п≥знати ≥ по€снити св≥т.

–озум≥нн€ предмета ф≥лософського знанн€ створювалось досить важко ≥ зм≥нювалось у сп≥льному зв'€зку з розвитком сусп≥льства,. ‘≥лософи античност≥ прагнули здеб≥льшого в≥дкрити Їдине джерело р≥зноман≥тних €вищ.“ак, засновник ћ≥летськоњ школи ф≥лософ ‘а-лес. - вважав матер≥альною причиною ≥снуванн€ воду. јнакс≥мен - пов≥тр€, √еракл≥т - вогонь. јкцентуванн€ уваги на Ђприрод≥ речейї обумовило ту обставину, що першою ≥сторичною формою ф≥лософ≥њ стала натурф≥лософ≥€. јле ф≥лософ≥€ не зупинилась на проблематиц≥ бутт€ - космосу. ћ≥рою нагромадженн€ знань, створенн€м спец≥альних метод≥в, способ≥в досл≥дженн€ почавс€ процес розгл€ду бутт€ людини. ÷е виразно сформулював —ократ (469-399 pp. до н. Ї.) у тез≥ Ђѕ≥знай самого себеї. ≤з трактуванн€ тези ѕлатон робить висновок, що —ократ мав на уваз≥ людину з њњ духовним св≥том. «в≥дси висновок: людина перебуваЇ в центр≥ земного бутт€ та побудови св≥ту. Ѕезумовно, дл€ св≥тогл€ду IV ст. до н. Ї. ще не характерне ч≥тке розр≥зненн€ культури та природи. јнтичн≥ ф≥лософи вважали, що предметом ф≥лософ≥њ Ї внутр≥шн≥й св≥т людини. ‘≥лософ≥€ —ередньов≥чч€ ще продовжуЇ традиц≥ю античност≥, вважаючи будову (пор€док) космосу предметом ф≥лософ≥њ.јльтернативою трактуванню предмета ф≥лософ≥њ в —ередньов≥чч≥ Ї погл€ди гуман≥ст≥в-мис-лител≥в епохи ¬≥дродженн€, €к≥ виступили проти косм≥чноњ ор≥Їнтованост≥. «нанн€ про природн≥ процеси, ф≥зичне, медичне становище людини тощо не лише протиставл€ютьс€ ф≥лософ≥њ, але й оц≥нюютьс€ зневажливо €к другор€дне та малозначне. “аке розум≥нн€ предмета ф≥лософ≥њ не т≥льки залишилось, але й стало розвиватис€ ф≥лософами Ївропейського ѕросв≥тництва XVII-XVIII ст.ет! ѕредмет ф≥лософ≥њ ≥сторично зм≥нювавс€. Ќа початкових етапах становленн€ ф≥лософ≥њ њњ предметом Ї природа, космос. ” процес≥ дальшого розвитку ф≥лософ≥њ њњ предметом стаЇ Ћюдина, природа, всесв≥т.

ѕершою особлив≥стю ф≥лософ≥њ Ї загальн≥сть. «агальн≥сть - це ознака, що виражаЇ законом≥рну форму зв'€зку речей, €вищ та процес≥в у склад≥ ц≥лого. ƒругою особлив≥стю ф≥лософ≥њ Ї ц≥л≥сне св≥тосприйманн€. “радиц≥йн≥ форми знанн€ Ї у засвоЇнн≥ та закр≥пленн≥ досв≥ду предметно-практичноњ д≥€льност≥. —прощено: в структуру п≥знанн€ включаютьс€ два елементи: об'Їкт ≥ суб'Їкт. «авданн€ окремих наук пол€гаЇ у тому, щоб у знанн≥ було б≥льше об'Їктивного за зм≥стом та менше особист≥сного, людського. “ому, м≥ж людиною, що п≥знаЇ, та предметом досл≥дженн€ ≥снуЇ певна дистанц≥€.

 

ѕредмет Ц це коло тих питань, €кими займаЇтьс€ дана наука. ‘≥лософ≥€ Ц це така область духовноњ д≥€льност≥, €ка ірунтуЇтьс€ на особливому, ф≥лософському тип≥ мисленн€, що лежить в основ≥ ф≥лософського п≥знанн€, ≥ на самост≥йност≥ предмета ф≥лософ≥њ. ‘≥лософ≥€ немаЇ такого предмету €к наприклад, природнич≥ науки, у тому зм≥ст≥, що предмет ф≥лософ≥њ не локал≥зований у межах т≥Їњ або ≥ншоњ конкретноњ област≥ знанн€ €к наприклад б≥олог≥€, геолог≥€. √ассет казав Ђна в≥дм≥ну в≥д вченого природознавц€, ф≥лософ не знаЇ €кий предмет його ф≥лософ≥њї. ѕредметом ф≥лософ≥њ Ї св≥т у ц≥лому (природа, сусп≥льство ≥ мисленн€) у своњх найзагальн≥ших законом≥рност€х, розгл€нутий п≥д кутом зору суб'Їкт-об'Їктивного в≥дношенн€. ѕроте, на сьогодн≥ прийн€то вважати, що це визначенн€ характеризуЇ не предмет, а зм≥ст ф≥лософ≥њ. ≤накше кажучи, зм≥стом ф≥лософ≥њ Ї не св≥т сам по соб≥, не людина сама по соб≥, а в≥дношенн€ "людина-св≥т". —в≥т Ц це ≥снуюча реальн≥сть, але не сам по соб≥, а у в≥дношенн≥ до людини. Ћюдина Ї частиною св≥ту, але ≥ сама людина маЇ св≥й св≥т.

‘≥лософ≥€ виникла з перенесенн€м основноњ уваги на людину у њњ в≥дношенн≥ до св≥ту, тобто на людину що п≥знаЇ ≥ творить св≥т. « плином ≥стор≥њ конкретне наповненн€ ц≥Їњ загальноњ специф≥ки ф≥лософ≥њ предмета неодноразово оновлювалос€, наповн€лос€ новими значенн€ми, але завжди в основ≥ ф≥лософського знанн€ лежала установка на з'€суванн€ зв'€зку м≥ж людиною ≥ св≥том, тобто на з'€суванн€ внутр≥шн≥х ц≥лей, причин ≥ засоб≥в п≥знанн€ ≥ перетворенн€ св≥ту людиною.

‘≥лософське п≥знанн€ маЇ принципово гуман≥стичну спр€мован≥сть, тобто головним предметом ф≥лософських м≥ркувань Ї людина та њњ ≥снуванн€ у св≥т≥. ”с≥ ф≥лософськ≥ проблеми, €кими б абстрактними вони не здавалис€, так чи ≥накше пов'€зан≥ з проблемою людини. Ќе випадково  ант питанн€ "що таке людина?" формулюЇ €к основне питанн€ ф≥лософ≥њ.

Ћюдина Ї складним ≥ ц≥л≥сним утворенн€м, котре належить певним чином ≥ до природи, ≥ до сусп≥льства, ≥ до культурно-≥сторичного та духовного св≥ту. √енетика, ф≥з≥олог≥€, медицина, психолог≥€, соц≥олог≥€, антрополог≥€ анал≥зують проблему людини в своЇму, специф≥чному аспект≥. јле поза межами конкретних наук залишаютьс€ св≥тогл€дн≥, суто ф≥лософськ≥ проблеми про природу (сутн≥сть) людини, про њњ походженн€, про сенс житт€, долю та призначенн€, про можливост≥ та меж≥ њњ свободи ≥ творчост≥.  оло цих питань ≥ складаЇ проблему людини в ф≥лософ≥њ.





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-23; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 670 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

Ќаука Ч это организованные знани€, мудрость Ч это организованна€ жизнь. © »ммануил  ант
==> читать все изречени€...

2042 - | 1854 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.009 с.