Заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень, Президент Центру антикризових досліджень

Економічна криза, яка набула розвитку в Україні починаючи з вересня 2008 року, здобуває дедалі ширших вимірів, розповсюджуючись на грошово-кредитну, фіскальну, соціальну сфери, невпинно погіршуючи соціальне самопочуття та очікування суб’єктів ринку й пересічних громадян. На жаль, суспільство виявилося не готовим протиставити викликам кризи цілеспрямовану консолідовану протидію. Практична реалізація засобів антикризової політики відбувалася вельми непослідовно. Різке зниження дієздатності влади в умовах політичної кризи обумовило неможливість повномасштабної реалізації передбаченого інструментарію. Чимало з ухвалених заходів антикризової політики досі залишаються лише стратегічними намірами, реалізація яких має відбуватися шляхом прийняття подальших нормативних актів. Значна кількість антикризових заходів потребує фінансування з державного бюджету, відтак ефективність цих заходів залежатиме від здатності уряду забезпечити належні бюджетні надходження.

Нами детально проаналізовано ґенезу та прояви кризових процесів в Україні. Це дозволило зробити такі суттєві висновки.

Перше. Підґрунтя наростання макрофінансової нестабільності в Україні міститься насамперед у здійснюваній у попередні періоди економічній політиці, яка характеризувалася невиваженістю та неадекватністю стратегічним завданням та можливостям розвитку національної економіки.

Друге. Накладання світової фінансової кризи в Україні на фазу посилення внутрішньої політичної кризи спричинило різке загострення структурних диспропорцій національної економіки, вивело на поверхню недієздатність моделі економічного зростання, яка встановилася у попередні роки.

Третє. Експортоорієнтована модель економічного зростання з переважанням низько технологічного експорту виявилась вельми вразливою до спалаху світової кризи і раптових змін кон’юнктури на світових ринках. В умовах падіння зовнішнього попиту адаптаційна реакція економіки у вигляді девальвації гривні виявилася неефективною, й негативний ефект скорочення експорту виявився домінуючим у негативному впливові на загальну економічну динаміку.

Четверте. Вплив зовнішнього чинника згенерував реалізацію внутрішніх дисбалансів вітчизняної банківської системи, які накопичувалися протягом останніх років. Виявилась обмежена ефективність монетарних засобів НБУ в кризових умовах. Принципово вірні та адекватні заходи НБУ часто застосовувалися з запізненням, що послаблювало їхній позитивний ефект, а відсутність чітко окресленої програми антикризових дій посилювала недовіру до НБУ і живила розгортання спекулятивних настроїв.

П’яте. Негативні зовнішні чинники було посилено зниженням внутрішнього попиту на продукцію вітчизняної промисловості з боку як населення, так і державного та приватного секторів через сповільнення приросту доходів та неможливість залучення кредитних коштів; падінням платоспроможності підприємств, зростанням витрат на основні складові собівартості.

Шосте. Ефект впливу кризи на соціальну політику, стан соціальної сфери, рівень та якість життя населення почав набувати відчутного прояву лише в останні місяці 2008 року, а вплив кризових явищ на становище з фінансуванням соціальних статей Державного бюджету виявився значною мірою відтермінованим на перший квартал 2009 року. З нашої точки зору, надалі слід очікувати поступового наростання проблемних явищ, пов’язаних насамперед із наявністю низки значних структурних вад вітчизняних ринку праці та системи соціального захисту.

Сьоме. Не можна обійти увагою регіональний вимір кризи. Найбільше падіння відзначено в східних регіонах України, де переважно сконцентровані підприємства металургії, машинобудування та хімічної промисловості, які найбільше постраждали від кризи. Це, а також висока питома вага монофункціональних міст та районів в цих регіонах, відсутність потенційних можливостей та досвіду розвитку альтернативних видів економічної діяльності, відсутність традицій «заробітчанства» сприяють «консервації» кризової ситуації в цих регіонах. Поглиблення регіональної асиметрії показників економічного та соціального розвитку є вельми загрозливим, оскільки ставить перешкоди процесам консолідації українського суспільства.

Проведений аналіз дозволяє виявити оптимальні напрямки та дієві інструменти антикризової політики, спрямованої як на послаблення негативного впливу кризи, збереження макроекономічної стабільності, так і на якнайшвидше відновлення ділової та інвестиційної активності на підґрунті якісних структурних зрушень в економіці.

Кризові прояви перешкоджатимуть подоланню нагромаджених структурних диспропорцій, які є головною причиною надмірних глибини та багатовимірності кризових явищ в Україні. Наслідком може стати десинхронізація кризи в Україні із світовою та втягнення України в тривалий період економічної стагнації.

З огляду на структурне підґрунтя кризових явищ в Україні, на жаль, немає підстав розраховувати на здійснення «автономного» оздоровлення економіки, притаманного традиційним механізмам циклічності ринкової економіки. Отже, антикризові дії мають водночас формувати необхідні структурні зрушення, які створюватимуть адаптаційне середовище та дозволять вже найближчим часом генерувати підвалини економічного зростання на основі національних конкурентних переваг.

Виходячи з проведеного аналізу, першочергові заходи антикризової політики мають, на нашу думку, включати: заходи щодо стабілізації фінансової системи, заходи щодо валютно-курсової стабілізації, сприяння пожвавленню економічної активності та запобігання економічному спаду, заходи щодо відновлення керованості національної економіки. При цьому варто наголосити на такому.

Перше. Щодо стабілізації фінансової системи. Завданням монетарної політики НБУ має стати поєднання стабілізації фінансової сфери та забезпечення достатньої пропозиції грошових ресурсів за жорсткого контролю за структурою їхнього використання. Має бути врахована потреба збільшення грошової пропозиції, виходячи з суттєвого зменшення швидкості обороту грошей через економічний спад. Від використання поняття «емісія грошей» в якості інструмента залякування потенційного електорату слід перейти до запровадження виважених інструментів каналізації емісійних ресурсів НБУ на цілі відновлення фінансової збалансованості та економічної активності, в першу чергу – цільового рефінансування комерційних банків.

Невід’ємною складовою фінансової стабілізації має стати забезпечення стабілізації в бюджетній сфері. З нашої точки зору, не пізніше 1 квітня слід забезпечити оперативний перегляд Закону України «Про Державний бюджет на 2009 рік», в ході чого уточнити показники видаткової частини з урахуванням динаміки національної економіки в першому кварталі 2009 року, передбачити механізми автоматичного збільшення видаткових статей у випадку перевищення прогнозних надходжень, внести зміни до структури видатків з метою посилення їх цільового характеру та орієнтації на цілі економічного зростання.:

В період, який передуватиме перегляду Бюджету-2009, необхідно забезпечити внесення змін до низки законів з питань оподаткування та передбачити, в порядку винятку, їх запровадження з моменту ухвалення нової версії бюджету.

Друге. Щодо валютно-курсової стабілізації. В найближчому майбутньому є підстави очікувати збереження потужних чинників впливу на динаміку валютного ринку України, пов’язаних з періодичним розбалансуванням попиту та пропозиції, спекулятивними мотивами поведінки суб’єктів, в тому числі – ажіотажним попитом на іноземну валюту. За таких умов лібералізація валютного ринку в кризовий період цілком ймовірно може спричинитися до різких курсових коливань. Завданням курсової політики в Україні має стати збереження протягом 2009 року курсу гривні на рівні, близькому до досягнутої у грудні 2008 – січні 2009 рр. проміжної рівноваги. Реалізація такого завдання могла б бути відносно нескладною в разі проведення жорсткої монетарної політики. Проте, як було показано вище, стійке погіршення становища у фінансовому секторі держави вимагає здійснення цілеспрямованих проактивних монетарних кроків, які можуть створювати ризики дестабілізації на валютному ринку. Відтак застосування комплексу заходів щодо регуляторного стримування надмірних курсових коливань є припустимим. Доцільним є проведення додаткових консультації з МВФ щодо врахування вищезазначеного та внесення відповідних змін до умов Меморандуму щодо надання кредиту standby..

Третє. Щодо сприяння пожвавленню економічної активності та запобігання економічному спаду. Значна глибина та багатовимірність кризових проявів в Україні доводять неможливість досягнення більш-менш тривкого ефекту лише за рахунок заходів стабілізації, які здійснюються у вузьких монетарній, валютно-курсовій чи фіскальній сферах. Без відновлення позитивної динаміки економічної активності заходи макрофінансової стабілізації спроможні втягнути економіку у колаптичне самовідтворення економічного спаду. Відтак антикризова політика повинна будуватися за принципом не «стабілізація, потім – зростання», а «стабілізація - через зростання». Отже, вже серед першочергових заходів мають міститися кроки, спрямовані на створення підґрунтя економічного пожвавлення за двома основними напрямами: збільшення внутрішнього попиту: уникнення зменшення видаткової частини Державного бюджету, вжиття заходів щодо розбудови внутрішнього ринку, активізація заходів щодо регулювання та обмеження небажаного імпорту, заохочення припливу в Україну прямих іноземних інвестицій; активізація експортної діяльності: реалізація позитивного потенціалу девальвації гривні за рахунок зрушень у структурі експорту з України через використання фінансових, правових, інформаційних, дипломатичних важелів.

Четверте. Щодо відновлення керованості національної економіки. Досягнення макрофінансової стабільності та створення сприятливих умов для економічного пожвавлення вимагають посилення державної політики, спрямованої на забезпечення ефективності ринкових механізмів: гарантування дотримання правових норм, запобігання недобросовісним діям економічних суб’єктів, насамперед – монополістів, забезпечення дієвих заходів щодо захисту прав власності та запобігання рейдерству, здійснення жорстких заходів щодо зниження рівня корупції в органах державного управління тощо.

Зазначені кроки мають здійснюватися з урахуванням потреб їхньої спрямованості на компенсацію чи обмеження негативних соціальних наслідків кризових явищ. Це важливо для підтримання соціальної та політичної стабільності, збереження трудового потенціалу та соціального капіталу нації.