Любі друзі, проблема не в тому, існує криза чи ні. Вона існує і, на жаль, поглиблюється. Проблема в тому, що відсутня адекватна ефективна політика у ставленні до кризи. Відсутнє адекватне реагування на кризу. Відсутній план дій. Ось проблема. Сьогодні немає жодного приводу для нас, щоб дискутувати про існування кризи чи рецесії, про процвітання чи занепад. Я б сказав, що відбувся дефолт відповідальності в Україні і в усьому світі. Це стало однією з причин світової кризи.
Пропоную вести розмову в термінах не вини, а, швидше, в термінах відповідальності. Комерційні банки видавали ризиковані кредити у всьому світі. З боку центральних банків за ними не було контролю, зокрема Федеральної резервної системи США, в Україні та європейських країнах - центральних банків. Не було контролю з боку урядів. Цей дефолт відповідальності був спусковим гачком. В мене нема часу говорити про об’єктивні причини того, що сталося. Перш за все - це величезна маса фіктивного капіталу. Світова фінансова система - це величезна «мильна бульбашка» із спекулятивно-фіктивного капіталу, яка забезпечена матеріально-речовим продуктом тільки на 20 %. Це одна із причин кризи.
В Україну криза прийшла з України. Не потрібно весь час повторювати, що ми боремося зі світовою фінансовою кризою. Якби навіть її не було, в Україні кризові явища назрівали. Україна виявилася такою вразливою до світової фінансової кризи, тому що в ній назріла внутрішня фінансово-економічна криза. Серцевиною є інвестиційна криза. Внутрішніми причинами були величезні обсяги заборгованості приватного сектора (близько 90 млрд доларів США), зокрема приватних банків і приватних корпорацій. В цьому році потрібно виплачувати 29-30 млрд доларів США. Приватні корпорації нахапалися боргів. Влада ніякого контролю за цим не здійснювала. Зараз кожна четверта корпорація, яка взяла зовнішні запозичення, неспроможна їх виплатити. Дефіцит торговельного балансу склав 18 млрд доларів США. Наступними причинами є надмірна невиправдана доларизація економіки, недолуга боротьба уряду та НБУ з інфляцією суто монетарними методами. В Україні не було створено сприятливий інвестиційний клімат, стимули до зростання ділової активності та розвитку внутрішнього ринку, витрачання грошей, які були отримані в цих сприятливих умовах, зокрема, металургією, на оновлення виробництва. У нас ХІХ століття: мартенівські печі. Не сучасні, а вкрай застарілі технології, відсутність оновлення та стимулів, низька продуктивність праці, низька заробітна плата.
Внутрішні причини породили фінансово-економічну кризу в Україні. Світова криза стала лише спусковим механізмом. В Україні зустрілася світова та внутрішня фінансово-економічні кризи. Тому Україна виявилася такою вразливою. Україна зараз знаходиться на перших місцях в світі за темпами падіння виробництва, зростання інфляції та падіння валюти. Три основних компоненти, які об'єдналися. Це явище відоме, як стагфляція. Коли є стагнація та інфляція одночасно. З такого стану виводити економіку дуже складно.
Основні виклики і загрози для України такі:
- затягування «боргового зашморгу» на «шиї» економіки. Це стосується не тільки державного та корпоративного боргу. Це також - борги підприємств один одному, це 50 млрд грн дефіциту бюджету; це заборгованість по заробітній платі;
- наростання хвилі банкрутств. Третина підприємств уже фактично збанкрутували;
- зростання безробіття;
- подальше падіння виробництва;
- зниження добробуту населення.
Виводити економіку з кризи так важко саме тому, що загроз не одна-дві, а цілий комплекс.
Перерахую, що в цій ситуації потрібно було б зробити.
Зупинити дефолт. Загроза дефолту йде не від державного боргу, а від приватного сектора. Для цього треба здійснити реструктуризацію боргу, або отримати кредити. Відновити функціонування банківської системи: рефінансування, капіталізація, підтримка ліквідності і т. д.
Ми зараз бачимо негативну тенденцію щодо перетворення корпоративного боргу на державний. Крім того, банки розраховуються за кредити депозитами населення.
Необхідно відновити кредитування економіки та дати імпульс інвестиціям. Облікова ставка повинна бути 1 %. Є світова практика - весь час боротися з інфляцією монетарними методами означає губити економіку. Це є загальновизнаним.
Зупинити хвилю банкрутств. Потрібен цілий комплекс заходів, що включає кредитування, державні програми, дефіцит бюджету не можна використати на проїдання.
Застосування державних регуляторів. Криза - це провал роботи державних регуляторів в усьому світі. Криза - це крах лібералізму в тому вигляді, в якому він існував. Коли я кажу про державні регулятори, я маю на увазі не державне втручання в економіку, не ручне управління, а застосування законів, нормативів і стандартів. Зокрема, нормативу рентабельності та інших. Практика свідчить про те, що ми зараз будемо мати справу із ренесансом не втручання держави, а державного регулювання економіки.
ЛИСИЦЬКИЙ Віктор Іванович
