Пріоритети антикризової політики України на коротко- та середньострокову перспективи

а) Основні ризики кризового періоду та першочергові завдання антикризової політики

Розвиток ситуації в економіці України на початку 2009 р. засвідчує перманентне наростання ризиків, пов’язаних з кризовими процесами. На вітчизняну економіку продовжують негативно впливати як стагнація світової економіки, так і макроекономічні та валютно-фінансові дисбаланси, які сформувалися в останньому кварталі 2008 року. В Україні чітко сформувався комплекс викликів, пов’язаних із:

-глибокою депресією основних секторів економіки, викликаною насамперед різким звуженням зовнішніх ринків збуту;

-втратою стабільності банківської системи через наростання кризи ліквідності в умовах відсутності дієвої політики підтримання останньої;

-нестабільністю курсу гривні у зв’язку з дисбалансом попиту та пропозиції на валютному ринку та високим рівнем девальваційних очікувань економічних суб’єктів;

-утрудненням фінансування бюджетних видатків через значно більше, ніж прогнозоване, падіння макроекономічних показників;

-перманентною втратою дієвості політики держави через глибоку політичну кризу та розбалансування діяльності гілок законодавчої, виконавчої та монетарної (Національний банк) влад;

-помітною делегітимізацією політики держави через невпинне погіршення якості життя та зростання на цьому підґрунті соціальної напруженості.

З нашої точки зору, в найближчі місяці слід очікувати поширення негативного впливу зазначених кризових явищ. Зокрема, це робить реальними ризики:

-зниження зайнятості та доходів значної частини працюючих;

-формування касового розриву у фінансуванні Державного бюджету та Пенсійного Фонду;

-блокування значної частини безготівкового грошового обороту через банківську кризу;

-подальшого швидкого зниження обмінного курсу гривні через незбалансоване зростання попиту на іноземну валюту;

-наростання кризи державного управління, що матиме вияв насамперед у зниженні дієвості фіскальної системи, посиленні відцентрових тенденцій у відносинах з регіонами, розвитку «альтернативного» грошового обігу (іноземної валюти, грошових сурогатів, бартеру);

-різкої активізації спекулятивних атак на знецінені активи підприємств.

Кризові прояви перешкоджатимуть подоланню нагромаджених в Україні структурних диспропорцій, які є головною причиною надмірних глибини та багатовимірності кризових явищ в Україні. Наслідком може стати десинхронізація кризи в Україні із світовою та втягнення України в тривалий період економічної стагнації з поетапною втратою економічного, а ймовірно - і політичного суверенітету. Усвідомлення загрозливості таких ризиків робить вироблення та реалізацію адекватної політики щодо протидії кризі першочерговим завданням забезпечення національної безпеки держави.

Визначаючи пріоритети та інструменти антикризової політики, украй важливо розрізняти першочергові («пожежні») та системні (середньострокові) заходи. Вжиття перших є терміново необхідним для запобігання неконтрольованого розвитку ситуації в економіці та соціальній сфері. Відтак вони мають цільовим чином спрямовуватися на основні кризові виклики – „генератори” ймовірних ризиків, для недопущення їхнього розкриття. Водночас, з огляду на показане вище структурне підґрунтя кризових явищ в Україні, на жаль, немає підстав розраховувати на коректну адаптацію економічної системи (та економічних суб’єктів) до кризових викликів та здійснення «автономного» оздоровлення економіки, притаманного традиційним механізмам циклічності ринкової економіки. Отже, антикризові дії мають водночас формувати необхідні структурні зрушення, які створюватимуть адаптаційне середовище та дозволять вже найближчим часом генерувати іманентні національній економіці підвалини економічного зростання на основі національних конкурентних переваг. Це свідчить про важливість коректного вибору першочергових заходів та узгодження їх із середньостроковою антикризовою політикою.

Виходячи з проведеного аналізу, першочергові заходи антикризової політики мають, на нашу думку, включати:

- заходи щодо стабілізації фінансової системи;

- заходи щодо валютно-курсової стабілізації;

- сприяння пожвавленню економічної активності та запобігання економічному спаду;

- заходи щодо відновлення керованості національної економіки.