Член Ради підприємців при Кабінеті міністрів України

У перших рядках доповіді НІСД зазначено, що відсутність економічної політики є причиною кризи. Абсолютно згоден, це - фундаментальна причина. У нас немає Міністерства економіки та міністра економіки уже принаймні 18 років. Українці знають, що у нас є Міністерство внутрішніх справ не тому, що його очолює В. Луценко, а тому, що там є ДАІ та «Беркут». Багато пенсіонерів знають, що є Пенсійний фонд, тому що отримують пенсії. Багато українців, навіть, знають, що у нас є Міністерство оборони, тому що один раз збили літак не той, що треба. Про Міністерство економіки ніхто нічого не може сказати. Я нещодавно перечитав статті про Людвіга Ерхарда, який став міністром економіки Німеччини в 1948 році. Німеччина мала 33 % обсягу виробництва довоєнних часів. Дванадцять мільйонів німців переїхали з Кенігсберга та інших міст. Валютою були кава і цигарки. Л. Ерхард пообіцяв за 10 років підняти економіку Німеччини настільки, щоб повернути всім німцям борги Третього Рейху. Він повернув ці борги через 9 років. У нас Ерхарда немає. Я вважаю, якби у нас було нормальне Міністерство економіки, яке б координувало економічну політику, ситуація б кардинально змінилася. Воно повинно було виникнути не вчора, а, принаймні, в 1991-1992 роках. Є установа, яка називається Міністерством економіки, проте немає стратегії економічного розвитку. Це надзвичайно велика поразка нашої влади.

Щодо сучасної ситуації, я не буду говорити, чи є криза, чи її немає. Можу сказати тільки одне - відбулася різка зміна головних параметрів системи, яка називається економікою. Ця різка зміна призвела до того, що економіка втрачає свої ключові якості - здатність до забезпечення потреб людей у постійному зростанні добробуту. Якщо ми візьмемо тільки монетарні показники, ми побачимо просто жахливу картину. Депозити в національній валюті впали з початку року на десятки мільярдів гривень. Якщо рахувати з піку, який прийшовся на 1.10.2008 р., втрати склали десь близько 70 млрд гривень. Крім того, ви бачите, що робиться з курсом гривні. Я зробив деякі любительські розрахунки. Доходи наших трудящих у грудні 2008 року склали приблизно 90 млрд гривень. З них 2 млрд було витрачено на нагромадження нефінансових активів, і 7 з копійками - на приріст фінансових активів. Тобто, дев’ять мільярдів було зв’язано з того, що дає фактичне зростання економіки. Сьогодні ці гроші нікуди не йдуть. Хто купує авто, квартири — ніхто, гривні в банки не несуть. У січні, з урахуванням падіння витрат на придбання товарів та послуг, в українців було 10-15 млрд «гарячих» гривень - папірців, можливо, навіть, 20. Що робити бідним пересічним українцям, коли вони бачать, що робиться у владі? Який має бути курс, щоб збалансувати ті валютні надходження, які реально можна очікувати?

Сьогодні треба припинити критику НБУ. Те, що відбулося в минулому році, вже історія. Заходи повинні бути, в першу чергу, спрямовані на те, щоб заспокоїти українців. Якщо іще місяць-два продовжуватимуться такі курсові траєкторії, в нас відбудеться зупинка цілих секторів економіки. Я багато їжджу Києвом. Вже декілька місяців як зупинилося будівництво. Можна навести схожі приклади у суднобудуванні. Миколаївський завод «Океан» підписав контрактів на 400 мільйонів євро, а тепер все зупинилося. Тому, що вони не можуть зрозуміти, з ким мають справу.

В першу чергу, повинен з’явитися документ спільних дій уряду, НБУ і комерційних банків. Колись Президент сказав, що треба поділити збитки, які виникли в результаті девальвації гривні, на дві частини — між банками та клієнтами. Проте чому банки мають брати на себе відповідальність за прорахунки, які були зроблені владою? Один із поважних банкірів запропонував поділити збитки на три частини. Одна з частин може бути погашена державою у вигляді цінних паперів, якщо немає грошей.

Сьогодні банки та їхні клієнти кинуті напризволяще. Кожен банк проводить свою політику, кредитування немає. У нас банки були фактично головним фінансистом економічного зростання протягом останніх 5-6 років. 40 млрд доларів США прийшли з-за кордону за п’ять років. Вони всі пішли у реальний сектор економіки. Коли говорять про споживання, це також сприяє розвитку економіки. Не потрібно казати, що споживче кредитування - це щось погане. Воно значно поліпшувало життя пересічного громадянина. Економіка в цілому - це споживання. Кінцева мета економіки - організувати широким масам трудящих гарне споживання.

МУНТІЯН Валерій Іванович