Істотну роль у захисті демократичних прав громадян і загальних інтересів у сфері масових комунікацій здатне зіграти вплив преси на владі, особливо на виконавчу, з метою добитися вироблення чіткої, передбачуваної державної інформаційної політики, її виразного викладу в концептуальних документах, доступні громадянам. Таким чином створюється принципова можливість для ознайомлення широкої громадськості з основними ідеями та напрямками цієї політики, для її публічного обговорення та критики. Це полегшує критичну громадську експертизу державної інформаційної політики, вироблення на демократичній основі вимог про внесення до неї необхідних корективів, а також надання громадянського тиску на органи законодавчої та виконавчої влади, який спонукає їх враховувати вимоги громадськості.
Запропонована в Доктрині система забезпечення інформаційної безпеки РФ включає структури виконавчої, законодавчої та судової влади як основні елементи її організаційної основи.
З середини 1990 -х рр.. однією з найважливіших тем вітчизняної медіа -критики стає тиск виконавчої влади на ЗМІ, включаючи президентський контроль над провідними російськими телеканалами
Європейський досвід розвитку засобів масової інформації сприяв виявлення концептуальних рішень деяких з проблем державної інформаційної політики в умовах ринку. Одним з таких рішень, певною мірою нейтралізує негативні наслідки дії ринкових факторів на телебачення і радіомовлення, є створення та підтримка повноцінних громадських організацій мовлення організацій. Громадське радіо і ТБ підтримують певний інтеллектуально -культурний рівень передач, нижче якого зазвичай не ризикують опускатися і комерційні мовники.
Створені в зарубіжних країнах організації громадського віщання будують свою діяльність на таких основних принципах:
*загальності мовлення, що передбачає надання рівних можливостей для вільного прийому передач всім громадянам, забезпечення географічної всеосяжність передач (доступу до передач набуває все зростаюче значення в умовах Росії у зв'язку з тим, що відбувається нині сокращениемтерриториальных зон мовлення на віддалені райони країни);
*універсальності інформаційного обслуговування аудиторії з урахуванням широкого спектру різноманітних смаків та інтересів телеглядачів і радіослухачів, включаючи потреби різних групп населення в якісних інформаційних, публіцистичних, просвітницьких та розважальних програмах;
*редакційної незалежності, яка виключає контроль над змістом мовлення з боку уряду, комерційних структур і зацікавлених угрупувань;
ідейного плюралізму та змістовного різноманіття, забезпечуючих реалізацію функції громадського форуму і задоволення інформаційних запитів і потреб не тільки більшості населення, але і расових, етнічних, релігійних та культурних меншин;
пріоритетної уваги до якості та змістовності передач, що передбачає некомерційні підходи до їх створення. При цьому боротьба за максимально високі рейтингові показники не розглядається в якості домінуючої завдання віщальної діяльності, а змагальність між творцями програм грунтується - на пріоритеті якісних творчих критеріїв;
використання прямих форм фінансування громадянами вещувальної діяльності: громадські віщальні структури звичайно фінансуються за рахунок плати, що справляється у власників телебачення. Можуть використовуватися також кошти, виручені від продажу вироблених програм стороннім веща льними організаціями, і в обмежених масштабах - рекламні доходи. Громадські медійні організації, практикуючі публікацію комерційної реклами, уникають перетворення рекламних доходів у домінуючу форму фінансування віщальної діяльності, щоб виключити залежність від рекламодавців;
підзвітності суспільству, що передбачає створення загальнодержавних наглядових рад, звіти перед органами представницької влади, прийом і розгляд скарг та звернень громадян за змістом передач, а також публікацію відкритих звітів про реалізацію програмної політики та результати віщальної деятельності. Забезпечення підзвітності вимагає прийняття громадськими організаціями мовлення розгорнутих етико регулюючих кодексів, детально характеризують принципи, норми і правила їх діяльності.
Дослідники і критики відзначають, що сьогодні інформаційна політика держави спрямована виключно на забезпечення фактичного монополізму в інформаційній сфері та обслуговування поточних ін ресів влади, а не на стратегічні та економічні інтереси на ції
Не визначені контури державної політики щодо дер жавних ж ЗМІ.
Загублено художнє мовлення з його багатющими традиціями: майже зникли з ефіру літературні та драматичні передачі. Скоротилися до мінімуму просвітницькі програми про мистецтво, історії, культури, передачі для дітей, народна музика. Зміст передач не відображає культурного різноманіття народів, що населяють територію Російської Федерації. Все це дає привід для констатації: «...вітчизняне радіо з перших років розвивалося як частина загальної культури - не тільки як інструмент її поширення, але і як творець культурних цінностей. Зараз ці функції державне радіо якщо виконує, то в мінімальних дозах»
Критики відзначають, що держава постійно демонструє неготовність (або небажання) до прийняття і дотримання чітких, стабільних "правил гри" щодо засобів масової інформації в цілому.
Критики пострадянських ЗМІ - як вітчизняні, так і зарубіжні - відзначають численні проблеми в державному регулюванні ЗМІ: від недоліків системи ліцензування ЗМІ, що надає чиновникам багаті можливості для вимагання хабарів і тиску на тих учасників ринку, які виявляють незалежність у відносинах з державними органами, до абсурдних правил оподаткування, які передбачають ПДВ на імпортовану папір, але при цьому не передбачають стягування податку на додану вартість з журна лов, які друкуються на Заході.
Медіакритика повинна перейти до поглибленого аналізу причин створення ситуації і запропонувати для громадського обговорення варіанти практичного вирішення проблеми.
Піддаючи аналізу інформаційну політику держави та провідних медійних організацій, критика ЗМІ сприяє формуванню визначенного суспільного ставлення до цієї політики, спонукає владу дослухатися до вимог громадськості про її реформування. Увага медіакритики до цих питань могла б сприяти широкому обговоренню концептуальних аспектів організації інформаційного простору в регіонах, проведенню громадської експертизи управлінських рішень в даній області.
Винятком повинні бути медійні твори, які утверждають ідеї та стереотипи, ворожі духу гуманності і людської гідності, зокрема, засуджені світовою спільнотою ідеї расового, національного і релігійного переваги і винятковості, геноцида, рабства, а також виступи, що провокують війну і насильство. Розповсюдження такої інформації заборонено міжнародним правом. Стаття 20 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права говорить: «1. Будь-яка пропаганда війни повинна бути заборонена законом. 2. Будь-який виступ на користь національної, расової чи релігійної ненависті, що являє собою підбурювання до дискримінації, ворожнечі або насильства, повинен бути заборонений законом».
Пункт 2 ст. 10 Європейської декларації про права людини передбачає, що здійснення права на свободу вираження накладає обов'язки і відповідальність і може бути пов'язано з формальностями, умовностями, обмеженнями або штрафними санкціями, передбаченими законом і необхідними в демократичному суспільстві в інтересах державної безпеки, территориторіальної цілісності або громадської безпеки, з метою попередження заворушень і злочинності, захисту здоров'я і моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Незалежність ЗМІ виключає авторитарний контроль над ними, від кого б цей контроль не виходив - від державної бюрократії, полі тичних партій або великих комерційних корпорацій. У сучасних умовах, коли навіть у найбільш розвинених країнах світу свобода преси як і раніше залишається більш ідеалом чи темою для дискусій, ніж ре альних безумовним достіженіем29, найважливішими загальнодемократичні ми завданнями, що відповідають об'єктивним інтересам переважної біль шості громадян, є зменшення та подолання авторитарних впли яний на ЗМІ, розширення юридичного, політичного та культурного простору їх вільного функціонування в інтересах суспільства і під його наглядом і контролем.
Піддаючи розбору державну інформаційну політику в від носінні ЗМІ, вітчизняна медіакритиці зобов'язана знайомити россий ську громадськість із зарубіжними стандартами, покликаними забезпе чить демократичний плюралізм друкованої та електронної преси. У стра нах об'єднаної Європи поняття «плюралізм засобів масової інфор мації» охоплює як різноманітність ЗМІ, що відбивається в існуванні безлічі незалежних і автономних засобів масової інформації (що характеризується звичайно як структурний плюралізм), так і многооб разіе типів (форматів) і змісту інформаційних продуктів, мно жественное поглядів і думок, що представляються громадськості через ЗМІ. Таким чином, плюралізм засобів масової інформації проявля ється як у структурному / кількісному, так і в змістовному аспекті.
Концепція плюралізму передбачає також наявність у друкованій та електронній преси двох основних характеристик: ідейно- політичного плюралізму та культурного плюралізму. Ідейно - політичний плюралізм реалізується через подання до ЗМІ в інтересах демократії широко го діапазону ідей і політичних повідомлень, думок і точок зору. Культурний плюралізм відображає існуюче в суспільстві культурне різноманіття і суспільну потребу в його збереженні та поддержа нії через засоби масової інформації.
У документах керівних структур об'єднаної Європи робиться особливий наголос на заходи, що дозволяють забезпечити на державному рівні не політична і культурне різноманіття засобів масової інформації і наданого ними медійного змісту, зокрема, гарантувати доступність для населення плюралістичного змісту засобів масової інформації, що відображає різноманітні політичні та культурні погляди; надати можливості різним групам суспільства, в тому числі мовним, соціальним, економічним, культурним або політичним меншинам, висловлювати свої погляди та інтереси через засоби масової інформації; в цілях уникнення комерційної уніфікації змісту ЗМІ ввести обов'язкові квоти на створення медійними організаціями власних оригінальних інформаційних продуктів Незважаючи на те, що в Росії забезпечена певна ступінь ідей но- політичного плюралізму ЗМІ, що отримав вираження в многооб - Разії ідейних і політичних орієнтації різних засобів масової інформації, зміст окремих ЗМІ, особливо телеканалів, свиде чить про домінування в їх діяльності тенденції політичного монополізму. При цьому в державній інформаційній політиці від сутствует скільки-небудь виразне прагнення до його подолання. Осоливо нетерпимий такий монополізм на громадському телебаченні, котрий за своєю суттю призначено для вираження широкого спектра політичних позицій, існуючих в суспільстві - не виключаючи поглядів і оцінок опозиційних сил.
Обмежувальний вплив політичного монополізму на утримання російських засобів масової інформації поєднується в діяльності передрукованої та електронної преси з відсутністю справжнього культурного плюралізму (що особливо помітно проявляється у відношенні не тільки до високої культури, до російської та зарубіжної класики, а й до висвітлення культурного життя національних та інших меншин). Ці проблеми, як і проблема надлишкової культурної однорідності змісту ЗМІ, в кото ром сьогодні безроздільно панує комерційна масова культура, рідко піддаються серйозному аналізу у вітчизняній медіакритиці.
Ще однією важливою проблемою, що вимагає пильної уваги критиків, є проблема прозорості економічних зв'язків між дер жавою та ЗМІ.
. У демократичному суспільстві аудиторія державних мовних каналів, а також читачі фінансованих державою видань - мають право знати про критерії надання допомоги, про її розміри, отримувати доступ до від - парності медійних організацій про використання коштів, отриманих у вигляді держдопомоги. А тому необхідно, щоб медійні організації, утримані державою, в обов'язковому порядку оповіщали свою аудиторію про сам факт держпідтримки, її масштабах і про умови предоставлення їм такої допомоги, що дало би матеріал для критичного аналізу їх відносин з державними структурами.
Критика здатна сказати вагоме слово на захист ЗМІ та журналістів від спроб тиску і контролю з боку органів виконавчої влади і судових інстанцій, аналізуючи різні шляхи і способи підпорядкування преси держбюрократії, доводячи до відома громадськості факти, що свідчать про такий підпорядкуванні.
Виступів у фахових виданнях явно недостатньо, щоб ефективно впливати на громадську думку і стимулювати громадянську підтримку преси. Вимагаєтьчя відповідальна реакція масової медіакритики, здатної аналізувати й роз'яснювати публіці дії механізмів адміністративного тиску на прессу, пробуджувати громадську активність в ситуаціях конфліктів між засобами масової інформації та владою.
