В останні десятиліття розвиток такої культури знаходилося в безпосередньому зв'язку з еволюцією концепцій медіаосвіти (медіа- грамотності). Початковий імпульс розвитку ідей медіаграмотності в 1960 -і рр.. М. Маклюен та іншими коммунікологами, які досліджували феномен телебачення. Маклюен вважав, що на зміну друкованому слову і заснованим на ньому письмово- друкованим формам масової комунікації приходить аудіовізуальна мова електронних коммунікацій. Він висунув ідею формування «візуальної грамотності», яка здатна забезпечити адекватне сприйняття і розуміння телевізійної аудиторією мови зорових образів. Зрештою в США в 1960 -і рр.. сформувалася концепція розвитку «візуальної грамотності» як виду освітньої та просвітницької діяльності з акцентом на поліпшення розуміння мови аудіовізуальних комунікацій, почалося практичне здійснення цієї концепції. Поряд з терміном «візуальна грамотність» як синонімічного для позначення цієї концепції використовувався також термін «Медіаграмотність».
Про необхідність навчати глядача розуміння образної мови телебачення заговорили в 1960 -і рр. Це сприяло формуванню в ряді країн світу розширених концепцій медіаосвіти. У європейській концепції медіаосвіти на передній план висувалися проблеми оцінки медійного утримання, розвитку імунітету до маніпулятивної дії з боку мас-медіа - насамперед, через розвиток критичного мислення як засобу «інформаційного захисту». Основними методами роботи з учнями (переважно - дітьми) виступали семіотичний аналіз аудіовізуальних матеріалів і вербалізація вражень, отриманих в процесі їх сприйняття.
Надалі концепції медіаграмотності і медіаосвіти були переосмислені і розширені, в результаті чого з них усунутий привнесений під впливом маклюенізма перекіс у бік освоєння мови телебачення.
Багато зарубіжних та вітчизняних фахівців з медіаосвіти поділяють погляди Л. Мастерман (Великобританія), який покладаючись, що освіта в цій області, розуміється як довгостроковий процес, має бути спрямована на розвиток у учнів здібностей до самостійного активного критичного пізнання медійного утримання, розуміння особливостей соціального функціонування засобів масової інформації, використання ними різних виразних засобів, механізму сприйняття медійного змісту аудіторіей. Саме розуміння з акцентом на розвиток критичного мислення по відношенню до засобів масової інформації було надано то основне значення, яке на ранньому етапі становлення медіаосвіти придавалось оціночним підходом. Л. Мастерман висунув як цілі медіаосвіти формування «критичної автономії» особистості, тобто її здатності самостійно орієнтуватися у світі друкованої та електронної преси, пізнавати медіатексти, представлену в них відображену картину дійсності і формувати аргументовані раціональні судження про діяльність ЗМІ. Медіаосвіта покликане не тільки сприяти розвитку розуміння медіатекстів (як і в чиїх інтересах вони створюються, як вони структуровані, що означають, як представляют реальність і як ця вистава «прочитується аудиторією»), а й розуміння механізмів взаємодії мас-медіа і людини.
На думку дослідника, медіаосвіта є особливою областю освітньої діяльності, не зведеної до простої репродуктивної передачі знань від викладача до студентів, оскільки ґрунтується на критичному дослідженні та діалозі, в ході якого пізнається нове. Медіаосвіта, що починається в школі, не закінчується для індивіда разом із закінченням ним навчального закладу і повинно продовжуватися все життя, оскільки сфера масових комунікацій перебуває в процесі глибоких змін, що вимагають постійного відновлення пізнавального інструментарію. Л. Мастерман вказує на зв'язок медіаосвіти з розвитком демократії, активної громадської позиції громадян.
В педагогічних колах під медіаосвітою зазвичай розуміють певний компонент шкільного та вузівської «формальної освіти», в наші дні все зростає поширення розуміння медіаосвіти як розгорнутої довгострокової суспільно-просвітницької діяльності. Його приверженці розуміють під медіаосвітою насамперед безперервний розвиток в суспільстві культури адекватного раціонально-критичного сприйняття змісту медійних текстів і самостійної оцінки діяльності засобів масової інформації - інформаційної культури, заснованої на демократичних і гуманістичних ідеалах і цінностях, повазі принципу культурного різноманіття.
В «інформаційному суспільстві» XXI в. здатність розуміти і оцінювати засоби масової інформації є такою ж важливою основоположною формою грамотності, як уміння читати і писати, «Media Channel» формулює наступні завдання медіаосвіти:
- Формувати критичне мислення і здатність до постановки питань;
- Розвивати творчі здібності молоді, що дозволяють їй брати участь у створенні медійного змісту;
- Виховувати активних і поінформованих громадян;
- Розвивати у учнів почуття власної гідності і повагу до інших людей;
- Навчати сприйняттю новин, реклами, масової культури;
- Прищеплювати повагу до існуючого різноманіттю культур
Медіакритика і медіаосвіта є суміжними, взаємопроникненними сферами діяльності. Особливо наочним їх взаємопроникненням стає тоді, коли медіакритика реалізує свою просвітницьку функцію.
Формування громадської інформаційної культури, базується на раціонально-критичному ставленні до ЗМІ, є складним і довготривалим просвітницьким завданням, - враховуючи міцність деяких інерційних культурних і соціально-психологічних характеристик суспільства, стійкість ірраціональних стереотипів масової свідомості, сформованих як в попередні періоди, так і на сучасному етапі. Багато чого при цьому залежить від психологічного стану суспільства, рівня його загальної культури. Однак так само, як і раціоналістична літературна і художня критика епохи Просвітництва,яка відіграла значну роль в радикальній зміні умів і вдач сучасників, медіа критика здатна істотно вплинути не тільки на ставлення публіки до засобів масової інформації, а й на позиції громадян за багатьма життєво важливим соціальним питанням.
