Економічні умови та механізми функціонування засобів масової інформації мають у ринковому контексті життєво важ-ливе значення, визначаючи багато сторін діяльності медійних організацій, тому економічні умови повинні бути в центрі уваги критиків друкованої та електронної преси. Про важливість економічної сторони діяльності засобів масової інформації в ринкових умовах говорить хоча б той факт, що за роки ринкових реформ сукупний тираж вітчизняних дру-кованих видань скоротився в 25 разів. Більш ніж 60- кратне збільшення середньої вартості передплати у поєднанні з погі-ршенням економічного становища значної частини населення створило за десятиліття реформ високий бар'єр, що переш-коджає доступу росіян до друкованої преси. Але падіння суспільного впливу російської періодики було викликано не тільки зростанням цін і бідністю значної частини населення: багато видань в цей період закрилися, не витримавши кон-куренції в умовах спотвореного російського ринку, опинившись жертвами нерівної концентрації і кризових коливань економічної кон'юнктури, самим помітним з яких був серпневий дефолт 1998.
В останні роки звичайними для російських ЗМІ стали публікації, що аналізують економічне становище окремих медій-них організацій, особливо тих, які опинилися перед обличчям серйозних фінансових проблем. Набагато рідше аналізу та оцінці піддаються економічний стан і проблеми ринкового функціонування цілих медійних галузей, а також підсумки і наслідки входження російських ЗМІ в ринок. Подібні публікації з'являються в основному на сторінках професійних і на-укових видань і набагато рідше в масовій пресі. Громадськість залишається мало інформованою про дійсний результат розвитку пострадянських ЗМІ в умовах ринкового середовища: наприклад, про те, що, незважаючи на істотне збіль-шення кількості назв газет, аудиторія недобирає відносно 1990 р. більш 17 млрд прим. річного накладу газет, що скоро-чення кількості щоденних газетних видань зрівняло деякі російські регіони з країнами «третього світу» за показником забезпеченості населення щоденними газетами.
Підвищується інтерес критики до аналізу механізмів фінансування ЗМІ, ролі рекламодавців у забезпеченні економічної бази медійного виробництва. Ця проблема має велике значення в умовах російського інформаційного ринку, хоча б тому, що істотна частка реклами, що публікується в російських ЗМІ, оплачується зарубіжними рекламодавцями. Професійні журнали для журналістів постійно публікують матеріали, що відображають взаємодію ЗМІ та рекламного бізнесу. Але більшість з цих публікацій має суто прикладний характер і не претендує на критичний розгляд всього комплексу проблем, породженого такою взаємодією, у тому числі основний з них - проблема впливу рекламодавців на медійний зміст. Присвячені цьому критичні публікації є скоріше винятком, ніж правилом, незважаючи на велику суспільну значимість названої проблеми, що має пряме відношення до незалежності ЗМІ.
В умовах інформаційного ринку об'єктами уваги критиків з неминучістю стають проблеми медійної власності. Отже, медіа критиці властиві широкі можливості у забезпеченні публічної гласності відносин власності в ЗМІ, в аналізі та роз'-ясненні негативних наслідків ринкової концентрації та монополізації в медійному секторі. Як зауважив А. Панкін, розс-миканому між відкритими і прихованими господарями російська преса виступає як інструмент маніпулювання громадсь-кістю і владою, а не як поле для діалогу між ними; Росіяни ж часто не інформовані про те, хто реально володіє засоба-ми масової інформації, виступаючи в ролі звичайних громадян виступають замовників маніпулятивних кампаній. Огля-дач італійської газети «La Stampa» Дж. К'єза, протягом багатьох років спостерігав розвиток вітчизняних засобів масової інформації, говорить, що найслабшою їх стороною є «недостатня ясність у тананнях про власників».
Концентруючи увагу на найбільш скандальних випадках майнового переділу російських засобів масової інформації, вітчизняна критика не представила публіці масштабний аналіз відносин власності в медійному секторі. У сучасній Росії відсутня вичерпна громадянська гласність щодо того, як і між якими суб'єктами, на яких умовах розподілена медійна власність, яким чином регулюються відносини володіння. Цей факт певною мірою віддзеркаленням недосконалості чинного Закону про ЗМІ, в якому не відображено статус власника засобу масової інформації, відсутні широкі норми забезпечення прозорості медійної власності.
Процеси приватизації російських ЗМІ, їх входження в інформаційний ринок на початку 1990- х рр.. не супроводжували-ся досить глибоким і повним їх аналізом у вітчизняній пресі. На етапі формування нинішніх олігархічних медійних хол-дингів масова російська аудиторія не отримала грунтовного аналізу цих процесів, чи не була дана вичерпна характеристика осіб, що беруть участь в завоюванні домінуючого положення на ринку.
