Проблема соціальної відповідальності масмедіа нерозривно пов’язана з проблемою їх підзвітності. Ідеї соціальної підзвітності ЗМІ, які отримали визнання в країнах зрілої демократії, невідомі значній частині вітчизняних медійних професіоналів або вкрай не - популярні в їхньому середовищі.
Закономірне питання про те, яким чином громадяни можуть здійснити свої права спостереження за засобами масової інформації та забезпення підзвітності преси за соціальні наслідки її діяльності. У працях зарубіжних теоретиків присутні різні трактування проблеми підзвітності ЗМІ. «Розширювальний» підхід до підзвітності преси та журналістів проявився у виділенні чотирьох видів відповідальності: політичної (за дотримання законів і приписів регулюючих органів); ринкової (за слідування ринковим «правилами гри»); публічної (за облік і дотримання прав та інтересів медійної аудиторії, громадян і суспільства в інформаційній сфері); професійної (перед професійною корпорацією за дотримання внутрішньо-корпоративних стандартів і правил, вироблених журналістським співтовариством у цілому і конкретними медійними організаціями зокрема).
У світовій практиці існують різні види підзвітності ЗМІ. Х.М. Десантес і К.-Ж. Бертранд виділяють в цілому понад 30 видів внутрішньо-корпоративної і публічної підзвітності ЗМІ і журналістів. Поряд з різними формами власне внутрішньо-корпоративної підзвітності журналістів, видавців, медійних організацій сьогодні в закордонній практиці існують форми, що забезпечують поєднання всередині корпоративної та публічної підзвітності. Це відноситься до діяльності рад преси, спеціальних комісій та відділів з прийому та розгляду скарг та звернень від читачів, радіослухачів, телеглядачів (наприклад, британської Комісії зі скарг на пресу - РСЗ). Такі органи, створювані журналістськими і видавничими корпораціями і деякими медійними організаціями, можуть включати до свого складу представників громадськості.
Як правило, регулюючі органи та інстанції - ради і комісії з преси, омбусмени, наглядові ради здійснюють прийом і розгляд індивідуальних скарг громадян лише по окремих аспектам діяльності ЗМІ. Вони реагують на обмежений набір порушень преси, в основному на недотримання професійних стандартів фактичної точності інформації та втручання журналістів в особисте життя людей. Значна ж частина скарг, що надходять з різних причин відхиляється задовго до розгляду, в результаті чого діяльність цих структур не забезпечує повну реалізацію та захист прав аудіторії, а їх роль у забезпеченні публічної підзвітності преси та журналістів обмежена.
Велике журі Росії, яке приймає і розглядає заяви журналістів та їх організацій, а також юридичних і фізичних осіб за фактами «конфліктних ситуацій морально- етичного характеру, що виникають в журналістській діяльності у зв'язку з виконанням журналістських професійних зобов'язань». Велике журі, покликане поєднувати у своїй діяльності внутрішньо-корпоративну підзвітність з публічною, розглянуло ряд скарг на друковану та електронну пресу і прийнялоло всього 25 постанов компромісного характеру, що містять оцінку конкретних професійних дій журналістів.
Незважаючи на те, що створення такого журі та його діяльність представляють собою значимий крок до розвитку публічної підзвітності російських ЗМІ, необхідно визнати, що масштаби і ефективність його діяльності поки що не відповідають масштабу проблем, характерних для нинішнього етапу взаємин засобів масової інформації і російського суспільства.
У країнах Західної Європи діють спостережні органи, що приймають участь від імені громадськості у регулюванні діяльності громадських організацій. Не заперечуючи їх позитивної ролі, слід визнати, що вплив цих органів найчастіше виявляється недостатньо, щоб нейтралізувати негативні тенденції у діяльності громадських організацій мовлення, наприклад, пов'язані з прогресуючою комерціалізацією мовлення. У зарубіжній практиці існують різні форми публічної підзвітності ЗМІ та журналістів (наприклад, публікація регулярних відкритих звітів перед телеглядачами і радіослухачами, як це робить громадська мовна корпорація Бі -Бі -Сі)
