Медіакритика і реклама: проти злосного маніпулювання аудиторією ЗМІ в комерційних цілях

В Україні сьогодні немає жодної сфери освіти, культури, бізнесу, економіки, політики, національних інтересів, в якій беззастережно і чітко працюють єдині моральні стандарти і погляди, прийнятні і виражені критичною масою свідомих українців (те саме українську національну свідомість, самоідентифікація). Саме тому протистояти маніпуляції з боку, обрати пасивний або активний спосіб цього протистояння надзвичайно складно.

Якщо дивитися на проблему в більш вузькому ракурсі, то у сфері формування громадської думки, в площині функціонування ЗМІ відсутність єдиних стандартів є особливо помітною. Адже анархія і професійна безсистемність починаються в першу чергу з підготовки українських журналістів, коли самі вчені, викладачі не мають цілісного єдиного свідомості, якій має бути якісна українська журналістика і що взагалі означають терміни "журналістика" і "якість". Адже провідні кафедри країни навіть в середині власних наукових систем не мають певних професійних стандартів. Коли на одній парі студентам розповідають, що " журналіст - це той, хто готує і збирає інформацію для ЗМІ". А на другий під цим словом розуміють особистість, яка власним текстом, пропущеним крізь багатогранну площину власного світогляду, професіоналізму, ерудиції, здатна на переворот в людській свідомості. А оскільки нестійкість позиції або й взагалі її відсутність є найкращим полем для маніпулятивних дій з боку, то ми розуміємо, що такі впливу на психіку є справою зовсім нескладним.

Найстрашніше, що ми практично втратили право вибору. Сучасні українські канали своїм наповненням є просто уніфікованими. Масовий вибір або скоріше нав'язана ілюзія масового вибору недолугих серіалів про "нових росіян", міліції та злочинному світі, збочена Вєрка Сердючка і " няня Віка" безапеляційно проголосили нову " світоглядну " еру. Для того, хто не сприймає її, альтернативи немає, вона непередбачена. Переключивши другий, п'ятий, двадцять перше канали... глядач не знаходить жодного нового змісту, думки, жесту. Він приречений на це безглузде мерехтіння екрану.

Що ж далі?

2003 році в Україні був прийнятий Закон " Про захист суспільної моралі", яка обмежує розповсюдження продукції, яка пропагує культ насильства і жорстокості. У країні діють навіть спеціальні комітети з питань духовності. Однак законодавчі бар'єри практично не зменшують кількості насильства і бруду на екранах. Та й не секрет, що заборона - часто новий поштовх до " солодкого плоду ".

На думку українських дослідників Наталі Габор і Бориса Потятинника, найкращим виходом із ситуації може стати медіаосвіта і медіакритиці, які передбачають у цілому вироблення " імунітету " проти можливих маніпуляцій. Ця система пропонує відповідні семінари та тренінги, які дозволяють краще усвідомити маніпулятивний вплив медіа та виставити відповідний психологічний бар'єр.

Так прокоментував ситуацію Андрій ЮРАШ, релігієзнавець, доцент Львівського національного університету імені Івана Франка.

Ми повинні чітко усвідомлювати, що сучасне суспільство не можливо уявити без телебачення, людина залежна від нього як в емоційному, психологічному, так і світоглядному планах. Але якщо доросла сформована особистість здатна сама зробити свідомий вибір, то дитина набагато швидше піддається цьому неконтрольованого, негативному інформаційному впливу. У релігійному контексті телебачення часто є засобом пропаганди і євангелізації.

Телебачення не можна демонізувати, так само, як і сакралізувати. Щодо кількості насильства на наших екранах, то, з одного боку, ми повинні поважати право вибору людини. Однак я як пересічна людина безперечно обмежив би ці речі. Адже навіть в дитячих мультфільмах сьогодні є багато жорстокості. Відповідальними за це, зокрема, є і журналісти.