Тенденції розвитку соціології освіти

Діалектична логіка вимагає розгляду сучасної системи освіти і її розвитку та змін, в усіх зв'язках та взаємодіях. Соціологія освіти — означає необхідність враховувати історичні етапи в суспільному розвитку та своєчасно вносити зміни в систему освіти, відкрити для впливу на неї внутрішніх і зовнішніх умов для впливу на теорію і практику. Діалектична логіка вимагає обліку і аналізу економічних, політичних, науково-технічних, ідеологічних та інших факторів, що впливають на процес освіти, як це свідчить практика в сучасних умовах України. В процесі демократизації освіти в Україні органи народної освіти, середня та вища школа враховують досягну-т, відбирають все прогресивне, відкидаючи все негативне, що завдає шкоди вихованню молоді, підготовці спеціалістів для народного господарства. Зрозуміло, на розвиток системи освіти впливають еко­номічні, політичні, науково-технічні, ідеологічні фактори. В процесі вдосконалення, перебудови системи освіти України враховуються і зміни, що відбуваються у суспільній свідомості працівників освіти і учнівської молоді, в їх ставленні до праці і навчання, у формуванні їх особистих якостей — Позитивних та негативних.

Соціологія розкриває суперечності у розвитку системи освіти і її вдосконалення, намічає шляхи їх вирішення. Сучасна практика по­казує: чим вище рівень освіти, тим нижче заробітна плата працівни­ка — це головний показник суспільної нерозвинутості спеціаліста. Прогалини, вади правосвідомості і гідності спеціалістів (тобто карди­нальні умови панування некомпетентності та засмічення всіх сфер діяльності) закладаються ще системою гуманітарної освіти, що вихо­вує послушну людину, послушного виконавця. В сучасних умовах в Україні усвідомлюється кардинальний характер змін, необхідних в суспільстві, що вимагають зовсім не просто адаптації або модерні­зації гуманітарної освіти. Вища школа має випереджати зміни, що відбуваються, готувати студентів до праці і життя в суспільстві, фор­мувати демократичне суспільство. Освіта органічно зв'язана з усіма галузями матеріального виробництва та духовної культури, що за­безпечує приємливість і відтворення соціального досвіду, є прогре­сом культури особливий вид діяльності з вивчення і виховання, є об'єктом дослідження багатьох наук, межі між якими постійно рухо­мі. В сучасних умовах важливо зближувати систему вищої освіти спеціалістів України з прогресивними зразками систем освіти, що ^складаються в країнах ринкової економіки, забезпечити конверційність дипломів вищих навчальних закладів України. Тут розглядаються обидва завдання стосовно до підготовки бакалавра (на Захо­ді — чотири роки навчання після дванадцятирічної школи) в вищих навчальних закладах природничого і технічного профілю. Ураховуючи умови, в яких доведеться працювати майбутнім спеціалістам, організаторам виробництва, необхідно визначити головні особистісні якості, моральні уявлення і гуманітарні знання, якими має діяти и умовах ринкових відносин та ін.

Соціальна система навчання передбачає задоволення технологічних, економічних, політичних, екологічних та інших потреб суспільства. Найрізноманітніші соціальні системи навчання складанні, систему освіти. Природно, основний зміст освіти — навчання. Адже в процесі навчання, освоєння, усвоєння знань людина оволодінні соціальними призначеннями предметів і методами користуванні! і використання їх в повсякденному житті, моральними основами і поведінки і формами спілкування з іншими людьми. Усвоєнню належать всі змістовні компоненти поведінки людини — спонукально-мотиваційні і операціональні. Усвоєння визначення предметів людської матеріальної і духовної культури і методів користування ними становлять основний, внутрішній зміст процесу навчання. Уміння вивчати ті чи інші явища, визначення предметів тощо — індивідуальні показники швидкості і якості усвоєння і освоєння людиною знань, уміння і навиків в процесі навчання.

Відрізняють загальне уміння вивчати ті чи інші життєві явища, події тощо як здібність усвоєння будь-яких знань і спеціальне усвоєння знань як здібність вивчати, освоювати окремі види знань, різних наук, мистецтва, видів практичної діяльності. В основі навчання лежить рівень розвитку пізнавальних процесів (сприйняття, уявлення, пам'ять, мислення, увага, мова), мотиваційна — вольової і емоціональної сфери особи, а також розвиток вивідних компонентів навчальної діяльності (з'ясування змісту знань, що освоюються, шляхи і ступінь активного їх впровадження в практику). Навчання визначається не лише рівнем розвитку активного пізнання, тобто тим, що суб'єкт може пізнати і усвоїти самовпливово, алей рівнем «рецептивного» пізнання, тобто тим, що суб'єкт може пізнати і усвоїти і допомогою іншої людини, яка уже володіє відповідними знаннями та умінням. Тому навчання як здібність людини знань і усвоєння їх відрізняється від її здібності до самостійної свідомості і не може бути повністю оцінено одними показниками її розвитку. Рівень розвитку навчання, освоєння людиною знань визначається можливої тями самостійного пізнання.

Освіта — певна система навчальних форм діяльності. Освіта інтегрує різні види навчальної діяльності, її зміст, суб'єктів в єдину соціальну систему, орієнтуючи їх на соціальне замовлення, на соціокультурні потреби суспільства. В системі освіти взаємовідносини того, хто навчається і того, хто навчає надається соціально-інституційна форма. Функціонування соціального інституту освіти веде до розгортання спеціальної сфери суспільного життя — сфери освіти Значно впливає на характер і форму включення в сферу освіти соціальне становище освіти в різних сферах життя, можливості мобільності освіти, культурний ріст тощо.

В соціології для визначення навчального процесу використовуються різні поняття: навчання, вчення, освіта та ін. В сучасній педагогіці склалась

Певна інтерпретація таких понять. Кожне з понять має певний власний зміст, визначення. Загальноприйнятим є поняття навчання. Навчання означає процес засвоєння знань, а саме вчення — система знань, тобто самостійне поняття. Хоча навчання, вчення поняття різні і визначають різні явища, дії, все ж в ряді істотних аспектів простежується їх взаємозв'язок. Навчання має значення не лише самого процесу оволодіння знаннями, але й саме засвоєн­ий знання, досвіду і оволодіння культурою.

Теоретичні основи розуміння вчення «як освоєння знань» закладені видат­ним вітчизняним психологом Самуїлом Рубінштейном, а в Україні — педагогами Антоном Макаренком, Василем Сухомлинським. Якщо Самуїл Рубінштейн вважав, що навчання і наукове пізнання різноманітні, але не різнорідні, що навчання, вчення — різновидність пізнання в особливих умовах навчан­ня, освоєння знань, досвіду культури і управління пізнання учнів, студентів, то і Антон Макаренко, і Василь Сухомлинський підкреслюють, що навчання це тільки пізнання, але й творчість, що вчення і навчання не тільки як освоєння і засвоєння знань, але й опанування, освоєння досвіду, що зв'язує нав­чання зі змінами поведінки та ін. Основними компонентами і навчання, і вчення служить аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення як спільні зна­менники всього пізнавального процесу. Ще французький психолог Жак Піаже провів глибокий експериментальний аналіз форм освоєння досвіду учення і навчання, виділяючи основні з них: асиміляція — включення нового об'єк­ту в старі попередні схеми і акомодація — пристосування вхідних схем до нових об'єктів шляхом зміни структури. Якщо за асиміляції те чи інше зав­дання вирішене на основі уже певного, відомого, визначених алгоритмів рішення таких завдань, то в умовах акомодації людина, зустрічаючись з прин­ципово новим завданням, пристосовує свої навики і уміння. Адаптація орга­нізму до середовища розглядається як урівноважені суб'єкти і об'єкти. Ґенеза психічних функцій виступає як послідовна зміна різних урівноважених стадій: асиміляції і акомодації, що приводить до створення дедалі стійких форм рівноваги між організмом і середовищем. Розглядаючи навчання, вчення як творчість, як освоєння досвіду відомі педагоги Василь Сухомлинський і Павло Масленіков відмічають, що в процесі навчання створюється суб'єк­тивно новий продукт мислення і новоутворення в самій пізнавальній діяль­ності. Творче засвоєння знань відрізняється від процесів застосування готових знань і уміння, тобто репродукції. Творчість передбачає наявність в особи здібностей, мотивів, знань і уміння, завдяки яким створюється продукт мис­лення, що відзначається новизною, оригінальністю, унікальністю. В процесі навчання йде нагромадження знань, освоєння досвіду. Вивчення таких влас­тивостей особи виявило важливу роль в навчанні інтуїції, відображення неусвідомлених компонентів розумової активності, а також потреби особи у розкритті та розширенні творчих можливостей.

Проте підступною перешкодою, перед якою змушені зупинитися дослід­ники, стало вирішення завдання: «А який же досвід освоюється в ході навчання?» Спрощене уявлення про навчання як передачу знання і досвіду від вчителя до учня, студента виразно висловив педагог Павло Масленіков: учень збагачується не тими знаннями, що одержує від учителя, а освоюючи досвід і знання учителя формує і свої знання, свої уявлення, переробляючи їх в процесі власних життєвих пізнань і нагромадження, збагачення досвіду. Осо­ба, відзначає відомий педагог Валентина Лозова, сприймає від учителя ін­формацію, але осмислює і переробляє її в процесі власної діяльності, наро­щуючи в чомусь тільки властиві уявлення і знання, сприйняття. В процесі навчання знання набувають особистісну форму, тим самим відбувається влас­ний розвиток особи, тобто підхід до навчання як діяльності, засвоєння куль­тури. Ідея діяльного підходу до засвоєння знання, оволодіння культурою вис­ловлена ще відомим педагогом Леонтієм Виготським. Освоєння культури людиною відбувається в багатоманітних формах діяльності, що склалися іс­торично. Людина засвоює і оволодіває цінностями в таких формах діяльності, як праця, побут, пізнання спілкування, навчання, дозвілля тощо. Форми діяльності відіграють неоднакову роль на різних етапах формування особи. Саме в процесі сходження від елементарного спілкування до гри, а від гри до навчання, від навчання до праці і відбувається становлення і формуванні! людини, особи. Ще в дитинстві починається поступово формуватися особа в спілкуванні в дитячому колективі, в іграх та ін., а потім школа — освоєння І засвоєння різних знань, оволодіння досвідом життя, в процесі праці виробляються і звички і навики, уміння і звичаї, розкривається її творча діяльність. Навчання на всіх етапах формування особи виступає як підготовча фаза становлення суб'єкта — носія культури, його вектору зверненості до виховання, до вироблення необхідних механізмів діяльності, що відтворюють її творчі форми.

Звичайно ж, в соціальному житті навчання, по-перше, необхідний підготовчий етап оволодіння культурою, її величезними багатствами і різноманітністю, включення людини в суспільну практику, в трудову діяльність та ін. По-друге, функції навчання полягають п тому, щоб виробити, сформувати в усій різноманітності у суб'єкт механізму культурної діяльності, тобто діяльності, що має основою досягнення культури того чи іншого соціуму. Навчання не зводиться до пізнання явищ, подій, навколишнього світу, хоча пізнавально-орієнтаційні елементи навчання мають провідне значення. По-третє, навчання передбачає засвоєння досвіду, але далеко не будь-якого,.і того, що є зразком, нормою, мораллю, тобто досягненнями і багатством культури. Здійснюється засвоєння не за формою прямої трансляції, а активної спільно-поділеної діяльності учителя і учня, студента та ін. Якістю навчального процесу і визначається активність того, хто навчається; учня-студента, працівника, яка підвищує свою спеціальність і освоєннями досвіду. Швидкість змін у способі життя, її соціальному середовищі, що оточує і формує особу, уже сама по собі ускладнює передачу досвіду старших поколінь молодшим. Часто досвід непридатний для молоді: попередні, колишні моральні і культурні орієнтири швидше дезорієнтують в нових умовах/аніж збагачують чимось корисним та ін. Йде відбір цінностей, знань. У процесі навчання учні не просто набувають чийогось досвіду, а виробляють, формують свій власний досвід культурної діяльності. Учитель організує, спрямовує засвоєння досвіду з допомогою навчальних засобів. По четверте, процес засвоєння цінностей передбачає і збагачення, присвоєння тієї суспільної форми, системи суспільних зв'язків, в якій цінності функціонують. Природно, навчання не замикається на оволодінні окремими цінностями і зв'язано з формуванням не лише орієнтацій і навиків дій, але виходить на ширший простір — соціалізацію, формування особи як суб'єкта системи соціальних зв'язків, ста» однією з форм виховання.

Освіта - система, що складається з ряду елементів-галузей: дошкільної, загальноосвітньої, професійної, спеціальної, органічно зв'язаних між собою, реалізуючи послідовність у здійсненні освіти. Методологічно соціологія освіти покликана забезпечити пізнання закономірностей розвитку системи освіти, її призначення і ролі в суспільному житті, причинних зв'язків і взаємозалежностей, зовнішніх та внутрішніх умов її функціонування як цілісної системи. Через ряд причин соціологія освіти відстає від потреб суспільного розвитку, ще Не відіграє випереджаючої ролі у вирішенні освітніх проблем, запіз­нюється з вирішенням назрілих проблем удосконалення системи освіти. Зміцнення зв'язків соціології освіти з практикою, посилення її Прогнозуючої ролі — важливе завдання соціології суспільства.